Постанова від 06.04.2026 по справі 915/1538/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1538/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль» - Вірченко І.П. в порядку самопредставництва

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю “Піонер-Плюс»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2025 (складено та підписано 25.12.2025, суддя Ільєва Л.М.)

у справі №915/1538/24

за позовом Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль»

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Піонер-Плюс»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Миколаївська міська рада

про стягнення 128 417,86 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Піонер-Плюс»

до Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль»

про визнання недійсним індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії

ВСТАНОВИВ

Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Піонер-Плюс» про стягнення заборгованості в загальній сумі 128417,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов'язку з оплати спожитих комунальних послуг за договором про надання послуги з постачання теплової енергії.

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю “Піонер-Плюс» звернулось до Господарського суду Миколаївської області із зустрічною позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль» про визнання недійсним індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2022 р. № 6261.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що товариство є неналежною стороною спірного договору та не зобов'язаний укладати такий договір, оскільки тягар по утриманню майна покладається на орендодавця (балансоутримувача), у зв'язку з чим індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії має бути укладений саме з ним.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2025 по справі №915/1538/24 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Піонер-Плюс» на користь Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль» основний борг в сумі 115115,80 грн, 3% річних у сумі 1613,51 грн, інфляційні втрати в сумі 7176,08 грн, пеню у сумі 376, 62 грн, у задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Піонер-Плюс» до Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль» про визнання недійсним індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2022 р. № 6261 - відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що між сторонами по справі укладено індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог чинного законодавства. В свою чергу, відповідач, як орендар нерухомого майна та споживач теплової енергії має обов'язок щодо сплати наданих позивачем послуг з теплопостачання, однак у порушення умов договору не виконує взяті на себе зобов'язання.

Разом з цим, місцевим господарським судом відхилено доводи позивача, якими останній обґрунтовував необхідність визнання укладеного між сторонами договору недійсним, а саме про те, що саме орендодавець (балансоутримувач) майна є тією особою, яка має обов'язок укласти з позивачем договір про надання послуг з постачання теплової енергії, з огляду на наявність саме у відповідача обов'язку укласти з позивачем відповідний договір надання послуги з постачання теплової енергії, а не у орендодавця або власника спірних приміщень.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось ТОВ “Піонер-Плюс» з апеляційною скаргою в якій просить:

- скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2025 у справі №915/1538/24 в частині задоволення вимог первісного позову та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову;

- прийняти нове рішення, яким в задоволенні вимог первісного позову відмовити повністю та задовольнити вимоги зустрічного позову: визнати недійсним Індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії №6261 від 01.11.2022р., укладений між Приватним акціонерним товариством «Миколаївська теплоелектроцентраль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Піонер-Плюс».

Так, за твердженням апелянта:

- укладений між орендодавцем та апелянтом договір оренди, з урахуванням внесення змін, передбачає, що саме орендодавець (балансоутримувач) несе витрати по комунальних послуг, а орендар (ТОВ “Піонер-Плюс») відшкодовує такі витрати орендарю, а не укладає договори про надання комунальних послуг напряму з постачальниками таких послуг;

- між ТОВ “Піонер-Плюс» та орендодавцем не укладався договір про відшкодування витрат по комунальних послугах з постачання теплоенергії, оскільки апелянт відключений від системи централізованого опалення. В свою чергу, відсутність такого договору не свідчить про те, що сплачувати за такі послуги має не орендодавець, а орендар;

- нежитлове приміщення, яке перебуває в оренді ТОВ “Піонер-Плюс» було відключене від центральної системи теплопостачання ще до укладення самого договору оренди, а тому саме орендодавець має виконувати зобов'язання та нести відповідальність по правовідносинах щодо оплати за опалення з урахуванням відключення від системи централізованого опалення;

- наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить детального обґрунтування та його документального підтвердження, зокрема розрахунку зазначених (нарахованих) Гігакалорій;

- у розрахунках загальнобудинкових витрат для приміщень не міститься їх розшифрувань та посилання на конкретні положення Методики з конкретними формулами, у зв'язку із чим не можна вважати такі розрахунки зрозумілими та обґрунтованими;

- саме співвласники багатоквартирного будинку приймають рішення про вибір моделі договірних відносин та укладають з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, а не орендар приміщення багатоквартирного будинку;

- відхиляючи вимоги за зустрічним позовом, місцевий господарський суд не врахував доводів відповідача про те, що у ТОВ «Піонер-Плюс» відсутній оригінал індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, оскільки товариство не підписувало його та не отримувало від ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль»;

- при укладенні Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» мало врахувати, що саме Управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради є орендодавцем (балансоутримувачем) приміщення та відповідно умов договору оренди, зі змінами, несе витрати та обов'язки по оплаті комунальних послуг, зокрема по постачанню опалення, а відповідно саме з орендодавцем мав бути укладений Індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії;

- у відповідності до умов Договору оренди, зі змінами, ТОВ «Піонер-Плюс» лише відшкодовує витрати за комунальні послуги, але несе такі витрати, та відповідно оплачує комунальні послуги саме орендодавець;

- ТОВ «Піонер-Плюс» не здійснював дії для приєднання до умов індивідуального договору (акцептування договору), зокрема не надавало заяву-приєднання, не оплачувало рахунки, не отримував послуги, а отже не укладало такого договору.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено її до розгляду на 06.04.2026.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що користувачем, та споживачем всіх комунальних послуг в нежитловому приміщенні є ТОВ «Піонер-плюс», а тому, обов'язок по сплаті коштів за спожиті комунальні послуги цілком покладається на орендаря.

Як стверджує позивач, за умовами договору оренди, саме товариство, як орендар, зобов'язується укласти договори з відповідними комунальними підприємствами на користування комунальними послугами (вод, каналізація, тепло, газ, енергопостачання).

ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» також стверджує, що не заперечує той факт що приміщення відповідача відключено від централізованого опалення, в свою чергу, нарахування здійснюється відповідно лише на частину теплової енергії, а саме загальнобудинкові потреби та абонентське обслуговування.

Щодо розрахунку заборгованості, позивач зазначає, що у будинку є єдиний комерційний облік теплової енергії, окремо у відповідача відсутній розподільчий облік. Тому розподіл здійснюється відповідно до показників загального комерційного обліку на будинку. В матеріалах справи наявні відомості споживання теплової енергії та саме вказані відомості позивачем враховано у розрахунку із зазначенням їх в якості звіту.

Під час судового засідання від 06.04.2026 представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується з доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, однак, надав заяву в якій просив розглянути справи за своєї відсутності та задовольнити апеляційну скаргу.

