14.04.2026 року м.Дніпро Справа № 904/3745/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чус О.В. - (доповідача),
судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2025 (повний текст рішення складено 19.11.2025, суддя Новікова Р.Г.) у справі № 904/3745/25
за позовом Дніпропетровського обласного центру зайнятості м. Дніпро
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області м. Дніпро
про стягнення коштів, виплачених як допомога по безробіттю в розмірі 8861грн 90коп.,
В липні 2025 Дніпропетровський обласний центр зайнятості звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з позовом про стягнення коштів, виплачених як допомога по безробіттю в розмірі 8861грн90коп.
Позов обґрунтовано тим, що громадянин ОСОБА_1 перебував на обліку в центрі зайнятості, як безробітний та отримав допомогу по безробіттю за період з 17.02.2021 по 23.12.2021 у сумі 8861,90 грн, після чого 23.12.2021 реєстрацію було припинено за його заявою. Згодом, отримавши довідку Пенсійного фонду від 02.05.2022, позивач встановив, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2022 у справі №160/12061/21 дії Головного управління Пенсійного фонду щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 було визнано протиправними, а саме управління зобов'язано призначити йому пенсію з 03.07.2020.
Позивач стверджує, що саме внаслідок цього протиправного рішення Пенсійного фонду ОСОБА_1 своєчасно не отримав пенсії, що дозволило йому набути статусу безробітного та отримувати допомогу по безробіттю як особі, яка не має доходів. Таким чином, завдано шкоду центру зайнятості у розмірі виплаченої допомоги.
Позивач зазначає, що неодноразово направляв ОСОБА_1 претензії про повернення коштів (з 06.05.2022 по 07.04.2025), однак сума не повернута.
Також повідомляється про реорганізацію центру зайнятості та правонаступництво Дніпропетровського обласного центру зайнятості щодо прав та обов'язків Нікопольського міськрайонного центру зайнятості.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2025, позовні вимоги Дніпропетровського обласного центру зайнятості до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення коштів, виплачених як допомога по безробіттю в розмірі 8861грн90коп. - задоволено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код: 21910427; місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) на користь Дніпропетровського обласного центру зайнятості (ідентифікаційний код: 03490909; місцезнаходження: 49006, м. Дніпро, вул. Ю. Савченка, буд. 12) кошти, виплачені як допомога по безробіттю в розмірі 8861грн90коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028грн.
Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», представник Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області м. Дніпро, звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення суду від 19.11.2025; прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.
Свою позицію скаржник обґрунтовує тим, що відсутня його вина, оскільки дії щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 вчинялися у 2020 році відповідно до чинного на той час законодавства, а саму пенсію призначено лише у 2022 році на виконання рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2022, яке набрало законної сили.
Скаржник наголошує на відсутності причинного зв'язку між його діями та виплатою допомоги по безробіттю, оскільки допомога виплачувалася ОСОБА_1 центром зайнятості з 17.02.2021 по 23.12.2021 - тобто в період, коли пенсія ще не була призначена, а судовий спір тривав.
Крім того, скаржник зазначає, що обов'язок повернути кошти має бути покладений безпосередньо на громадянина ОСОБА_1 , який, звертаючись до суду з вимогою про призначення пенсії з 03.07.2020, усвідомлював, що одночасно отримує допомогу по безробіттю, а отже, саме він повинен повернути ці кошти центру зайнятості.
Також скаржник зауважує, що у Пенсійного управління відсутній обов'язок звітувати перед центрами зайнятості про кожне призначення пенсії, в тому числі за рішеннями суду, а позивачем не доведено, які саме неправомірні дії Головного управління призвели до незаконної виплати допомоги по безробіттю.
Таким чином, скаржник наполягає, що суд першої інстанції неправомірно поклав відповідальність за переплату допомоги по безробіттю на нього, оскільки відсутні його протиправні дії та прямий причинно-наслідковий зв'язок між цими діями і завданою шкодою.
Згідно до протоколу автоматизованогорозподілу судової справи між суддямивід 05.12.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/3745/25. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/3745/25.
17.12.2025 матеріали даної справи надійшли до ЦАГС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2025 у справі № 904/3745/25. Визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не надано. Згідно ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
З 17.02.2021 по 23.12.2021 ОСОБА_1 був зареєстрований як безробітній у Нікопольському міськрайонному центрі зайнятості.
