Постанова від 24.02.2026 по справі 910/19061/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2026 р. Справа№ 910/19061/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Коротун О.М.

за участю секретаря судового засідання : Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін

від позивачів: не з'явився;

від відповідача: Заді Нільда;

за апеляційною скаргою Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025, повний текст рішення складено 02.09.2025

у справі № 910/19061/21 (суддя Блажівська О.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторської Фірми «Професіонал»

до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним в частині та скасування рішення № 60/79-р/к

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Товариство з обмеженою відповідальністю аудиторська фірма «Професіонал» звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсними та скасування пунктів 1, 2, 4, 5, 7, 8 рішення від 23.09.2021 № 60/79-р/к у справі № 865/89-р-02-06-14 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», тобто в частині, що стосується позивача.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.2022 у справі № 910/19061/21 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю аудиторська фірма «Професіонал».

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/19061/21 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю аудиторська фірма «Професіонал» залишено без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 08.12.2022 у справі № 910/19061/21 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 910/19061/21 задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю аудиторської фірми «Професіонал», скасовано рішення Господарського суду м. Києва від 08.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/19061/21, а справу № 910/19061/21 передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/19061/21 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторської Фірми «Професіонал» задоволено повністю. Визнано частково недійсними пункти 1, 4 і 7 резолютивної частини рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.09.2021 №60/79-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі №865/89-р-02-06-14 в частині, що стосується Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторської Фірми «Професіонал». Визнано недійсними пункти 2, 5 і 8 резолютивної частини рішення Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.09.2021 №60/79-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі №865/89-р-02-06-14, якими накладено на Товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторської Фірми «Професіонал» штрафи. Стягнуто з Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторської Фірми «Професіонал» судовий збір у розмірі 2 270 грн 00 коп., видовий збір за подання апеляційних скарг у розмірі 13 620 грн 00 коп. та судовий збір за подання касаційних скарг у розмірі 18 160 грн 00 коп.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/19061/21, Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до розгляду та відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі №910/19061/21 в повному обсязі. Ухвалити нове рішення зі справи №910/19061/21, яким у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторської Фірми «Професіонал» до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсними та скасування пунктів 2, 5, 8 резолютивної частини рішення від 23.09.2021 №60/79-р/к та про визнання частково недійсними пунктів 1, 4, 7 резолютивної частини рішення від 23.09.2021 №60/79-р/к - відмовити в повному обсязі. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторської Фірми «Професіонал» користь Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 724 гривень 00 копійок Вирішити питання про розподіл судових витрат, визначених пунктом 4 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/19061/21.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовані наступними доводами.

На думку скаржника, господарським судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме - статті 19 Конституції України, частини другої статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», частини другої статті 42 та статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що призвело до прийняття незаконного судового рішення.

Також на думку скаржника, в рішенні суду власної та самостійної оцінки положень законодавства, доводів сторін та обставин справи № 865/89-р-02-06-14 про наявність/відсутність порушення строків розгляду антимонопольних справ не зроблено взагалі. Висновки, на яких ґрунтується Рішення місцевого суду є незаконними та необґрунтованими; Рішення не мотивується на прямому приписі законодавства, у тому числі підстав відходження Відділенням від прямих законодавчих приписів, в тому числі Конституції України, з огляду на що Рішення винесене місцевим судом з порушенням одного із принципів здійснення господарського судочинства - верховенства права. З огляду на що Рішення підлягає скасуванню.

Скаржник вважає, що висновки задоволення позовної заяви ґрунтуються на цитуванні в Рішенні Суду частини першої статті 42 Закону № 2210, а також статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та її тлумачень Європейським судом з прав людини. Натомість, частина 1 статті 42 Закону № 2210 визначає строк притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що не є тотожним правого інститут - строку розгляду справ про захист економічної конкуренції. Строк притягнення до відповідальності - сукупність правовідносин, передбачених законодавством, що встановлює період часу, за який до суб'єкта можуть бути застосовані примусові заходи з додержанням встановленої процедури, застосування правомочним суб'єктом до осіб, які вчинили правопорушення, заходів впливу, реалізація яких юридично визнана. Натомість, проведення розслідування (розгляд справи) не є передбачає жодних (будь-яких) заходів впливу, примусу до дій, обмеження прав та свобод, у тому числі на здійснення господарської діяльності тощо. Таким чином, не суперечить конституційним основам та статті 6 Конвенції припис частини 2 статті 42 Закону № 2210 в частині зупинення строку притягнення на необмежений час, оскільки жодного негативного впливу на права та свободи осіб - відповідачів в антимонопольних справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції немає. Стаття 8 Цивільного кодексу України: Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права). З огляду на це частина 1 статті 42 Закону № 2210 не підлягає та не може бути застосована за аналогією права, оскільки не може бути застосовано аналогію закону у діяльності державного органу при наявності прямої норми, що передбачає зупинення строку - частина 2 статті 42 Закону № 2210, що підлягає застосуванню в цих правовідносинах, але була проігнорована місцевим судом, оскільки жодного посилання на неї - прямий припис спеціального законодавства, - Рішення Суду не містить.

На думку скаржника, рішення суду прийняте з неправильним визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин, у тому числі за результатом нового кола розгляду судової справи та всебічного дослідження доказів, неправильно застосовано норму частину 1 статті 42 Закону № 2210 до правовідносин, в яких застосування підлягала частина 2 статті 42 Закону № 2210. З огляду на що Рішення підлягає скасуванню.

Скаржник зазначає, що місцевим судом в якості обґрунтування задоволення позовних вимог врахована одна лише обставина, що не суперечить приписам законодавства Відділення не обґрунтувало розгляд антимонопольної справи протягом 9 років об'єктивними та поважними причинами, які пов'язані безпосередньо із розглядом справи АМК, як-то складністю справи, поведінкою сторін (відповідачів антимонопольної справи), діями/бездіяльністю відповідних державних органів, у тому числі, АМК тощо.

