02 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/544/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Панової І.Ю.
секретар судового засідання Хом'як Х.А.
розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства «Львівметалпласт» та Приватного акціонерного товариства «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1»
на рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2025 (повне рішення складено 27.11.2025, суддя Сухович Ю.О.)
у справі № 914/544/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач», село Коростів, Сколівський район, Львівська область
до відповідача Приватного підприємства «Львівметалпласт», місто Львів
за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1», місто Львів
про витребування майна із чужого незаконного володіння
За участю представників:
від позивача - Демідонт Б.О. (в режимі відеоконференцзв'язку), Пелих С.З., Зубачик В.Р.
від відповідача - не з'явився
від третьої особи - не з'явився
Господарський суд Львівської області у рішенні від 17.11.2025 ухвалив: - задоволити повністю позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач»; - витребувати з чужого незаконного володіння Приватного підприємства «Львівметалпласт» нежитлові приміщення будівлі корпусу № 12 під літ. А-4, загальною площею 37 017,3 кв.м. за адресою: місто Львів, вулиця Шевченка, 321, нежитлові приміщення будівлі корпусу № 12 під літ А-4, загальною площею 12 911,0 кв.м. за адресою: місто Львів, вулиця Шевченка, 321 та нежитлову будівлю підстанції під літ.Г-1 загальною площею 194,3 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321; - стягнути з Приватного підприємства «Львівметалпласт» 138 094,17 грн судового збору.
Не погодившись із ухваленим рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить: - скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2025 у справі № 914/544/25; - постановити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач»; - судові витрати покласти на позивача та стягнути їх на користь ПП «Львівметалпласт».
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача також оскаржила рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить: - скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2025 у справі № 914/544/25; - постановити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач»; - судові витрати покласти на позивача та стягнути їх на користь Приватного акціонерного товариства «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1».
Згідно протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2025 та 15.12.2025, склад колегії з розгляду справи № 914/544/25 визначено: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Желік М.Б.
Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 та 18.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Приватного підприємства «Львівметалпласт» та Приватного акціонерного товариства «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1», поданими на рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2025 у цій справі.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 розгляд апеляційних скарг Приватного підприємства «Львівметалпласт» та Приватного акціонерного товариства «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1» у справі № 914/544/25 об'єднано в одне апеляційне провадження.
При ухваленні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд виходив із того, що право власності є непорушним і підлягає судовому захисту, а належний спосіб такого захисту визначається характером порушення права. Встановивши, що спірне нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, але первісне набуття цього майна відбулося на підставі аукціону та договорів, які визнані недійсними судовими рішеннями, що мають преюдиційне значення, суд дійшов висновку про збереження права власності за позивачем, при цьому зазначивши, що неодноразове подальше відчуження майна не позбавляє власника права на його витребування від останнього набувача. Дослідивши обставини набуття майна відповідачем, суд встановив його недобросовісність, зокрема, через пов'язаність із попередніми учасниками правочинів та вчинення реєстраційних дій під час судового спору, що свідчить про обізнаність щодо спірності права власності на це майно. Суд також зазначив, що витребування майна є ефективним способом захисту, який забезпечує відновлення порушеного права без додаткових звернень до суду, тоді як доводи відповідача щодо вартості поліпшень майна не стосуються предмета доказування. Крім того, суд визнав, що строк позовної давності не пропущений, оскільки позивач звернувся до суду в межах трирічного строку з моменту встановлення порушення. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду та оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема зазначив, що:
- суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо правових наслідків визнання недійсними результатів аукціону від 07.12.2018 та укладених за його результатами договорів купівлі-продажу, оскільки, попри встановлену недійсність відповідних правочинів, не було належним чином враховано факту подальшого неодноразового відчуження спірного нерухомого майна та набуття його у власність добросовісним набувачем - Приватним підприємством «Львівметалпласт», що підтверджується даними державних реєстрів, у зв'язку з чим, заявлені позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є безпідставними;
- місцевий суд дійшов необґрунтованого та передчасного висновку про недобросовісність Приватного підприємства «Львівметалпласт», оскільки не встановив належним чином обставин, які свідчили б про обізнаність або можливість обізнаності набувача про неправомірні відчуження спірного майна, тоді як відповідно до положень Цивільного кодексу України та усталеної практики Верховного Суду добросовісність презюмується за відсутності доказів протилежного, а особа вправі покладатися на дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того, суд безпідставно дійшов висновків про пов'язаність учасників аукціону з іншими особами, не дослідивши належним чином їх корпоративну структуру та ідентифікаційні дані, що призвело до хибних висновків про недобросовісність набуття відповідачем права власності на майно;
- при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано факту здійснення відповідачем значних невід'ємних поліпшень спірного майна, вартість яких суттєво перевищує його первісну ціну придбання, а також проігноровано актуальні правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких витребування майна у добросовісного набувача, який набув його за відплатним правочином у процедурі банкрутства та тривалий час мирно володіє ним, є недопустимим за відсутності дотримання критерію пропорційності втручання у право власності. ПП «Львівметалпласт» є добросовісним набувачем; набуло спірне майно на підставі правомірної господарської операції - внесення до статутного капіталу в обмін на корпоративні права, що має відплатний характер; відповідач покладався на відомості державних реєстрів, а також тривалий час відкрито, безперешкодно та добросовісно володіє майном, у зв'язку з чим втручання у його право власності шляхом витребування такого майна покладає на нього надмірний та непропорційний тягар.
Приватним акціонерним товариством «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1» також подано апеляційну скаргу, у якій зазначено таке:
- суд першої інстанції ухвалив рішення без врахування усталеної практики Верховного Суду, відповідно до якої, при вирішенні спорів про витребування майна ключовими є критерії добросовісності набувача, характер набуття майна (оплатний/безоплатний), а також наявність або відсутність волевиявлення власника на вибуття майна. Ігнорування цих правових висновків призвело до неправильного застосування норм матеріального права;
- ПП «Львівметалпласт» набуло спірне майно на підставі оплатного правочину - шляхом внесення майна до статутного капіталу в обмін на корпоративні права, що за своєю правовою природою є господарською операцією (інвестицією) та різновидом оплатного відчуження. Відповідно до норм цивільного законодавства та усталеної практики Верховного Суду, таке набуття вважається правомірним, якщо інше не встановлено судом. Судами не встановлено та не доведено обставин, які б свідчили про недобросовісність ПП «Львівметалпласт» як набувача, відтак, правові підстави для витребування майна у добросовісного набувача - відсутні;
- продаж майна відбувався у межах процедури банкрутства через аукціон, який є спеціальним механізмом, спрямованим на забезпечення прозорості та законності відчуження активів. Навіть у випадку порушень з боку арбітражного керуючого чи інших осіб, такі порушення не можуть автоматично впливати на права добросовісного набувача;
- місцевий суд помилково визначив початок перебігу позовної давності з дати ухвалення судового рішення про визнання аукціону недійсним. Натомість, відповідно до положень чинного законодавства, перебіг позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення права, тобто з дати укладення правочину (аукціону та договорів у 2018 році). Оскільки позов подано у 2025 році, трирічний строк позовної давності є пропущеним, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
У відповідності до ст. 263 ГПК України, Товариством з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач» подано відзив на апеляційні скарги, в якому посилається на таке:
- у справі щодо оскарження результатів аукціону від 07.12.2018 з продажу майна ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач» (справа № 5015/118/11) господарськими судами трьох інстанцій встановлено істотні порушення під час аукціону, що призвело до визнання недійсними результатів аукціону та договорів купівлі-продажу. Серед порушень: необґрунтовано короткий п'ятиденний строк подання заявок, формування лоту з різнорідних активів та занижена оцінка майна. Внаслідок цього, право власності на майно не перейшло і ТзОВ «УК «Львівський автонавантажувач» зберігає право власності та може витребувати своє майно, що підтверджено постановами апеляційного та касаційного господарських судів та враховано у рішенні Господарського суду Львівської області у цій справі;
- ПП «Львівметалпласт» є недобросовісним володільцем спірного майна, що підтверджується державними реєстрами (нежитлові приміщення корпусу № 12 під літ. А-4 площею 37?017,3 та 12?911,0 кв.м та будівля підстанції під літ. Г-1 площею 194,3 кв.м, вул.?Шевченка, 321, Львів). Підприємство набуло майно через аукціони з підставними учасниками та перереєстрацію на пов'язаних осіб, що підтверджено постановами судів, зокрема у справі № 5015/118/11;
- учасники аукціону від 07.12.2018 були пов'язані із засновниками ПП «Львівметалпласт», а права власності на оспорювані об'єкти нерухомості послідовно переходили між пов'язаними підприємствами та фізичними особами. Контроль за ланцюгом переходу власності здійснювався засновниками ПП «Львівметалпласт», які були поінформовані про порушення законодавства щодо аукціону, що ставило під сумнів дійсність відповідних договорів купівлі-продажу;
- постановами Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та Касаційного господарського суду від 18.06.2025 у справі №?5015/118/11 визнано недійсними результати аукціону та відповідні договори купівлі-продажу між ТзОВ «Укр Інвест Торг» і ТзОВ «УК «Львівський автонавантажувач». Суд першої інстанції також встановив, що ПП «Львівметалпласт» здійснювало реєстраційні дії щодо спірного майна під час розгляду справи, що підтверджує його недобросовісність. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, витребування майна у недобросовісного володільця є законним та пропорційним заходом захисту прав власника;
- після закриття підготовчого провадження у справі №?914/544/25 ПП «Львівметалпласт» уклало іпотечні договори на спірне майно, що створило штучну підставу для можливого повторного заволодіння майном, незважаючи на наявність судового спору, без повідомлення суду та позивача. Реєстраційні дії, включно з договором №?20/12-2024 та іпотекою від 24.07.2025, фактично є фраудаторними;
- висновок експертизи від 22.08.2025 не підлягає врахуванню, оскільки ПП «Львівметалпласт» не довело його зв'язок із предметом спору, а питання невід'ємних поліпшень стосується лише проміжного набувача (ТзОВ «Волинь-Мет») і не впливає на добросовісність відповідача;
- в даному випадку позовна давність не пропущена, оскільки право ТзОВ «УК «Львівський автонавантажувач» на витребування спірних приміщень виникло після набрання чинності постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі № 5015/118/11. Строки перебігу позовної давності були продовжені під час карантину та зупинені у зв'язку з воєнним станом, а ПАТ «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1» не реалізувало своє право на подання заяви про застосування позовної давності у встановлений ч.3 ст.267 ЦК України строк.
Процесуальний хід розгляду апеляційних скарг відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.
02.04.2026 представниками апелянта подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливість забезпечити участь у судовому засіданні.
В дане судове засідання з'явились представники позивача, які підтримали доводи та заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Колегія суддів, порадившись на місці, відхилила заявлені представниками апелянта клопотання, з огляду на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні; участь представників учасників справи не була визнана обов'язковою; позиція скаржника викладена письмово в апеляційній скарзі та озвучена в попередніх судових засіданнях. Крім того, подані клопотання доказами не підтверджені. Колегія суддів також враховує строки розгляду апеляційної скарги, визначені процесуальним законом, а також те, що апеляційне провадження у даній справі було відкрито та справу прийнято до розгляду ще 16.12.2025. За таких обставин, суд апеляційної інстанції не вбачає доцільності відкладення розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважних представників позивача, дослідивши наявні докази в сукупності з апеляційними скаргами, судова колегія встановила таке:
У межах розгляду справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» у справі № 5015/118/11 (попередній № 28/45) було проведено аукціон із продажу майна боржника.
07.12.2018 відбувся аукціон із продажу наступного майна: лот № 1 - нежитлові приміщення будівлі корпусу № 12 під літ. А-4 загальною площею 37017,3 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321, початкова ціна 2093496,00 грн; лот № 2 - два об'єкти нерухомого майна за тією ж адресою, а саме: нежитлові приміщення будівлі корпусу № 12 під літ. А-4 загальною площею 12911,0 кв.м та нежитлова будівля підстанції під літ. Г-1 загальною площею 194,3 кв.м, а також корпоративні права Дочірнього підприємства «ЛА-5» ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач», із початковою ціною 746158,00 грн; лот № 3 - дебіторські вимоги до ТзОВ «ТВП «Львівський Автонавантажувач» у сумі 2 544 659,00 грн, із початковою вартістю 2544659,00 грн. Організатором аукціону виступила Товарна біржа «Альянс».
Згідно з оголошенням на сайті Вищого господарського суду України, аукціон за лотами № 1 та № 2 відбувся з визначенням переможця - ТзОВ «Укр Інвест Торг», тоді як за лотом № 3 - визнано таким, що не відбувся. Кінцева вартість лоту № 1 становила 8 373 984,00 грн, а лоту № 2 - 3 133 863,60 грн.