Так, згідно з наказом Нікопольського міськрайонного центру зайнятості від 23.02.2021 №НТ210223 на підставі статті 43 Закону України «Про зайнятість населення», статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» ОСОБА_1 був наданий статус безробітного з 17.02.2021, призначена допомога по безробіттю протягом 360 календарних днів (17.02.2021 - 11.02.2022) та розпочата (поновлена) її виплата з 17.02.2021.
Відповідно до наказу Нікопольського міськрайонного центру зайнятості від 16.11.2021 №НТ211116 на підставі статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», підпункту 2 пункту 3 розділу ІV Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, у зв'язку зі звільненням безробітного з останнього місця роботи за угодою сторін, була скорочена виплата допомоги по безробіттю на строк 90 календарних днів (з 14.11.2021 по 11.02.2022).
Згідно з наказом Нікопольського міськрайонного центру зайнятості від 23.12.2021 №НТ211223 на підставі статті 45 Закону України «Про зайнятість населення», статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», підпункту 2 пункту 1 розділу V Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, пункту 30 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, у зв'язку з поданням зареєстрованим безробітним письмової заяви про припинення реєстрації, з 23.12.2021 припинена реєстрація ОСОБА_1 як безробітного та припинена виплата допомоги по безробіттю.
За період перебування на обліку з 17.02.2021 по 23.12.2021 безробітному ОСОБА_1 з бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття виплачена допомога по безробіттю у розмірі 8861грн90коп.
У складеному Нікопольським міськрайонним центром зайнятості акті від 03.05.2022 №19 розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» було зазначено, що згідно з довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.05.2022 №258 ОСОБА_1 з 03.07.2020 перебуває на обліку як отримувач пенсії за віком на підставі рішення суду.
У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала справа №160/12061/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС із зменшенням на 10 років пенсійного віку, встановленого для державних пенсій, на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити з 03.07.2020 ОСОБА_1 пенсію за віком як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС із зменшенням пенсійного віку на 10 років, встановленого для державних пенсій, на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 у справі №160/12061/21 суд відмовив у задоволенні позовних вимог.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2022 у справі №160/12064/21 суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2021; задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 та визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС із зменшенням на 10 років пенсійного віку, встановленого для державних пенсій, на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити з 03.07.2020 ОСОБА_1 пенсію за віком як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС із зменшенням пенсійного віку на 10 років, встановленого для державних пенсій, на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У постанові суду було вказано про те, що 03.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно із статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку на 10 років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.07.2020 №0400-0305-8/59467 було відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зменшенням пенсійного віку з тих підстав, що позивачу для призначення пенсії не вистачає страхового стажу.
ОСОБА_1 07.10.2020 та 22.03.2021 звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявами про призначення пенсії за віком на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Листами від 15.10.2020 №0400-0316-8/96148, від 07.04.2021 №0400-010301-8/50603 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило про відмову у призначенні пенсії через відсутність потрібного страхового стажу.
На підставі наказу Міністерства економіки України від 18.10.2022 №3910 «Про реорганізацію державних установ Державної служби зайнятості» Нікопольський міськрайонний центр зайнятості був реорганізований шляхом приєднання до Дніпропетровського обласного центру зайнятості.
Згідно з пунктом 6 наказу Міністерства економіки України від 18.10.2022 №3910 Дніпропетровський обласний центр зайнятості є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов'язків Нікопольського міськрайонного центру зайнятості.
Відповідно до наказу Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 23.12.2022 №319 «Про утворення філій Дніпропетровського обласного центру зайнятості» була утворена Нікопольська філія Дніпропетровського обласного центру зайнятості.
Позивач повідомив про вручення 09.06.2022 ОСОБА_1 претензії від 06.05.2022 №132 про повернення сплачених коштів. Претензії з тотожним змістом направлялись на адресу ОСОБА_1 20.02.2023, 26.05.2023, 18.10.2023, 15.03.2024, 18.09.2024, 07.04.2025. На момент звернення до суду сума сплаченої допомоги по безробіттю фізичною особою не повернена.