Скаржник зауважує, що зі змісту постанов Верховного Суду від 29.02.2024 та від 11.02.2025 вбачається, що Касаційний суд вказав про необхідність саме дослідження доказів, як позивача, так і відповідача, та відповідно надання їм належної правової оцінки. Попри це, в оскаржуваному рішенні місцевий суд вдається до прямо протилежних дій та надає оцінку поясненням відповідача, як таким, що «не доводять об'єктивної складності антимонопольної справи», не наводячи фактичного пояснення своїм висновкам про те, що «предмет закупівлі є однотипним, у справі об'єднано лише тр закупівлі, кількість учасників закупівель невелика», а також на те, що «оскаржуваному рішенні відповідач посилався виключно на ті докази, які були зібрані АМК в 2012-2014 роках і дій щодо збирання додаткових доказів після 2014 року АМК не було здійснено, проте рішення прийнято лише 23.09.2021». Не взято до уваги та не надано оцінки судом поясненням відповідача про те, з матеріалів антимонопольної справи № 865/89-р-02-06-14 вбачається, що труднощі розгляду полягали у проведенні дій службовцями Відділення, що були направлені на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін згідно пункту 23 Правил розгляду заяв та справ з огляду на: - проведення Процедури закупівель-1,-2,-3 за Законом України «Про державні закупівлі» (що втратив чинність), який передбачав письмову процедуру проведення торгів, - отримання Відділенням по суті всіх матеріалів антимонопольної справи у 2015, а саме початок розгляду справи відповідно до Розпорядження Київського, - складність отримання та пошуку інформації з огляду на вплив істотного періоду часу з моменту проведення Процедури закупівлі -1,-2,-3, відповідно технічної складності отримання таких доказів, які потрібно було вивчити у справі про спотворення торгів. Суд обмежуючись вказаними загальними фразами, покладеними в основу свого висновку про неправомірну тривалість антимонопольної справи сам фактично відкинув вимоги постанов Верховного Суду від 29.02.2024 та від 11.02.2025 та не надав належної правової оцінки тому, що зі змісту статті 35 Закону № 2210-ІІІ вбачається, що діями, які підпадають під поняття визначення «розгляд справи», законодавець визначає збір та аналіз доказів (документів, висновків експертів, пояснень осіб, іншої інформації). Водночас текст оскаржуваного рішення не містить жодного посилання на врахування судом того факту, що Відділенням здійснювалось не тільки збір доказів у справі, а й аналіз отриманих доказів, що передбачає надання оцінки обсягу інформації, яка була досліджена Відділенням (банківських операцій, інформації наданої провайдерами, фінансово-господарської документації тощо). Поза увагою місцевого суду також залишились ті обставини, що розгляд антимонопольної справи № 865/89-р-02-06-14 частково припав на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID 19) та реорганізацію органів АМК, що, відповідно, також є об'єктивним чинником, який вплинув на тривалість розслідування.

Скаржник стверджує, що з фактичних обставин періоду строку розгляду антимонопольної справи № 865/89-р-02-06-14 не вбачається, що Відділення таким тривалим строком розгляду будь-яким чином порушило чи обмежило майнові чи немайнові права та/або законні інтереси ТОВ АФ «ПРОФЕСІОНАЛ». Отже строк розгляду антимонопольної справи № 865/89 р-02-06-14 Відділенням є прийнятним та таким, що відповідає, встановленому Законом № 2210, а стадія розгляду справи № 865/89-р-02-06 14 не може вважатись такою, що провадилась з неналежною сумлінністю та незабезпечення балансу інтересів та прав між органом та юридичною особою.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що проведення розслідування у такий строк (майже понад 9 років) за трьома процедурами закупівель з двома учасниками, враховуючи строки притягнення до відповідальності встановлені у статті 42 Закону (п'ять років з дня вчинення порушення з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення; строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення) має бути обґрунтовано об'єктивними та поважними причинами, які пов'язані безпосередньо із розглядом справи АМК, як-то складністю справи, поведінкою сторін (відповідачів антимонопольної справи), діями/бездіяльністю відповідних державних органів, у тому числі, АМК тощо (див. п. 8.51 постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/19008/21). Всі доводи Відділення АМК зводяться до того, що оскільки протягом періоду розгляду Відділенням АМК антимонопольної справи Фірма не заперечувала проти тривалого розгляду, то порушення прав щодо отримання та надання доказів у справу, інших фактичних даних стосовно проведення процедур закупівель в частині тривалого проміжку часу проведення розслідування не відбулось та не доведено позивачем. Окрім того, під час тривалого розслідування позивач знаходився в стані правової невизначеності, що не є прийнятним. Проте збір доказів в антимонопольній справі, які лягли в основу оскаржуваного антимонопольного рішення, відбувався у 2012-2014 роках, і позивачем було надано всі документи, які витребовувалися Відділенням АМК. Так, збір доказів у антимонопольній справі був завершений у 2014 році, після об'єднання справ в одну і нових доказів АМК зібрано не було, і дій щодо їх збору не проводилось. При цьому, надіслана Відділенням АМК Фірмі вимога № 60-02/343 від 21.01.2020, про яку йдеться у пункті 16 антимонопольного рішення, щодо надання інформації,- жодним чином не стосувалася обставин справи і процедур закупівель, які були підставою для розгляду Відділенням АМК антимонопольної справи.

Позивач вказує на те, що відповідачем не доведено об'єктивної складності антимонопольної справи, при цьому предмет закупівлі є однотипним, у справі об'єднано лише три закупівлі, кількість учасників закупівель невелика, і позивач не ухилявся від надання запитуваної інформації, вчиняв дії щодо об'єктивного розгляду справи шляхом подачі своїх пояснень. В оскаржуваному рішенні відповідач посилався виключно на ті докази, які були зібрані АМК в 2012-2014 роках і дій щодо збирання додаткових доказів після 2014 року АМК не було здійснено, проте рішення прийнято лише 23.09.2021. У контексті доводів відповідача стосовно відсутності у положеннях Закону України «Про захист економічної конкуренції» чітко визначених строків, які встановлюють тривалість розслідування з моменту його початку до винесення відповідного рішення органом Антимонопольного комітету України слід зазначити, як вірно встановлено судом 1 інстанції, що з 01.01.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України» №3295-IX від 09.08.2023, яким суттєво змінено правила проведення перевірок суб'єктів господарювання, у тому числі і вчинення окремих процесуальних дій з боку органів Антимонопольного комітету України в аспекті забезпечення дотримання прав суб'єктів господарювання. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначає, що хоча Законом №3295-IX від 09.08.2023 не встановлено зворотну дію в часі його норм, однак правозастосування положень статей 42, 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у сукупності з положеннями статей 1, 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у повній мірі також узгоджується з концепцією та метою цього Закону, зокрема, в аспекті забезпечення дотримання прав суб'єктів господарювання на розумність строку розгляду питання щодо наявності/відсутності у його діях порушень конкурентного законодавства.

Позивач зазначає, що Верховний Суд констатує, що дійсно положення частини другої статті 42 Закону № 2210 визначають, що перебіг строку позовної давності зупиняється на час розгляду органом АМК антимонопольної справи. Водночас наведені положення ніяким чином не скасовують, підміняють та/або продовжують строки, визначені у частині першій цієї статті. Також в силу положень статті 19 Конституції України та пункту 1 статті 3 Закону № 3659-XII не наділяють правом органи АМК щодо притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності за порушення конкурентного законодавства поза межами, визначеними у частині першій статті 42 Закону № 2210. Отже, у вирішенні питання щодо дотримання органом АМК строків давності притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності тлумачення словосполучення «розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» першочергове значення має саме сутнісний зміст поняття «розгляд справи». Тобто, вчинення органом АМК всіх необхідних процесуальних дій, направлених на збір доказів, які підтверджують обставини інкримінованого суб'єкту господарювання порушення конкурентного законодавства та вчинення всіх необхідних, передбачених Законом дій задля встановлення обставин такого порушення, і, відповідно, прийняття рішення щодо наявності/відсутності підстав для притягнення цього суб'єкта до відповідальності. У разі якщо господарські суди під час розгляду справи встановлять обставини саме щодо бездіяльності органів АМК, яка полягає у зволіканні щодо прийняття рішення за наслідками розгляду антимонопольної справи, в межах строків притягнення до відповідальності, які встановлені у статті 42 Закону № 2210 за відсутності об'єктивних і поважних причин, що пов'язані безпосередньо із розглядом справи (складність справи/поведінка сторін антимонопольної справи/дії або бездіяльність відповідних державних органів), бездіяльність органу АМК не може визнаватися такою, що узгоджується з положеннями статті 59 Закону № 2210. Враховуючи наведені вище обставини, суд 1 інстанції дійшов вірного висновку, що за встановлених обставин, зокрема, не доведення відповідачем наявності об'єктивних та поважних причин для такого тривалого розгляду антимонопольної справи, загальна тривалість розгляду антимонопольної справи майже понад 9 років не відповідає принципу верховенства права, як одному з основних принципів демократичного суспільства.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 910/19061/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 апеляційну скаргу Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/19061/21 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:

