Справа №:755/23727/25
Провадження №: 1-кс/755/1414/26
"03" квітня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі - Суд) у складі слідчого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 та сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , перекладача ОСОБА_5 , підозрюваного ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві клопотання старшого слідчого в ОВС 2 відділення слідчого відділу (з дислокацією у м. Київ) Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_8 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24 жовтня 2014 року за № 42014000000001194, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332-1 Кримінального кодексу (далі КК) України, установив:
І. Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається
Старший слідчий в ОВС 2 відділення слідчого відділу (з дислокацією у м. Києві) ГУ СБУ в Автономній Республіці Крим ОСОБА_8 за погодженням з прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні - прокурор відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_3 звернулися до слідчого судді з цим клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного, яке умотивували дійсністю у провадженні обставин визначених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194, ст. 177, 184 КПК України.
ІІ. Встановлені органом досудового розслідування обставини та наведені відомості щодо доцільності застосування заходу забезпечення кримінального провадження
Слідчим відділом (з дислокацією у м. Київ) Головного управління СБ України в Автономній Республіці Крим (місце реєстрації та фактичне місцезнаходження: м. Київ, вул. Юрія Поправки, 14-А), за процесуального керівництва прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, здійснюється досудове розслідування вказаного кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110-2, ч. 1 ст. 111, ст. 291, ч. 1 ст. 332-1, ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 332-1, ч. 2ст. 332-1, ч. 3 ст. 332-1 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтями 5, 72, 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.
Створення та діяльність органів іноземної держави на тимчасово окупованій території України - Автономна Республіка Крим (далі - ТОТУ АР Крим) призвели до заходів посилення тимчасової окупації невід'ємної території України та порушення її суверенітету.
Статтями 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII, визначено, що тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії РФ є: сухопутна територія та повітряний простір Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії РФ з 20.02.2014.
У зв'язку з цим, зазначений закон встановлює особливий правовий режимна цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй, країною членом якої зокрема є РФ та Україна, переважною більшістю голосів проголосувала за прийняття Резолюції від 27.03.2014 № A/RES/68/262, якою визначила, що референдум, проведений на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя 16.03.2014, не був санкціонований Україною, підтвердила свою прихильність суверенітету, політичній незалежності, єдності і територіальній цілісності України в її міжнародно-визнаних кордонах; закликали всі держави відмовитися і утримуватися від дій, спрямованих на часткове або повне порушення національної єдності і територіальної цілісності України, в тому числі будь-яких спроб змінити кордони України за допомогою загрози силою або її застосування, або інших незаконних засобів; підкреслила, що референдум, проведений в АР Крим та м. Севастополі, 16.03.2014, не маючи законної сили, не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Відповідно до п.п. 3-5 ст. 94 Конвенції ООН з морського права 1982 року, кожна держава стосовно суден, що ходять під її прапором, вживає необхідних заходів для забезпечення безпеки в морі.
У зв'язку з неможливістю здійснення у морських портах, розташованих на ТОТ АР Крим та м. Севастополя, обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних, експедиційних робіт та інших, пов'язаних з цим, видів господарської діяльності, забезпечення належного рівня безпеки судноплавства, дотримання вимог міжнародних договорів України, забезпечення охорони навколишнього природного середовища, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 № 578-р, Міністерству інфраструктури України та Державній інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті доручено здійснити заходи щодо тимчасового припинення своїх повноважень на території АР Крим і м. Севастополя, та закриття морських портів Керч, Севастополь, Євпаторія, Феодосія та Ялта.
Наказом Міністерства інфраструктури України від 16.06.2014 № 255«Про закриття морських портів», що набув чинності 15.07.2014, до відновлення конституційного ладу України на ТОТ АР Крим та м. Севастополя закрито морські порти Керч, Севастополь, Євпаторія, Феодосія та Ялта.
Одночасно Міністерство закордонних справ України своєю нотою від 04.08.2014 № 630/23-300-3716 звернулося до Дипломатичних Місій іноземних держав, в якій зауважило, що заходження суден під іноземним прапором до закритих морських портів на території АР Крим та м. Севастополя розглядатимуться українською стороною як порушення норм міжнародного права, як дії, що підривають суверенітет України, а також як порушення законодавства України, що тягне за собою відповідальність судновласників, операторів і капітанів суден, у тому числі кримінальну.
Таким чином, уповноважені державні органи України своїми діями вчинили вичерпні заходи, відповідно до міжнародної морської практики, спрямовані на попередження міжнародної спільноти про закриття морських портів на тимчасово окупованій території України - в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, небезпеку заходження до них та відповідальність судновласників, операторів та капітанів суден за порушення законодавства України та міжнародно-правових норм.