З огляду на наведене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів вирішила за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка №384182404) нежитлові приміщення кінотеатру “Піонер» загальною площею 1432,4 кв.м, що розташовані за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вулиця Декабристів, буд. 21, на праві комунальної власності належать територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради на підставі дубліката свідоцтва про право власності САА 749661 від 15.04.2003 та свідоцтва про право власності від 05.11.2002 р., про що в реєстрі вчинено запис 723083 від 15.04.2003.

16.07.2003 між Комунальним підприємством “Дитячий спеціалізований кінотеатр “Піонер» (орендодавець) та ТОВ “Дитячо-юнацький розважальний кіно-відео-центр “Піонер-плюс» (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності, відповідно до умов п. 1.1. якого орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально-визначене майно, керуючись розпорядженнями від 16.07.03 №182-р нежитлове приміщення за адресою: м. Миколаїв, вул. Декабристів, 21, площею 854,2 кв.м - 1, 2 поверх, 280,4 кв.м - підвал, 102,9 кв.м - підвал (захисна споруда), для використання під комплекс кінотеатру.

Згідно з п. 2.1. договору оренди орендар виступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Пунктом 2.3. договору оренди передбачено, що власником майна залишається міська громада, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до п. 5.5.2. та 5.5.3. договору оренди орендар зобов'язується, зокрема:

- укласти договори з відповідними комунальними підприємствами на користування комунальними послугами (вода, каналізація, тепло, газ, енергопостачання).

- укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна.

Згідно з п. 9.3. договору оренди орендодавець не несе відповідальності по зобов'язаннях орендаря, які виникли на підставі п.п. 5.5. , 5.5.3, 5.6.

Пунктом 10.1. договору оренди встановлено, що цей договір укладено строком на 20 рік (років), що діє з 16.07.2003 до 24.07.2022 включно.

Невід'ємною та складовою частиною договору оренди є наступні додатки: розрахунок орендної плати, акт оцінки вартості майна, що передається в оренду, акт приймання-передачі орендованого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами договору оренди було складено та підписано три акти прийому-передачі нежитлового приміщення до договору оренди від 16.07.2003, відповідно до яких орендодавець здав, а орендар прийняв нежитлові приміщення, що розташовані за адресою м. Миколаїв, вул. Декабристів, 21, а саме: приміщення 1 та 2 поверху площею 854,2 кв.м, приміщення підвалу площею 280,4 кв.м та приміщення захисної споруди площею 102,9 кв.м.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Миколаївської міської ради №18/25 від 12.02.2004 “Про створення та ліквідацію комунальних підприємств та установ, затвердження їх статутів» було ліквідовано комунальне підприємство “Дитячий спеціалізований кінотеатр “Піонер» (п. 3 рішення).

01.05.2004 між Управлінням культури міськвиконкому (орендодавець) та ТОВ “Піонер-Плюс» укладено угоду про зміни в договір оренди нерухомого майна від 16.07.2003, якою було замінено орендодавця - Комунальне підприємство кінотеатр “Піонер» на Управління культури міськвиконкому, у зв'язку з ліквідацією комунального підприємства кінотеатру “Піонер» на підставі рішення Миколаївської міської ради від 12.02.2004 р. “Про створення та ліквідацію комунальних підприємств та установ» і розпорядження Фонду комунальної власності Миколаївської міської ради від 06.05.04 р. №163-р “Про вилучення та закріплення комунального майна за підприємствами та установами комунальної власності міської ради» (п. 1 угоди) та викладено пункт договору юридична адреса орендодавця у новій редакції (п. 2 угоди).

01.07.2004 між Управлінням культури міськвиконкому (орендодавець) та ТОВ “Піонер-плюс» (орендар) укладено угоду про зміни в договір оренди нерухомого майна від 16.07.2003 р., згідно з якою орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення міської комунальної власності за адресою м. Миколаїв, вул. Декабристів,21 площею 1237,5 кв.м для використання під надання послуг з організації та проведення культурного дозвілля населення міста та 20,9 кв.м для використання під адміністративні потреби (п. 1 угоди). Крім того, в зазначеній угоді визначено, що договір оренди приміщення пролонговано по 23 липня 2022 р. строком на 19 (дев'ятнадцять) років (п. 3 угоди). Зазначені в угоді від 01.07.2004 р. нежитлові приміщення прийняті орендарем, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі нежитлового приміщення по договору оренди від 16.07.2003.

В подальшому 01 січня 2007 між Управлінням з питань культури та охорони культурної спадщини (орендодавець), яке є правонаступником управління культури міськвиконкому, та ТОВ “Піонер-Плюс» (орендар» укладено угоду про зміни в договорі оренди нерухомого майна від 16.07.2007, якою замінено в п. “Орендодавець» Управління культури на Управління з питань культури та охорону культурної спадщини та викладено юридичну адресу орендодавця в новій редакції (п. 1, 2 угоди).

01.06.2008 між Управлінням з питань культури та охорони культурної спадщини (орендодавець) та цілісний майновий комплекс кінотеатру “Піонер-Плюс» укладено угоду про зміни в договір оренди нерухомого майна від 16.07.2003 р., відповідно до умов якої:

- п. 5.5.2 договору замінено на п. 5.6. договору (п. 14 угоди);

- п. 5.5.3. договору замінено на п. 5.7., виклавши його у наступній редакції: “Здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг» (п. 15 угоди);

- п. 9.3. договору викладено в новій редакції: “Орендодавець не несе відповідальності по зобов'язаннях орендаря, які виникли на підставі п.п. 5.5., 5.6.».

Відповідно до інформації Управління комунального майна №575/10/01/08/23 від 07.09.2023, що надана у відповідь на запит позивача №1092-ю від 14.08.2023, нежитлові приміщення підвалу, першого та другого поверхів загальною площею 1237 кв.м по вул. Декабристів, 21, передані в орендне користування ТОВ “Піонер-плюс», строк дії договору з 16.07.2003 по 24.07.2022. Управлінням вказано, що відповідно до п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 договір вважається продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення або скасування воєнного стану.

У відповідності до звіту про оцінку майна станом на 2002 рік, приміщення вбудованих та підвальних приміщень Дитячого спеціалізованого кінотеатру “Піонер», що розташований за адресою м. Миколаїв, вул. Декабристів, 21, від'єднанні від системи центрального опалення.

Як вбачається з матеріалів справи, Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації виготовлено технічний паспорт на громадський будинок Дитячий спеціалізований кінотеатр “Піонер-Плюс» станом на 27.09.2004, реєстровий №1192, інвентаризаційна справа №14223.

Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль» є суб'єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва.

Так, в опалювальних сезонах 2022-2023 років (з 09.11.2019 по 24.03.2023), 2023-2024 (з 14.11.2023 по 28.03.2024) позивач здійснював централізоване постачання теплової енергії до будинку за адресою: м. Миколаїв, вул. Декабристів, 21, що підтверджується нарядами на підключення системи опалення від 18.11.2022 та від 23.11.2023 та відомостями споживання теплової енергії абонентом в період з 27.11.2022 по 27.03.2023, з 29.11.2023 по 22.02.2024 рр.