- докази сплати (доплати) судового збору у розмірі 2 724,00 грн;

07.10.2025 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків до якої додано платіжні інструкції від 02.10.2025 № 646 на суму 1 574,56 грн та № 647 на суму 1 149,44 грн.

Враховуючи усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд, визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/19061/21. Призначено справу № 910/19061/21 до розгляду у судовому засіданні 11.11.2025.

На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2025 продовжено строк розгляду справи № 910/19061/21. Оголошено перерву у розгляді справи № 910/19061/21 за апеляційною скаргою Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 до 13.01.2026.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026, у зв'язку із перебуванням судді Майданевича А.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно з протоколом повторного розподілу справи між суддями від 13.01.2026, для розгляду справи № 910/19061/25 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Ткаченко Б.О., Коротун О.М.

Судове засідання, призначене на 13.01.2026, не відбулося через відсутність доступу до системи «Електронний суд», що в свою чергу призвело до неможливості проведення технічної фіксації судових засідань.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 прийнято справу № 910/19061/24 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Коротун О.М. Розгляд апеляційної скарги Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/19061/21 призначено на 24.02.2026.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/19061/21 розглядалась протягом розумного строку.

Явка учасників справи та позиції учасників справи

Представник відповідача у судовому засіданні 24.02.2026 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/19061/21 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача у судове засідання 24.02.2026 не з'явився, у поданому 12.01.2026 клопотанні просив здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи доказами та з врахуванням відзиву на апеляційну скаргу.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, Розпорядженням Адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Одеське відділення АМК) від 05.06.2012 №68-р розпочато розгляд справи №64-02/2012 за ознаками вчинення позивачем та іншим учасником торгів порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час проведення Державним підприємством «Морський торговельний порт «Южний» у 2012 році конкурсних торгів на закупівлю послуг зі складання звітів проведення ревізій.

Розпорядженням адміністративної колегії Одеського відділення АМК від 24.01.2013 №13-р розпочато розгляд справи №13-02/2013 за ознаками вчинення позивачем та іншим учасником торгів порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, за результатами проведених у 2012 році Державним підприємством обслуговування повітряного руху України відкритих торгів на закупівлю консультативних послуг з питань управління комерційною діяльністю.

Згідно з розпорядженням адміністративної колегії Одеського відділення АМК від 05.03.2013 №36-р розпочато розгляд справи №32-02/2013 за ознаками вчинення позивачем та іншим учасником торгів порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час проведення у 2011 році підприємством відкритих торгів на закупівлю послуг зі складання звітів та проведення ревізій.

Згідно з дорученням АМК від 23.04.2013 №12-01/2826 Одеському відділенню АМК доручено передати матеріали справи №64-02/2012 до АМК.

АМК 02.12.2014 доручив провести розслідування у справі №20-26.13/73-14/64-13/86-13/87-13 Київському обласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України.

Розпорядженням адміністративної колегії Київського відділення АМК від 23.12.2014 № 89-р справі №20-26.13/73-14/64-13/86-13/87-13 присвоєно №865/89-р-02-06-14.

Київським відділенням АМК іншому учаснику торгів надіслано вимогу про надання інформації від 26.12.2014 №02-06/2734; Товариству - вимогу про надання інформації від 26.12.2014 №02-06/2735.

Розпорядженням адміністративної колегії Київського відділення АМК від 10.09.2019 № 60/95-рп/к збір та аналіз доказів у справі №865/89-р-02-06-14 вирішено доручити Четвертому відділу досліджень і розслідувань.

Київське відділення АМК 02.06.2020 змінило найменування на Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.

У зв'язку із зміною структури та штатного розпису та враховуючи службову необхідність, розпорядженням Адміністративної колегії Відділення АМК від 12.06.2020 № 60/46-рп/к збір та аналіз доказів у справі №865/89-р-02-06-14 вирішено доручити Шостому відділу досліджень і розслідувань.

23.09.2021 Адміністративною колегією Відділення АМК за результатами розгляду матеріалів справи №865/89-р-02-06-14 прийнято рішення №60/79-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі - Рішення АМК), яким, зокрема:

- визнано, що Товариство та інший учасник торгів вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, шляхом узгодження умов участі у конкурсній процедурі із закупівлі «Послуги зі складання звітів і проведення ревізій (консультаційні послуги з трансформації фінансової звітності Украероруху за 2010 рік відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності та проведення аудиту фінансової звітності Украероруху за 2010 рік, складеної відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності)» (лот № 1), яка проводилась Державним підприємством обслуговування повітряного руху України (номер бюлетеня: 79 (525) від 04.07.2011, номер оголошення у бюлетені: 104554);

За порушення, вказані в пунктах 1, 4, 7 резолютивної частини Рішення АМК, на Товариство накладено штраф у загальному розмірі 204 000,00 грн.

Позивач, не погоджуючись із оскаржуваним рішенням з підстав викладених у ньому, звернувся до Господарського суду міста Києва.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» унормовано, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Згідно із ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження, зокрема: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Як визначено статтею 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а також зазначено і у п. 12 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5, доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.

Пунктом 32 Правил розгляду справ встановлено, що у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення. Під час вирішення питання про накладення штрафу у резолютивній частині рішення вказується розмір штрафу. Резолютивна частина рішення, крім відповідних висновків та зобов'язань, передбачених статтею 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у необхідних випадках має містити вказування на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків, а також строк виконання рішення.

Вчинення суб'єктами господарювання узгоджених дій утворює самостійний склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції і не залежить від того, чи займають відповідні суб'єкти господарювання чи один з них монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Під час розгляду справи № 865/89-р-02-06-14 відділенням Антимонопольного комітету України встановлено:

- використання учасниками у своїй господарській діяльності під час проведення процедур закупівель одного номера телефонного зв'язку, який належав Приватному акціонерному товариству аудиторській фірмі «Де Візу»;

- спільні особливості в оформленні документів, наданих учасниками для участі у процедурах закупівель - отриманні довідок для участі у процедурах закупівлі однією особою, яка була працівником одного з учасників;

- наявність в учасників у період проведення процедур закупівлі регіональних представництв, які розташовані за однією адресою;

- відхилення ціни ТОВ АФ «Професіонал» від ціни ПрАТ АФ «Де Візу» на однаковий відсоток у процедурі закупівлі-3, тобто є узгодженою поведінкою, що стосується спотворення результатів процедур закупівель.