В свою чергу, Постановою Міністерства транспорту Сирійської Арабської Республіки № 358 щодо застосування міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти (STCW) 1978 року зі змінами, визначено обов?язки капітана судна як старшої посадової особи екіпажу, що несе персональну відповідальність за усі питання, пов?язані з адміністративною, технічною та соціальною експлуатацією судна.
Так, громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи капітаном судна «ІНФОРМАЦІЯ_3», IMO: НОМЕР_1, країна реєстрації Танзанія, власником якого на той момент була компанія «Vilnius Management Co.» ІМО: НОМЕР_3, будучи службовою особою, яка відповідно до ст. 58. Кодексу торговельного мореплавства України має на судні службове становище, достеменно знаючи про офіційне закриття морських портів на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, вирішив проігнорувати Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН від 27.03.2014 № A/RES/68/262, та порушити законодавство держави Україна, зокрема: ст.ст. 1, 2, 5, 17 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 4, 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст.ст. 2, 5, 6, 18 Закону України «Про прикордонний контроль», ст.ст. 5, 10, 11, 17 Закону України «Про морські порти України», наказ Міністерства інфраструктури України від 16.06.2014 № 255, норми міжнародного морського права: ст. 94 Конвенції ООН з морського права 1982 року, ст.ст. 5, 6, 10 Конвенції ООН про відкрите море 1958 року, ст.ст. 1, 2, 17 Конвенції ООН про територіальне море та прилеглу зону 1958 року, за наступних обставин.
Реалізуючи свій злочинний намір ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), будучи капітаном судна «ІНФОРМАЦІЯ_3», IMO: НОМЕР_1, з використанням свого службового становища, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажаючи їх настання, умисно, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 29.10.2024, здійснив незаконний захід до закритого Україною Керченського морського рибного порту, що знаходиться на тимчасово окупованій РФ території України (м. Керч), в порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України з метою заподіяння шкоди інтересам держав для подальшого завантаження сумішшю зріджених нафтових газів, не оформлюючи при цьому жодних дозвільних документів в компетентних органах України.
Одночасно, ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), усвідомлюючи злочинний характер своїх дій при здійсненні входу до закритого морського порту України на тимчасово окупованій РФ територій України (м. Керч)з використанням судна «ІНФОРМАЦІЯ_3», IMO: НОМЕР_1, використовуючи своє службове становище з метою приховання протиправної діяльності, періодично здійснював вимкнення системи «AIS» (Automatic Identification System, Автоматична ідентифікаційна система) вказаного судна та вносив до неї фіктивні відомості щодо курсу слідування судна, з метою подальшого уникнення притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення даного кримінального правопорушення.
Таким чином, ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332-1 КК України, а саме у порушенні порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України з метою заподіяння шкоди інтересам держави, вчиненого службовою особою з використанням службового становища.
Крім того, ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи капітаном судна «ІНФОРМАЦІЯ_3», IMO: НОМЕР_1, країна реєстрації Танзанія, власником якого на той момент була компанія «Vilnius Management Co.» ІМО: НОМЕР_3, тобто особою, яка, відповідно до пункту (с) правила I/1 глави 1 Додатку до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року, учасниками якої є Україна та Сирійська Арабська Республіка, командує судном та відповідно до ст. 58 Кодексу торговельного мореплавства України маючи на судні службове становище, вирішив повторно проігнорувати Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН від 27.03.2014 № A/RES/68/262 та повторно порушити законодавство держави Україна, зокрема: ст.ст. 1, 2, 5, 17 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 4, 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст.ст. 2, 5, 6, 18 Закону України «Про прикордонний контроль», ст.ст. 5, 10, 11, 17 Закону України «Про морські порти України», наказ Міністерства інфраструктури України від 16.06.2014 № 255, норми міжнародного морського права: ст. 94 Конвенції ООН з морського права 1982 року, ст.ст. 5, 6, 10 Конвенції ООН про відкрите море 1958 року, ст.ст. 1, 2, 17 Конвенції ООН про територіальне море та прилеглу зону 1958 року.
