вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" лютого 2026 р. Справа№ 920/1335/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Коротун О.М.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: не з'явились;
за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Слюсара Олександра Михайловича
на рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025, повний текст складено 22.09.2025
у справі № 920/1335/24 (суддя Джепа Ю.А.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»
до Фізичної особи - підприємця Слюсара Олександра Михайловича
про стягнення 267 772, 38 грн
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 267 772, 38 грн та сплачений судовий збір.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 10.09.2025 у справі № 920/1335/24 задоволено позов. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Слюсара Олександра Михайловича на користь Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» завдані збитки в порядку регресу у розмірі 267 772,38 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 213,27 грн.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням, Фізична особа - підприємець Слюсар Олександр Михайлович звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025 у справі № 920/1335/24 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимоги позивача відмовити у повному обсязі.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовані наступними доводами.
Скаржник вважає, що позивач взагалі не обґрунтовує взаємозв'язок між винним в скоєнні ДТП та відповідачем по справі ФОП Слюсар Олександр Михайлович, при цьому відповідно до змісту позовних вимог 22 липня 2020 року о 12 год. 25 хв. в місті Кролевець по вул. Транспортна, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Scania» та напівпричіп «WIELTON NW3» реєстраційний № НОМЕР_1 та транспортного засобу «Урал 43202» реєстраційний № НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Скаржник вказує на те, що матеріали справи не містять жодних додаткових актів (дефектних актів) на підтвердження виявлених прихованих дефектів та повідомлень стразової компанії про таке виявлення, відсутні калькуляції (кошториси) відновлювального ремонту та відсутні документи на підтвердження того, що вартість запасних частин не вище за їх вартість у авторизованого продавця (офіційного дилера) даної марки автотранспортного засобу з рахунками наведених продавців , що містили б їх назву та каталожні номери, рахунок на передплату № НОМЕР_3 від 25.07.2020, складений на підставі договору на сервісне обслуговування та /або купівлю-продажу запчастин № SK2017 57 від 16.05.2017 не має жодного відношення до ремонтних робіт згідно виявлених пошкоджень, згідно із актом огляду транспортного засобу (дефектної відомості) від 22.07.2020, що був складений позивачем у справі.
На думку скаржника, перелік запчастин, матеріалів та робіт транспортного засобу які вказані в рахунку на передплату, більший за обсягами та різниться з переліком пошкоджень, вказаним в акті огляду транспортного засобу (дефектної відомості). Враховуючи наявність таких розбіжностей, за відсутності інших доказів розміру шкоди, суд позбавлений можливості встановити фактичний розмір шкоди завданої під час ДТП і дійсний розмір страхової виплати. Не довівши належними та допустимими доказами, що розмір шкоди завданої під час ДТП перевищує ліміт відповідальності страховика відповідача, позивач не доводить і виникнення в нього права вимоги до відповідача щодо відшкодування заявленої до стягнення суми, як різницю між фактичним розміром шкоди і дійсною страховою виплатою, яка здійснюється в межах ліміту відповідальності страховика відповідача, тому, позивачем не було дотримано процедури визначення вартості витрат на ремонт пошкодженого автомобіля ТЗ , внаслідок ДТП, яка сталася 22.07.2020, що в свою чергу виключає можливість встановлення судом обґрунтованості заявленої до стягнення з відповідача суми і позовних вимог в цілому.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що згідно із довідкою від 15.07.2024, виданою ФОП Слюсар Олександр Михайлович слідує, що ОСОБА_1 працював з 09.12.2016 року по 11.05.2023 року на посаді водій автомобільних транспортних засобів. 22 липня 2020 року ОСОБА_1 , як водій вантажного автомобіля виконував покладені на нього обов'язки, згідно умов трудового договору. Вказана довідка була надана представником ОСОБА_1, Кандюковим Геннадієм Геннадійовичем в рамках судової справи № 579/2008/23.
Позивач, стосовно непогодження представника відповідача з розміром нанесеної та розрахованої шкоди у зв'язку з тим, що позивачем не було дотримано визначеного законом порядку розрахунку розміру заподіяної шкоди відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», вказав на те, що виплата страхового відшкодування за договором добровільного страхування здійснюється не відповідно до вимог законодавства у сфері обов'язкового страхування, а відповідно до умов договору , та законодавства у сфері страхування, тому твердження про недотримання вимог ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» позивачем є таким, що не відповідають вказаним правовідносинам, адже вони виникають зі сфери добровільного, а не обов'язкового страхування.