Встановивши вищевказане в рішенні № 60/79-р/к, Адміністративна колегія відділення Антимонопольного комітету України дійшла висновку, що така поведінка учасників становить порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендеру (торгів), заборонених відповідно до п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/19061/21 та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 29.02.2024 зазначив:

- Верховний Суд висновує, що дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, згідно з частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- хоч окремі розслідування можуть проводитись з прийнятною тривалістю, проте загальна тривалість має відповідати, зокрема, принципу верховенства права, як одному з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конституцією України так принципу «належного урядування»;

- проведення розслідування у такий строк (майже понад 9 років) за трьома процедурами закупівель з двома учасниками, ураховуючи строки притягнення до відповідальності встановлені у статті 42 Закону (п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення; строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення) має бути обґрунтовано об'єктивними та поважними причинами, які пов'язані безпосередньо із розглядом справи АМК, як-то: складністю справи, поведінкою сторін (відповідачів антимонопольної справи), діями/бездіяльністю відповідних державних органів, у тому числі, АМК тощо;

- з'ясуванню підлягає питання чи вплинуло розслідування у такий строк та прийняття рішення АМК після 9 років з початку розслідування на права позивача, у тому числі, майнові. Також оцінка доводів має відбуватися, у тому числі, в контексті реалізації позивачем права на захист у межах антимонопольної справи з урахуванням того, чи не було надмірним тягарем для позивача реалізація такого права у такий строк (9 років);

- у розгляді справи № 910/19061/21 скаржник послідовно зазначав про те, що розслідування Відділенням АМК тривало значний час і Відділення АМК не приймало рішення в антимонопольній справі протягом 9 років;

- водночас зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій фактично залишили вказаний довід позивача без дослідження та оцінки, зокрема, з урахуванням та в аспекті тих критеріїв, які наведені у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 зі справи № 910/19008/21 щодо необхідності: встановлення наявності/відсутності об'єктивних та поважних причин, які пов'язані безпосередньо із розглядом справи органом АМК, як-от: складністю справи, поведінкою сторін (відповідачів антимонопольної справи), діями/бездіяльністю відповідних державних органів, у тому числі, органу АМК тощо; дослідження питання чи вплинуло розслідування у такий строк та прийняття Рішення АМК після 9 років з початку розслідування на права позивача, у тому числі, майнові. Також оцінка доводів має відбуватися, у тому числі, в контексті реалізації позивачем права на ефективний захист у межах антимонопольної справи з урахуванням того, чи не було надмірним тягарем для позивача реалізація такого права у такий строк (9 років);

- однак, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій не з'ясували означені питання, які мають істотне та важливе значення для встановлення обставин у справі.

За результатами нового розгляду Господарський суд міста Києва рішенням від 10.09.2024, яке залишено без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 26.11.2024 у цій справі, у задоволенні позову відмовив повністю з наступних обставин:

- з матеріалів справи вбачається, що розгляд справи №865/89-р-02-06-14 здійснювався з 2012 року до 2021 рік;

- при цьому ні Закон, ані Правила не містять строків, які б визначали тривалість розслідування з моменту його початку до винесення відповідного рішення АМК чи його територіальним відділенням;

- АМК як державний орган із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель (частини перша статті1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»), будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів (стаття 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»);

- при прийнятті оспорюваного рішення АМК діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом, висновки, викладені у його рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими, в той час як вимога позивача про визнання недійсними пунктів 1, 2, 4, 5, 7, 8 Рішення є необґрунтованою, недоведеною та не підлягає задоволенню;

- при цьому судом першої інстанції враховано вказівки касаційної інстанції під час нового розгляду справи та вирішено спір на підставі достатніх доказів, яким дана належна правова оцінка;

- як вбачається з матеріалів антимонопольної справи №865/89-р-02-06-14 Товариством в частині реалізації та захисту своїх немайнових прав та інтересів, у тому числі наданих законодавством про захист економічної конкуренції, не перебував у несприятливому становищі, оскільки, позивач надавав інформацію на вимоги Відділення АМК, а також заперечення на подання про попередні висновки (неодноразово), всі матеріали та документи враховані Відділенням АМК при розгляді антимонопольної справи №865/89-р-02-06-14 в якості доказів, що свідчить про забезпечення Відділенням АМК та відсутність з боку останнього порушення будь-яких прав та інтересів, обмеження свобод, тощо Товариства в цій частині;

- при цьому суд вказує, що протягом всього розгляду антимонопольної справи №865/89-р-02-06- 14 від позивача до Відділення АМК не надходило будь-яких клопотань, заяв, листів тощо з питань, пов'язаних зі ходом розгляду справи, строками проведення розслідування тощо, що могло свідчити про обмеження будь-яких перелічених свобод та прав та вплив на них;

- натомість, відсутність зацікавленості протягом 9 років від Товариства в частині тривалого розгляду антимонопольної справи №865/89-р-02-06-14 свідчить про відсутність будь-якого впливу на господарську діяльність останнього;

- отже, порушення немайнових прав щодо отримання та надання доказів у справу, інших фактичних даних стосовно проведення процедур закупівель в частині тривалого проміжку часу проведення розслідування не відбулось та не доведено Товариством;

- Закон в частині приписів статті 52, якою регламентований розмір штрафу, у період розгляду антимонопольної справи не змінювалось, отже, обмеження майнових прав в частині суми накладених розмірів штрафів за період розгляду антимонопольної справи жодним чином не змінилось, оскільки, останній був накладений відповідно до частини другої статті 52 Закону, з врахуванням частини шостої цієї статті - у розмірах до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тому без застосування 10% доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф; таким чином розмір штрафу був би в грошовому виразі аналогічним протягом будь-якого року винесення рішення у справі. Отже, розмір загальної суми накладених штрафів - 204 000 грн свідчить про дотримання балансу інтересів позивача з огляду на стабільну участь останньої та отримання прибутку, а також дотримання Відділенням АМК приписів статті 52 Закону;

- таким чином, з фактичних обставин періоду строку розгляду антимонопольної справи №865/89-р-02-06-14 не вбачається, що Відділення АМК таким тривалим строком розгляду будь-яким чином порушило чи обмежило майнові чи немайнові права та/або законні інтереси Товариства; доказів протилежного позивачем до матеріалів справи не надано;

- отже, строк розгляду антимонопольної справи №865/89-р-02-06-14 Відділенням АМК є прийнятним та таким, що відповідає нормам Законом, а стадія розгляду справи №865/89-р-02-06- 14 не може вважатись такою, що провадилась з неналежною сумлінністю та незабезпечення балансу інтересів та прав між органом та юридичною особою;

- у свою чергу суд вказує, що з матеріалів антимонопольної справи №865/89-р-02-06-14 вбачається, що труднощі розгляду полягали у проведенні дій службовцями Відділення АМК, що були направлені на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін відповідно до пункту 23 Правил з огляду на:

проведення процедури закупівель-1,-2,-3 за Законом України «Про державні закупівлі» (що втратив чинність), який передбачав письмову процедуру проведення торгів;