Так, ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), будучи капітаном судна «ІНФОРМАЦІЯ_3», IMO: НОМЕР_1, тобто будучи службовою особою та використовуючи своє службове становище, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажаючи їх настання, умисно у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 06.11.2024, діючи повторно, з метою заподіяння шкоди інтересам держави, забезпечив завантаження судна сумішшю зріджених нафтових газів загальним об'ємом 1926.131 МТ/VAC. При цьому, не оформлюючи жодних дозвільних документів в компетентних органах України, що дозволяють завантаження та вивезення вказаного вантажу за межі митної території України. Таким чином, здійснюючи незаконний вихід із закритого Україною Керченського морського рибного порту, що знаходиться на тимчасово окупованій РФ території України (м. Керч).
Одночасно, ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), будучи службовою особою та використовуючи своє службове становище, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій при здійсненні виходу із закритого морського порту України на тимчасово окупованій РФ територій України (м. Керч) з використанням судна «ІНФОРМАЦІЯ_3», IMO: НОМЕР_1 , з метою приховання своєї протиправної діяльності, періодично здійснював вимкнення системи «AIS» (Automatic Identification System, Автоматичної ідентифікаційної системи) вказаного судна та вносив до неї фіктивні відомості щодо курсу слідування судна, з метою подальшого уникнення притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення даного кримінального правопорушення.
Таким чином, ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332-1 КК України, а саме у порушенні порядку виїзду з тимчасово окупованої території України з метою заподіяння шкоди інтересам держави, вчиненого повторно, службовою особоюз використанням службового становища.
31 березня 2026 року ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про підозру у вчиненні цих кримінальних правопорушень з правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 332-1 КК України.
Вказане дає підстави вважати, що ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ) після повідомлення про підозру може переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Тому, метою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, а також запобігання настання зазначених ризиків.
Щодо ризиків:
- п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, обумовлена тим, що ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ) усвідомлюючи ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з урахування того, що підозрюваний може умисно ухилятися від явки в органи досудового слідства, слідчого судді або переховуватись від органів досудового розслідування, та суду, чим може перешкоджати встановленню істини по справі. Зокрема на підтвердження вказаного ризику, органом досудового розслідування встановлено, що підозрюваний немає будь-якого місця проживання на території України, є громадянином іншої держави, що надає можливість виїхати за межі України;
- п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, використовуючи своє становище капітана судна «GLADIUS» IMO: 8919879, на якому вилучено речові докази, що мають значення в даному кримінальному провадженні може знищити або вжити заходів до знищення чи переховування інших речових доказів. Крім того, враховуючи що судно «ІНФОРМАЦІЯ_3», IMO: НОМЕР_1 , на даний час використовується іншим капітаном та іншими членами команди, з використанням свого службового становища підозрюваний може вчинити дії щодо сприяння у знищенні чи спотворенні речових доказів, які знаходяться на судні «ІНФОРМАЦІЯ_3» та ще органом досудового розслідування не вилучено;
- п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, також має місце, оскільки, здебільшого свідками у кримінальному проваджені є команда судна «ІНФОРМАЦІЯ_3», IMO: НОМЕР_1 , які працювали у 2024 році під керівництвом підозрюваного враховуючи статус «капітана» ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ) і можуть залежати від його волі. Крім того підозрюваний ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ) через капітана судна «GLADIUS» на якому працює член колишньої команди, може вплинути на показання свідків. Враховуючи викладене, існує ризик здійснення реального тиску на свідків з боку ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ) чи за його дорученням;
- п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, може вчинити інше кримінальне правопорушення з метою приховати чи спотворити об'єктивні данні злочину в котрому він обґрунтовано підозрюється, а також продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, шляхом управління судном та можливістю повторного порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї. Беручи до уваги те, що ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), будучи капітаном судна, має достатній рівень знань для того щоб керувати судном, та використовуючи своїх підлеглих може незаконно покинути український порт з метою ухилення від кримінальної відповідальності за інкриміновані злочини.
Наведене вказує на потребу визначення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки більш м'який запобіжний захід не буде достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.
ІІІ. Позиції сторін
Прокурор, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні - прокурор відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_3 заявлене клопотання підтримала у повному обсязі, просила задовольнити, з підстав викладених у його мотивувальній частині, у т.ч. з урахуванням того, що обставини визначені у п. п. 1-3 ч. 1 ст. 194, ст. 177, 184 КПК є дійсними.
Захисник підозрюваного ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ) - адвокат ОСОБА_4 заперечував щодо задоволення клопотання, писилаючись на порушення поцесуальгого порядку щодо повідомдення про підозру громадянина іноземної держави, та ненабуття, на думку захисту, внаслідок таких порушень статуту підозрюваного.
Підозрюваний ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ) підтримав позицію захисника.
