ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
08 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2520/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.
за участю представників учасників справи:
від ТОВ “Оператор газотранспортної системи України» - адвокат Кисіль Т.В.
від АТ “ОДЕСАГАЗ» - адвокат Федорова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України»
на рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2025 (повний текст складено та підписано 05.12.2025, суддя Волков Р.В.)
у справі №916/2520/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України»
до Акціонерного товариства “ОДЕСАГАЗ»
за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про стягнення 10 355 162,81 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України» (далі - позивач, Оператор ГТС) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства “ОДЕСАГАЗ» (далі - відповідач, АТ “ОДЕСАГАЗ») про стягнення 10 355 162,81 грн, з яких: 9 469 162,91 грн основної заборгованості; 62 757,38 грн 3% річних; 648 179,66 грн пені; 175 062,86 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором транспортування природного газу в частині повної та своєчасної сплати заборгованості за замовлену (договірну) потужність та перевищення договірної потужності в період з січня по березень 2025 року.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.11.2025 по справі №916/2520/25 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 9 469 162,91 грн основної заборгованості, 62 757,38 грн 3% річних, 324 089,83 грн пені, 175 062,86 грн інфляційних втрат, 155 327,44 грн витрат зі сплати судового збору, у задоволенні решти позову відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що обов'язок доведення факту своєчасності оплати за замовлену (договірну) потужність та за перевищення договірної потужності закон покладає на відповідача. Разом з тим, наявність такої заборгованості відповідач не спростував, доказів її сплати на користь позивача не надав, як і не надав розбіжностей щодо визначення йому вартості додаткової плати в передбаченому Договором порядку.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків річних, інфляційних втрат та пені, суд першої інстанції зазначив, що розрахунки надані позивачем є вірними та обґрунтованими, однак, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення пені, суд водночас дійшов висновку про наявність підстав для зменшення її розміру на 50%.
Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2025 у справі № 916/2520/25 в частині відмови у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про стягнення з Акціонерного товариства «Одесагаз» 324 089,83 грн пені та у цій частині ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» задовольнити, стягнути з Акціонерного товариства «Одесагаз» 324 089,83 грн пені.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що місцевий господарський суд ухвалив оскаржуване рішення в частині відмови у позові із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне:
- разом із запереченнями проти клопотання АТ «Одесагаз» про зменшення пені Оператор ГТС подав до місцевого господарського суду докази, що підтверджують настання негативних наслідків для Оператора ГТС внаслідок невиконання АТ «Одесагаз» своїх зобов'язань та іншими замовниками послуг транспортування природного газу;
- місцевий господарський суд не надав таким доказам правової оцінки та зробив помилковий висновок про те, що з метою дотримання балансу інтересів сторін є підстави для зменшення заявленої до стягнення пені;
- зменшуючи розмір пені за клопотанням АТ «Одесагаз», місцевий господарський суд не забезпечив баланс інтересів сторін та надав відповідачеві необґрунтовані переваги, за наявності систематичних порушень Договору з боку АТ «Одесагаз»;
- на переконання ТОВ «Оператор ГТС України», необґрунтоване та безпідставне зменшення судами штрафних санкцій призводить до сталого та постійного нехтування контрагентами необхідності виконання належним чином умов укладених договорів;
- неналежне виконання контрагентами умов договорів, результат яких спрямований на забезпечення безпечного функціонування та підтримання газотранспортної системи та її складових в належному стані, безумовно негативно вплине як на функціонування газотранспортної системи в цілому, так і завадить реалізації плану модернізації та розвитку газотранспортної системи України.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено справу до розгляду на 11.03.2026.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що приймаючи рішення про зменшення розміру пені, суд першої інстанції, дослідив усі обставини, які є індивідуальними у даній справі та специфічними з огляду на державне регулювання правовідносин, що склалися між сторонами, та врахував статуси сторін у справі як суб'єктів ринку природного газу.
Відповідач також наголошує на тому, що місцевий господарський суд вирішуючи питання про зменшення розміру пені у даній справі, врахував відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача та/або доказів настання негативних наслідків та понесення останнім збитків саме в результаті порушення АТ «ОДЕСАГАЗ» умов договору транспортування.