отримання Відділенням АМК по суті всіх матеріалів антимонопольної справи у 2015 році, а саме початок розгляду справи відповідно до розпорядження Відділення АМК;

складність отримання та пошуку інформації з огляду на вплив істотного періоду часу з моменту проведення процедури закупівлі-1,-2,-3, відповідно технічної складності отримання таких доказів, які потрібно було вивчити у справі про спотворення торгів;

- таким чином, строк розгляду антимонопольної справи №865/89-р-02-06-14 є прийнятним і таким, що відповідає, встановленому Законом з врахуванням зупиненням перебігу, а стадія розгляду справи №865/89-р-02-06-14 не може вважатись такою, що проводилась з неналежною сумлінністю та незабезпечення балансу інтересів та прав між органом та юридичною особою;

- розгляд антимонопольної справи №865/89-р-02-06-14 з моменту передачі дорученням в.о. Голови АМК від 02.12.2014 №136/ПС-02-06 саме Відділенням АМК (винесення розпорядження головою Відділення АМК про присвоєння номеру у справі) до винесення рішення №60/79-p/к здійснювало в межах та відповідно до засадах діяльності органів Антимонопольного комітету України, що визначені спеціальним законодавством, яке не міститься будь-яких норм права щодо строків такого розгляду або строків зупинення розгляду справ названих органів;

- щодо посилання позивача на справу №910/19008/21, в межах розгляду якої оскаржувалося те саме рішення від 23.09.2021 №60/79-р/к у справі № 865/89-р-02-06-14, суд першої інстанції вказує, що як вбачається з постанови Верховного Суду від 14.05.2024, суди попередніх інстанцій на виконання вказівок Верховного Суду встановили такі обставини, зокрема, розгляд Відділенням АМК антимонопольної справи протягом 9 років став надмірним тягарем для іншого учасника торгів, в тому числі, і для можливості конкурувати на відповідному ринку;

- тобто, в межах розгляду вказаної справи, позивачем (іншим відповідачем у справі Відділення АМК №865/89-р-02-06-14) доведено, а судами, відповідно, встановлено, що тривалий розгляд справи Відділенням АМК став надмірним тягарем для іншого учасника торгів, у тому числі, і для можливості конкурувати на відповідному ринку;

- у свою чергу, під час розгляду господарським судом справи №910/19061/21 позивачем жодним доказом не доведено, а, відповідно, судом не встановлено, що саме для Товариства тривалий розгляд справи №865/89-р-02-06-14 Відділенням АМК став надмірним тягарем та вплинув на його немайнові та майнові права;

- таким чином, з наведеного вбачається, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження матеріалами справи та не відповідають обставинам, встановленим судом;

- позовна заява Товариства містить виключно думку позивача щодо прийнятого Відділенням АМК рішення, не містить жодного документального підтвердження доводів позивача та не спростовує встановлених Відділенням АМК під час розгляду справи обставин та зібраних останнім доказів;

- перевіривши юридичну оцінку обставин справи Відділення АМК та повноту їх встановлення в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем дотримано вимоги Закону, Правил, у зв'язку з чим всебічно, повно і об'єктивно розглянуто обставини справи, досліджено подані документи, належним чином проаналізовано відносини учасників.

Постановою Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 910/19061/21 скасовано рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі № 910/19061/21, а справу № 910/19061/21 передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав на те, що:

- суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи та ухвалення оскаржуваних судових рішень не врахували правові висновки, викладені у пункті 8.31 цієї постанови, яка була ухвалена 14.05.2024, тобто до ухвалення рішення суду першої інстанції 10.09.2024 та постанови суду апеляційної інстанції 14.05.2024, а також не дотримались виконання вказівок Верховного Суду у цій справі, що є порушенням статті 316 ГПК України та свідчить про підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, і часткове підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України;

- судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правову позицію щодо застосування статті 42 Закону у контексті тривалого розгляду антимонопольної справи Відділенням АМК;

- зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що міркування та висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно тривалості розгляду Відділенням АМК не обґрунтовані (що, є порушенням частини п'ятої статті 236 ГПК України), оскільки, ухвалені на підставі неповно та не всебічно з'ясованих обставин справи, на які посилалися Товариство та Відділення АМК як на підставу своїх вимог і заперечень підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні з наданням оцінки всім аргументам учасників справи;

- висновуючи про «труднощі розгляду», суди попередніх інстанцій не вказали, які саме докази були досліджені, оцінені та стали підставою для такого висновку.

Частиною 5 ст. 310 ГПК України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

У ч. 1 ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Згідно з частиною 1 статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

- заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

У статті 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначено, що узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

Це порушення установлюється за результатами такого аналізу органом Антимонопольного комітету України ситуації на ринку товару, який: свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб'єктів господарювання; спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення зазначених дій.

Пов'язані з наведеним обставини з'ясовуються і доводяться відповідним органом Антимонопольного комітету України.

Ознаки схожості в діях (бездіяльності) суб'єктів господарювання не є єдиним достатнім доказом наявності попередньої змови (антиконкурентних узгоджених дій). Антиконкурентна узгоджена поведінка підлягає встановленню та доведенню із зазначенням відповідних доказів у рішенні органу Антимонопольного комітету України. При цьому схожість має бути саме результатом узгодженості конкурентної поведінки, а не виявлятися у простому співпадінні дій суб'єктів господарювання, зумовленим специфікою відповідного товарного ринку.

Висновок же органу Антимонопольного комітету України щодо відсутності у суб'єкта господарювання об'єктивних причин для вчинення схожих дій (бездіяльності) має ґрунтуватися на результатах дослідження усієї сукупності факторів, що об'єктивно (незалежно від суб'єкта господарювання) впливають на його поведінку у спірних відносинах, а не бути наслідком обмеженого кола факторів (наприклад, тільки ціни придбання товару).

Зокрема, суд має з'ясовувати, чи зазначено в рішенні органу Антимонопольного комітету України докази обмеження конкуренції внаслідок дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання або іншого негативного впливу таких дій (бездіяльності) на стан конкуренції на визначеному відповідним органом ринку, протягом певного періоду часу, чи досліджено в такому рішенні динаміку цін, обставини і мотиви їх підвищення або зниження, обґрунтованість зміни цін, співвідношення дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання з поведінкою інших учасників товарного ринку, в тому числі й тих, що не притягалися до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, витрати суб'єкта господарювання, які впливають на вартість товару, тощо.

При цьому саме орган Антимонопольного комітету України має довести безпідставність посилання заінтересованої особи на інші чинники, що можуть позначатися на поведінці суб'єкта господарювання (зокрема, на специфіку відповідного товарного ринку; тривалість та вартість зберігання товару; час та вартість доставки; витрати на реалізацію товару тощо). На відповідний орган покладається обов'язок не лише доведення однотипної і одночасної (синхронної) поведінки суб'єктів господарювання на ринку, а й установлення шляхом економічного аналізу ринку (в тому числі, за необхідності, шляхом залучення спеціалістів та експертів) відсутності інших, крім попередньої змови, чинників (пояснень) паралельної поведінки таких суб'єктів господарювання.