При цьому початок і закінчення опалювального періоду 2022-2023 та 2023-2024 та початок опалювального періоду 2024-2025 у житловому фонді та на інших об'єктах м. Миколаєва визначалися рішеннями виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 626 від 09.11.2022, № 176 від 24.03.2023, № 1189 від 08.11.2023, № 513 від 27.03.2024 згідно з якими відповідні опалювальні періоди тривали з 09.11.2022 по 24.03.2023, з 14.11.2023 по 28.03.2024 рр.

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль» послалось на те, що відповідач, як орендар нежитлового приміщення кінотеатру площею 1237,5 кв.м, що розташоване за адресою м. Миколаїв, вул. Декабристів, 21, на підставі договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності, у відповідності до умов договору оренди та вимог чинного законодавства, є фактичним споживачем теплової енергії та повинен компенсувати позивачеві її вартість.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених первісних позовних вимог та задовольнив їх у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову судом відмовлено з огляду на необґрунтованість таких вимог.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Як визначено п. 5, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

До житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Згідно з ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг є, зокрема, послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація; послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води; послуг з централізованого водопостачання - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; послуг з централізованого водовідведення - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення.

Статтею 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15).

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 7128916/17-ц).

Верховний Суд у постанові від 25.03.2019 року у справі № 910/12510/17 зазначив, що укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов'язком. А, сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19), споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 затверджено "Правила надання послуги з постачання теплової енергії та типові договори про послуг з постачання теплової енергії" (далі також - Правила), які набули чинності з 04.09.2019, відповідно до яких, ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати. Надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статті 14 Закону (пункт 13 Правил).

Відповідно до частин першої, другої статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об'єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним статтею 6 цього Закону: 1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір); 2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір); 3) об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об'єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем. Співвласники багатоквартирного будинку (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену частиною першою цієї статті, за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії).

Відповідно до Правил у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022:

- індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем;

- індивідуальний договір з власником індивідуальних (садибних) житлових будинків вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги (фактичне виконання робіт із відключення будинку);

- фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги;

- у разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни;

- споживачі у багатоквартирному будинку, які отримують послугу за іншою моделлю договірних відносин, у разі прийняття рішення про припинення такого договору можуть приєднатися до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, вчинивши дії, що засвідчують їх бажання укласти такий договір, відповідно до абзацу шостого цього пункту.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції змін внесених Законом № 1060-ІХ) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення його в дію, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

Разом з тим, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто не пізніше 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов'язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.

Водночас, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону.

Наведені вище положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов'язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 (тобто з дати, коли набрав чинності Закон № 2189-VІІІ у новій редакції) укладати договори на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за новими правилами, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин. Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №908/3233/20 та від 14.12.2023 у справі № 908/2078/22.

Згідно з ч.ч. 2, 5 ст. 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису (абз. 3 ч. 1 ст. 641 ЦК України).

04.10.2021 на офіційному сайті Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль» https://ntec.mk.ua була опублікована інформація для співвласників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків, в які подається теплова енергія ПрАТ “Миколаївська ТЕЦ», щодо затвердження Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022 типового публічного договору приєднання, текст типового індивідуального договору про послуги з постачання теплової енергії та форму заяви до нього.

Як вже було вказано вище, відповідач є орендарем нежитлового приміщення кінотеатру площею 1237,5 кв.м, що розташоване за адресою м. Миколаїв, вул. Декабристів, 21, на підставі договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності від 16.07.2003 р. (зі змінами), який є діючим.

При цьому за умовами вказаного договору оренди від 16.07.2003 р. саме на орендаря покладено обов'язок укласти договори з відповідними комунальними підприємствами на користування комунальними послугами (вода, каналізація, тепло, газ, енергопостачання), а також укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (п. 5.6 та 5.7 договору оренди із змінами, внесеними угодою від 01.06.2008 р. щодо зміни нумерації пунктів 5.5.2 та 5.5.3 договору замінивши їх на п. 5.6 та 5.7 відповідно.) Водночас, умовами договору оренди з урахуванням змін, внесених вказаною угодою від 01.06.2008, визначено, що орендодавець не несе відповідальності по зобов'язаннях орендаря, які виникли на підставі п.п. 5.5., 5.6.

Однак, наявні матеріали не містять, а сторонами не надано доказів на підтвердження укладення відповідача з орендодавцем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг за весь період дії договору оренди.

Судова колегія наголошує, що в силу положень п. 5.6. (раніше п. 5.5.2) договору оренди саме відповідач мав самостійно укласти договори з відповідними комунальними підприємствами на користування комунальними послугами (вода, каналізація, тепло, газ, енергопостачання), у т.ч. з позивачем на послуги з постачання теплової енергії, що не було здійснено відповідачем.

До того, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ “Піонер-Плюс» використовує згадане нежитлове приміщення кінотеатру з дозволу його балансоутримувача та було користувачем нежитлових приміщень кінотеатру, що знаходиться за адресою м. Миколаїв. вул. Декабристів, 21 у спірний період з листопада 2022 року по квітень 2024 року, що не спростовується відповідачем. Водночас, як вірно вказано місцевим господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, докази використання зазначеного об'єкту не відповідачем, а будь-якими іншими особами, відсутні.

Враховуючи вищевикладене, саме ТОВ “Піонер-Плюс» вважається фактичним споживачем теплової енергії відповідно до положень Закону №2189, Методики та Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що ТОВ «Піонер-Плюс» не здійснювало дії для приєднання до умов індивідуального договору (акцептування договору), зокрема не надавало заяву-приєднання, не оплачувало рахунки, не отримував послуги, а отже не укладало такого договору, колегія суддів зазначає таке.

Оскільки Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, повідомлення про розміщення 04.10.2021 на сайті Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль» публічних договорів, розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет за відповідними посиланнями, то відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 75 ГПК України колегія суддів визнає вищезазначені обставини загальновідомими, такими, що визнаються учасниками справи та не підлягають доказуванню.

Індивідуальний договір про надання комунальної послуги вважається неукладеним лише у випадку, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

У даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом 30 днів з дня опублікування тексту вищенаведеного індивідуального договору на офіційному веб-сайті виконавця послуг (позивача) не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав відповідний договір з виконавцем комунальної послуги, хоча згідно з умовами договору оренди саме до обов'язків відповідача як орендаря відноситься укладення договору з позивачем.

В той же час, законодавцем була передбачена неактивність споживача щодо укладання договорів, тому не підписана заява-приєднання до договору не вбачає відсутність підстав для укладання договору, оскільки в даному випадку договір є не тільки договором приєднання, але й договором публічним, що не передбачає підписання заяви-приєднання.