Позивач зазначає, що на підтвердження розміру збитків було надано як рахунок, так і акт виконаних робіт, що підтверджує факт ремонту, апелювання представника відповідача, до того, що для всебічного дослідження потрібно ознайомитись з умовами договору на сервісне обслуговування, є такими що жодним чином не відноситься до предмету спору, тому що є ДТП, є факт нанесення шкоди, є постраждала особа та винна і є страховик, який за договором добровільного страхування виплатив страхове відшкодування, і є особа, на підставі ст. 1172 ЦК, яка повинна відшкодовувати таку шкоду.
На думку позивача, якщо у представника відповідача були сумніви, стосовно розміру вартості відновлювального ремонту, він жодним чином не був позбавлений права на подання клопотання для проведення автотоварознавчої експертизи, проте за весь час підготовчого провадження (яке тривало достатньо довго) вказаного клопотання він не подав.
Узагальнені доводи заперечення на відзив на апеляційну скаргу
Відповідач стверджує про недоведеність того, що транспортний засіб, що був учасником ДТП, а саме транспортний засіб «Урал 43202» реєстраційний № НОМЕР_2 належить ФОП Слюсар О.М. на праві власності, оренди або іншого права користування транспортним засобом. Так в матеріалах справи є документ, а саме Відповідь від НПУ, в якому зазначено, що 1-й учасник ДТП , а саме водій транспортного засобу «Урал 43202» реєстраційний № НОМЕР_2 ОСОБА_1 є індивідуальним власником, який має право керувати транспортним засобом, а в графах «код ЄДРПОУ підприємства власника ТЗ учасника ДТП» та «назва підприємства власника ТЗ учасника ДТП» відомості відсутні, які б вказували на зв'язок з ФОП Слюсар О.М. Інші документи, на які посилається позивач, в матеріалах справи відсутні та позивач не надавались ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час подання відзиву на подану апеляційну скаргу.
На думку відповідача, позивач всупереч приписам ч. 1 ст. 77 ГПК України не надав суду доказів на підтвердження фактичного здійснення ремонту пошкодженого ТЗ в наслідок зазначеного ДТП, зокрема, акту виконаних робіт, тощо. Перелік запчастин, матеріалів та робіт транспортного засобу, які вказані в рахунку на передплату, більший за обсягами та різниться з переліком пошкоджень, вказаним в Акті огляду транспортного засобу (дефектної відомості). Враховуючи наявність таких розбіжностей, за відсутності інших доказів розміру шкоди, відповідач вважає, що суд позбавлений можливості встановити фактичний розмір шкоди завданої під час ДТП і дійсний розмір страхової виплати. Не довівши належними та допустимими доказами, що розмір шкоди завданої під час ДТП перевищує ліміт відповідальності страховика відповідача, позивач не доводить і виникнення в нього права вимоги до відповідача щодо відшкодування заявленої до стягнення суми, як різницю між фактичним розміром шкоди і дійсною страховою виплатою, яка здійснюється в межах ліміту відповідальності страховика відповідача. На підставі викладеного, відповідач вважає, що позивачем не було дотримано процедури визначення вартості витрат на ремонт пошкодженого автомобіля ТЗ , внаслідок ДТП, яка сталася 22.07.2020, що в свою чергу виключає можливість встановлення судом обґрунтованості заявленої до стягнення з відповідача суми і позовних вимог в цілому
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 920/1335/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
06.10.2025 від скаржника надійшло клопотання про долучення доказів, із проханням долучити до матеріалів, поданої ФОП Слюсар О.М. апеляційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області по справі № 920/1355/24 від 10.09.2025 року - платіжну інструкцію № 1254 від 06.10.2025 року про сплату судового збору при поданні апеляційної скарги у розмірі 4 819,50 грн.
Північний апеляційний господарський суд, враховуючи клопотання про долучення платіжної інструкції, визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Слюсара Олександра Михайловича на рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025 у справі № 920/1335/24. Призначено справу № 910/1335/24 до розгляду у судовому засіданні 11.11.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 задоволено заяву Фізичної особи - підприємця Слюсара Олександра Михайловича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2025 оголошено перерву у розгляді справи № 920/1335/24 за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Слюсара Олександра Михайловича на рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025 до 13.01.2026.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026, у зв'язку із перебуванням судді Майданевича А.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно з протоколом повторного розподілу справи між суддями від 13.01.2026, для розгляду справи № 920/1335/24 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Ткаченко Б.О., Коротун О.М.