Відділенням АМК було встановлено факти, які у своїй сукупності не можуть бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об'єктивних чинників, а свідчать про узгодження (координацію) учасниками своєї поведінки при підготовці до участі та участі у торгах (тендері), зокрема, про обмін ними інформацією.

Під час первісного розгляду судові рішення були мотивовані тим, що встановлені відповідачем факти у своїй сукупності підтверджують як пов'язаність Товариства та Фірми, так і обмін інформацією/узгодження дій під час підготовки та проведення трьох торгів, і не можуть бути результатом випадкового збігу обставин.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, розгляд Відділенням АМК антимонопольної справи у сукупності здійснювався з 2012 року по 2021 рік, при цьому, пояснень необхідності розгляду антимонопольної справи Відділенням АМК у строк понад 9 років, враховуючи обсяг наданих на вимоги Відділенням АМК документів, період їх надання та встановлені останнім обставин, Відділенням АМК не було надано.

Відділення АМК під час нового розгляду справи у письмових поясненнях зазначало, що:

- згідно з відкритими даними за пошуком на «Clarity-project» Фірма у період з 01.03.2019 по 18.01.2021 включно взяла участь у 9 процедурах закупівель (торгах), проведених різними замовниками; при цьому відповідно до даних відкритих відомостей «Держзакупівлі.Онлайн» Фірма уклала 5 договорів на надання послуг за результатами торгів, проведених різними замовниками на загальну суму 2 091 800,00 грн.;

- окрім того, слід звернути увагу, що законодавство, а саме Закон в частині приписів статті 52, якою регламентований розмір штрафу, не змінювалось; отже, обмеження майнових прав в частині суми накладених розмірів штрафів за період розгляду антимонопольної справи жодним чином не змінилось, оскільки останній був накладений відповідно до частини 2 статті 52 Закону, з врахуванням частини 6 цієї статті - у розмірах до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тому без застосування 10 % доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф; таким чином розмір штрафу був би в грошовому виразі аналогічним протягом будь-якого року винесення рішення у справі;

- натомість, розмір загальної суми накладених штрафів - 204 000,00 грн свідчить про дотримання балансу інтересів Фірми з огляду на стабільну участь останньої та отримання прибутку, а також дотримання Відділенням АМК приписів статті 52 Закону.

Разом з тим, статтею 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що ні Законом, ані Правилами розгляду заяв і справ порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженими розпорядженням АМК № 5 від 19.04.1994, не визначено строків, які встановлюють тривалість розслідування з моменту його початку до винесення відповідного рішення АМК.

Рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Ireland v. the United Kingdom (Ірландія проти Сполученого Королівства, від 18.01.1978, § 154) містить вказівку про те, що судові рішення, насправді, слугують не лише для вирішення справ у суді, а і загалом для того, щоб пояснити, забезпечити й удосконалити норми, визначені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), сприяючи таким чином виконанню державами своїх зобов'язань як учасників Конвенції.

АМК як державний орган із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель (частина 1 статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»), будує свою діяльність на принципах законності, гласності та захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів (стаття 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов'язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм (правова позиція, викладена у низці постанов Верховного Суду, у тому числі, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу (пункт 75 постанови від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17).

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У пункті 45 Доповіді Венеціанської комісії щодо верховенства права, серед іншого, зазначено, що «Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій».

У пункті 47 Венеціанська комісія корелювала ці вимоги із зверненням до законодавчого органу: «…парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб».

Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, Венеційської комісії хоч формально і не мають обов'язкового характеру, однак вони є дуже важливими для національної практики, зокрема, для надання змістовного тлумачення.

Конституційний Суд України визнає за органом публічної влади право на певні дискреційних повноваження у прийнятті рішень, та застерігає, що «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац 3 підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини рішення № 3-рп/2016 від 08.06.2016).

З позиції гарантування основоположних прав людини надання дискреційних повноважень органам, обсяг яких не має чітко визначених меж, було б несумісним з принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією і Конституцією України.

У пункті 70 рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» [заява № 29979/04, прийняте 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012] вказав таке: «Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119) «.

Отже, принцип «належного урядування» покладає обов'язок на орган діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування» має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу «належного урядування» забезпечує прийняття суб'єктами легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип «належного урядування» підкреслює те, що між особою та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Тобто, дискреційні повноваження АМК мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права, та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля.

При реалізації дискреційного повноваження суб'єкт зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

Враховуючи статтю 19 Конституції України, статтю 6 Конвенції, вказані рішення ЄСПЛ, приписи Закону, Закону України «Про Антимонопольний комітет України», АМК під час прийняття рішення має переслідувати лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримуватися принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримуватися принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечувати належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймати своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечувати послідовне застосування загальних нормативно-правових приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості.

Критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності такого суб'єкта, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) АМК поза межами перевірки за критеріями, визначеними у статті 19 Конституції України та статті 59 Закону.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.

Відтак, судова практика ЄСПЛ щодо правозастосування статті 6 Конвенції у контексті питання необхідного обсягу судового контролю встановлює загальну рамку, в межах якої дискреційна влада може здійснюватися і юридично контролюватися.

Критеріями перевірки законності оспорюваного рішення є конституційні положення про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України (формальний критерій), а складові принципу верховенства права дають суду підстави досліджувати зміст ухваленого (сутнісний критерій) на предмет відповідності легітимній меті, недискримінації, пропорційності тощо.

Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України

Хоч окремі розслідування можуть проводитись з прийнятною тривалістю, проте загальна тривалість має відповідати, зокрема, принципу верховенства права, як одному з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конституцією України так принципу «належного урядування».

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що п роведення розслідування у такий строк (майже понад 9 років) за трьома процедурами закупівель з двома учасниками, враховуючи строки притягнення до відповідальності встановлені у статті 42 Закону (п'ять років з дня вчинення порушення з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення; строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення) має бути обґрунтовано об'єктивними та поважними причинами, які пов'язані безпосередньо із розглядом справи АМК, як-то складністю справи, поведінкою сторін (відповідачів антимонопольної справи), діями/бездіяльністю відповідних державних органів, у тому числі, АМК тощо (див. п. 8.51 постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/19008/21).

Натомість, як вбачається із матеріалів справи, доводи відповідача зводяться до того, що оскільки протягом періоду розгляду Відділенням АМК антимонопольної справи Фірма не заперечувала проти тривалого розгляду, то порушення прав щодо отримання та надання доказів у справу, інших фактичних даних стосовно проведення процедур закупівель в частині тривалого проміжку часу проведення розслідування не відбулось та не доведено позивачем.

Доводи скаржника про те, що рішення не містить жодного посилання на врахування судом того факту, що Відділенням здійснювалось не тільки збір доказів у справі, а й аналіз отриманих доказів, що передбачає надання оцінки обсягу інформації, яка була досліджена Відділенням (банківських операцій, інформації наданої провайдерами, фінансово-господарської документації тощо), оцінюються колегією суддів критично, оскільки спростовуються змістом оскаржуваного рішення.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що збір доказів в антимонопольній справі, які лягли в основу оскаржуваного антимонопольного рішення, відбувався у 2012-2014 роках, і позивачем було надано всі документи, які витребувались Відділенням АМК, тобто, збір доказів у антимонопольній справі був завершений у 2014 році, після об'єднання справ в одну і нових доказів АМК зібрано не було, і дій щодо їх збору не проводилось.