Також позивач направляв на адресу відповідача претензію від 12.05.2025 №317 про повернення коштів у розмірі 8861грн90коп., виплачених ОСОБА_1 як допомога по безробіттю.
У листі-відповіді від 13.06.2025 №0400-010805-6/112410 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вказало про безпідставність вимог позивача. На думку відповідача, саме ОСОБА_1 повинен повернути кошти, виплачені як допомога по безробіттю, оскільки вчасно не повідомив центр зайнятості про звернення 19.07.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом.
Позивач стверджував, що внаслідок неправомірної відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу завдана майнова шкода у вигляді виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 у розмірі 8861грн90коп. за період з 17.02.2021 по 23.12.2021.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виснував, що:
факт протиправності дій відповідача (Головного управління Пенсійного фонду) встановлений постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2022 у справі №160/12064/21, якою відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 визнано незаконною. В силу преюдиційності (частини 4, 7 статті 75 ГПК України) ця обставина не доказується при розгляді даної господарської справи;
наявність шкоди та її розмір (8861,90 грн) підтверджені доказами виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю за період з 17.02.2021 по 23.12.2021;
суд встановив прямий причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями відповідача та завданою шкодою. Внаслідок незаконної відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 не мав доходу та набув статусу безробітного, що дозволило йому отримувати допомогу по безробіттю. Якби пенсію було призначено своєчасно (з 03.07.2020), виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася б згідно з пунктом 7 частини 1 статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;
спірні правовідносини регулюються спеціальною нормою статті 1173 Цивільного кодексу України, яка передбачає відповідальність органу державної влади за незаконні рішення незалежно від його вини. Відповідач є таким органом, тому посилання на відсутність його вини або на обов'язок безробітного повідомляти про зміну обставин не мають правового значення.
Враховуючи доведеність протиправної поведінки, наявності шкоди та причинного зв'язку, керуючись статтями 22, 1173 Цивільного кодексу України, статтею 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також сталою практикою Верховного Суду у подібних справах, суд задовольнив позовні вимоги.
Колегія суддів апеляційного суду, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
Відповідно до частини 1 статті 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійний фонд, його органи та посадові особи несуть відповідальність згідно із законом за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом.
За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу соціального захисту населення та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Положення статті 1173 Цивільного кодексу застосовуються незалежно від вини державних органів.
Суб'єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України є органи державної влади або місцевого самоврядування.
Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №280 від 23.07.2014 (із змінами та доповненнями), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, сім'ї та єдності, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач/Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є органом виконавчої влади, тобто суб'єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України.
Таким чином, посилання скаржника на відсутність його вини є необґрунтованим, оскільки для застосування відповідальності за статтею 1173 ЦК України вина не є обов'язковим елементом правопорушення. Достатньо довести: (1) протиправність дій державного органу; (2) наявність шкоди; (3) причинний зв'язок між ними.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2022 у справі №160/12064/21 суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2021; задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 та визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС із зменшенням на 10 років пенсійного віку, встановленого для державних пенсій, на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити з 03.07.2020 ОСОБА_1 пенсію за віком як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС із зменшенням пенсійного віку на 10 років, встановленого для державних пенсій, на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2022 у справі №160/12064/21 набрала законної сили 23.03.2022.
Відповідно до частин 4, 7 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені судовим рішенням в іншій справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи за умови участі тих самих осіб. При цьому правова оцінка факту, надана судом у тій справі, не є обов'язковою для господарського суду.
У даному випадку постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2022 у справі №160/12064/21 встановлено факт протиправності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Цей факт є преюдиційним, не потребує повторного доведення при розгляді даної господарської справи.
Отже, доводи скаржника про правомірність його дій у 2020 році та про відсутність вини є безпідставними.
Частинами 1 і 2 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з пунктом 2 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VI безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна розпочати роботу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VI статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.
Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою (у тому числі поданою засобами електронної ідентифікації) у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 44 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VI зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та цього Закону.
Пунктом 7 частини 1 статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 №1533-III (у редакції до 29.10.2022) визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється, у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.
Таким чином виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем на виконання вимог Закону України «Про зайнятість населення.
Відповідно до частини 1 статті 7, статті 8 та пункту 1 частини 2 статті 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 №1533-III виплата допомоги по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією.
Суд першої інстанції правильно встановив, що виплати допомоги по безробіттю, здійснені позивачем за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття особі, якій згодом було призначено пенсію, є додатковими витратами позивача. Таких виплат не відбулося б, якби пенсію ОСОБА_1 було призначено своєчасно.
Внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_1 вчасно не отримав гарантованого законом пенсійного забезпечення, що дозволило йому набути статусу безробітного та отримувати допомогу по безробіттю як особі без доходів. Це доводить наявність прямого причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями Пенсійного фонду та завданою позивачу матеріальною шкодою в розмірі 8861,90 грн.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №915/282/17, від 10.04.2018 у справі №927/455/17, від 20.04.2018 у справі №906/579/17, від 02.05.2018 у справі №923/575/17 та від 03.05.2018 у справі №916/1601/17.
Колегія суддів звертає увагу на те, що якби Відповідач своєчасно, з 03.07.2020, призначив ОСОБА_1 пенсію, останній втратив би статус безробітного, а позивач (Дніпропетровський обласний центр зайнятості) не здійснював би виплату допомоги по безробіттю за період з 17.02.2021 по 23.12.2021 на загальну суму 8861,90 грн. Ці виплати були здійснені за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Таким чином, саме відмова Пенсійного фонду в призначенні пенсії зумовила необхідність виплати центром зайнятості допомоги по безробіттю. Тривалість судового спору не розриває цього причинного зв'язку, оскільки спір виник саме внаслідок первинної незаконної відмови.
Доводи скаржника про те, що допомога виплачувалась до моменту призначення пенсії (2022 рік), не спростовують наведеного висновку, а навпаки підтверджують, що протягом усього цього періоду громадянин об'єктивно залишався без доходу через дії Пенсійного фонду.
Отже, позивач довів наявність усіх трьох необхідних елементів правопорушення (протиправність дій, розмір шкоди та причинний зв'язок) для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим вони підлягають задоволенню в повному обсязі. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню завдана шкода в розмірі 8861 гривня 90 копійок.
До того ж, скаржник помилково стверджує, що обов'язок повернути кошти має бути покладений на ОСОБА_1 .
Предметом розгляду у даній справі є деліктна відповідальність державного органу за шкоду, завдану іншому державному органу (Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі центру зайнятості). Це не є спором про стягнення безпідставно отриманих коштів з громадянина. Наявність або відсутність вини громадянина, а також його обов'язку повідомляти центр зайнятості про зміну обставин, не звільняє Пенсійний фонд від відповідальності, передбаченої статтею 1173 ЦК України, оскільки шкода завдана безпосередньо незаконними діями самого Пенсійного фонду.
Довід скаржника про те, що Пенсійний фонд не зобов'язаний звітувати перед центрами зайнятості про призначення пенсії, є нерелевантним для вирішення даного спору. Відповідальність за статтею 1173 ЦК України настає не за неподання звітності, а за незаконну відмову в призначенні пенсії, яка безпосередньо спричинила виплату допомоги по безробіттю. Центр зайнятості не міг самостійно передбачити майбутнє рішення адміністративного суду та був змушений виплачувати допомогу на підставі чинного на той час статусу безробітного.
У підсумку колегія суддів зазначає про те, що суд першої інстанції також обґрунтовано послався на частину 1 статті 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою Пенсійний фонд несе відповідальність за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного призначення та виплати пенсій. У даному випадку шкоду заподіяно не громадянину, а Фонду соціального страхування на випадок безробіття, однак зазначена норма додатково підтверджує обов'язок Пенсійного фонду відповідати за наслідки своїх протиправних рішень.
За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів встановила, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм статті 1173 Цивільного кодексу України; наявність протиправних дій Відповідача, шкоди та причинного зв'язку між ними підтверджена матеріалами справи та преюдиційними обставинами, встановленими в адміністративній справі №160/12064/21; відсутність вини скаржника (про що він стверджує) не є підставою для звільнення від відповідальності за статтею 1173 ЦК України.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів досліджено та відхиляються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Центральний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а оскаржуване рішення, ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2025 у справі № 904/3745/25, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2025 у справі № 904/3745/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2025 у справі № 904/3745/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін