ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2576/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Поліщук Л.В.
Ярош А.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради
на рішення Господарського суду Одеської області
від 04 вересня 2025 року (повний текст складено 09.09.2025)
у справі № 916/2576/25
за позовом Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради
до ОСОБА_1
про стягнення 37 224,08 грн. заборгованості
суддя суду першої інстанції: Гут С.Ф.
місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області, -
У липні 2025 Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 37 224,08 грн., з яких: сума основного боргу - 25785,72 грн., 4794,43 грн. - пеня, 5176,14 грн. - сума інфляційних втрат , 1467,79 грн. - 3% річних. Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання відповідачем зобов'язань за Договором № ВМ-54/23 від 18.04.2023 на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі, в частині оплати за тимчасове користування місця за адресою: м. Одеса, вул. Шишкіна, 48/1, за період з квітня 2023 - жовтень 2023. Також у зв'язку з порушенням строків оплати за Договором, позивачем нараховані штрафні та фінансові санкції.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.09.2025 у справі №916/2576/25 (суддя Гут С.Ф.) позов Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення 37224,08 грн. заборгованості задоволено частково. Стягнуто з Сабатана Олександра Михайловича на користь Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради 727,32 грн. основного боргу, 147,51 грн. інфляційних нарахувань, 44,42 грн. річних, 248,78 грн. пені та 2422,40 грн. витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти заявлених Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради вимог відмовлено.
Висновок суду мотивований тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем умов Договору в частині своєчасного та остаточного внесення плати за користування місцем для розташування елементів вуличної торгівлі. Судом встановлено, що орендна плата за місяць користування місцем складає 720 грн. Загальна вартість щомісячних платежів за спірний період складає 4728,00 грн. Однак відповідачем було частково здійснено оплату у розмірі 4000,68 грн., у зв'язку з чим стягнуто 727,32 грн. - основного боргу. Також судом першої інстанції здійснено перерахунок пені, 3 %річних та інфляційних нарахувань.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 16.10.2025 Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій позивач просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2025 у справі №916/2576/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення 37224,08 грн. заборгованості задовольнити повністю.
Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що рішення господарського суду Одеської області ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що висновок суду відносно того, що Управлянням допущено технічну помилку при визначенні місячного розміру оплати за Договором, а саме не застосовано передбачені відповідним рішенням Одеської міської ради тарифи, коригуючі коефіцієнти та площу - є помилковим, оскільки помилка була в тому, що здійснено некоректне перемноження тарифів, коригуючих коефіцієнтів та площі.
Так, скаржник зазначає, що згідно з Додатком № 2 до Договору № ВМ-54/23 від 18.04.2023, площа об'єкта складає 63 кв.м., коригуючий коефіцієнт складає 1,2, тому сплата за місяць складає 4536 грн. (63,00 (площа) * 60 (розмір оплати за місяць кв.м./грн.) * 1,2 коригуючий коефіцієнт).
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.10.2025, апеляційна скарга Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради передана на розгляд колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів Поліщук Л.В., Ярош А.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2025 апеляційну скаргу Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2025 у справі №916/2576/25 залишено без руху; встановлено апелянту строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, шляхом надання до суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2025 у справі №916/2576/25 із зазначенням обставин та наданням доказів пропуску строку на апеляційне оскарження та доказів надсилання копії апеляційної скарги на адресу Сабатана Олександра Михайловича, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
03.11.2025 ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 04 вересня 2025 року (повний текст складено 09.09.2025) у справі № 916/2576/25 за позовом Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення 37224,08 грн. заборгованості та вирішено здійснювати її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам цієї справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання х процесуальних питань.
12.11.2025 від представника ОСОБА_1 , Акціонерного надійшов до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив, залишити апеляційну скаргу Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, як законим та обґрунтованим.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідачем зазначені наступні обставини:
- Додатком № 2 до Договору № ВМ-54/23 від 18.04.2023 передбачено, що місячний розмір плати за тимчасове користування місцем для розташування тимчасової споруди становить 720,00 грн.
- позивачем, в порушення умов Договору та норм чинного законодавства самостійно, без попереднього погодження визначено загальну суму Договору, яка не відповідає умовами укладеного та підписаного Договору та нарахували на цю суму штрафні санкції.