Доводи скаржника про те, що поза увагою місцевого суду також залишились ті обставини, що розгляд антимонопольної справи № 865/89-р-02-06-14 частково припав на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID 19) та реорганізацію органів АМК, що, відповідно є об'єктивним чинником, який вплинув на тривалість розслідування, також є безпідставними, оскільки враховуючи відсутність вчинення дій, спрямованих на збір доказів, відповідачем не доведено наявність труднощів, спричинених введенням карантину, на аналіз отриманих доказів, що передбачає надання оцінки обсягу інформації, яка була досліджена Відділенням (банківських операцій, інформації наданої провайдерами, фінансово-господарської документації тощо), при цьому, введення карантину припало на незначний проміжок строку, порівняно з загальним строком.

Щодо вимоги № 60-02/343 від 21.01.2020 надісланої відповідачем позивачу, про яку йдеться у пункті 16 антимонопольного рішення, щодо надання інформації, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що зазначена вимога жодним чином не стосувалася обставин справи і процедур закупівель, які були підставою для розгляду Відділенням АМК антимонопольної справи.

Таким чином, відповідачем не доведено об'єктивної складності антимонопольної справи, при цьому предмет закупівлі є однотипним, у справі об'єднано лише три закупівлі, кількість учасників закупівель невелика, і позивач не ухилявся від надання запитуваної інформації, вчиняв дії щодо об'єктивного розгляду справи шляхом подачі своїх пояснень. В оскаржуваному рішенні відповідач посилався виключно на ті докази, які були зібрані АМК в 2012-2014 роках і дій щодо збирання додаткових доказів після 2014 року АМК не було здійснено, проте рішення прийнято лише 23.09.2021.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що під час тривалого розслідування позивач знаходився в стані правової невизначеності, що не є прийнятним, а висновок господарського суду першої інстанції про те, що розгляд Відділенням АМК антимонопольної справи протягом 9 років став надмірним тягарем для позивача, є правильним, з огляду на відсутність юридичної визначеності і остаточності щодо вирішення питання порушення/непорушення Закону України «Про захист економічної конкуренції», що було предметом розгляду антимонопольної справи, у зв'язку з чим позивачем після 2014 року вчинялись дії шляхом надання необхідної інформації на запити АМК, яка в подальшому не була застосована та відображена у рішенні АМК.

Також обґрунтованим є висновок господарського суду першої інстанції про те, що розгляд Антимонопольним комітетом України антимонопольної справи протягом тривалого часу також позбавляє учасника такої справи належного захисту, з огляду на втрату можливості надавати докази, які можуть втратити достовірність і повноту з плином часу, що також безпідставно не враховано відповідачем.

Доводи скаржника про відсутність у положеннях Закону України «Про захист економічної конкуренції» чітко визначених строків, які встановлюють тривалість розслідування з моменту його початку до винесення відповідного рішення органом Антимонопольного комітету України, оцінюються колегією суддів критично, оскільки з 01.01.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України» №3295-IX від 09.08.2023, яким суттєво змінено правила проведення перевірок суб'єктів господарювання, у тому числі і вчинення окремих процесуальних дій з боку органів Антимонопольного комітету України в аспекті забезпечення дотримання прав суб'єктів господарювання.

Зокрема, цим Законом №3295-IX від 09.08.2023 внесені зміни до Закону України «Про захист економічної конкуренції» та доповнено його положення статтею 37-1 «Строки розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції».

Слід зазначити, що відповідно до положень наведеної норми: справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції розглядаються органами Антимонопольного комітету України протягом розумного строку, але не більше трьох років з дня прийняття розпорядження про початок розгляду справи, якщо інше не передбачено цим Законом (частина перша цієї статті). За наявності обґрунтованих підстав, що перешкоджають розгляду справи у строк, визначений частиною першою цієї статті, органи Антимонопольного комітету України можуть продовжити цей строк, але не більше ніж на два роки, про що письмово повідомляються особи, які беруть участь у справі (частина друга цієї статті). До строку розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не зараховується час зупинення розгляду справи відповідно до частини другої статті 38 цього Закону (частина третя цієї статті). Якщо протягом граничних строків розгляду справи, передбачених частинами першою та другою цієї статті, органом Антимонопольного комітету України рішення не прийнято, справа підлягає закриттю на підставі абзацу сьомого частини першої статті 49 цього Закону (частина четверта цієї статті).

Водночас, хоча Законом №3295-IX від 09.08.2023 не встановлено зворотну дію в часі його норм, однак правозастосування положень статей 42, 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у сукупності з положеннями статей 1, 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у повній мірі також узгоджується з концепцією та метою цього Закону, зокрема, в аспекті забезпечення дотримання прав суб'єктів господарювання на розумність строку розгляду питання щодо наявності/відсутності у його діях порушень конкурентного законодавства.

Так, у постанові від 14.05.2025 у справі №910/19008/21 про оскарження рішення Відділення №60/79-р/к Верховний Суд зазначав наступне.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, Товариство, зокрема, послідовно наголошувало на тому, що розгляд антимонольної справи здійснювався протягом тривалого строку (понад 9 років) і такі дії/бездіяльність органу АМК, на його думку, є порушенням розумних строків її розгляду.

У вирішенні доводів касаційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 59 Закону № 2210 (пункти 4.1.5., 4.1.6. цієї постанови) та висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд повторно наголошує на тому, що законодавче регулювання не є і не може бути всеосяжним за формою та змістом. Відтак, під час здійснення органом своїх повноважень наявність у нього певної міри розсуду є допустимою та належною. Попри це, межі дискреційних повноважень такого органу не можуть бути неоглядними. Міра такого розсуду повинна бути мінімально достатньою, зокрема, з метою уникнення порушення нормативно-правових приписів та запобіганню зловживання.

Таким чином, в силу положень Закону № 3659-XII питання щодо тривалості розслідування в антимонопольній справі з моменту його початку до винесення відповідного рішення АМК, незважаючи на відсутність нормативно запроваджених у Законі № 2210 строків розгляду й прийняття відповідного рішення, не дозволяє сприймати стан розв'язання цього питання безмежним, безкінечним, таким, що може тривати невиправдано довго.

З позиції гарантування основоположних прав людини, надання дискреційних повноважень органам обсяг яких не має чітко визначених меж було б несумісним з принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і Конституцією України (висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 18.05.2023 у справі, яка переглядається - №910/19008/21).

Верховний Суд вважає, що з огляду на характер спірних правовідносин/юридичну природу заявлених позивачем вимог та кореспондуючих їм підстав (зміст заявлених позовних вимог в аспекті порушення відповідачем принципів належного врядування), у спірних правовідносинах межі фактичної та правової оцінки судом ролі, поведінки та компетенції АМК відносно порушених у позові питань, в силу положень статті 2 ГПК України має відповідати меті господарського судочинства та узгоджуватись з положеннями частин другої, третьої цієї статті.