IV. Правове регулювання питання
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України), та останній (порядок) визначає, що
- запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1, 2 ст. 131 КПК України);
- застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням (ч. 3 ст. 132 КПК України), відповідно останні застосовуються тільки при дійсності цих даних;
- клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу, згідно ст. 184 КПК України, повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України;
- під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, зобов'язаний, згідно ч. 1 ст. 194 КПК України, встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні;
- метою застосування запобіжного заходу, згідно ч. 1 ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується;
- підставою застосування запобіжного заходу, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 передбачених цим Кодексом;
- при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний, згідно ст. 178 КПК України , оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
V. Мотиви, з яких виходила слідчий суддя при постановленні ухвали
Слідчий суддя, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши надані ними матеріали та проаналізувавши в системному зв'язку усі наявні на час розгляду клопотання відомості, які мають пряме та опосередковане значення при вирішення питання застосування заходу забезпечення кримінального провадження, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, приходить до наступних висновків.
Порядок встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), як певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (Верховний суд України постанова від 16.03.2017 у справі № 671/463/15-к) та з порушеного питання регламентує, що застосування запобіжного заходу здійснюється у конкретному кримінальному провадженні та вимагає досить детального аналізу не тільки фактичних обставин вчинення правопорушення, але й врахування особи, яка є ймовірним суб'єктом його вчинення.
Перелік обставин, які б свідчили «за» або «проти» обрання запобіжного заходу, може бути лише приблизним і не є вичерпним. З огляду на це, у кожному випадку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини з числа передбачених ст. 178 вказаного Кодексу.
В цій ситуації відносно підозрюваного установлено такі дані, як-то:
- ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Сирійської Арабської Республіки, уродженець м. Тартус Сирійської Арабської Республіки, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина Сирійської Арабської Республіки серія № НОМЕР_2 , раніше не судимий;
- за своїм віком і станом здоров'я не має специфічних особливостей стану здоров'я, має задовільні соціальні зв'язки, для особи його віку та статусу, прийнятну репутацію, позитивні характеристики;
- у цьому провадженні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332-1 КК України.
В розрізі наведеного, вирішуючи по суті поставлене питання, слідчий суддя має з'ясувати наявність ряду обставин, на які вказують слідчий та прокурор:
(і) обґрунтованість підозри (наявність «розумної» підозри)
Винятково законами України визначаються діяння, які є кримінальними правопорушеннями (п. 22 ст. 92 Конституції України), зокрема ним (злочином) є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК України).
Таким чином, застосуванню запобіжного заходу має передувати підозра у вчиненні кримінального правопорушення, тобто діяння, яке підпадає під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК, оскільки Верховний Суд України у пункті 10 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25 квітня 2003 року № 4 зауважив, що розглядаючи питання щодо запобіжного заходу, суддя з'ясовує, чи є підозра у вчиненні особою злочину обґрунтованою, тобто чи є встановлені у визначеному законом порядку достатні дані, що свідчать про наявність ознак злочину, вчиненого саме цією особою (ними можуть бути заяви й повідомлення про злочин, документи, складені за результатами оперативно-розшукової діяльності, протоколи слідчих дій, висновки експертиз тощо).
При цьому, саме поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (ч. 5 ст. 9 КПК України), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, п. 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30 серпня 1990 року (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-57721) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_683#Text).
Тлумачення поняття «обґрунтованості» буде залежати від усіх обставин справи («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom, § 32). Під поняттям «обґрунтованої підозри» у скоєнні кримінального правопорушення розуміється «наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити злочин» («Ilgar Mammadov v. Azerbaijan», заява № 15172/13, від 29 травня 2019 року, § 88, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-193543).
Вирішення питання про наявність «обґрунтованої підозри» потребує встановлення: (і) фактичної складової, що включає наявність фактичних обставин, що вказують на причетність певної особи до вчинення кримінального правопорушення; (іі) матеріально-правової складової, що включає наявність у діянні особи складу певного правопорушення за національним кримінальним законом.
Для дотримання фактичної складової підозри щодо причетності особи до вчинення кримінального правопорушення необхідна наявність певних об'єктивних підстав (фактів або інформації), на основі яких можна небезпідставно стверджувати, що відповідна особа могла вчинити злочин. Наявність таких «об'єктивних підстав» має підтверджуватися певними відомостями чи доказами, які повинні відповідати вимогам належності та допустимості, при цьому бути достатніми для висновку про причетність певної особи до вчинення конкретного кримінального правопорушення.