Отже, відповідачем було прийнято (акцептовано) оферту позивача укласти індивідуальний договір шляхом мовчазної згоди в порядку частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

До того ж, факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться орендоване відповідачем приміщення, підтверджується рішеннями Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про початок та закінчення опалювального сезону та нарядом про підключення системи опалення до будинку, в якому знаходиться приміщення відповідача.

Таким чином, фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є також факт отримання послуги.

Наведене, відповідно, спростовує твердження відповідача про відсутність підстав для виникнення у нього будь-яких обов'язків за спірним договором, оскільки укладення індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2022 року як публічного договору приєднання вимагається положеннями Закону України “Про житлово- комунальні послуги», та є обов'язковою умовою для надання Приватним акціонерним товариством “Миколаївська теплоелектроцентраль» відповідних послуг з постачання теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення.

Відтак, судом встановлено, що між сторонами по справі укладено індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії № 6261 від 01.11.2022, який є публічним договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 640, 641, та 642 Цивільного кодексу України, який встановлює порядок та умови надання послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення на невизначений строк.

У відповідності до приписів ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду (ч. 1 ст. 630 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Тобто внесення змін до публічного договору приєднання законодавством не допускається оскільки вказане призведе до порушення прав інших суб'єктів імперативно визначених відносин.

Частиною 6 ст. 633 Цивільного кодексу України передбачено, що умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору є нікчемними.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Так, згідно п. 1 договору індивідуального договору про послуги з постачання теплової енергії, опублікованого позивачем на власному сайті, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2 договору даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на офіційному веб-сайті виконавця https://ntec.mk.ua.

Згідно з п. 4 договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви приєднання, сплата рахунку за надану послугу, факт отримання послуги.

Пунктом 5 договору встановлено, що виконавець зобов'язується надавати споживачу послуги відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Як визначено в п. 5 договору, обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», та складається з:

- обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо;

- частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку;

- обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Обсяг теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.

У п. 8 договору визначено, що виконавець забезпечує постачання теплової енергії у відповідній кількості та якості згідно з вимогами пунктів 5 і 6 цього договору до межі зовнішніх інженерних мереж постачання послуги виконавця та внутрішнього будинкових систем багатоквартирного будинку (індивідуального (садибного) будинку).

Обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. №315. У разі коли будинок на дату укладення цього договору не обладнаний вузлом (вузлами) комерційного обліку теплової енергії, до встановлення такого вузла (вузлів) обліку обсяг споживання послуги у будинку визначається відповідно до Методики розподілу (п. 11 та п. 12 договору).

Відповідно до п. 30 договору споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з:

- плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 №830 (Офіційний вісник України, 2019р, №71, ст. 2507), в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р, №1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання;

- плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті виконавця https://ntec.mk.ua.

У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).

Згідно з п. 31 договору вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті виконавця https://ntec.mk.ua. У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення вдію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору. Виконавець зобов'язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті.

Відповідно до п. 32 договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.

Пунктом 33 договору передбачено, що виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги не пізніше ніж за 10 днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватись у електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.

Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п. 34 договору).

Відповідно до п. 44 договору сторони несуть відповідальність за невиконання умов цього договору відповідно до умов цього договору або закону.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №626 від 09.11.2022, яке знаходиться в загальному доступі, опалювальний сезон на всіх об'єктах житлового фонду, інших об'єктах, крім населення, яке користується природним газом або електричною енергією для потреб опалення, згідно з нормами та нормативами споживання з було розпочато 09.11.2022. Теплопостачальним підприємствам міста, починаючи з 09.11.2022 протягом 10 діб, доручено здійснити пуск котелень для подачі тепла до споживачів м. Миколаєва всіх форм власності, підключення систем теплопостачання проводити на підставі нарядів, що видаються виконавцями послуг.

Відповідно до наряду б/н від 18.11.2022 підключено систему опалення за адресою вул. Декабристів, 21.

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №176 від 24.03.2023 опалювальний сезон закінчено з 24.03.2023 на всіх об'єктах, крім закладів дошкільної освіти, пологових будинків, амбулаторій.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1189 від 08.11.2023 опалювальний сезон на всіх об'єктах житлового фонду, інших об'єктах, крім населення, яке користується природним газом або електричною енергією для потреб опалення, згідно з нормами та нормативами споживання розпочато з 14.11.2023. Теплопостачальним підприємствам міста, починаючи з 14.11.2023 протягом 10 діб, доручено здійснити пуск котелень для подачі тепла до споживачів м. Миколаєва всіх форм власності, підключення систем теплопостачання проводити на підставі нарядів, що видаються виконавцями послуг.

Відповідно до наряду б/н від 23.11.2023 підключено систему опалення за адресою вул. Декабристів, 21.

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 513 від 27.03.2024 опалювальний сезон закінчено з 28.03.2024 на всіх об'єктах, крім закладів дошкільної освіти, пологових будинків, амбулаторій.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів.

Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22.11.2018 № 315, встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

Нормами Розділу І Методики визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду.

Згідно з п. 2 загальних положень Методики (в редакції, чинній на початку спірного періоду - листопад 2022 року) загальнобудинкові потреби на опалення визначені як витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення; місця загального користування - це загальнодоступні місця у будівлі/будинку (вестибюль, загальний коридор, сходова клітка, загальні кухні, спільні душові та санвузли, загальні пральні, передпокій квартири, приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (горища, підвали, тощо), крім допоміжних приміщень.

Згідно з п.3 Методики розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різких споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано. Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.

Також відповідно до п.10 Методики у разі, якщо відомості про опалювану площу не буди надані споживачем, базою для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку за відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії є загальна площа приміщення у метрах квадратних, визначена за даними, зазначеними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а у разі відсутності у ньому інформації про окремі приміщення - за даними, зазначеними у документах, що посвідчують право власності на такі приміщення.

До допоміжних приміщень багатоквартирного будинку належать приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців: колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення. Зокрема, внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід'ємною частиною.

Згідно з п.2 Розділу ІІ Методики загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення (Qопбуд) у кожному розрахунковому періоді розподіляється на потреби безпосередньо опалення житлових/нежитлових приміщень (Qпр), забезпечення загальнобудинкових потреб на опалення (Qопз.п.б) будівлі/будинку та сумарного обсягу теплової енергії (Уi Qвідкл.і), що надходить до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення, у відповідності до відповідної формули, наведеної у вказаній Методиці. Відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від сплати від загально будинкових потреб на опалення (місця загального користування та допоміжних приміщень).

Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень здійснюється відповідно до Розділу III Методики.

Розподілу підлягають обсяги спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у відповідності до складових формул 1, 2, наведених у пункті 2 розділу II цієї Методики, залежно від категорії приміщення, надання йому комунальної послуги з постачання теплової енергії на опалення, наявності/відсутності та типу приладів розподільного обліку теплової енергії, дотримання температури повітря в опалюваному приміщенні в нормативно допустимому діапазоні, наявності/відсутності приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку.

Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення здійснюється згідно з розділом IV цієї Методики.

Пунктом 5 Розділу III Методики визначено, що розподіл теплової енергії у будівлі/будинку, у якій приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії для будівлі/будинку, незалежно від наявності або відсутності вузла комерційного обліку теплової енергії, у якій/якому відсутні приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення, та усі приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення визначається разом з обсягом спожитої теплової енергії на опалення цих приміщень.

Розподілений обсяг для опалюваного приміщення, не оснащеного приладом розподільного обліку теплової енергії, розраховується з урахуванням вимог розділів VII, VIII цієї Методики за формулою 13,14.

При цьому нежитлові приміщення, орендовані відповідачем, знаходяться в загальній системі багатоквартирного будинку. Об'єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. Відсутність окремих елементів системи опалення в приміщенні не свідчить про те, що теплова енергія не споживається. Вказані приміщення не підпадають під термін неопалювальне приміщення.

Щодо складової нарахувань за спожиту теплову енергію на загальнобудинкові потреби опалення слід зазначити наступне.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №124 від 09.02.2022 р. "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 13.10.2021 № 984 “Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послуги з постачання теплової енергії ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ", рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №566 від 25.10.2022 "Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послуги з постачання теплової енергії ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ", рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1029 від 25.10.2023 "Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послуги з постачання теплової енергії ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ", рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №252 від 14.02.2024 "Про встановлення тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії ПрАТ "Миколаївська ТЕЦ" встановлено економічно обґрунтовані двоставкові тарифи та теплову енергію та послугу з постачання теплової енергії за умовно-змінною частиною та умовно-постійною частиною тарифу.

Двоставковий формат тарифу обумовлює компенсацію підприємству двох частин витрат окремо, тобто двома ставками.

Перша ставка (умовно-змінні витрати) - плата за спожиту теплову енергію, за рахунок якої здійснюються витрати на придбання лише енергоресурсів (палива, електроенергії та покупної теплової енергії). Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від обсягів теплової енергії, яка виробляється та надається споживачеві, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплової енергії (грн./Гкал). Тобто споживач, сплачуючи за теплову енергію на опалення за показаннями будинкового приладу обліку, сплачує лише вартість природного газу, електричної та покупної теплової енергії. Споживач сплачує за цією ставкою лише протягом опалювального періоду та розмір платежу залежить від обсягів спожитої теплової енергії.

Друга ставка (умовно-постійні витрати) - плата за приєднане теплове навантаження, за рахунок якої здійснюються витрати, пов'язані з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, з обслуговуванням обладнання, з підтриманням технологічного обладнання в робочому стані, а також зі збутом та реалізацією теплової енергії і послуг з опалення. Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від кількості і потужності технологічного обладнання, що виробляє та транспортує теплову енергію споживачам та визначається, виходячи з обсягу теплового навантаження, що приєднане до джерела теплової енергії, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплового навантаження на джерело теплової енергії (грн/Гкал/годину).

Пунктом 24 Правил надання послуги з постачання теплової енергії визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.

Умовно-постійна частини тарифу для приміщень, вбудованих в житлові будинки/нежитлові будівлі розраховується згідно з даними теплового навантаження будівлі, пропорційно опалювальній площі приміщення споживача.

Як стверджує позивач, у житловому будинку, де знаходяться орендовані відповідачем приміщення, встановлено вузол обліку споживання теплової енергії, який фіксує загальне по будівлі фактичне теплоспоживання. У зв'язку з тим, що орендовані ТОВ "Піонер-Плюс" приміщення, розташовані у будинку вулиця Захисників Миколаєва (Декабристів) 21, відключені від загальної системи опалення будинку, згідно абзацу 4, пункту 2, розділу 1 “Загальні положення» Методики 315 нарахування здійснюються тільки за загальнобудинкові потреби на опалення - витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.

Наказом Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» № 473 від 22.09.2021 встановлено розмір плати за абонентське обслуговування для послуги з постачання теплової енергії. Щомісячна оплата за абонентське обслуговування, що нараховується протягом року на одного абонента на місяць: за наявності будинкового вузла комерційного обліку т/енергії у розмірі - 32,57 грн. (з ПДВ); при відсутності будинкового вузла комерційного обліку т/енергії у розмірі - 15,84 грн. (з ПДВ)

Наказом Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» №434 від 13.12.2023 змінено розмір нарахувань за спожиту теплову енергію для категорії “інші споживачі» шляхом перерахування вартості теплової енергії з урахуванням коефіцієнту - К : за листопад К=0,8. Сума перерахунку (різниця в нарахуваннях) для споживачів (С) визначається за формулою: С=(К-1) х П, де К- коефіцієнт перерахунку; П- плата за теплову енергію для споживача, визначна у відповідному місяці з діючими тарифами на теплову енергію.

Наказом Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» №32 від 18.01.2024 змінено розмір нарахувань за спожиту теплову енергію для категорії “інші споживачі» шляхом перерахування вартості теплової енергії з урахуванням коефіцієнту - К : за грудень К=0,7. Сума перерахунку (різниця в нарахуваннях) для споживачів (С) визначається за формулою: С=(К-1) х П, де К- коефіцієнт перерахунку; П- плата за теплову енергію для споживача, визначна у відповідному місяці з діючими тарифами на теплову енергію.

Наказом Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» №65 від 15.02.2024 змінено розмір нарахувань за спожиту теплову енергію для категорії “інші споживачі» шляхом перерахування вартості теплової енергії з урахуванням коефіцієнту - К : за січень К=0,7. Сума перерахунку (різниця в нарахуваннях) для споживачів (С) визначається за формулою: С=(К-1) х П, де К- коефіцієнт перерахунку; П- плата за теплову енергію для споживача, визначна у відповідному місяці з діючими тарифами на теплову енергію.

Наказом Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль№ №104 від 21.03.2024 змінено розмір нарахувань за спожиту теплову енергію для категорії “інші споживачі» шляхом перерахування вартості теплової енергії з урахуванням коефіцієнту - К : за лютий з 01.02. по 13.02. К = 0,7; за лютий з 14.02. по 29.02 К = 1,0. Сума перерахунку (різниця в нарахуваннях) для споживачів (С) визначається за формулою: С=(К-1) х П, де К- коефіцієнт перерахунку; П- плата за теплову енергію для споживача, визначна у відповідному місяці з діючими тарифами на теплову енергію.

Плата за абонентське обслуговування відповідно до вимог ч. 11 ст. 1 Закону України від 09.11.2017 “Про житлово-комунальні послуги» нараховується як і в опалювальний сезон, так і в міжсезоння.

Так, позивачем на підтвердження надання відповідачу у належне йому приміщення послуг за укладеним індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 04.11.2022, в період з листопада 2022 року по квітень 2024 надано рахунки на загальну суму 115115,82 грн., а саме:

- рахунок № 6261 за послугу з постачання теплової енергії надану за період 01.11.2022 - вересень 2023 року на суму 67151,60 грн., у т.ч. теплова енергія - 55932,53 грн., абонентська плата - 27,14 грн., ПДВ 11191,93 грн.;

- рахунок № 6261 за послугу з постачання теплової енергії надану у жовтні 2023 року на суму 32,57 грн., у т.ч. теплова енергія - 0,00 грн., абонентська плата - 27,14 грн., ПДВ 5,43 грн.;

- рахунок № 6261 за послугу з постачання теплової енергії надану у листопаді 2023 року на суму 4549,97 грн., у т.ч. теплова енергія - 3601,06 грн., абонентська плата - 27,14 грн., ПДВ 758,33 грн.;

- рахунок № 6261 за послугу з постачання теплової енергії надану у грудні 2023 року на суму 16739,76 грн., у т.ч. теплова енергія - 13922,66 грн., абонентська плата - 27,14 грн., ПДВ 2789,96 грн.;

- рахунок № 6261 за послугу з постачання теплової енергії надану у січні 2024 року на суму 17682,31 грн., у т.ч. теплова енергія - 14708,12 грн., абонентська плата - 27,14 грн., ПДВ 2947,05 грн.;

- рахунок № 6261 за послугу з постачання теплової енергії надану у лютому 2024 року на суму 8163,43 грн., у т.ч. теплова енергія - 6775,72 грн., абонентська плата - 27,14 грн., ПДВ 1360,57 грн.;

- рахунок № 6261 за послугу з постачання теплової енергії надану у березні 2024 року на суму 763,61 грн., у т.ч. теплова енергія - 609,20 грн., абонентська плата - 27,14 грн., ПДВ 127,27 грн.;

- рахунок № 6261 за послугу з постачання теплової енергії надану у квітні 2024 року на суму 32,57 грн., у т.ч. теплова енергія - 0,00 грн., абонентська плата - 27,14 грн., ПДВ 5,43 грн.

Зазначені рахунки на оплату наданих послуг містять детальну інформацію здійсненого нарахування: за неопалювальний період здійснено нарахування абонентської плати та послуги з умовно-постійної частини тарифу, а за опалювальний здійснено нарахування послуги з постачання теплової енергії (умовно-змінна частина тарифу).

При цьому з наданих позивачем пояснень до суду (вх. № 1217/25 від 27.01.2025) вбачається, що нарахування за листопад 2022 року здійснювались наступним чином: за даними звіту (відомості про споживання теплової енергії), який було надано на адресу Товариства, фактичне теплоспоживання за період 18.11.2022 - 30.11.2022р. (13 днів) складає 2,710 Гкал (показники на 18.11.2022р. становлять 318,66 Гкал, на 30.112022 р. - 321,37 Гкал, різниця 2,710Гкал (321,37-318,66)).

Нарахування за грудень 2022 року здійснювались наступним чином: за даними звіту, який було надано на адресу Товариства, фактичне теплоспоживання за період 01.12.2022 - 23.12.2022р. (23 дні) складає 13,61 Гкал (показники на 01.12.2022 р. становлять 321,37 Гкал, на 23.12.2022р. - 334,98 Гкал, різниця 13,61 Гкал (334,98-321,37)). Також з урахуванням алгоритму нарахування, а саме: здійснення розрахунку у поточному місяці за розрахунковий період з 24.12.2022 по 31.12.2022р. (8 днів), відповідно нарахування здійснено по середньодобовому споживанні за період 01.12.2022 - 23.12.2022р.: 13,61Гкал/23дні*8 днів=4,7336 Гкал. Таким чином, загальне теплоспоживання за грудень 2022 року становить 18,3436 Гкал (13,61+4,7336).

Нарахування за січень 2023 року здійснювались наступним чином: за даними звіту, який було надано на адресу Товариства, фактичне теплоспоживання за період 24.12.2022 - 31.01.2023р. (39 днів) складає 48,1347 Гкал (показники на 24.12.2022р. становлять 334,98 Гкал, на 31.01.2023 р. - 383,1147 Гкал, різниця 48,1347 Гкал (383,1147-334,98)). Також з урахуванням алгоритму нарахування, а саме: здійснення розрахунку у поточному місяці за розрахунковий період з 24.12.2022р. по 31.12.2022р. (8 днів) у грудні 2022 року за середньодобовими показниками 4,7336 Гкал, відповідно загальне теплоспоживання за січень 2023 року становить 43,4011 Гкал (48,1347-4,7336).

Нарахування за лютий 2023 року здійснювались наступним чином: за даними звіту, який було надано на адресу Товариства, фактичне теплоспоживання за період 01.02.2023 - 22.02.2023р. (22 днів) складає 31,0253 Гкал (показники на 01.02.2023р. становлять 383,1147 Гкал, на 22.02.2023р. - 414,14 Гкал, різниця 31,0253 Гкал (414,14-383,1147)). Також з урахуванням алгоритму нарахування, а саме: здійснення розрахунку у поточному місяці за розрахунковий період, з 23.02.2023 по 28.02.2023р. (6 днів), відповідно нарахування здійснено по середньодобовому споживанні за період 01.02.2023 - 22.02.2023р.: 31,0253Гкал/22дні*6 днів=8,4614 Гкал. Таким чином, загальне теплоспоживання за лютий 2023 року становить 39,4867 Гкал (31,0253+8,4614).

Нарахування за березень 2023 року здійснювались наступним чином: за даними звіту, який було надано на адресу Товариства, фактичне теплоспоживання за період 23.02.2023 - 24.03.2023р. (30 днів) складає 13,08 Гкал (показники на 23.02.2023р. становлять 414,14 Гкал, на 24.03.2023р. - 427,22 Гкал, різниця 13,08 Гкал (427,22-414,14)). Також з урахуванням алгоритму нарахування, а саме: здійснення розрахунку у поточному місяці за розрахунковий період, з 23.02.2023р. по 28.02.2023р. (6 днів) у лютому 2023 року за середньодобовими показниками 8,4614 Гкал, відповідно загальне теплоспоживання за березень 2023 року становить 4,6186 Гкал (13,08-8,4614).

Нарахування за листопад 2023 року здійснювались наступним чином: за даними звіту, який було надано на адресу Товариства, фактичне теплоспоживання за період 23.11.2023 - 29.11.2023р. (7 днів) складає 6,400 Гкал (показники на 23.11.2023р. становлять 427,22 Гкал, на 29.11.2023р. - 433,62 Гкал, різниця 6,400 Гкал (433,62-427,22)). Також з урахуванням алгоритму нарахування, а саме: здійснення розрахунку у поточному місяці за розрахунковий період за 30.11.2023р. (1 день) по середньодобовому споживанні, відповідно за період 23.11.2023 - 29.11.2023р. теплоспоживання складає 0,9143 Гкал (6,400Гкал/7днів*1 день). Таким чином, загальне теплоспоживання за листопад 2023 року становить 7,3143 Гкал (6,400+0,9143).

Нарахування за грудень 2023 року здійснювались наступним чином: за даними звіту, який було надано на адресу Товариства, фактичне теплоспоживання за період 30.11.2023 - 27.12.2023р. (28 днів) складає 25,75 Гкал (показники на 30.11.2023р. становлять 433,62 Гкал, на 27.12.2023р. - 459,37 Гкал, різниця 25,75Гкал (459,37-433,62)). Враховуючи алгоритм нарахування, а саме: здійснення розрахунку за розрахунковий період за 30.11.2023р. (1 день) у листопаді 2023 року за середньодобовими показниками 0,9143 Гкал, відповідно з 28.12.2023 по 31.12.2023р. (4 дні) нараховано по середньодобовому споживанні за період 30.11.2023 - 27.12.2023р.: 25,75Гкал/28днів*4 дні=3,6784 Гкал. Таким чином, загальне теплоспоживання за грудень 2023 року становить 28,5141 Гкал (25,75-0,9143+3,6784).

Нарахування за січень 2024 року здійснювались наступним чином: за даними звіту, який було надано на адресу Товариства, фактичне теплоспоживання за період 28.12.2023 - 26.01.2024р. (30 днів) складає 34,98 Гкал (показники на 28.12.2023р. становлять 459,37 Гкал, на 26.01.2024р. - 494,35 Гкал, різниця 34,98 Гкал (494,35-459,37)). Враховуючи алгоритм нарахування, а саме: здійснення розрахунку у поточному місяці за розрахунковий період з 28.12.2023 по 31.12.2023р. (4 днів) у грудні 2023 року середньодобовими показниками 3,6784 Гкал, відповідно з 27.01.2024 по 31.01.2024р. (5 днів) нараховується по середньодобовому споживанні за період 28.12.2023 - 26.01.2024р.: 34,98 Гкал/30днів*5 днів=5,83 Гкал. Таким чином, загальне теплоспоживання за січень 2024 року становить 37,1316 Гкал (34,98-3,6784+5,83).

Нарахування за лютий 2024 року здійснювались наступним чином: за даними звіту, який були надані на адресу Товариства, фактичне теплоспоживання за період 27.01.2024 - 14.02.2024р. (19 днів) складає 20,5323 Гкал (показники на 27.01.2024р. становлять 494,35 Гкал, на 14.02.2024р. - 514,8823 Гкал, різниця 20,5323 Гкал (514,8823-494,35)). Враховуючи алгоритм нарахування, а саме: здійснення розрахунку у поточному місяці за розрахунковий період з 27.01.2024р. по 31.01.2024р. (5 днів) у січні 2024 року за середньодобовими показниками 5,83 Гкал, відповідно з 15.02.2024 по 29.02.2024р. (15 днів) нараховується по середньодобовому споживанні за період 27.01.2024-14.02.2024р.: 20,5323Гкал/19днів*15 днів=16,209 Гкал. Таким чином, загальне теплоспоживання за лютий 2024 року становить 30,9113 Гкал (20,5323-5,83+16,209). У зв'язку із зміною тарифу з 14.02.2024 року загальне теплоспоживання за місяць розподілено наступним чином: за період 01.02-13.02.2024 - 13,856789 Гкал (30,9113/29*13), а за період з 14.02-29.02.2024 - 17,054511 Гкал (30,9113-13,856789).

Нарахування за березень 2024 року здійснювались наступним чином: у зв'язку із виходом з робочого стану приладу обліку нарахування здійснювались за середньодобовими показниками звіту за березень 2023 року з урахуванням наступних показників: 6,8748 Гкал - кількість теплової енергії згідно даних приладу обліку за березень 2023 року (період 01.03-24.03.2023); 155,7 - сума середньодобових температур зовнішнього повітря (період 01.03-24.03.2023); 153,9 - сума середньодобових температур зовнішнього повітря (період 01.03-28.03.2024); 24 - дні за період 01.03-24.03.2023; 28 - дні за період 01.03-28.03.2024. Відтак, розрахунок по будинку: 6,8748*28(18-153,9/28)/24/(18-155,7/24)= 8,718 Гкал.

Таким чином, під час здійснення нарахувань позивачем враховано:

- фактичний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії у розрахунковому періоді: листопад 2022 р. - 2,710 Гкал, грудень 2022р. - 18,3436 Гкал, січень 2023 р. - 43,4011 Гкал, лютий 2023 р. - 39,4867 Гкал, березень 2023 р. - 4,6186 Гкал, листопад 2023р. - 7,3143 Гкал, грудень 2023 р. - 28,5141 Гкал, січень 2024 р. - 37,1316 Гкал, лютий 2024 р. - 30,9113 Гкал:

- загальні параметри будинку для розрахунку: 1569,50 - загальна опалювальна площа будинку, кв.м; 1730,10 - загальна площа відключених приміщень у будинку, кв.м; 1237,50 - загальна площа відключених приміщень споживача, кв.м; 25% - для спрощеного визначення загальнобудинкових потреб, частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку (Qопбуд).

Крім того, позивачем до позовної заяви долучено акти наданих послуг № 6261 за розрахунковий період з листопада 2022 року по квітень 2024 року, які підписані лише позивачем.

Поряд з цим судом з'ясовано, що рахунки та акти наданих послуг були направлені на адресу відповідача 14.05.2024, що підтверджується наявним в матеріалах справи описом вкладення в поштове відправлення 05038632658020, списком згрупованих відправлень та фіскальним чеком.

З матеріалів справи вбачається, що 19.02.2024 р. на адресу відповідача позивачем була направлена претензія №148-ю від 19.02.2024, проте відповідь на претензію на адресу позивача не надходила.

Однак, відповідачем вищевказані акти не підписано та рахунки не сплачено.

Виходячи зі змісту договору, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку. Так, споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п. 34 договору).

До того ж за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар/послугу (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №920/1343/21 від 29.04.2020).

Відтак, строк виконання зобов'язань з оплати послуг з постачання теплової енергії є таким, що настав, однак відповідачем не надано доказів оплати наданих послуг з постачання теплової енергії.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль» про стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості за теплову енергію загальнобудинкових потреб (МЗК та допоміжних приміщень) та абонплати за період з листопада 2022 року по квітень 2024 року в сумі 115115,82 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 9315,95 грн., 3% річних в сумі 3192,89 грн. та 793,20 грн. пені за прострочення оплати за теплову енергію та абонплату, колегія суддів зазначає таке.