Судове засідання, призначене на 13.01.2026, не відбулося через відсутність доступу до системи «Електронний суд», що в свою чергу призвело до неможливості проведення технічної фіксації судових засідань.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 прийнято справу № 920/1335/24 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Коротун О.М. Розгляд апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Слюсара Олександра Михайловича на рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025 у справі № 920/1335/24 призначено на 24.02.2026.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, тимчасові непрацездатності суддів, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 920/1335/24 розглядалась протягом розумного строку.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, 19.08.2019 між позивачем, як страховиком, та ТОВ "Кролевецький комбікормовий завод", як страхувальником, укладено договір добровільного страхування транспортного засобу (КАСКО) № 06-02-40К-0131853, згідно з яким був застрахований транспортний засіб - напівпричіп «WIELTON NW3», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2017 року випуску. Страховий платіж 16 601,20 грн.
Додатком №1 до комплексного договору № 06/02-40К-0131853 від 19.08.2019 є заява на страхування транспортного засобу - напівпричепу «WIELTON NW3», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2017 року випуску, страхувальник - ТОВ «Кролевевецький комбікормовий завод».
Предметом договору є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «WIELTON NW3», державний номерний знак « НОМЕР_1 ».
Відповідно до умов вказаного договору страхування позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування.
22.07.2020 об 12 год. 25 хв. в місті Кролевець по вул. Транспортна, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Scania» та напівпричіпу «WIELTON NW3», реєстраційний № НОМЕР_1 , та транспортного засобу «Урал 43202», реєстраційний № НОМЕР_2 , під керуванням працівника відповідача - ОСОБА_1 .
Постановою Кролевецького районного суду Сумської області у справі №579/1247/20 від 06.10.2020 року ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
У рішенні Кролевецького районного суду Сумської області у справі №579/2008/23 від 18.07.2023 встановлено також наступні обставини.
Із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Кролевецький комбікормовий завод» та надало документи, на підставі яких було складено страховий акт.
На підставі вказаного страхового акту ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснила виплату страхового відшкодування в розмірі 395 172,38 грн.
Згідно рахунку на передоплату № SK-2004834 від 25.07.2020, наданого ТОВ «Сканія Україна» на підставі договору про сервісне обслуговування та/або купівлю-продаж запчастин №SK-2017-57 від 16.05.2017 на замовлення ТОВ «Кролевецький комбікормовий завод», до сплати підлягає 395 172,38 грн.
Відповідно до заяви-погодження, наданої ТОВ «Кролевецький комбікормовий завод» від 06.08.2020, останнє погодилося з вартістю відновлювального ремонту у сумі 395 172,38 грн та просило ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» належну до виплати суму страхового відшкодування за страховим випадком, що стався 22.07.2020, перерахувати на станцію технічного обслуговування (автомайстерні) автотранспортних засобів ТОВ «Сканія Україна».
Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування №200000321107 на підставі рахунку № SK-2004834 від 25.07.2020 КФ ТОВ «Сканія Україна» вбачається, що сума страхового відшкодування становить 395 172,38 грн.
Згідно із страховим актом №200000321107 від 07.08.2020 ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» прийнято рішення при виплату 395 172,38 грн за обставинами страхової події, що відбулася 22.07.2020 в м.Кролевець по вул. Транспортна. Крім того, в розділі №12 можливість регресу, зазначені ОСОБА_1 , ПЗУ Україна АР/7586297, а відповідно до платіжної інструкції №ЗР079615 від 10.08.2020 ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» перераховано страхову суму у розмірі 395 172,38 грн на рахунок ТОВ «Сканія Україна».
Відповідно до ст.ст.22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» було виплачене страхове відшкодування у розмірі 127 400,00 грн страховиком відповідача.
Різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить 267 772,38 грн.
Також у рішенні Кролевецького районного суду Сумської області у справі № 579/2008/23 від 18.07.2023 встановлено, що 21.07.2020 між ПрАТ СК «ПЗУ Україна» та Слюсарем Олександром Михайловичем укладено договір страхування - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/7586297, забезпечений транспортний засіб УРАЛ 43202, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , строком дії з 22.07.2020 до 21.07.2021.
Згідно із довідкою від 15.07.2024, виданою ФОП Слюсарем Олександром Михайловичем слідує, що ОСОБА_1 працював з 09.12.2016 по 11.05.2023 на посаді водія автомобільних транспортних засобів. При цьому, 22.07.2020 ОСОБА_1 , як водій вантажного автомобіля, виконував покладені на нього обов'язки, згідно із умовами трудового договору.
Доказів на підтвердження сплати відповідачем на користь позивача коштів у сумі 267 772,38 грн суду не надано.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996, № 85/96-ВР (далі - Закон № 85/96-ВР) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Така ж норма закріплена і в ч. 1 ст. 979 ЦК України.