Також у відзиві зазначено, що відповідачем, розуміючи свій обов'язок щодо сплати заборгованості, 11.09.2025 здійснено погашення заборгованості на суму 3590,43 грн.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Савенкова проти України» від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України2 від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на зазначене, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану - постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду, перебування членів апеляційної колегії у відпустках, відрядженнях та лікарняних, принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
14.04.2023 ФОП Сабатан О.М. подав до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради заяву відповідно до пункту 4 статті 9 Закону України «Про адміністративні послуги» щодо отримання комплексної послуги «Укладення договору на право тимчасового користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі» за адресою: вул. Шишкіна, 48/1.
18.04.2023 між Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, як Уповноваженим органом, та ФОП Сабатаном О.М., як Користувачем, було укладено Договір № ВМ 54/23 про право тимчасового користування місцем для розміщення тимчасової споруди з метою здійснення підприємницької діяльності.
Пунктом 1.1 договору встановлено, що терміни, використані у ньому, застосовуються у значенні, визначеному законодавством, актами органів місцевого самоврядування м. Одеси та актами міського голови.
Згідно з пунктом 1.2, терміни, які не визначені законодавством чи актами місцевого самоврядування, тлумачаться з урахуванням специфіки правовідносин, пов'язаних із погодженням та розміщенням елементів вуличної торгівлі.
Відповідно до п.2.1 Договору, Уповноважений орган надає Користувачу право за плату тимчасово використовувати місце під розташування елементу вуличної торгівлі площею 63,00 кв.м для за адресою: м. Одеса, вул. Шишкіна, 48/1 на територіях, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси або перебуває на балансі органів, підприємств, установ чи організацій Одеської міської ради та не передана у власність іншим особам.
Пункт 2.2 договору передбачає, що підставою для розміщення елементу торгівлі є лист-рішення районної адміністрації Одеської міської ради, оформлений як позитивна відповідь із печаткою та підписом керівника або уповноваженої особи, щодо можливості розміщення такого елементу за вказаною адресою.
Відповідно до пункту 2.3, лист-рішення є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 2.4 визначено, що місце розташування елементу торгівлі та розмір плати за користування ним встановлюються відповідно до додатків до договору.
Згідно з пунктом 2.5, Користувач має право користуватися місцем за цільовим призначенням з моменту укладення договору та зобов'язаний сплачувати встановлену плату у порядку й строки, передбачені Договором.
Уповноважений орган, відповідно до пункту 3.1.4, має право видавати обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень.
Пунктом 4.2.9 договору передбачено обов'язок Користувача виконувати такі приписи у встановлені строки.
Відповідно до пункту 5.1, розмір плати за Договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів, установлених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради. Станом на 01.01.2023 застосовувалося рішення виконавчого комітету ОМР від 22.12.2022 № 338.
Пункт 5.2 встановлює, що плата має вноситися щомісяця не пізніше 27 числа поточного місяця шляхом перерахування коштів на рахунок, зазначений у договорі
Згідно з пунктом 6.1, сторона, яка порушила умови Договору, зобов'язана відшкодувати іншій стороні завдані збитки, при цьому таке відшкодування не звільняє її від виконання договору.
Відповідно до пункту 6.2, у разі прострочення платежів Користувач повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Пунктом 6.4 передбачено, що позовна давність щодо вимог про стягнення плати та пені становить чотири роки.
Відповідно до пунктів 8.1- 8.2, договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє з 14.04.2023 по 31.10.2023.
Додатком № 1 до договору є лист-рішення від 17.03.2023 № 17/01-35 із фотофіксацією місця та прив'язкою до місцевості. У ньому визначено, що за адресою: вул. Шишкіна, 48/1 має бути розміщений відкритий літній майданчик без огорож, помостів, наметів чи шатер, площею 63,00 кв.м.
Додатком № 2 сторони погодили щомісячну плату за користування місцем у сумі 720,00 грн. Розрахунок здійснено виходячи з площі 63,00 кв.м, базового тарифу 60,00 грн та коригуючого коефіцієнта 1,2 відповідно до рішення виконавчого комітету ОМР № 338 від 22.12.2022.
Додатки № 1 та № 2 підписані представниками сторін та скріплені печаткою Управління.
06.09.2024 Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради направило ФОП Сабатану О.М. лист-вимогу щодо сплати заборгованості за договором. У листі зазначалося, що сума боргу становить 25 782,74 грн, при цьому Управління посилалося на те, що Додатком № 2 передбачено щомісячну плату у розмірі 4 536,00 грн. У листі містилася вимога про погашення заборгованості.
Однак зазначене повідомлення було повернуто Управлінню розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради Акціонерним товариством «Укрпошта» у зв'язку із закінченням строку зберігання.
