02.04.2026 м.Дніпро Справа № 904/5850/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Джепи Ю.А. (доповідач)
суддів: Фещенко Ю.В, Соп'яненко О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Федорчук В.С.,
за участю представників:
від позивача: Догонова Т.В. (в залі суду) - адвокат,
від відповідача: Чайкіна К.О. (поза межами приміщення суду) - адвокат,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СП ПАРК» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2026 у справі № 904/5850/25 (суддя Дупляк С.А.) та апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ЮЖКОКС» на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2026 у справі № 904/5850/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СП ПАРК»
до Приватного акціонерного товариства «ЮЖКОКС»
про скасування оперативно-господарських санкцій, -
1. Короткий зміст позовних вимог, рішення і додаткового рішення суду першої інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю «СП ПАРК» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою від 14.10.2025 за вих. № б/н до Приватного акціонерного товариства «ЮЖКОКС» (далі - відповідач), у якій просить скасувати оперативно-господарські санкції, застосовані ПрАТ «ЮЖКОКС» до ТОВ «СП ПАРК» в загальному розмірі 1 675 665,98 грн, згідно з повідомлення № 54-14 від 21.05.2025 щодо використання права ПрАТ «ЮЖКОКС» на підставі п. 10.10. договору підряду № 07-17/24 від 12.07.2024 стосовно утримання в односторонньому безумовному порядку суми неустойки (в розмірі 0,3 % від договірної вартості несвоєчасно виконаних робіт за кожен день прострочення), передбаченої п. 10.3.2. договору у розмірі 487 670,77 грн, та відповідно до п. 10.3.3. договору штрафу у розмірі 20 % від договірної вартості несвоєчасно виконаних робіт або їх етапів у розмірі 1 187 995,21 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2026 позовні вимоги задоволено частково. Скасовано оперативно-господарську санкцію, застосовану ПрАТ «ЮЖКОКС» до ТОВ «СП ПАРК» у вигляді штрафних санкцій в загальному розмірі 932 297,46 грн згідно з повідомленням ПрАТ «ЮЖКОКС» № 54-14 від 21.05.2025 (в т.ч. пеня, передбачена п. 10.3.2. договору, у розмірі 3 893,86 грн та штраф, передбачений п. 10.3.3. договору, у розмірі 928 403,60 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «ЮЖКОКС» на користь ТОВ «СП ПАРК» 1 347,82 грн судового збору.
28.01.2026 від позивача надійшло клопотання від 27.01.2026 за вих. № б/н про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якому заявник просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2026 клопотання ТОВ «СП ПАРК» про відшкодування витрат за надання професійної правничої допомоги задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ЮЖКОКС» на користь ТОВ «СП ПАРК» 11 128,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти вимог відмовлено.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційних скарг на рішення та додаткове рішення суду.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ТОВ «СП ПАРК» оскаржує його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду і просить: скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2026 по справі №904/5850/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування оперативно-господарських санкцій, застосованих ПрАТ «ЮЖКОКС» до ТОВ «СП ПАРК» відповідно до повідомлення ПрАТ «ЮЖКОКС» № 54-14 від 21.05.2025 в розмірі 743 368,52 грн; прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «СП ПАРК» у справі № 904/5850/25 задовольнити в повному обсязі; судові витрати покласти на ПрАТ «ЮЖКОКС».
Апелянт вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови у скасуванні оперативно-господарських санкцій необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції порушив вимоги ст. 236 ГПК України, не забезпечивши повного та всебічного з'ясування обставин справи, надав вибіркову та неповну оцінку доказам, безпідставно надавши перевагу доказам відповідача та відхиливши доводи позивача.
Зокрема, суд дійшов помилкового висновку про відсутність належних доказів виконання позивачем зобов'язань та наявність прострочення, не врахувавши, що між сторонами за Договором підряду № 07-17/24 від 12.07.2024 було погоджено новий Графік виконання робіт від 23.12.2024, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками, який відповідно до п. 2.1. договору є його невід'ємною частиною і встановлює строк виконання робіт до 31.12.2024, що свідчить про відсутність прострочення у позивача.
Суд безпідставно проігнорував цей доказ, формально пославшись на відсутність додаткової угоди, не врахувавши положення ст. 202, 207, 654 ЦК України щодо можливості зміни умов договору шляхом підписання відповідного документа, а також принцип добросовісності та заборони суперечливої поведінки сторін.
Крім того, суд не врахував порушення відповідачем п. 5.2. договору щодо передачі об'єкта робіт за актом здачі в ремонт, неправильно витлумачив цю умову не на користь сторони, яка її не формулювала, всупереч принципу contra proferentem, а також проігнорував обставини ненадання фактичного доступу до об'єкта, обмеження виконання робіт у вихідні дні, несвоєчасного та неналежного забезпечення матеріалами, у тому числі надання неякісних матеріалів.