З огляду на перебування головуючого судді Аленіна О.Ю. та суддя член-колегії Принцевської Н.М. з 11.03.2026 по 14.03.2026 у відрядженні, судове засідання у цій справі, яке було призначено на 11.03.2026 не відбулось.
Ухвалою суду від 09.03.2026 повідомлено учасників справи №916/2520/25 про те, що наступне судове засідання з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2025 відбудеться - 08.04.2026.
Під час судового засідання від 08.04.2026 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Представник відповідача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як зазначалося раніше, рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2025 по даній справі оскаржується позивачем лише в частині зменшення пені, у зв'язку з чим, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу положень ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).
Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.550 ЦК України).
У ч.6 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до з п. 13.5. укладеного між сторонами Договору транспортування природного газу № 1910000190 від 31.01.2020 у разі порушення Замовником строків оплати, передбачених цим Договором, Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Як було встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з прострочення відповідачем сплати основної заборгованості, позивачем було нарахована та заявлена до стягнення, зокрема, пеня у загальному розмірі 648 179,66 грн.
Судом апеляційної інстанції перевірено такий розрахунок та встановлено, що він є вірним та арифметично правильним.
Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен із учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість заподіяння своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріплювати можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Наведені висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Колегія суддів також зазначає, що в разі, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. При цьому колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (подібний висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20)).
При цьому з огляду на сталу судову практику у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання, співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені (такі правові висновки Верховного Суду викладені в постановах від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18,від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Водночас при вирішенні питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
При цьому законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 1, 2 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, у питаннях щодо підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом відповідно до статей 86, 210, 237 Господарського процесуального України. Аналогічні висновки викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
При цьому колегія суддів зазначає, що в постанові від 05.06.2024 у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду, і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, яка наразі є останньою правовою позицією щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, викладала також висновки про те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій. Посилаючись на висновки Верховного Суду щодо підстав для зменшення розміру пені, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що із цих висновків не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин таких справ і застосувати у цій справі.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції, зменшуючи розмір пені, встановив таке:
- відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов Договору;
- очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання;
- сутність правового інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та суми інфляційних втрат;
- з урахуванням конкретних обставин в їх сукупності, зменшення розміру пені на 50% є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін.
Отже, місцевий господарський суд, зменшуючи розмір пені на 50 %, на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки.
Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013.
Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що у наявних матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано, доказів на підтвердження понесення останнім збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання за договором. Також, відсутній й докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання з оплати замовленої (договірної) потужності.
Наведене вище у своїй сукупності, на переконання суду апеляційної інстанції, є винятковою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру пені.
При цьому, апеляційним судом враховуються також висновки Великої Палати Верховного Суду, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій (постанова від 16.10.2024 у справі № 911/952/22).
Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що суд першої інстанції при зменшенні пені не дослідив негативні наслідки для позивача та не врахував його інтересів, оскільки, відповідно до норм статей 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, між тим, під час вирішення даного спору, позивачем не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують ймовірність збитків або засвідчували наявність збитків у позивача, у зв'язку з несвоєчасним виконанням прийнятих на себе зобов'язань відповідачем.
До того ж, у даному випадку судом першої інстанції, під час зменшення розміру пені, враховано інтереси обох сторін, оскільки розмір пені зменшено на 50 %, а не взагалі звільнено відповідача від відповідальності.
Судова колегія також враховує, що у даному спорі судом першої інстанції також стягнуто з відповідача на користь позивача заявлені до стягнення три проценти річних та інфляційні втрати у розмірі, що був заявлений позивачем, а тому негативні для позивача наслідки, у вигляді несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, були компенсовані, у тому числі за рахунок таких грошових коштів.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про достатність підстав для зменшення заявленої позивачем до стягнення пені, оскільки, за даних обставин, присудження до стягнення із відповідача всього розміру пені матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря.
Отже на думку апеляційного суду, зменшення судом першої інстанції заявленої позивачем до стягнення пені на 50 % повною мірою відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Такий висновок суду не порушує балансу інтересів сторін та не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу
Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи установлені місцевим господарським судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для зменшення пені до 324 089,83 грн.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення в частині зменшення пені відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 26.11.2025 по справі №916/2520/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 324 089,83 грн - залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 13.04.2026.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.