Згідно з розрахунком, поданим позивачем, за ФОП Сабатаном О.М. рахується заборгованість у розмірі 25 785,22 грн, нарахована за період з квітня по жовтень 2023. Також у розрахунку зазначено, що у липні 2023 була здійснена оплата у сумі 4 000,68 грн. У зв'язку з чим позивачем, у відповідності до умов Договору та норм чинного законодавства були нараховані пеня, 3% річних та інфляційні нарахування - на суму боргу, з урахуванням здійсненою відповідачем часткової оплати.
Враховуючи вищевикладені обставини, позивач і звернувся до суду з відповідним позовом, та з поданого Управлянням розрахунку вбачається, що загальний розмір заборгованості відповідача становить 37224,08 грн, з яких 25785,72грн - сума основного боргу, 4794,43 грн. - пеня, 5176,14 грн.
Проаналізувавши апеляційну скаргу в межах її доводів, відзив на неї, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Предметом позову в цій справі є матеріальна вимога позивача про стягнення за період з квітня 2023 - жовтень 2023 боргу, розміру орендної палати за Договором № ВМ-54/23 від 18.04.2023 та суми штрафних (фінансових) санкцій.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 Господарського Кодексу України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Надаючи оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Рішенням Одеської міської ради від 09.10.2013 № 3961-VI затверджено Правила розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Одесі (далі - Правила), у редакції, чинній на момент укладення спірного договору.
Відповідно до пункту 1.1 Правил, вони розроблені на виконання вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про благоустрій населених пунктів», а також наказу Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності».
Зазначеними Правилами врегульовано порядок розміщення на території м. Одеси тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, а також елементів вуличної торгівлі, що використовуються для здійснення підприємницької діяльності.
Пунктом 1.2 Правил визначено, що вони регулюють правовідносини, які виникають між органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання незалежно від форми власності у зв'язку з розміщенням та експлуатацією тимчасових споруд і елементів торгівлі.
Як вбачається зі змісту пункту 1.3 Правил, їх метою є встановлення єдиного порядку розміщення тимчасових споруд та елементів торгівлі, створення належних умов для здійснення господарської діяльності, упорядкування міського середовища та запобігання хаотичному розміщенню відповідних об'єктів на території міста.
Крім того, Правила спрямовані на формування єдиного підходу до обліку таких об'єктів, забезпечення прогнозованого розвитку міської інфраструктури, задоволення соціально-побутових потреб населення, а також спрощення процедури отримання документів, необхідних для розміщення тимчасових споруд.
Відповідно до пункту 2.1 Правил, до повноважень уповноваженого органу належить, зокрема, впровадження зазначених Правил, розгляд заяв фізичних та юридичних осіб щодо можливості розміщення тимчасових споруд, а також укладення договорів на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд та елементів вуличної торгівлі у випадках, передбачених Правилами.
Пунктом 14.1 Правил передбачено, що розмір плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, для розміщення тимчасових споруд та елементів торгівлі встановлюється виконавчим комітетом Одеська міська рада.
При цьому щодо місць, які перебувають у державній або приватній власності, така плата визначається на договірних засадах із власником або уповноваженою ним особою.
Згідно з пунктом 14.2 Правил, підставою для нарахування та внесення відповідної плати є укладений договір на право тимчасового користування місцем для розташування тимчасової споруди або елементу торгівлі, який укладається у порядку, передбаченому підпунктами 7.9 та 13.9 Правил.
Пунктом 14.6 Правил встановлено, що при визначенні розміру плати застосовуються коригуючі коефіцієнти, які множаться на відповідні тарифи, затверджені виконавчим комітетом міської ради.
Водночас, відповідно до пункту 14.7 Правил, величина такого коригуючого коефіцієнта залежить від зони розташування тимчасової споруди або елементу торгівлі на території міста.
Додатком № 3 до Правил затверджено типову форму договору на право тимчасового користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі, яка підлягає застосуванню при оформленні відповідних правовідносин.
Отже, наведені положення Правил свідчать про те, що до компетенції виконавчих органів міської ради належить не лише вирішення питань благоустрою населеного пункту та контролю за його станом, але й визначення порядку розміщення тимчасових споруд та елементів торгівлі, встановлення розміру плати за користування місцями їх розташування, а також укладення відповідних договорів із суб'єктами господарювання.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірні правовідносини виникли у межах реалізації органом місцевого самоврядування наданих йому законом повноважень щодо благоустрою території міста та регулювання порядку розміщення тимчасових споруд і елементів вуличної торгівлі.
У межах розгляду даного спору колегія суддів виходить із того, що право суб'єкта господарювання на розміщення елементів вуличної торгівлі не виникає автоматично лише з факту наміру здійснювати відповідну діяльність або користування певною земельною ділянкою чи територією.