У цьому аспекті Верховний Суд першочергово враховує, що органи АМК у своїй діяльності щодо виявлення, припинення та притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції керуються положеннями статей 8, 9, 19 Конституції України, положеннями Закону № 3659-XII та Закону № 2210 у тому числі і щодо вчинення процесуальних дій, визначених у Розділі VII цього Закону «Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції».

У наведеному Розділі VII Закону № 2210 містяться положення норм, які регламентують порядок, послідовність та певні строки вчинення органом АМК у межах своїх повноважень дій щодо розгляду антимонопольної справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Зокрема, згідно положеннями статті 35 Закону № 2210 розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.

Частиною другою статті 38 Закону № 2210 визначено, що розгляд справи може бути зупинено з власної ініціативи відповідного органу Антимонопольного комітету України чи за заявою особи, яка бере участь у справі, до завершення розгляду органом Антимонопольного комітету України, господарським судом пов'язаної з цією справою іншої справи або до вирішення державним органом пов'язаного з нею іншого питання. Про зупинення розгляду справи та його поновлення приймається розпорядження.

Відповідно до положень статті 42 Закону № 2210:

Суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності.

Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (частина друга).

Суд зазначає, що аналіз положень статті 35 Закону № 2210 дає підстави для висновку, що у цій статті визначено перелік дій, які підпадають під поняття визначення «розгляд справи», зокрема, це збір та аналіз доказів (документів, висновків експертів, пояснень осіб, іншої інформації).

Крім того, у Розділі VІІ Правил розгляду заяв і справ, ким визначено порядок розгляду справ також визначено, що службовцями Комітету (АМК), відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, направлені на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін. У справах можуть проводитися, зокрема такі дії: дослідження регіонального або загальнодержавного ринку; одержання від сторін, третіх осіб, інших осіб письмових та усних пояснень, які можуть фіксуватися в протоколі; вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі; накладення арешту на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справі. За результатами збирання та аналізу доказів у справі складається подання з попередніми висновками, яке вноситься на розгляд органів Комітету, яким підвідомча справа. Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки, ремесла тощо, розпорядженням органів Комітету, яким підвідомча справа, може бути призначена експертиза.

Підсумовуючи наведене вище Верховний Суд констатує, що дійсно положення частини другої статті 42 Закону № 2210 визначають, що перебіг строку позовної давності зупиняється на час розгляду органом АМК антимонопольної справи. Водночас наведені положення ніяким чином не скасовують, підміняють та/або продовжують строки, визначені у частині першій цієї статті. Також в силу положень статті 19 Конституції України та пункту 1 статті 3 Закону № 3659-XII не наділяють правом органи АМК щодо притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності за порушення конкурентного законодавства поза межами, визначеними у частині першій статті 42 Закону № 2210.

Отже, у вирішенні питання щодо дотримання органом АМК строків давності притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності тлумачення словосполучення «розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» першочергове значення має саме сутнісний зміст поняття «розгляд справи». Тобто, вчинення органом АМК всіх необхідних процесуальних дій, направлених на збір доказів, які підтверджують обставини інкримінованого суб'єкту господарювання порушення конкурентного законодавства та вчинення всіх необхідних, передбачених Законом дій задля встановлення обставин такого порушення, і, відповідно, прийняття рішення щодо наявності/відсутності підстав для притягнення цього суб'єкта до відповідальності.

У разі якщо господарські суди під час розгляду справи встановлять обставини саме щодо бездіяльності органів АМК, яка полягає у зволіканні щодо прийняття рішення за наслідками розгляду антимонопольної справи, в межах строків притягнення до відповідальності, які встановлені у статті 42 Закону № 2210 за відсутності об'єктивних і поважних причин, що пов'язані безпосередньо із розглядом справи (складність справи/поведінка сторін антимонопольної справи/дії або бездіяльність відповідних державних органів), бездіяльність органу АМК не може визнаватися такою, що узгоджується з положеннями статті 59 Закону № 2210.

З огляду на викладене, рішення Відділення №60/79-р/к підлягає визнанню недійсним в частині, що стосується Товариства.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на те, відповідачем не доведено наявності об'єктивних та поважних причин для такого тривалого розгляду антимонопольної справи та те, що загальна тривалість розгляду антимонопольної справи майже понад 9 років не відповідає принципу верховенства права, як одному з основних принципів демократичного суспільства, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/19061/21, відсутні.

Доводи апеляційної скарги є ідентичними доводами, викладеними у позовній заяві та не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/19061/21, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/19061/21, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/19061/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/19061/21 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/19061/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 у справі № 910/19061/21 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи № 910/19061/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова підписана 10.04.2026.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Б.О. Ткаченко

О.М. Коротун

Попередній документ

135652267

Наступний документ

135652269

Інформація про рішення:

№ рішення:	135652268
№ справи:	910/19061/21
Дата рішення:	24.02.2026
Дата публікації:	15.04.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо застосування антимонопольного та конкурентного законодавства, з них; щодо захисту економічної конкуренції, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (23.10.2025)
Дата надходження:	20.02.2025
Предмет позову:	визнання недійсним та скасування рішення

Розклад засідань:

Минулі засідання (33)

20.01.2022 10:30	Господарський суд міста Києва
15.09.2022 14:00	Господарський суд міста Києва
06.10.2022 14:20	Господарський суд міста Києва
13.10.2022 10:20	Господарський суд міста Києва
17.11.2022 11:00	Господарський суд міста Києва
08.12.2022 11:30	Господарський суд міста Києва
28.03.2023 12:45	Північний апеляційний господарський суд
24.05.2023 13:10	Північний апеляційний господарський суд
19.06.2023 10:15	Північний апеляційний господарський суд
09.08.2023 13:45	Північний апеляційний господарський суд
03.10.2023 13:30	Північний апеляційний господарський суд
12.12.2023 14:40	Північний апеляційний господарський суд
15.02.2024 12:30	Касаційний господарський суд
29.02.2024 13:30	Касаційний господарський суд
23.04.2024 15:40	Господарський суд міста Києва
28.05.2024 11:20	Господарський суд міста Києва
18.06.2024 11:40	Господарський суд міста Києва
09.07.2024 10:40	Господарський суд міста Києва
27.08.2024 10:00	Господарський суд міста Києва
10.09.2024 14:40	Господарський суд міста Києва
26.11.2024 12:20	Північний апеляційний господарський суд
11.02.2025 12:00	Касаційний господарський суд
02.04.2025 16:30	Господарський суд міста Києва
30.04.2025 11:00	Господарський суд міста Києва
14.05.2025 14:00	Господарський суд міста Києва
04.06.2025 15:30	Господарський суд міста Києва
11.06.2025 17:20	Господарський суд міста Києва
16.07.2025 16:00	Господарський суд міста Києва
30.07.2025 10:45	Господарський суд міста Києва
20.08.2025 15:00	Господарський суд міста Києва
11.11.2025 12:20	Північний апеляційний господарський суд
13.01.2026 10:00	Північний апеляційний господарський суд
24.02.2026 12:00	Північний апеляційний господарський суд