10.12.2018 право власності на нежитлові приміщення будівлі корпусу № 12 під літ. А-4 загальною площею 37 017,3 кв.м (лот № 1), а також на нежитлові приміщення будівлі корпусу № 12 під літ. А-4 загальною площею 12 911 кв.м та нежитлову будівлю підстанції під літ. Г-1 загальною площею 194,3 кв.м (лот № 2) було зареєстровано за ТзОВ «Укр Інвест Торг» на підставі договорів купівлі-продажу майна, проданого на аукціоні, відповідно № 1630 та № 1629 від 10.12.2018.
11.12.2018 до Господарського суду Львівської області надійшла заява від ТзОВ «Львівські заводи автомобілебудування» до арбітражного керуючого Козія Володимира Юрійовича та Товарної біржі «Альянс» про визнання недійсним аукціону від 07.12.2018 та застосування наслідків недійсності угод, укладених із переможцями аукціону.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.05.2021 до участі у справі № 5015/118/11 залучено Приватне підприємство «Львівметалпласт» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
18.08.2022 Господарський суд Львівської області задовольнив заяву ТзОВ «Львівські заводи автомобілебудування» та визнав недійсними результати аукціону від 07.12.2018 з продажу майна ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» (лоту № 1 та лоту № 2); визнав недійсним договір купівлі-продажу майна, проданого на аукціоні від 07.12.2018, укладений між ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» та переможцем аукціону ПП «Інвест Пром Торг» від 10.12.2018 за № 1630 та визнав недійсним договір купівлі-продажу майна, проданого на аукціоні від 07.12.2018, укладений між ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» та переможцем аукціону ТзОВ «Укр Інвест Торг» від 10.12.2018 № 1629.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 у справі № 5015/118/11 скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.08.2022 та прийнято нове рішення, яким у задоволенні заяви ТзОВ «Львівські заводи автомобілебудування» про визнання недійсним аукціону від 07.12.2018 з продажу майна банкрута та застосування наслідків недійсності правочину, про визнання недійсними угод, укладених із переможцями аукціону, відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 18.01.2024 у справі № 5015/118/11 скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.02.2022 у частині заяви ТзОВ «Львівські заводи автомобілебудування» про визнання недійсними результатів аукціону від 07.12.2018 та визнання недійсними угод, укладених із переможцем та передано справу на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.05.2024 у справі № 5015/118/11 задоволено заяву ТзОВ «Львівські заводи автомобілебудування», визнано недійсними результати аукціону від 07.12.2018 з продажу майна ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» (лот № 1 та лот № 2), визнано недійсним договір купівлі-продажу майна, проданого на аукціоні від 07.12.2018 (лот № 1), укладений між ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» та переможцем аукціону ТзОВ «Укр Інвест Торг» (ідентифікаційний код: 40120401) від 10.12.2018 за № 1630 та визнано недійсним договір купівлі-продажу майна, проданого на аукціоні від 07.12.2018 (лот № 2), укладений між ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» та переможцем аукціону ТзОВ «Укр Інвест Торг» (ідентифікаційний код: 40120401) від 10.12.2018 № 1629.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 року у справі № 5015/118/11 частково задоволено вимоги апеляційної скарги ПП «Львівметалпласт», скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.05.2024 у справі № 5015/118/11 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано недійсними результати аукціону від 07.12.2018 з продажу майна ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» (лот № 1 та лот № 2), визнано недійсним договір купівлі-продажу майна, проданого на аукціоні від 07.12.2018 (лот № 1), укладений між ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» та переможцем аукціону ТзОВ «Укр Інвест Торг» (ідентифікаційний код: 40120401) від 10.12.2018 за № 1630 та визнано недійсним договір купівлі-продажу майна, проданого на аукціоні від 07.12.2018 (лот № 2), укладений між ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» та переможцем аукціону ТзОВ «Укр Інвест Торг» (ідентифікаційний код: 40120401) від 10.12.2018 № 1629.
Підставою для скасування ухвали Господарського суду Львівської області від 28.05.2024 стали процесуальні питання.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.12.2024 припинено ліквідаційну процедуру ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач», скасовано дію мораторію на задоволення вимог кредиторів; невраховані або відхилені вимоги кредиторів постановлено вважати погашеними; виконавчі документи за відповідними вимогами визнано такими, що не підлягають виконанню. Провадження у справі № 5015/118/11 про банкрутство ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» закрито.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 скасовано ухвалу від 10.12.2024 та повернуто справу до суду першої інстанції для продовження розгляду на стадію ліквідаційної процедури.
Після відкриття провадження у справі № 914/544/25, Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду 18.06.2025 прийняв постанову у справі № 5015/118/11, якою задоволив касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські заводи автомобілебудування», скасував постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 та залишив в силі ухвалу Господарського суду Львівської області від 10.12.2024, якою закрито провадження у справі про банкрутство; одночасно залишив без задоволення касаційну скаргу Приватного підприємства «Львівметалпласт» та без змін постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024.
За даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 415498837 від 27.02.2025, власником спірного майна є ПП «Львівметалпласт».
З вказаної довідки також вбачається, що майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» після проведення аукціону від 07.12.2018 неодноразово відчужувалося та переходило у власність пов'язаних осіб, а саме:
спочатку до ТзОВ «Укрінвест Торг» (раніше ТзОВ «Тібет», засновниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) як переможця аукціону, яке внесло спірні об'єкти нерухомості до статутного капіталу ПП «Інвест Пром Торг»; у подальшому ПП «Інвест Пром Торг» передало ці об'єкти до статутного капіталу ТзОВ «Металург-Пром», засновником якого є ОСОБА_3 , який, у свою чергу, передав зазначене майно в іпотеку за договором від 22.09.2019 ОСОБА_4 ; надалі ОСОБА_4 відступив права іпотекодержателя ТзОВ «Волинь-Мет» (ТзОВ «Альфа Інжирінг Компані»), яке, будучи другим учасником аукціону від 07.12.2018, внесло це майно до статутного капіталу ПП «Львівметалпласт», засновниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що свідчить про пов'язаність усього ланцюга переходу права власності на спірне майно з вказаними особами.
Враховуючи, що договори купівлі-продажу від 10.12.2018 щодо нежитлових приміщень будівлі корпусу №12 під літ. А-4 загальною площею 37 017,3 кв.м та 12 911,0 кв.м, нежитлової будівлі підстанції під літ. Г-1 загальною площею 194,3 кв.м та корпоративних прав Дочірнього підприємства «ЛА-5» ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» визнано недійсними, оскільки визнано недійсними результати аукціону, проведеного з істотними порушеннями вимог законодавства (зокрема через необґрунтовано короткий строк подання заявок, неефективне формування лоту та занижену початкову вартість майна), за результатами якого ці договори були укладені, позивач посилаючись на положення ч.1 ст.216 ЦК України, зазначає, що такі договори не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
У зв'язку з недійсністю результатів аукціону від 07.12.2018 та наслідками недійсності відповідних договорів, вважаючи, що ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» залишається власником зазначених об'єктів нерухомого майна та корпоративних прав, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права з позовом про витребування з чужого незаконного володіння на користь ТзОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» наступних об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у володінні ПП «Львівметалпласт»: нежитлові приміщення будівлі корпусу №12 під літ. А-4 площею 37 017,3 кв.м (реєстраційний №1471389746101); нежитлові приміщення корпусу №12 під літ. А-4 площею 12 911,0 кв.м (реєстраційний №1099046946101); нежитлова будівля підстанції під літ. Г-1 площею 194,3 кв.м (реєстраційний №1471342746101).
Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем були вчинені реєстраційні дії щодо об'єкта нерухомого майна № 440559600, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших реєстрів. Зокрема, 24.07.2025 року було внесено три записи про іпотеку щодо нежитлових приміщень корпусу №12 та нежитлової будівлі підстанції літ. Г-1 за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321. Іпотеки оформлені на підставі іпотечних договорів, виданих приватним нотаріусом Барбуляк Х.М., строк виконання основного зобов'язання - до 31.12.2025, сума зобов'язання - 16 144 516,80 грн, у межах договору №20/12-2024 на виконання поточного ремонту, підтвердженого довідкою від 30.05.2025; іпотекодержатель - ПрАТ «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління №1» (ідентифікаційний код 03335511), іпотекодавець - ПП «Львівметалпласт» (ідентифікаційний код 36248365).
Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків:
У відповідності до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Приписами ч.2 ст.328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.
За змістом ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.319 ЦК України).
Як встановлено судом, актуальним власником спірного нерухомого майна є Приватне підприємство «Львівметалпласт».
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, ст. ст.387, 388 ЦК України. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16.
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, приводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. Такий правовий висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 викладено правові висновки, відповідно до яких у правовідносинах з повернення відчуженого майна на аукціоні у справі про банкрутство, відновлення порушеного права позивача здійснюється у різні способи, зокрема:
- якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство майно боржника перебуває у власності боржника, то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред'явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону;
- якщо за результатами аукціону з переможцем укладено договір купівлі-продажу то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред'явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону й укладеного з переможцем аукціону договору купівлі-продажу майна боржника та застосування реституції (у випадку повернення майна, що перебуває у власності переможця аукціону);
- якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство відчужено майно, яке належить іншій особі на праві власності, відновлення порушеного права власника проданого майна здійснюється шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.
Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
При цьому, положеннями ст.330 ЦК України передбачено можливість добросовісного набувача набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 Цивільного кодексу України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 вказаного кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Водночас слід зазначити, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) правило, яке регламентує випадки позбавлення майна та встановлює певні критерії такого позбавлення; 3) правило, яке визнає право держав-учасниць контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, що стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (справа East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04, § 166- 168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач, всупереч приписам ст. 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду (постанови від 09.08.2018 у справі № 927/876/17, від 11.09.2018 у справі № 910/9555/16), власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (ЦК України) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (ч.3 ст.388 ЦК України).
Вирішення питання про можливість витребування майна з чужого володіння залежить від сукупності обставин, зокрема характеру правового зв'язку позивача зі спірним майном, наявності чи відсутності волевиявлення власника на його вибуття, а також добросовісності набувача та підстав набуття ним такого майна (відплатних чи безвідплатних).
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що оцінка добросовісності набувача здійснюється саме під час розгляду вимог про витребування майна (постанови від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19). При цьому, добросовісним набувачем є особа, яка на момент придбання майна не знала і не могла знати про відсутність у відчужувача права на його відчуження, тоді як недобросовісний набувач знав або повинен був знати про такі обставини.
Правові наслідки набуття майна залежать від встановлення цієї обставини, адже майно може бути витребуване у недобросовісного набувача в усіх випадках, тоді як у добросовісного - лише за умов, визначених законом. Водночас, наявність волевиявлення власника на передачу майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Крім того, встановлення добросовісності набувача має значення не лише для застосування положень цивільного законодавства, а й для оцінки пропорційності втручання у право власності відповідно до стандартів справедливого судового розгляду (постанова Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
З огляду на засади цивільного законодавства, учасники цивільних правовідносин повинні діяти добросовісно, дотримуючись стандартів чесності, відкритості та поваги до прав і законних інтересів інших осіб, а цивільний оборот загалом ґрунтується на презумпції такої добросовісності.
Аналізуючи обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про недобросовісність Приватного підприємства «Львівметалпласт», як набувача спірного майна. Такий висновок обґрунтовано встановленими зв'язками між засновниками цього підприємства та особами, які брали участь в аукціоні від 07.12.2018, а також переможцем відповідних торгів.
Зокрема, суд звернув увагу на наявність корпоративних та організаційних зв'язків між засновниками ПП «Львівметалпласт» та учасниками аукціону, що простежуються через спільну участь у діяльності інших суб'єктів господарювання. Крім того, встановлено пов'язаність із переможцем аукціону - ТзОВ «Укр Інвест Торг», зокрема через місцезнаходження та використання об'єктів нерухомості, співвласником яких є пов'язана юридична особа; з'ясовано, що після проведення аукціону спірне майно неодноразово відчужувалося, причому такі правочини здійснювалися між пов'язаними особами, що не свідчить про його перебування у звичайному цивільному обороті. За таких обставин, кінцевий набувач не міг не бути обізнаним щодо сумнівності підстав набуття права власності на це майно. При цьому, сама по собі кількість відчужень та надання правочинам формальних ознак правомірності не спростовує встановлених порушень при первісному набутті майна і не позбавляє власника можливості захисту свого права.
Також враховано преюдиціальні обставини, встановлені у справі № 5015/118/11, якими підтверджено недійсність результатів аукціону від 07.12.2018 та укладених за його результатами договорів (постанова Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024, залишена без змін постановою Верховного Суду від 18.06.2025).
Крім того, місцевий суд взяв до уваги, що вже під час розгляду цієї справи відповідач здійснив низку реєстраційних дій щодо спірного майна. Зокрема, майно, яке підлягає витребуванню, було передано в іпотеку (договір від 24.07.2025), при цьому, в пункті 2.1.1 цього договору зазначено, що судового спору щодо нього не існує, хоча фактично іпотека була накладена на майно, яке перебуває у спірному володінні, і щодо нього наявний спір, що розглядається судом, що свідчить про недобросовісне використання майна з метою прикриття або обмеження прав позивача.
Наведені обставини в сукупності свідчать про те, що Приватне підприємство «Львівметалпласт» не є добросовісним набувачем спірного майна, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
За змістом ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти відіграють ключову роль у забезпеченні належної оцінки доказів. Обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили у господарській, цивільній або адміністративній справі, не потребують повторного доказування у інших справах за участю тих самих осіб, незалежно від їх процесуального статусу. Преюдиціальне значення поширюється на встановлені факти, а не на правову оцінку, надану іншим судом. Такі обставини вважаються обов'язковими та не підлягають сумнівам, оскільки їх істинність вже підтверджена чинним судовим рішенням (постанова Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 917/31335/18).
З огляду на вказане, порушення під час проведення аукціону, встановлені у справі № 5015/118/11, не потребують доказування у цій справі відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України.
Колегія суддів звертає увагу, що повернення у власність позивача спірного нерухомого майна, відчуженого поза його волею переслідує легітимну мету охорони права власності особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а також з метою дотримання таких прав відповідно до загальних інтересів суспільства.
Враховуючи наведене, єдиним можливим в цьому випадку способом поновлення порушеного права позивача на володіння спірним майном, який може забезпечити приведення обсягу прав сторін в контексті спірного майна у стан, який існував до його відчуження, є саме витребування належного позивачу майна. Отже, витребування спірного майна є єдиним ефективним способом відновлення порушеного права власника та приведення майна у стан, який існував до його незаконного відчуження.
Віндикація в межах провадження у справі про банкрутство є не лише способом консолідації ліквідаційної маси, оскільки захист права власності боржника, з урахуванням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, також презюмується, такий захист спрямований на попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном саме власником, в тому числі власником, який є боржником у провадженні у справі про банкрутство, оскільки власник майна наділений, в тому числі, правом на погашення власних боргів за рахунок належного йому майна. Повернення майна може прямо вплинути як на діяльність юридичної особи-боржника в цілому, так і на права керівників юридичної особи і на її учасників. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного суду від 09.07.2025 у справі № 914/343/24.
Суд апеляційної інстанції також вважає за доцільне зазначити таке:
Позовна давність визначається ст. 256 ЦК України як період, протягом якого особа має право звернутися до суду для захисту свого цивільного права або інтересу. Загальний строк позовної давності, відповідно до ст. 257 ЦК України, становить три роки. Початок перебігу позовної давності настає з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
В даному випадку, порушення прав позивача під час відчуження спірного майна на аукціоні в межах процедури банкрутства стали відомі після прийняття постанови Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі № 5015/118/11. Звернення позивача до суду відбулося 27.02.2025, а провадження у справі було відкрито 04.03.2025, що підтверджує дотримання позивачем строків позовної давності.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування судами категорії стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування "вірогідність доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Згідно з ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши доводи апеляційних скарг у сукупності з матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, належно застосував норми матеріального та процесуального права, надав об'єктивну правову оцінку спірним правовідносинам і поданим доказам, а також, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшов правомірних і обґрунтованих висновків та ухвалив законне рішення.
Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, не свідчать про порушення чи неправильне застосування норм матеріального або процесуального права та, відповідно, не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у справі рішення.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржників.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні вимог апеляційних скарг Приватного підприємства «Львівметалпласт» та Приватного акціонерного товариства «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління №1» відмовити.
Рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2025 у справі № 914/544/25 залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржників.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Справу повернути в місцевий господарський суд.
Повний текст постанови складено 13.04.2026.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя І.Ю. Панова