Реалізація такого права передбачає обов'язкове проходження визначеної нормативними актами процедури, яка полягає у зверненні заінтересованої особи до уповноваженого органу міської ради із відповідною заявою про можливість розміщення елементу вуличної торгівлі у конкретному місці.
Саме на відповідний виконавчий орган міської ради покладено повноваження щодо розгляду такого звернення, перевірки поданих матеріалів та встановлення наявності або відсутності підстав для розміщення елементу торгівлі за заявленою адресою.
При вирішенні питання про можливість такого розміщення уповноважений орган зобов'язаний перевірити, чи відповідає запропоноване місце вимогам законодавства, місцевих правил благоустрою, містобудівної документації, схемам організації міського простору, а також чи не перешкоджатиме розміщення елементу вуличної торгівлі належному функціонуванню об'єктів благоустрою, руху пішоходів і транспорту, дотриманню санітарних, протипожежних та інших обов'язкових вимог.
Лише за наслідками такої перевірки та у разі встановлення відповідності заявленого місця вимогам чинного законодавства і правилам благоустрою населеного пункту уповноваженим органом приймається позитивне рішення, яке оформлюється у вигляді листа-рішення або іншого документа, передбаченого відповідними Правилами.
Саме такий документ є належною та достатньою підставою для подальшого оформлення договірних відносин між уповноваженим органом та суб'єктом господарювання щодо надання права тимчасового користування місцем для розташування елементу вуличної торгівлі.
Отже, право замовника на розміщення елементів вуличної торгівлі реалізується не самостійно, а виключно через проходження процедури погодження з компетентним органом місцевого самоврядування, до повноважень якого належить встановлення можливості такого розміщення з урахуванням вимог благоустрою та інтересів територіальної громади.
Як зазначено вище та вбачається з матеріалів справи, Додатком № 2 до Договору №ВМ-54/23 від 18.04.2023, передбачено, що розмір плати за тимчасове користування місцем для розташування тимчасової споруди становить - 720 грн. / місяць.
Колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом було вірно встановлено та зазначено, що при вирішенні спору необхідне врахувати правову природу спірного договору.
Відповідно до частини першої статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого визначені однією стороною у формулярах або стандартній формі та який може бути укладений лише шляхом повного приєднання другої сторони до запропонованих умов. При цьому сторона, яка приєднується до договору, позбавлена можливості пропонувати чи погоджувати інші умови договору.
З урахуванням положень Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Одесі та затвердженої додатком № 3 до цих Правил типової форми договору на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі, спірний договір за своєю правовою природою є саме договором приєднання.
Умови такого договору були попередньо визначені органом місцевого самоврядування у нормативному порядку, а користувач, звертаючись із заявою про надання права на розміщення елементу вуличної торгівлі, мав можливість або погодитися з ними в повному обсязі, або відмовитися від укладення договору. Можливість змінювати окремі умови договору, у тому числі щодо порядку визначення плати, тарифів, коригуючих коефіцієнтів чи інших істотних умов, у користувача була відсутня.
Матеріалами справи встановлено, що Додатком № 2 до Договору сторони погодили місячний розмір плати у сумі 720,00 грн.
Водночас скаржник посилається на те, що при оформленні зазначеного додатка була допущена «технічна помилка», оскільки при визначенні розміру щомісячної плати не були враховані встановлені рішенням виконавчого комітету тарифи, відповідний коригуючий коефіцієнт та площа місця розташування елементу торгівлі.
Однак наведені доводи підлягають оцінці з урахуванням того, що саме Управління як сторона, яка розробила та запропонувала умови договору, несе ризик неточності або помилки у змісті складеного ним документа.
Оскільки користувач не мав реальної можливості впливати на зміст договору або змінювати порядок визначення плати, він був вправі обґрунтовано розраховувати на правильність зазначених у договорі та його додатках умов, у тому числі щодо конкретного розміру щомісячного платежу.
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 3 Цивільного кодексу України, однією із засад цивільного законодавства є свобода договору. Разом з тим така свобода не є абсолютною та обмежується принципами справедливості, добросовісності і розумності, які також віднесені до основних засад цивільного законодавства.
Такі принципи зобов'язують кожного учасника цивільних правовідносин діяти сумлінно, передбачувано та у спосіб, який не порушує законні інтереси іншої сторони. Відповідна правова позиція викладена у постанові Велика Палата Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18.
Крім того, згідно з частиною третьою статті 6 Цивільного кодексу України сторони не вправі відступати від імперативних приписів законодавства, якщо обов'язковість таких положень прямо встановлена законом або випливає із суті правовідносин. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Велика Палата Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18.
Таким чином, навіть за наявності у Договорі помилки щодо розміру плати, така помилка не може бути усунута шляхом односторонньої зміни умов договору стороною, яка його склала, якщо інша сторона приєдналася до Договору саме у запропонованій редакції та не мала можливості впливати на його зміст.
За таких обставин посилання Управління на допущення технічної помилки саме по собі не може бути достатньою підставою для покладення на користувача обов'язку сплачувати інший, ніж прямо визначений договором, розмір щомісячної плати.
Згідно з пунктом 8.2 спірного договору він вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками, а строк його дії визначено з 14.04.2023 до 23.10.2023.
З урахуванням погодженого сторонами у Додатку № 2 розміру щомісячної плати - 720,00 грн. - загальна сума платежів, яка підлягала сплаті за весь період дії договору, становить 4 728,00 грн, з яких:
- за період з травня по жовтень 2023 - 4 320,00 грн (720,00 грн щомісячно);
- за квітень 2023, з огляду на початок дії договору з 14.04.2023, - 408,00 грн. пропорційно кількості днів користування.
Матеріалами справи підтверджується, що у липні 2023 ФОП Сабатан О.М. здійснив оплату за договором у розмірі 4 000,68 грн., що також визнається Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради.
Відтак, як вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідачем непогашеним залишився борг у сумі 727,32 грн., який обчислюється як різниця між загальним розміром платежів за договором та фактично сплаченою сумою (4 728,00 грн. - 4 000,68 грн).
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з Сабатана О.М. 727,32 грн основної заборгованості.
Разом із вимогою про стягнення основного боргу, позивачем також заявлені вимоги про стягнення 4794,43 грн пені, 5176,14 грн інфляційних втрат та 1467,79 грн трьох процентів річних, посилаючись на несвоєчасне внесення відповідачем платежів, передбачених договором.
Перевіривши здійснений місцевим господарським судом розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань, колегія суддів вважає його вірним та правомірним.
Крім того, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що в 2023 між сторонами укладений Договір № ВМ-54/23 від 18.04.2023 (строк дії договору до 31.10.2023). Розмір щомісячної плати, з урахуванням підвищення тарифів з 01.01.2023 - складає 4536,00 грн.
Однак ані матеріали справи, ані документи, подані разом з апеляційною скаргою, не містять належних та допустимих доказів на підтвердження доводів Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про те, що сторонами було погоджено інший, ніж визначений у Додатку № 2 до Договору, розмір щомісячної плати.
Зокрема, апелянтом не надано підписаного обома сторонами Договору, Додаткової угоди, змін до Договору, нового Додатка № 2 або будь-якого іншого документа, який би свідчив про погодження сторонами щомісячної плати у розмірі 4 536,00 грн з урахуванням підвищення тарифів з 01.01.2023.
Натомість єдиний наявний у матеріалах справи Додаток № 2 до Договору № ВМ 54/23, який підписаний сторонами та скріплений печаткою Управління, прямо передбачає, що щомісячна плата за тимчасове користування місцем для розташування елементу вуличної торгівлі становить 720,00 грн.
Посилання апелянта на те, що при оформленні договору була допущена технічна помилка, саме по собі не може вважатися належним доказом існування іншого погодженого сторонами розміру плати, оскільки такі обставини повинні підтверджуватися відповідними письмовими доказами.
Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до статей 73, 74, 76 та 77 Господарського процесуального кодексу України саме на сторону, яка посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається обов'язок доведення таких обставин належними, допустимими та достовірними доказами.
Проте Управлінням не подано жодного документа, з якого можна було б встановити, що відповідач був повідомлений про зміну розміру щомісячної плати, погодився із таким розміром або прийняв на себе обов'язок сплачувати саме 4 536,00 грн щомісяця.
Так само відсутні будь-які докази направлення відповідачу проекту зміненого договору, додаткової угоди чи листа з повідомленням про зміну умов договору, а також докази отримання ним таких документів.
За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо наявності у відповідача заборгованості, розрахованої виходячи із щомісячного платежу у сумі 4 536,00 грн, є необґрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи та не можуть бути покладені в основу висновків суду апеляційної інстанції.
У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Частинами першою, другою, четвертою статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області 04.09.2025 у справі №916/2576/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради - без задоволення.
Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати апелянта по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Одеської області 04.09.2025 у справі №916/2576/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Поліщук Л.В.
Суддя Ярош А.І.