Суд безпідставно визнав належними односторонні акти ПрАТ «ЮЖКОКС» від 11.09.2024, 13.09.2024, 16.09.2024, 18.09.2024, 13.12.2024 та 20.12.2024, складені без участі та повідомлення ТОВ «СП ПАРК», що суперечить принципу змагальності та правовим позиціям Верховного Суду, і водночас відхилив докази позивача, підтверджені листуванням (зокрема листи № 29/08-1 від 29.08.2024 та № 16/09-1 від 16.09.2024).
Суд також не врахував, що відповідно до п. 4.5. договору єдиним способом фіксації недоліків є дефектний акт, який відповідачем не складався та не направлявся позивачу, що виключає доведеність неякісного виконання робіт.
Апелянт зазначає, що суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 235- 237 ГК України, не встановив мету застосування оперативно-господарських санкцій, не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 01.07.2020 у справі № 914/2285/17 та від 05.10.2022 у справі № 904/7906/21 щодо їх превентивного характеру та фактично визнав правомірним використання санкції як способу стягнення грошових коштів після завершення строку дії договору, оскільки повідомлення № 54-14 датоване 21.05.2025, тобто майже через п'ять місяців після завершення робіт.
При цьому суд не врахував, що роботи за договором були виконані та прийняті відповідачем без зауважень на загальну суму 4 642 018,03 грн (за актами від 26.08.2024, 26.09.2024, 25.10.2024, 25.11.2024, 30.12.2024 та відповідними довідками КБ-3), однак відповідач порушив строки оплати та має заборгованість у розмірі 2 078 528,15 грн.
Суд також не застосував положення ст. 613 ЦК України щодо прострочення кредитора, не встановив причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача (ненадання доступу до об'єкта, затримка матеріалів, відсутність необхідної документації) та порушенням строків виконання робіт, а також не врахував відсутність вини позивача відповідно до ст. 883 ЦК України.
Крім того, суд не перевірив співмірність застосованих санкцій (0,3 % за кожен день та штраф 20 %) наслідкам порушення, що призвело до непропорційного втручання у майнові права позивача, всупереч принципам розумності та справедливості і практиці Верховного Суду.
Також апелянт вказує на порушення судом норм процесуального права, зокрема ст. 13, 74, 86, 236 ГПК України, що проявилося у неповному дослідженні доказів, ненаданні оцінки всім доводам сторін та формальному підході до вирішення спору. У зв'язку з чим апелянт просить скасувати рішення в оскаржуваній частині та задовольнити позовні вимоги щодо скасування оперативно-господарських санкцій, а у разі відмови - зменшити їх розмір на 90 % на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.
Також до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на додаткове рішення звернулось ПрАТ «ЮЖКОКС» і просить: змінити додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2026 у справі № 904/5850/25 в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з ПрАТ «ЮЖКОКС»; зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які заявлені до стягнення у справі № 904/5850/25, з урахуванням критерію необхідності, неминучості понесення адвокатських витрат та відповідно до реальних обсягів виконаних робіт до 10 000,00 грн та застосувати принцип розподілу судових витрат відповідно до розміру задоволених вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2026 у справі №904/5850/26, яким частково задоволено заяву ТОВ «СП ПАРК» та стягнуто з ПрАТ «ЮЖКОКС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11128,00 грн, є необґрунтованим у частині визначення розміру таких витрат та підлягає зміні.
Відповідач зазначає, що суд першої інстанції, всупереч вимогам частин 1, 2 ст. 126 ГПК України та усталеній судовій практиці Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18 і Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії», не забезпечив належного застосування критеріїв реальності, необхідності та розумності адвокатських витрат, не дослідив у повному обсязі обставини, що мають значення для правильного вирішення питання їх розподілу, а також не надав належної оцінки запереченням відповідача щодо завищеності заявленої до відшкодування суми у розмірі 20 000,00 грн. Зокрема, судом не враховано, що дана справа не є складною за своїм правовим характером, не потребувала значного обсягу юридичної роботи, додаткового аналізу законодавства чи судової практики, а також збору нових доказів, оскільки фактичні обставини та доказова база є ідентичними справі № 904/4949/25, у зв'язку з чим витрачений адвокатом час та обсяг наданих послуг є мінімальними. Відтак, на думку відповідача, обґрунтований та співмірний розмір витрат на професійну правничу допомогу у цій справі становить 10 000,00 грн, до якого підлягає застосуванню принцип пропорційності відповідно до частково задоволених позовних вимог, що зумовлює визначення суми, яка підлягає стягненню, у розмірі 5 564,00 грн.
Крім того, апелянт наголошує, що суд першої інстанції не врахував фінансовий стан сторін та не дотримався засад справедливості, пропорційності та верховенства права при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
З огляду на викладене, відповідач просить змінити додаткове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу до економічно обґрунтованого рівня.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги.
Доводи відзиву на апеляційну скаргу ПрАТ «ЮЖКОКС» зводяться до того, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2026 у справі № 904/5850/25, яким частково задоволено позов ТОВ «СП ПАРК» до ПрАТ «ЮЖКОКС» та скасовано оперативно-господарські санкції на суму 932 297,46 грн, є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга позивача - безпідставною.
Відповідач зазначає, що між сторонами 12.07.2024 укладено Договір № 07-17/24, яким чітко визначено строки виконання робіт відповідно до Графіка (додаток № 1), а саме до 23.11.2024 щодо електричної частини та до 30.11.2024 щодо механічної частини, при цьому жодних додаткових угод про зміну строків виконання робіт сторонами не укладалося, як того прямо вимагає п. 2.2. Договору, а тому посилання позивача на графік від 23.12.2024 як на належну зміну строків є помилковим, оскільки цей документ не є додатковою угодою, а лише відображає перерозподіл робіт у зв'язку з їх невиконанням у встановлені строки.
Відповідач наголошує, що позивач систематично порушував строки виконання робіт, не забезпечував належну кількість персоналу та виконував роботи неякісно, що підтверджується матеріалами справи, листуванням та актами фіксації порушень, а тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для застосування оперативно-господарських санкцій.
Аргументи апелянта щодо відсутності акта передачі об'єкта в ремонт є безпідставними, оскільки відповідно до п. 5.2. Договору та технічного завдання такий акт складається за необхідності, а специфіка об'єкта (робота в умовах безперервного виробництва коксової батареї) виключала можливість його постійної передачі в ремонт, при цьому позивач фактично розпочав та виконував роботи, що свідчить про отримання доступу до об'єкта.
Також відзив спростовує доводи про перешкоджання виконанню робіт з боку відповідача, зазначаючи, що позивачу надавався доступ до об'єкта, у тому числі у вихідні дні, а затримки були зумовлені неналежною організацією робіт самим підрядником, зокрема недостатньою кількістю персоналу та неналежним плануванням потреб у матеріалах, оскільки відповідно до п. 6.3. Договору саме позивач мав своєчасно подавати заявки на їх постачання, чого належним чином не зробив.
Відповідач також вказує, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім доказам та доводам сторін, а твердження про упередженість оцінки доказів є безпідставними, оскільки позивач не довів обставин, на які посилається, належними та допустимими доказами. Щодо односторонніх актів, то їх складання не суперечить умовам договору, а відповідні обставини доводилися також листуванням сторін та визнавалися самим позивачем.
Крім того, відповідач зазначає, що оперативно-господарські санкції застосовані правомірно відповідно до ст. 235 Господарського кодексу України та умов п. 10.10. Договору, який прямо передбачає право замовника на їх застосування в односторонньому порядку, у тому числі після закінчення строку дії договору, а факт порушення зобов'язань позивачем підтверджений матеріалами справи, при цьому доводи про прострочення кредитора та застосування ст. 613 ЦК України не знайшли підтвердження.
Посилання апелянта на те, що у відповідача нібито існує заборгованість, не має значення для розгляду цієї справи, оскільки це питання вже розглядається окремо в іншому судовому провадженні у справі № 904/4949/25. Відтак ці доводи не впливають на вирішення даного спору і не підлягають оцінці в його межах.
Таким чином, відповідач вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, врахував правові висновки Верховного Суду та обґрунтовано частково задовольнив позов, у зв'язку з чим просить залишити рішення від 22.01.2026 у справі № 904/5850/25 без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «СП ПАРК» - без задоволення, поклавши судові витрати на позивача.
16.03.2026 у визначений судом процесуальний строк від ТОВ «СП ПАРК» на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив, в якому позивач вважає необґрунтованою апеляційну скаргу ПрАТ «ЮЖКОКС», оскільки наведені у ній доводи не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними доказами.
ПрАТ «ЮЖКОКС» посилається на те, що суд першої інстанції нібито не врахував критерії реальності, необхідності та розумності витрат на професійну правничу допомогу, однак такі твердження, на думку ТОВ «СП ПАРК» є безпідставними.
Під час ухвалення додаткового рішення Господарський суд Дніпропетровської області встановив, що витрати ТОВ «СП ПАРК» на професійну правничу допомогу є реальними, документально підтвердженими та обґрунтованими. Такі витрати понесені на підставі договору про надання правничої допомоги від 09.10.2025, укладеного між ТОВ «СП ПАРК» та Адвокатським об'єднанням «Де-Факто», та підтверджуються актом виконаних робіт № INV-000889 від 26.01.2026. Загальний розмір витрат у суді першої інстанції становить 20 000,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції правильно застосував положення ст. 129 ГПК України та врахував практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України (заява № 19336/04) та «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002, відповідно до яких відшкодуванню підлягають лише ті витрати, що є фактичними, неминучими та розумними за розміром. Аналогічні правові підходи викладені у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Суд також врахував заперечення відповідача, викладені у клопотанні від 03.02.2026, щодо нібито завищеного розміру витрат. Однак ці доводи мають оціночний характер та не підтверджені жодними належними доказами, як того вимагають частини 5- 6 ст. 126 ГПК України, згідно з якими саме на сторону, що заявляє про неспівмірність витрат, покладається обов'язок доведення таких обставин. ПрАТ «ЮЖКОКС» не надало жодного доказу, який би свідчив про очевидну неспівмірність витрат.
