Справа №:755/5050/25
Провадження №: 2/755/6076/26
"13" квітня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
До Дніпровського районного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Згідно заявлених вимог, позивач просить суд: стягнути зі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з січня 2025 року і до повноліття дитини.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах з жовтня 2001 року по березень 2016 року. За час перебування у шлюбних відносинах у сторін народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстрація якого була проведена у відповідності до ст. 122 Сімейного кодексу України, позивач з відповідачем записані батьками дитини. Позивач посилається на те, що позивач разом з дитиною ОСОБА_3 , мешкають окремо від відповідача, з відповідачем не проживають з квітня 2016 року. Дитина сторін, ОСОБА_3 , є студентом та навчається на денній формі навчання в Київському фаховому коледжі комп'ютерних технологій та економіки Державного некомерційного підприємства "ДП "Київський авіаційний інститут" та повністю знаходиться на утриманні позивача. Позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи з 04 листопада 2024 pоку, пожиттєво, вона звільнилась з останнього місця роботи, оскільки має проблеми із здоров'ям, не має достатнього доходу щодо самостійного утримання неповнолітньої дитини сторін. Відповідач інших утриманців не має, працездатний, отримує дохід, має заощадження, офіційно працює в Донецькій обласній прокуратурі прокурором відділу, його стан здоров'я дозволяє працювати, а тому позивач вважає, що відповідач може сплачувати аліменти. Позивач зауважує, що досудове врегулювання спору застосовувалось, але згоди між сторонами не досягнуто. 25 грудня 2024 року позивачем було подано заяву про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів з відповідача до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. 12 березня 2025 року ухвалою суду відмовлено у видачі судового наказу у зв'язку з відсутністю інформації щодо реєстрації місця проживання відповідача.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07 квітня 2025 року зобов'язано Міністерство соціальної політики України надати суду не пізніше п'яти днів з дня отримання ухвали суду з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, інформацію щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : - дані про останнє зареєстроване та фактичне місце проживання/ перебування внутрішньо переміщеної особи на території, де виникли обставини, зазначені у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; - дані про фактичне місце проживання особи на дату звернення; - адреса, за якою із внутрішньо переміщеної особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та номер телефону.
22 травня 2025 року представник Міністерства соціальної політики України на виконання вищенаведених ухвали надіслав відповідь.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
06 жовтня 2025 року представник Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України на виконання вищенаведених ухвали надіслав відповідь.
Копію ухвали суду про відкриття провадження, надіслану за фактичним місцем проживання відповідача, як внутрішньо переміщеної особи, відповідачем отримано не було, конверт разом з копією ухвали суду про відкриття провадження повернувся до суду з відмітною поштового відділення «за закінченням встановленого терміну зберігання».
Крім того, повідомлення відповідача здійснювалось через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Відповідач процесуальним правом на подачу відзиву не скористався.
Позивачем до суду додаткових заяв, пояснень також подано не було.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені нею обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 , батьками якого записані: батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_4 . (а.с. 46-49, 51).
Позивач після реєстрації шлюбу 02 грудня 2017 року (а.с.52) змінила прізвище на ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 проживає, як внутрішньо переміщена особа, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 25).
Дитина сторін проживає з позивачем, що підтверджується довідкою від 31 травня 2017 року № 0000223802 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 26).
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У своїй позовній заяві позивач стверджує, що відповідач не надає допомоги на утримання неповнолітнього сина сторін, який проживає з позивачем. Відповідачем дані обставини не спростовані.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
За змістом ст. 18 Конвенції «Про захист прав дитини», суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Частиною 1 ст. 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як роз'яснено у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за №3 «Про застування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Суд враховує ту обставину, що відповідач не скористався правом на подачу відзиву та не надав суду доказів належного виконання обов'язку по утриманню дитини, як і доказів неспроможності сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі.