Згідно із ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страхової компанії, яка здійснила виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке Страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Нормами статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Згідно з нормами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Страховик потерпілого внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в межах фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває її страховик.
Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17.
Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, відповідно до постанови Кролевецького районного суду Сумської області від 06.10.2020 у справі № 579/1247/20, ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення, а у рішенні Кролевецького районного суду Сумської області у справі №579/2008/23 від 18.07.2023 встановлено, що 21.07.2020 між ПрАТ СК «ПЗУ Україна» та Слюсарем Олександром Михайловичем було укладено договір страхування - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/7586297, забезпечений транспортний засіб УРАЛ 43202, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , строком дії з 22.07.2020 до 21.07.2021.
Страхувальником за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності транспортного засобу «Урал 43202», реєстраційний № НОМЕР_2 , є саме відповідач.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до особи відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно із п. 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком цивільно-правової відповідальності, застосовуються спеціальні норми закону, а саме п. 22.1 ст. 22 та ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України). Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Відповідно до правого висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 25.11.2020 у справі №760/28302/18-ц, для покладання на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Враховуючи викладене, саме відповідач є у даному випадку зобов'язаний відшкодувати збитки, а не заподіювач шкоди, що перебував у трудових відносинах із відповідачем.
Системний аналіз п. 32.7 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 22, абз. 3 п. 3 ч. 1 ст. 988, ст. 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку. Така правова позиція Верховного Суду висловлена у постановах від 04.12.2019 у справі №359/2309/17, від 17.10.2019 у справі №489/1356/16-ц, від 04.03.2020 у справі № 331/6395/18.
Норма ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
При цьому, звіт про оцінку є лише попереднім оціночним документом, який показує можливу вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ, тоді як реальна (фактична) вартість відновлювального ремонту автомобіля визначається, виходячи з реальної вартості ремонту, необхідного для відновлення транспортного засобу, що вказується, зокрема, в рахунку на виконані роботи.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17.
Таким чином, належними та допустимими доказам вартості відновлювального ремонту, яка становить 395 172,38 грн є рахунок № SK-2004834 від 25.07.2020, акт виконаних робіт № SK-2006668 від 28.02.2021.
Також відповідно до страхового акта № 200000321107 від 07.08.2020 сума, що належить до виплати складає 395 172,38 грн
Вартість відновлювального ремонту може бути підтверджена не лише звітом експерта а й первинними документами, водночас заперечуючи проти суми в акті СТО, відповідачем не було заявлено клопотання про проведення судової експертизи, у зв'язку із чим, господарським судом першої інстанції правомірно прийняті вказані вище документи, як належні докази.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на встановлені обставини справи, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі № 920/1335/24, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Доводи скаржника про те, що позивачем не обґрунтовано взаємозв'язку між винним в скоєнні ДТП та відповідачем у справі ФОП Слюсар Олександр Михайлович, спростовується довідкою від 15.07.2024, виданою ФОП Слюсарем Олександром Михайловичем, із якої вбачається, що ОСОБА_1 працював з 09.12.2016 по 11.05.2023 на посаді водія автомобільних транспортних засобів, а 22.07.2020 ОСОБА_1, як водій вантажного автомобіля, виконував покладені на нього обов'язки, згідно із умовами трудового договору.
Про наявність такої довідки зазначено у рішенні у справі № 579/2008/23, і така обставина, відповідно до ст. 75 ГПК України, не підлягає доказуванню у даній справі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вказує на те, що позивачем надано суду належні та допустимі докази вірності розрахунку розміру страхового відшкодування, яке стягується за позовом, натомість, відповідачем не надано доказів невідповідності здійсненого позивачем розрахунку збитків наявним у справі доказам та положенням чинного законодавства, яке регулює відносини сторін.
Скаржник не був позбавлений права провести власне автотоварознавче дослідження для складення звіту про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, однак, цього зроблено не було.
Скаржником не надано доказів завищення вартості роботи майстра, вартості деталей, запчастин та витратних матеріалів для відновлення автомобіля.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Сумської області від 10.09.2025 у справі № 920/1335/24, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025 у справі № 920/1335/24, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця Слюсара Олександра Михайловича на рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025 у справі № 920/1335/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025 у справі № 920/1335/24 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 269, 270, 275, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Слюсара Олександра Михайловича на рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025 у справі № 920/1335/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 10.09.2025 у справі № 920/1335/24 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу № 920/1335/24 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова підписана 10.04.2026.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
О.М. Коротун