Натомість матеріалами справи підтверджено значний обсяг наданої правничої допомоги, зокрема підготовку позовної заяви, відповіді на відзив, інших процесуальних документів, а також участь представника позивача у судових засіданнях 19.11.2025, 17.12.2025 та 22.01.2026. Відтак суд дійшов обґрунтованого висновку, що витрати у розмірі 20 000,00 грн є розумними та співмірними обсягу наданих послуг.
Крім того, суд першої інстанції правильно застосував принцип пропорційності розподілу судових витрат, передбачений частинами 4, 9 ст. 129 ГПК України, оскільки позовні вимоги були задоволені на 55,64 %, у зв'язку з чим на відповідача покладено витрати на правничу допомогу у розмірі 11 128,00 грн.
Доводи апелянта про «простоту» справи також є безпідставними, оскільки розгляд справи № 904/5850/25 здійснювався за правилами загального позовного провадження, тривав понад два місяці та передбачав активну процесуальну участь представника позивача. При цьому договором про надання правничої допомоги передбачено фіксований розмір гонорару, а відповідно до правових позицій Верховного Суду (зокрема постанов від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, від 31.01.2022 у справі № 185/5421/21 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21) у такому випадку детальний облік витраченого часу не є обов'язковим.
Водночас суд не вправі втручатися у договірні відносини між адвокатом і клієнтом щодо визначення розміру гонорару, за відсутності доведеності його очевидної неспівмірності. Саме лише суб'єктивне твердження іншої сторони про «завищеність» витрат не є підставою для їх зменшення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ПрАТ «ЮЖКОКС» фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, що не є підставою для скасування додаткового рішення. Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2026 у справі № 904/5850/25 є законним, обґрунтованим та прийнятим з дотриманням норм процесуального права.
Крім того, відповідно до ст. 129 ГПК України позивач повідомляє, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції становить 25 000,00 грн, а докази їх понесення будуть подані у встановлений законом строк - протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення.
З урахуванням викладеного, ТОВ «СП ПАРК» просить суд прийняти цей відзив, врахувати його під час розгляду справи № 904/5850/25, апеляційну скаргу ПрАТ «ЮЖКОКС» залишити без задоволення, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2026 - без змін, а судові витрати покласти на відповідача.
4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
Судом встановлено, що 12.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СП ПАРК» (підрядник) та Приватним акціонерним товариством «ЮЖКОКС» (замовник) укладено договір підряду № 07-17/24, відповідно до якого замовник доручив, а підрядник зобов'язався на власний ризик виконати роботи з капітального ремонту об'єкта «Машина дверізнімна № 3» інв. № 100072 у обсязі, визначеному локальними кошторисами № 24/91 та № 42-24/89 (п. 1.1. договору), при цьому замовник зобов'язався надати об'єкт, прийняти та оплатити роботи (п. 1.2.).
Строки виконання робіт визначаються графіком (додаток № 1), а їх перебіг починається з моменту фактичного прийняття об'єкта за актом відповідно до п. 5.2. Договору (п. 2.1.).
Загальна вартість робіт становить 5 939 976,06 грн з ПДВ (п. 3.1.), а оплата здійснюється поетапно протягом 30 календарних днів після підписання актів КБ-2в (або 60 днів у разі порушення строків їх подання) шляхом безготівкового перерахування (п.п. 4.1., 4.2.).
Передача об'єкта в ремонт оформлюється відповідним актом, із одночасною передачею необхідних матеріалів (п. 5.2.), при цьому роботи виконуються із матеріалів як підрядника, так і замовника (п. 6.1.), а замовник зобов'язаний забезпечити належні умови для виконання робіт (п.п. 7.3.2., 7.3.3.).
Договором також передбачено право замовника застосовувати оперативно-господарські санкції у вигляді утримання неустойки та збитків із сум, що підлягають оплаті підряднику, на підставі відповідного повідомлення (п. 10.10.).
Договір діє до 31.12.2024, а його закінчення не звільняє сторони від виконання зобов'язань (п. 15.5.).
На виконання умов договору позивач у період з серпня по грудень 2024 року виконав, а відповідач прийняв без зауважень роботи на загальну суму 4 642 018,03 грн, що підтверджується актами приймання виконаних робіт: № 01-08 від 26.08.2024, № 01-09 від 26.09.2024, № 01-10 та № 02-10 від 25.10.2024, № 01-11 та № 02-11 від 25.11.2024, № 01-10 та № 02-12 від 30.12.2024, відповідними довідками КБ-3, рахунками-фактурами та зареєстрованими податковими накладними: № 8 від 26.08.2024, № 9 від 26.09.2024, № 3 та № 4 від 25.10.2024, № 2 та № 3 від 25.11.2024, № 9 та № 10 від 30.12.2024.
Водночас, за твердженням позивача, відповідач оплатив виконані роботи частково та з порушенням строків, унаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 2 078 528,15 грн.
Разом з тим, відповідач повідомленням № 54-14 від 21.05.2025 на суму 1 675 665,98 грн повідомив позивача про застосування оперативно-господарських санкцій на підставі п. 10.10. Договору, а саме утримання неустойки у розмірі 487 670,77 грн (0,3% за кожен день прострочення відповідно до п. 10.3.2. Договору) та штрафу у розмірі 1 187 995,21 грн (20 % вартості несвоєчасно виконаних робіт згідно з п. 10.3.3. Договору).
Як підставу застосування санкцій відповідач зазначив, що станом на 31.12.2024 позивач виконав роботи на суму 4 642 018,02 грн з ПДВ, тоді як невиконаними залишилися роботи на суму 1 297 958,04 грн з ПДВ (у тому числі механічні - 140 827,03 грн, електричні - 1 151 131,01 грн), що свідчить про порушення строків виконання робіт.
Водночас позивач вважає такі санкції неправомірними, посилаючись на те, що невиконання робіт у встановлені строки було зумовлене порушеннями з боку відповідача (неналежна передача об'єкта, несвоєчасне забезпечення матеріалами та умовами виконання робіт), а тому підстав для застосування відповідальності немає.
Зазначені вище обставини стали підставою для звернення ТОВ «СП ПАРК» до суду з позовом про скасування застосованих санкцій.
5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, а боржник вважається таким, що прострочив, якщо не виконав зобов'язання у встановлений строк.
Відповідно до статей 230, 235, 236, 237 Господарського кодексу України оперативно-господарські санкції є заходами оперативного впливу, що застосовуються у разі порушення господарського зобов'язання, виключно у випадках, передбачених договором, та з метою припинення або попередження порушень, причому їх застосування можливе за наявності факту порушення та невиконаних зобов'язань на момент застосування таких санкцій.
Аналогічна правова позиція є сталою та міститься в постановах Верховного Суду від 05.10.2022 №904/7906/21, від 01.07.2020 у справі №914/2285/17.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 21.12.2019 у справі № 905/174/19, при розгляді оперативно-господарської санкції необхідно встановити момент виникнення у відповідача права на застосування такої санкції та чи відповідає мета застосування відповідачем цієї санкції меті застосування оперативно-господарських санкцій, передбаченій ст. 235 ГК України, а саме: припинення або запобігання повторенню порушень зобов'язання. Також, необхідно встановити чи виконані сторонами свої зобов'язання за договором і відповідно чи не є ці зобов'язання припиненими станом на момент застосування оперативно-господарської санкції, задля встановлення можливості застосування такої санкції взагалі.
За своїм змістом оперативно-господарська санкція, нерозривно пов'язана із штрафними санкціями, передбаченими договору, та має похідний характер, однак, вона взагалі може бути застосована лише за умови того, що на момент її застосування зобов'язання за договором лишилися не виконаними.
Згідно із ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач виконав, а відповідач прийняв без зауважень роботи за період серпень - грудень 2024 року на загальну суму 4 642 018,03 грн, при цьому невиконаними залишилися роботи на суму 1 297 958,03 грн. Суд першої інстанції встановив, що строки виконання робіт визначені графіком (додаток № 1 до Договору), а зміна строків шляхом додаткової угоди сторонами не погоджувалася.
Посилання апелянта на наявність погодженого сторонами нового Графіка виконання робіт від 23.12.2024, яким, за доводами скаржника, змінено кінцевий строк виконання робіт до 31.12.2024, обґрунтовано відхилено судом першої інстанції з огляду на те, що зміна строків виконання робіт за договором підряду № 07-17/24 від 12.07.2024 мала здійснюватися у порядку, визначеному п. 2.2. Договору, а саме шляхом погодження сторонами відповідних змін та оформлення додаткової угоди до Договору.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів укладення сторонами додаткової угоди щодо зміни строків виконання робіт, у зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано виходив із первісно погоджених умов Договору та додатку № 1 до нього, відповідно до яких строк виконання робіт встановлено до 23.11.2024 (електрична частина) та до 30.11.2024 (механічна частина).
Сам по собі підписаний сторонами документ, на який посилається апелянт, за відсутності дотримання погодженого Договором порядку внесення змін до строків виконання робіт, не може вважатися належною зміною умов договору у розумінні ст. ст. 202, 207, 654 ЦК України, а відтак не спростовує висновку суду першої інстанції про наявність прострочення виконання робіт у спірних правовідносинах.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що посилання позивача на порушення відповідачем обов'язків щодо забезпечення матеріалами, допуску до об'єкта та створення організаційних перешкод у виконанні робіт не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України.
При цьому суд вірно зазначив, що самі по собі твердження сторони, не підтверджені первинними документами та доказами причинно-наслідкового зв'язку між діями замовника і порушенням строків виконання робіт, не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності.
Доводи апелянта щодо непередання об'єкта робіт за актом здачі в ремонт, обмеження доступу до об'єкта, ненадання або неналежної якості матеріалів, а також обмеження виконання робіт у вихідні дні були правомірно відхилені судом першої інстанції як недоведені належними та допустимими доказами у розумінні ст. 74 ГПК України, з урахуванням умов Договору щодо розподілу обов'язків сторін із забезпечення матеріалами та порядку їх постачання.
Апеляційний суд також враховує встановлений судом першої інстанції факт листування сторін, зокрема направлення ПрАТ «ЮЖКОКС» листа № 54-13 від 23.09.2024 щодо недостатньої кількості персоналу, та відповідь ТОВ «СП ПАРК» від 27.09.2024, якою фактично підтверджено необхідність збільшення кількості працівників. Наведене свідчить про належне інформування підрядника про наявні проблеми виконання робіт та спростовує доводи про повну необізнаність позивача щодо відповідних обставин. Водночас зазначене листування має допоміжний характер і саме по собі не підтверджує наявності юридично значущих перешкод для виконання робіт або покладення відповідальності за прострочення на замовника.
Разом із тим апеляційний суд погоджується з критичною оцінкою суду першої інстанції доводів позивача щодо відсутності фіксації порушень з боку підрядника, оскільки умовами Договору не встановлено виключного порядку фіксації таких обставин, а отже вони могли бути підтверджені будь-якими належними засобами доказування, включно з листуванням сторін та односторонніми актами.
Правильним є також висновок суду першої інстанції про те, що позивач не довів наявності обставин, які відповідно до статей 614, 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України звільняють його від відповідальності, зокрема не доведено ані непереборної сили, ані причинного зв'язку між діями замовника та невиконанням робіт у встановлені строки.
Апеляційний суд окремо зазначає, що встановлені судом першої інстанції фактичні обставини щодо обсягу виконаних та невиконаних робіт, строків їх виконання та вартості прострочених робіт ґрунтуються на належних доказах - актах приймання виконаних робіт, договірній документації та графіку виконання робіт, у зв'язку з чим підстав для їх переоцінки у цій частині не вбачається.
Водночас апеляційний суд звертає увагу, що суд першої інстанції також обґрунтовано здійснив перевірку розрахунків неустойки та штрафу, заявлених ПрАТ «ЮЖКОКС», та дійшов висновку про помилковість їх обчислення у первісному розмірі. Зокрема, правильно встановлено, що пеня у розмірі 0,3% підлягає нарахуванню виключно на вартість прострочених робіт, а не на загальну договірну вартість, а штраф у розмірі 20% має визначатися від вартості конкретно прострочених робіт або їх етапів, а не від загальної ціни договору.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у зв'язку з неправильним визначенням бази нарахування штрафу відповідачем, розмір заявлених санкцій підлягає коригуванню, а саме: пеня у розмірі 483 776,91 грн та штраф у розмірі 259 591,61 грн є обґрунтованими за результатами судової перевірки розрахунків.
Доводи апеляційної скарги, спрямовані на переоцінку доказів щодо нібито порушень з боку замовника, зокрема щодо постачання матеріалів, доступу до об'єкта та організації робіт, апеляційний суд відхиляє як такі, що фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та не містять посилань на нові обставини чи належні докази, які б спростовували встановлені судом факти.
Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема ст. ст. 13, 74, 86, 236 ГПК України, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи, вибірковою оцінкою доказів та ненаданням оцінки всім аргументам сторін, є формальними та спростовуються змістом оскаржуваного рішення, в якому суд першої інстанції встановив фактичні обставини справи на підставі досліджених доказів у їх сукупності, надавши правову оцінку як доказам позивача, так і запереченням відповідача.
Відхиляються також доводи апеляційної скарги позивача щодо порушення судом першої інстанції принципу добросовісності та заборони суперечливої поведінки сторін, оскільки встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про відсутність належного оформлення змін до Договору та погоджених сторонами строків у встановленому порядку, що виключає правові підстави для врахування такого документа як зміни договірних умов.
Посилання апелянта на необхідність застосування принципу contra proferentem є безпідставними, оскільки зміст спірних договірних умов є однозначним, не містить неясностей або альтернативного тлумачення, а тому не потребує застосування правил тлумачення неясних умов договору.
Доводи апелянта щодо недопустимості врахування односторонніх актів відповідача також відхиляються, оскільки суд першої інстанції не покладав їх як виключну підставу для встановлення факту порушення, а оцінював у сукупності з іншими доказами, у тому числі договірними умовами, актами виконаних робіт та листуванням сторін. Сам по собі односторонній характер документів не виключає їх доказового значення, що узгоджується з принципом оцінки доказів, передбаченим ст. 86 ГПК України. Разом із тим такі документи не мають наперед встановленої сили та підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що й було здійснено судом першої інстанції
Аргументи апелянта про відсутність дефектних актів як єдиного способу фіксації недоліків виконання робіт також є необґрунтованими, оскільки з умов договору не вбачається встановлення виключного порядку фіксації всіх порушень виключно у формі дефектного акта, а тому висновок суду першої інстанції про можливість фіксації порушень іншими доказами є правомірним.
Безпідставними є й доводи про неправильне застосування ст. ст. 235- 237 ГК України, оскільки суд першої інстанції правильно встановив наявність факту порушення договірних строків виконання робіт, що є достатньою підставою для застосування оперативно-господарських санкцій у межах погоджених сторонами умов Договору. Посилання апелянта на нібито невідповідність мети застосування санкцій їх правовій природі не спростовують встановленого факту порушення зобов'язання та не впливають на правомірність реалізації відповідачем передбаченого Договором права на одностороннє утримання сум.
Доводи щодо непропорційності розміру санкцій також не приймаються, оскільки питання співмірності сторони погодили при укладенні Договору, а перегляд судом таких умов можливий виключно за наявності підстав, передбачених законом, які у даному випадку не доведені.
Посилання апелянта на прострочення кредитора та відсутність вини позивача є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджено виконання позивачем робіт із порушенням строків, а обставини, на які він посилається як на підставу звільнення від відповідальності, не підтверджені належними доказами у розумінні ст. ст. 614, 617 ЦК України та ст. 218 ГК України.
Доводи щодо неврахування заборгованості відповідача з оплати виконаних робіт не впливають на предмет спору, оскільки у межах даної справи предметом розгляду є правомірність застосування оперативно-господарських санкцій, а не взаємні розрахунки сторін у повному обсязі.
З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у відповідача правових підстав для застосування до позивача оперативно-господарських санкцій, передбачених п. 10.10. Договору підряду № 07-17/24 від 12.07.2024, та про доведеність факту порушення позивачем строків виконання робіт, а відтак відхиляє апеляційну скаргу як необґрунтовану в оскаржуваній частині.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд виснує, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, надав належну правову оцінку доказам, а його висновки про часткове задоволення позову є законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Доводи апелянта щодо необхідності зменшення розміру оперативно-господарських санкцій на 90 % на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до правової природи оперативно-господарських санкцій, визначеної ст. ст. 235- 237 ГК України, такі заходи є способом оперативного впливу сторони договору на порушника зобов'язання та застосовуються у позасудовому порядку на підставі умов договору. Можливість їх застосування, розмір та порядок утримання визначені сторонами при укладенні договору підряду № 07-17/24 від 12.07.2024, зокрема п. 10.3.2 та п. 10.3.3 договору, а також реалізовані відповідачем у межах п. 10.10 договору.
Посилання апелянта на ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України є безпідставними, оскільки зазначені норми регулюють можливість зменшення судом стягуваних штрафних санкцій (неустойки), тоді як у даному випадку предметом судового розгляду є правомірність застосування та утримання оперативно-господарських санкцій, їх скасування.
За таких обставин підстави для зменшення розміру санкцій відсутні, а доводи апелянта підлягають відхиленню.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення.
Судом першої інстанції встановлено, що 09.10.2025 між Клієнтом - ТОВ «СП ПАРК» та Адвокатським об'єднанням «Де-Факто» в особі заступника керуючого Замули Ростислава Олеговича (далі - адвокатське об'єднання) укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручив, а адвокатське об'єднання прийняло на себе зобов'язання надавати юридичну (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, визначених договором.
Згідно з п. 4.1. договору вартість правничої допомоги у справі, що розглядається Господарським судом Дніпропетровської області, становить 20 000,00 грн, у Центральному апеляційному господарському суді - 25 000,00 грн, у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду - 30 000,00 грн.
Відповідно до п. 4.1.1. договору оплата здійснюється клієнтом протягом п'яти банківських днів з моменту підписання сторонами актів про надання правничої допомоги, при цьому виставлення рахунку не є обов'язковим (п. 4.1.2. договору).
Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2026 з автоматичною пролонгацією за відсутності заперечень сторін (п. 7.1. договору).
Судом також встановлено, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у межах розгляду справи № 904/5850/25 у суді першої інстанції становлять 20 000,00 грн та підтверджуються актом виконаних робіт № INV-000889 від 26.01.2026, який підписаний сторонами та скріплений печатками. Позивач заявив про відшкодування цих витрат у позовній заяві.
Суд виходив із того, що відповідно до положень статей 123, 126, 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу є складовою судових витрат і підлягають розподілу між сторонами за умови їх фактичного понесення, документального підтвердження та відповідності критеріям реальності й розумності. Суд зазначив, що розмір витрат має визначатися з урахуванням складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг, витраченого часу, значення справи для сторін та ціни позову, а також принципів співмірності та розумності.