За таких обставин, з урахуванням положень ст. 182, 183 СК України, суд, враховуючи як матеріальне становище та стан здоров'я позивача, яка проживає з дитиною та утримує її, так і матеріальне становище відповідача, який доказів неспроможності надання матеріальної допомоги на утримання дитини за станом здоров'я суду не надав, є особою працездатного віку, вважає, що розмір аліментів який буде стягуватись на утримання дитини сторін повинен бути встановлений у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. При визначенні розміру аліментів, суд виходить із засад розумності та справедливості, враховує можливість відповідача надавати допомогу в зазначеному розмірі, якої буде достатньо, з урахуванням утримання дитини з боку позивача, для забезпечення належного матеріального утримання дитини та її гармонійного розвитку.
Позивач з цим позовом звернулась до суду через систему «Електронний суд» 28 березня 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач посилаючись на положення ч. 2 ст. 191 СК України та зазначаючи, що відповідач не надає будь-якої матеріальної допомоги на утримання сина сторін, просить стягнути з відповідача аліменти з січня 2025 року.
Згідно положень ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Згідно правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 635/6268/18, від 29 січня 2020 року у справі № 756/14483/18, від 18 травня 2020 року у справі № 215/5867/17, аналіз ч. 2 ст. 191 СК України дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: (а) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; (б) ухилення відповідача від надання утримання дитині.
За змістом ч. 2 ст. 191 СК України, стягнення аліментів за час, що передує пред'явленню позову, є можливим у порядку виключення лише за наявності наступних умов: - до моменту звернення з позовом до суду аліменти не стягувались; - особа, яка вимагає аліментів, приймала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані в результаті ухилення особи, зобов'язаної сплачувати аліменти (відповідача), від їх сплати.
Заходи, що вживав позивач щодо одержання аліментів можуть бути різноманітними, наприклад, він звертався до батьків відповідача з проханням вплинути на нього, щоб той платив аліменти на дитину або направляв йому листи з такою вимогою чи на адресу його місця роботи тощо.
Ухилення може виражатися в тому, що зобов'язана особа - відповідач ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), одержала вимогу про сплату аліментів, проте не виконала її та інші подібні дії.
Таким чином, ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, тобто це свідоме невиконання своїх обов'язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини.
Присудження аліментів за минулий час являється правом, а не обов'язком суду, з позовом до якого звернувся позивач. Суд, виходячи із конкретних обставин справи, проаналізувавши усі надані докази, може присудити аліменти на утримання дитини за минулий час, у межах визначеного законом строку, або відмовити у задоволенні таких позовних вимог.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах 1 та 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2025 року у справі №932/13020/24 позивачу було відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народився, оскільки «згідно з відомостями, отриманими судом 12.03.2025 року на запит з Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, щодо реєстрації місця проживання на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , інформація відсутня».
Згідно змісту цієї ухвали суду, ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу 25 грудня 2024 року. (а.с. 53)
Позивач стверджує, що відповідач ухиляється від сплати аліментів та приховує адресу місця проживання, тому судом було відмовлено у видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Проте, з відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що відповідач ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 . Крім того, згідно відповіді Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України, на підставі заяви ОСОБА_2 від 27 жовтня 2022 року зареєстроване його фактичне місце проживання, як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_3 .
Вказані обставини спростовують доводи позивача про те, що відповідач приховує місце свого проживання з метою ухилення від сплати аліментів (через неможливість їх стягнення за судовим наказом).
Таким чином стороною позивача не доведено доказами в розумінні ст. 76-80 ЦПК України ухилення відповідача від надання утримання дитині, яке можливе лише в разі його обізнаності про наявність такої вимоги.
Отже за матеріалами справи встановлено вжиття позивачем заходів щодо одержання аліментів - звернення до суду із заявою про стягнення аліментів на утримання дитини, проте не доведено ухилення відповідача від надання утримання дитині з січня 2025 року (поінформованості відповідача про наявність відповідної вимоги до нього з боку позивача).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність сукупності визначених законом підстав для стягнення з відповідача аліментів за минулий час через недоведеність цих позовних вимог у цій частині.
За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення суду у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, від сплати якого при зверненні до суду позивач була звільнена.
На підставі викладеного, керуючись статтями 180- 183, 191 Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», статтями 2, 4, 10, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 354, 430 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання, як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання, як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_3 ) про стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 28 березня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття (тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 ).
В іншій частині позовних вимог - відмовити
Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 1 211,20 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: