Справа № 522/4608/25
Провадження № 2-др/522/57/26
03 квітня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючої судді Науменко А.В.,
за участю секретаря - Зелінська К.Ю..
розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі № 522/4608/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним
19 березня 2026 року судом ухвалено рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, у задоволені позову відмовлено в повному обсязі.
До суду 23.03.2026 року надійшла заява представника відповідача - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, оскільки судом не вирішено питання про судові витрати.
Заявник обґрунтовує клопотання тим, що на виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України сторона відповідачки своєчасно заявила про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, підтвердивши їх документально квитанціями № 042 від 26.12.2025 року та № 036 від 02.02.2026 року на загальну суму 30 000 грн. Правова позиція представників ОСОБА_1 базується на значному обсязі фактично виконаної роботи, що включала участь у 12 судових засіданнях, підготовку детального відзиву, заперечень на процесуальні клопотання позивачки, аналіз висновків експертиз № 552 і № 470, а також опрацювання матеріалів суміжних судових справ. Щодо доводів опонента про відсутність попереднього розрахунку витрат, заявник зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 134 ЦПК України така відмова є правом, а не обов'язком суду, і не має імперативного характеру. Додатково наголошується на порушенні позивачкою ОСОБА_4 принципу добросовісності та заборони суперечливої поведінки ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), оскільки її позиція щодо психічного стану заповідача в цій справі прямо суперечить її ж твердженням у справі № 522/10739/19. З огляду на відповідність заявлених сум критеріям реальності та розумності, а також враховуючи релевантну практику Верховного Суду та ЄСПЛ, заявник просить суд стягнути з позивачки на користь ОСОБА_1 30 000 грн судових витрат.
31.03.2026 року від представника відповідача - ОСОБА_2 до суду надійшло клопотання про долучення доказів, а саме копії угод № 03 від 23.01.2023 року та № 06 від 18.04.2025 року.
02.04.2026 року від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення.
У судове засідання призначене на 03.04.2026 року сторони не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Суд, дослідивши матеріали заяви приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 19 березня 2026 року судом ухвалено рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, у задоволені позову відмовлено в повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст.265 ЦПК України у резолютивній частині рішення вирішується питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 2 ст. 270 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
З тексту рішення вбачається, що судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, а тому наявні підстави для ухвалення додаткового рішення у справі.
Під час розгляду справи сторона відповідачки заявила про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Оскільки зазначене питання не було вирішено в ухваленому рішенні, суд зобов'язаний розглянути його в межах додаткового рішення. Виходячи з вимог ЦПК України, суд повинен перевірити як правові підстави для відшкодування витрат, так і достатність та допустимість поданих на їх підтвердження доказів, зокрема дослідити доведеність розміру витрат, про які було заявлено.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Судом встановлено, що стороною відповідача не було зазначено попереднього розрахунку суми судових витрат.
Також судом встановлено, що до матеріалів справи було долучено копії угод про надання правової допомоги № 03 від 23.01.2023 року (укладена з адвокатом Берковичем Юрієм Олександровичем) та № 06 від 18.04.2025 року (укладена з адвокатом Мирковічем Віктором Юхимовичем).
Відповідно до вимог ст. 83 ЦПК України сторони зобов'язані подати всі наявні у них докази разом з першою заявою по суті спору або в інший строк, встановлений судом. Водночас жодних пояснень щодо причин, з яких договори, датовані 23.01.2023 року та 18.04.2025 року, не були подані до суду своєчасно - разом з першими заявами по суті або невідкладно після їх укладення, - сторона відповідача не надала. Клопотання про поновлення строків на подання відповідних доказів також заявлено не було.
Непоінформованість сторони позивача про наявність укладених договорів про надання правової допомоги та про очікуваний розмір відповідних витрат ставить її у явно невигідне процесуальне становище. Позивачка не мала об'єктивної можливості заздалегідь оцінити можливі ризики та належним чином підготуватися до розгляду питання про судові витрати. Ризики невчинення процесуальних дій у строки та в порядку, передбачені законом, відповідно до засад змагальності та диспозитивності цивільного судочинства покладаються на ту сторону, яка їх допустила, а не на її процесуального опонента.
З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для застосування дискреційних повноважень на користь сторони відповідача в частині відшкодування витрат на правничу допомогу. Посилання представника відповідача на зловживання процесуальними правами стороною позивача суд у цьому контексті до уваги не бере, оскільки зазначена обставина не впливає на оцінку дотримання стороною відповідача процесуальних вимог щодо строків і порядку подання доказів на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу.
Таким чином, суд відмовляє в стороні відповідача у відшкодуванні відповідних судових витрат відповідно до ст. 134 ЦПК України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.
Судом досліджено копії угод про надання правової допомоги № 03 від 23.01.2023 року та № 06 від 18.04.2025 року, долучені до матеріалів справи клопотанням представника відповідача від 31.03.2026 року.
Угода № 03 від 23.01.2023 року укладена між ОСОБА_1 та адвокатом Берковичем Юрієм Олександровичем (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ОД № 004581 від 09.11.2021 р.). Предметом угоди визначено представництво інтересів клієнтки у Приморському районному суді, судах апеляційної та касаційної інстанцій. Угода містить посилання на повноваження, надані на підставі довіреності від 24.12.2024 р.
Щодо оплати послуг, угода № 03 передбачає, що гонорар встановлюється за погодженням сторін, а також додаткові витрати, в тому числі премія за отримання клієнтом бажаного результату в обумовленому сторонами розмірі. Таким чином, угода не містить чітко визначеного розміру гонорару у грошовому вираженні, а відсилає до окремого погодження сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту і підлягає визначенню у договорі. Відсутність у договорі чітко погодженого розміру гонорару або алгоритму його розрахунку ускладнює перевірку судом реальності та обґрунтованості заявленої до відшкодування суми.
Угода № 06 від 18.04.2025 року укладена між тією ж клієнткою та адвокатом Мирковічем Віктором Юхимовичем (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 208 від 14.09.2012 р.). Предметом угоди визначено представництво інтересів відповідачки по цивільній справі № 522/4608/25 про визнання заповіту недійсним в судових органах усіх інстанцій. Повноваження надані на підставі довіреності № 1221 від 24.12.2024 р. та ордеру ВН № 1503458 від 18.04.2025 р.
За умовами угоди № 06 гонорар виконавця доручення встановлено за згодою сторін, а додаткові витрати по справі не передбачено. Як і угода № 03, вона не містить конкретної грошової суми гонорару, погодженої у тексті самого договору. Розрахунок списання гонорару свідчить про отримання 15 000 грн. на підставі квитанції № 042 від 26.12.2025 р. (у документі зазначено «від 26 грудня 2025 р.»).
Суд констатує, що жодна з угод не містить чітко погодженого у тексті договору розміру гонорару, що є невід'ємною умовою договору про надання правової допомоги відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». За таких умов суд позбавлений можливості перевірити відповідність заявлених до відшкодування сум умовам укладених угод.
Суд, дослідивши надані стороною відповідача докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, крім іншого констатує недостатність вказаних доказів. Угоди № 03 та № 06, попри належне зовнішнє оформлення та беззаперечну впевненість представників у обґрунтованості заявлених сум, не містять конкретного розміру гонорару, що є суттєвою умовою договору про надання правової допомоги в розумінні ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Формулювання «за погодженням сторін», яке міститься в обох угодах, не розкриває ані моменту досягнення такого погодження, ані його форми, ані критеріїв, за якими визначався розмір винагороди. До матеріалів справи не долучено актів прийому-передачі наданих послуг, детальних розрахунків гонорару чи будь-яких інших документів, які б розкривали зміст та обсяг фактично виконаної роботи у співвідношенні з конкретною грошовою сумою. Наявні квитанції підтверджують виключно факт передачі грошових коштів, проте самі по собі не є доказом обґрунтованості, співмірності чи необхідності понесених витрат - адже факт оплати та правова обґрунтованість її розміру є різними процесуальними категоріями, змішування яких суд вважає неприпустимим. З огляду на викладене, суд позбавлений процесуальної можливості перевірити відповідність заявлених сум обсягу та складності наданих послуг, дослідити їхню розумність і співмірність із реальною вартістю правничої допомоги у справах відповідної категорії - і це при тому, що саме на сторону, яка заявляє витрати, покладається обов'язок їх доведення, а не на суд - обов'язок їх вгадування.
У постанові Верховного Суду у справі №910/9714/22 від 02.02.2024 викладено критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторони.
Зокрема, наведено практику ЄСПЛ щодо тих самих критеріїв, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, в рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункт 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 133, 141, 270 ЦПК України, суд,-
Заяву представника ОСОБА_1 - Мирковіча Віктора Юхимовича про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі № 522/4608/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним- задовольнити.
Ухвалити у справі № 522/4608/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним додаткове рішення яким у відшкодуванні витрат на правничу допомогу з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 - відмовити.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення додаткового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього додаткового рішення.
Суддя: А.В. Науменко
У зв'язку з проходженням суддею підготовки для підтримання кваліфікації суддів місцевих загальних судів, повний текст рішення складено 13 квітня 2026 року.
Суддя: А.В. Науменко
03.04.2026