СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/9890/25
пр. № 2/759/885/26
30 березня 2026 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Корецької М.С., позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки, адвоката Прокопенка М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області, про позбавлення батьківських прав,
І. Позиції учасників справи
Аргументи позивачки
09 травня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана адвокатом Прокопенком Максимом Сергійовичем, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав.
Позов обґрунтований тим, що:
- ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
- ОСОБА_2 з грудня 2010 року свої батьківські обов'язки не виконує: не спілкується з сином, не виявляє інтересу до його навчання, здоров'я, не забезпечує його матеріально.
У судовому засіданні позивачка та її представник позовну вимогу підтримали в повному обсязі, з підстав, викладених у позові, просили її задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечили.
Додатково позивачка пояснила, що після завершення стосунків із ОСОБА_2 жодного разу його не бачила, оскільки він покинув сина, коли йому було менше року. Теперішнє місце перебування відповідача невідоме. З дитиною позивачка проживає у тому ж будинку, у якому проживала з відповідачем. Із сином відповідач не спілкується, його успіхами не цікавиться, матеріальної допомоги не надає. Окрім того, зазначила, що зверталася до суду із позовом про стягнення аліментів, який був задоволений повністю, однак виконавчий лист для примусового виконання не подала через обіцянку відповідача добровільно сплачувати аліменти, яку він не виконав. Позивачка утримує дитину разом зі своїм чоловіком, який повністю замінив сину біологічного батька, офіційно працевлаштована, має стабільний дохід.
Позиція відповідача
Відповідач у судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Відзив на позовну заяву відповідач не подав.
Позиція третьої особи
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився. 05 грудня 2025 року від представника третьої особи, Васянович В.Ю., надійшла заява, у якій вона просила розглядати справу без її участі.
За змістом положень частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Неявка у судове засідання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, що її належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
ІІ. Процесуальні дії суду
19 травня 2025 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, у якій визначив проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 18 червня 2025 року.
До позовної заяви представник позивачки додав клопотання про витребування у Служби у справах дітей Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області письмовий висновок про доцільність/недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначене клопотання суд задовольнив, про що зазначив в ухвалі від 19 травня 2025 року.
На підставі клопотання представника позивачки підготовче засідання, призначене на 18 червня 2025 року, суд відклав на 16 липня 2025 року.
У зв'язку з ненаданням Службою у справах дітей Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області письмового висновку про доцільність/недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд відклав підготовче засідання на 16 вересня 2025 року.
16 вересня 2025 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті на 10 листопада 2025 року.
15 вересня 2026 року представник позивачки подав заяву про виклик і допит свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Зазначену заяву суд задовольнив, про що зазначив в ухвалі від 16 вересня 2025 року.
10 листопада 2025 року суд відклав судове засідання на 11 грудня 2025 року у зв'язку з неявкою відповідача.
11 грудня 2025 року суд відклав судове засідання на 05 лютого 2026 року у зв'язку з відсутністю електропостачання в суді.
05 лютого 2026 року суд відклав судове засідання на 31 березня 2026 року у зв'язку з відсутністю електропостачання в суді.
Інші заяви чи клопотання учасники справи не подавали.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Вирішуючи питання про проведення заочного розгляду справи, суд зазначає таке.
П'ять поштових конвертів, якими відповідачу на його зареєстроване місце проживання суд направив ухвалу про відкриття провадження у справі та повістки (а.с. 38, 67, 73, 79, 85), повернулися до суду без вручення. На довідці про причини повернення / досилання стоять відмітки «повертається» та «за закінченням терміну зберігання» або «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд зауважує, що листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).
З огляду на викладене, суд ужив всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Оскільки відповідач відзив на позовну заяву не подав, у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, а також ураховуючи те, що позивачка проти ухвалення заочного рішення не заперечила, суд без оформлення окремого документа ухвалив провести заочний розгляд справи.
ІІІ. Обставини, які встановив суд
Позивачка і відповідач є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Фасівської сільської ради Макарівського району Київської області 16.12.2010, актовий запис № 6 (а.с. 13).
Відповідно до заочного рішення Макарівського районного суду Київської області у справі № 1016/1927/12 від 03.09.2012, з ОСОБА_2 стягнуті аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина, ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходів, але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 25 липня 2012 року, і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 8).
03 вересня 2012 року Макарівський районний суд Київської області видав виконавчий лист №1016/1927/12 (а.с. 8-9).
Згідно з характеристикою учня 8 класу Пашківського ліцею Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області ОСОБА_3 , 2010 року народження, навчанням, поведінкою та шкільним життям ОСОБА_7 цікавиться мати, ОСОБА_1 (а.с. 15).
Позивачка разом зі своїм сином проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї та проживання №62, виданою Макарівською селищною радою 15.04.2025 (а.с. 17).
Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов проживання № 65, складеним Макарівською селищною радою 15.04.2025, позивачка проживає разом зі своєю сім'єю та батьками, батько ОСОБА_8 не бере участі у вихованні сина ОСОБА_7 , 2010 року народження, не надає матеріальної допомоги (а.с. 17).
Відповідно до висновку № 494 від 01.07.2025 виконавчий комітет Макарівської селищної ради як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 43-45).
Допитана як свідок у судовому засіданні ОСОБА_5 , яка є рідною сестрою позивачки, пояснила, що колишній чоловік позивачки не бере участі в житті дитини, особисто бачила його лише декілька разів. Після народження дитини вони разом проживали близько півроку, після чого позивач зник. Матеріальної допомоги відповідач не надавав, поштових відправлень не здійснював.
Допитана як свідок у судовому засіданні ОСОБА_4 , яка працює разом із позивачкою та є її колишньою однокласницею, пояснила, що особисто відповідача не знає, оскільки він не бере участі у вихованні сина позивачки. Протягом чотирьох років спільної роботи відповідача не бачила. Підтвердила, що неповнолітнім ОСОБА_3 опікується позивачка та її чоловік. Зі слів позивачки, відповідач покинув її, коли дитині було три місяці.
ІV. Мотиви і оцінка суду
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язку можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Способом захисту сімейних прав та інтересів є, зокрема, припинення правовідношення, а також визнання його недійсним, скасування (пункт 3 частини другої статті 18 СК України).
Згідно із ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, що ратифікована постановою Верховної Ради УРСР 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-ІІІ від 26.04.2001 забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до вимог ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц Верховний Суд виснував, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
Такі ж правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 331/5427/17, від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19, від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17, від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17, від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини «Мамчур проти України» (заява № 10383/09, п. 100) від 16.07.2015, «М.С. проти України» (заява № 2091/13, п. 76) від 11.07.2017, при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини.
У справі, що розглядається:
- ОСОБА_2 тривалий час (майже п'ятнадцять років) не виявляє до нього жодного інтересу. Надані позивачкою письмові докази та показання свідків беззаперечно підтверджують, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не спілкується з ним, не виявляє інтересу до його внутрішнього стану, не створює умов для отримання ним освіти, не забезпечує його матеріально, не забезпечує його належний медичний догляд;
- відповідач у судове засідання не з'явився, не скористався своїми процесуальними правами учасника справи, не подав відзиву на позов та не навів суду будь-яких аргументів, якщо у нього такі існували, що спростовують доводи позивачки і надані нею докази в обґрунтування позовних вимог. Жодних доказів заінтересованості у вихованні сина ОСОБА_2 суду не подав.
Наведене свідчить, що ОСОБА_2 свідомо знехтував своїми батьківськими обов'язками щодо свого сина, ОСОБА_3 , тому суд задовольняє позов повністю.
V. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивачка при поданні позову сплатила судовий збір у сумі 1 211,20 гривень, що підтверджується квитанцією АТ «ТАСКОМБАНК» № 9013-4183-1970-7345 від 09.05.2025 (а.с. 21).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову повністю, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 273, 280, 282, 288, 289, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області, про позбавлення батьківських прав, задовольнити повністю.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав щодо його сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 211,20 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення суду після набрання ним законної сили надіслати до Макарівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Учасники справи:
Позивачка: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області (місцезнаходження: Київська область, Бучанський район, селище Макарів, вулиця Димитрія Ростовського, будинок 30).
Повне рішення суду складене 03 квітня 2026 року.
Суддя Ю.В. Кравченко