Як зазначено п. 45 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 04.11.2021, у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як було вірно встановлено місцевим господарським судом, позивачем невірно визначено початок перебігу строку зобов'язання з оплати нарахувань за договором по виставленим рахункам.

За умовами п. 34 договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

14.05.2024 позивачем за первісним позовом направлено відповідачу за первісним позовом рахунки №6261 за період з листопада 2022 по квітень 2024, що підтверджується наявним у матеріалах справи описом вкладення у поштове відправлення 0503863265802, згрупованим списком поштових відправлень та фіскальним чеком, що наявні у матеріалах справи.

Відповідно, нараховану плату за вказаними рахункам відповідач мав здійснити до 31.05.2024 року (з урахуванням поштового перебігу).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про здійснення нарахувань пені, 3% річних та інфляційних втрат на існуючу заборгованість в сумі 115115,82 грн., починаючи саме з 01.06.2024, а не з 01.11.2023, як вказує позивач. Щодо кінцевої дати нарахувань судом враховано, що позивачем за первісним позовом нараховано відповідачу 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань за період з 01.11.2023 по 18.11.2024, а інфляційні втрати за період з листопада 2023 року по жовтень 2024 року.

Відтак, сума 3% річних за період з 01.11.2023 по 18.11.2024 (171 дн.) складає 1613,51 (115115,82 x 3 x 171 : 366 : 100), сума інфляційних втрат за період з 01.11.2023 по 31.10.2024 складає 7176,08 грн. (115115,82 x 1.06233795 - 115115,82), а пені 376,62 грн.

Щодо вимог за зустрічними позовними вимогами про визнання недійсним індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2022 № 6261, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 та постановах Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 922/578/24, від 03.02.2026 у справі № 902/670/24, 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 922/578/24, від 03.02.2026 у справі № 902/670/24, від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 922/578/24, від 03.02.2026 у справі № 902/670/24, від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 922/578/24, від 03.02.2026 у справі № 902/670/24, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 922/578/24, від 03.02.2026 у справі № 902/670/24, від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

У даному випадку, Товариство з обмеженою відповідальністю “Піонер-Плюс» обґрунтовуючи вимоги за зустрічним позовом зазначає, що воно є неналежною стороною спірного договору та не зобов'язано укладати спірний договір, оскільки не проявляв волю на його укладення, а тягар по утриманню майна покладається на орендодавця балансоутримувача, у зв'язку з чим індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії має бути укладений саме з орендодавцем - балансоутримувачем - Управлінням з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради.

Однак, як вже було вказано вище та підтверджується наявними матеріалами справи, за умовами укладеного 16.07.2003 між Комунальним підприємством “Дитячий спеціалізований кінотеатр “Піонер» (орендодавець) та ТОВ “Дитячо-юнацький розважальний кіно-відео-центр “Піонер-плюс» (орендар) договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності, оренди орендар зобов'язується, зокрема:

- укласти договори з відповідними комунальними підприємствами на користування комунальними послугами (вода, каналізація, тепло, газ, енергопостачання).

- укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна.

За умовами угоди від 01.06.2008 про зміни в договір оренди нерухомого майна від 16.07.2003 укладеною між Управлінням з питань культури та охорони культурної спадщини (орендодавець) та ТОВ “Піонер-Плюс» (орендар):

- п. 5.5.2 договору замінено на п. 5.6. договору (п. 14 угоди);

- п. 5.5.3. договору замінено на п. 5.7., виклавши його у наступній редакції: “Здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг» (п. 15 угоди);

- п. 9.3. договору викладено в новій редакції: “Орендодавець не несе відповідальності по зобов'язаннях орендаря, які виникли на підставі п.п. 5.5., 5.6.».

Отже, у даному випадку, саме ТОВ “Піонер-Плюс» є тією особою, яка наділена обов'язком укласти з позивачем відповідний договір надання послуги з постачання теплової енергії.

При цьому, судова колегія зауважує, що зі змісту угоди про зміни до договору оренди від 16.07.2003 вбачається, що сторонами не змінювалась суть (зміст) пункту договору, який передбачав обов'язок відповідача щодо укладення договорів з відповідними комунальними підприємствами на користування комунальними послугами, а лише номер пункту 5.5.2 замінено на номер пункту 5.6., тобто зміни внесено виключно до нумерації пунктів договору оренди.

Інших доводів в обґрунтування підстав для визнання недійсним договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2022 р. № 6261 відповідач у зустрічному позові не навів.

Враховуючи те, що судом не встановлено невідповідності змісту індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2022 р. № 6261 вимогам Цивільного законодавства та інших актів законодавства, колегія суддів вважає необґрунтованими заявлені зустрічні позовні вимоги ТОВ “Піонер-Плюс».

Щодо посилання апелянта на те, що орендоване приміщення відключено від системи централізованого опалення, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку:

1) загальний обсяг теплової енергії, що надходить до індивідуального теплового пункту, зменшується на обсяг теплової енергії, витраченої на приготування гарячої води, визначений на підставі показань відповідних вузлів обліку, а в разі їх відсутності - за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

2) обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об'єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

3) загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів.

Відповідно до п. 14 Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії (затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019), відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку.

У даному випадку, як свідчать наявні матеріали справи, ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль» не заперечує той факт що спірне приміщення відключено від централізованого опалення.

В той же час, спірне нежитлове приміщення, що перебуває в оренді відповідача, розташоване в житловому будинку в якому встановлено вузол обліку споживання теплової енергії, який фіксує загальне по будівлі фактичне теплоспоживання. У зв'язку з тим, що орендовані ТОВ "Піонер-Плюс" приміщення, розташовані у будинку вулиця Захисників Миколаєва (Декабристів) 21, відключені від загальної системи опалення будинку, згідно абзацу 4, пункту 2, розділу 1 “Загальні положення» Методики 315 нарахування здійснюються тільки за загальнобудинкові потреби на опалення - витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.

Відповідно, нарахування позивачем здійснюється лише на частину теплової енергії, а саме загально будинкові потреби та абонентське обслуговування.

Спростовуються наявними матеріалами справи й твердження апелянта про те, що позивачем не надано детально обґрунтованого розрахунку заборгованості, оскільки вказані доводи відповідача спростовуються наявними в матеріалах справи відомостями про споживання теплової енергії, які містять дані про кількість спожитої теплової енергії в будинку по вул. Декабристів, 21. Саме вказані відомості позивачем враховано у розрахунку із зазначенням їх в якості звіту.

При цьому, судова колегія відзначає, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження споживання теплової енергії в обсязі відмінному (меншому), аніж визначено позивачем.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не спростовують вірних висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, а також закриття провадження по справі.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржниками порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2025 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2025 у справі №915/1538/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.04.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Поліщук Л.В.