Оцінивши надані докази, суд врахував, що правнича допомога у цій справі полягала у підготовці та поданні процесуальних документів, ознайомленні з матеріалами справи, а також участі представника позивача у судових засіданнях 19.11.2025, 17.12.2025 та 22.01.2026. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат у сумі 20 000,00 грн є співмірним, обґрунтованим та таким, що відповідає критеріям реальності та необхідності.
Заперечення відповідача щодо завищеного характеру витрат та необхідності їх зменшення до 10 000,00 грн суд визнав необґрунтованими, оскільки вони мають оціночний характер і не підтверджені належними доказами неспівмірності заявлених витрат із фактично виконаними адвокатом роботами, складністю справи чи обсягом наданих послуг.
Суд також зазначив, що саме по собі посилання на нібито незначну складність спору не є достатньою підставою для зменшення витрат на правничу допомогу за відсутності належного обґрунтування та доказів з боку сторони, яка заявляє відповідне клопотання.
Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення, діяв у межах приписів статей 123, 126, 129 ГПК України та з урахуванням встановлених у справі обставин щодо фактичного понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, їх документального підтвердження та співмірності заявленого розміру з критеріями реальності, необхідності та розумності.
Висновок суду про часткове задоволення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 11 128,00 грн ґрунтується на досліджених доказах та відповідає вимогам процесуального закону.
Посилання апелянта на порушення судом критеріїв реальності, необхідності та розумності витрат не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статей 74, 76, 77 ГПК України. Саме по собі твердження про «нескладність» справи, «ідентичність» її обставин з іншою справою або «мінімальний обсяг» виконаних адвокатом робіт не спростовує встановленого судом першої інстанції факту надання правничої допомоги, який підтверджений договором, актом виконаних робіт та участю представника у судових засіданнях.
Доводи скаржника про необхідність зменшення витрат до 10 000,00 грн з мотивів нібито відсутності значного обсягу правової роботи фактично зводяться до власної оцінки апелянтом вартості адвокатських послуг і не містять правового чи доказового обґрунтування неспівмірності визначеної судом суми. Разом із тим, відповідно до ст. 126 ГПК України саме на стороні, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, лежить обов'язок доведення їх неспівмірності, чого у даному випадку зроблено не було.
Посилання апелянта на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки наведені правові позиції лише закріплюють загальні критерії оцінки витрат на правничу допомогу (реальність, необхідність, розумність), які судом першої інстанції були враховані та застосовані з урахуванням конкретних обставин справи.
Безпідставними є й доводи щодо необхідності додаткового зменшення витрат у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог та застосуванням пропорційного розподілу судових витрат. Суд першої інстанції вже здійснив розподіл судових витрат у межах, визначених ст. 129 ГПК України, з урахуванням результату розгляду справи, а тому повторне коригування розміру витрат на підставі суб'єктивного бачення апелянта суперечить принципу правової визначеності та не узгоджується з процесуальними вимогами.
Посилання на фінансовий стан сторін є загальними, не підтвердженими належними доказами та не можуть самостійно впливати на визначений судом розмір витрат на професійну правничу допомогу, оскільки такі витрати визначаються не за критерієм платоспроможності сторони, а за критеріями фактичності, необхідності та розумності.
Таким чином, апеляційна скарга ПрАТ «ЮЖКОКС» фактично зводиться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо співмірності витрат, однак не містить обставин чи доказів, які б спростовували встановлені судом факти або свідчили про неправильне застосування норм процесуального права. У зв'язку з цим підстави для зміни додаткового рішення в оскаржуваній частині відсутні.
6. Висновки за результатами апеляційного перегляду справи.
Центральний апеляційний господарський суд, переглянувши рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2026 у справі №904/5850/25 та додаткове рішення від 04.02.2026 у цій справі, дійшов висновку, що підстав для їх скасування або зміни не встановлено, а доводи апеляційних скарг сторін є необґрунтованими. Висновки суду першої інстанції апеляційний суд визнає законними та такими, що відповідають встановленим у справі обставинам. Тому рішення та додаткове рішення у даній справі підлягають залишенню без змін, апеляційні скарги - без задоволення.
7. Здійснення апеляційним судом розподілу судових витрат.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, у зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, судові витрати скаржників покладаються на них.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СП ПАРК» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2026 у справі № 904/5850/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2026 у справі № 904/5850/25 - залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2026 у справі №904/5850/25 покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «СП ПАРК».
4. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ЮЖКОКС» на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2026 у справі № 904/5850/25 - залишити без задоволення.
5. Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2026 у справі № 904/5850/25 - залишити без змін.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
7. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України
Повний текст постанови складено 13.04.2026
Головуючий суддя Ю.А. Джепа
Судді: О.Ю. Соп'яненко
Ю.В. Фещенко