Слідчий суддя виходить з того, що:
(1) докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ККС ВС від 28 березня 2019 року у справі № 154/3213/16), у той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК України),
(2) слідчий суддя на вказаному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу з урахуванням того, що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для обґрунтування засудження чи для навіть пред'явлення обвинувачення; це досягається на наступній стадії кримінального розслідування (див. рішення «Murray v. the United Kingdom», заява № 18731/91, від 08 лютого 1996 року, §55, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-57980; «K.-F. v. GERMANY», заяви № 144/1996/765/962, від 27 листопада 1997 року, § 57, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-58119).
Згідно повідомлення про підозру в цій справі підозрювану особу повідомлено про підозру у вчиненні наведеного кримінального правопорушення за обставин описаних у п. ІІ ухвали.
Відповідно проаналізувавши долучені до клопотання документи за своїм внутрішнім переконанням, у порядку ст. 94 КПК України, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, слідчий суддя вважає, що наявні у провадженні фактичні дані, передбачені параграфами 3-5 Глави 4 КПК України (протоколи слідчих дій та інші документи) свідчать про обґрунтованість підозри підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, у якому йому повідомлено про таку підозру, оскільки в своїй сукупності вказують на існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити таке правопорушення.
У зв'язку з чим, вважати підозру явно неприйнятною неможливо, оскільки стороною обвинувачення надано важливі відомості (протоколи слідчих дій, інші документи), які вказують на те, що причетність підозрюваного до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною.
В той час, як сама обґрунтована підозра, згадана в статті 5 § 1(c) Конвенції, не означає, що винуватість підозрюваного має бути встановлена на цій стадії (йдеться про стадію вирішення питання щодо того чи іншого запобіжного заходу). Саме у чіткому доведенні як події, так і характеру того злочину, в якому підозрюється особа, і полягає мета розслідування, зокрема, і у питання того, чи йдеться викрадення майна таємно (ст. 185 КК), або ж відкрито (ст. 186 КК).
Як наслідок є дійсними обставини, визначені п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України.
(іі) щодо наявності ризиків
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення підозрюваним зазначених дій.
Достовірність ризиків може бути встановлена шляхом перевірки відомостей про: 1) наявність документів, які дають змогу виїхати за межі країни; 2) майновий стан особи, який дає змогу існувати в умовах переховування, у тому числі за межами країни; 3) наявність громадянства іншої держави або документів, які дають право тимчасово чи постійно проживати на території іншої країни; 4) наявність членів родини, які проживають на території іншої країни та можуть надати тимчасовий чи постійний притулок підозрюваному; 5) наявність можливості (службове становище, безпосереднє знайомство, родинні зв'язки, матеріальний вплив тощо) впливу на свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому кримінальному провадженні; 6) інші обставини, які вказують на достовірність ризиків, - та повинна оцінюватися з урахуванням конкретних обставин кожного кримінального провадження.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) слідчий суддя використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо підозрюваного.
З його урахуванням слідчий суддя погоджується з доводами клопотання про наявність ризиків переховування. Його дійсність слідчим суддею оцінено у світлі факторів, пов'язаних з характером особи підозрюваного, його моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, та того, що вони належним чином вмотивовані прокурором та підтверджуються наявними матеріалами.
Зокрема у рішенні ЄСПЛ «Loizidou v. Turkey» від 18 грудня 1996 року (заява № 15318/89, п. 43, 53, https://hudoc.echr.coe. int/rus?i=001-62566), у тому числі йшлося про події, що мали місце на території Республіки Кіпр під час окупації частини її території та судом було прямо зазначено, що норми Конвенції не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ та загального контексту проблеми.
Слідчий суддя враховує фактичну ситуацію в Україні, а саме те, що з 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території нашої держави введений воєнний стан, який триває по цей час.
Введення в країні воєнного стану було обумовлено збройною агресією Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, внаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими, а сама збройна агресія починаючи з 24 лютого 2022 року набула повномасштабного характеру (див. п. 5.1 Рішення КС України від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020 (465/20), відповідно, на думку слідчого судді, положення КПК України не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ в України та загального контексту проблеми, викликаної збройною агресією РФ.
Підсумовуючи наведене, слідчий суддя зауважує, що до обставин ризику втечі безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях (див. в т.ч. з цього питання пункт 8 рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, котрі відповідають критеріям офіційних згідно Рішення РС України № 23 від 05 серпня 2022 року).
Разом з тим, підозрюваний є громадянином іншої держави, й відповідно, на нього не поширюється заборона перетину кордону в умовах дії в країні воєнного стану.
Також, при вирішенні питання щодо запобіжного заходу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі наявні обставини, зокрема, серед таких обставин підлягає оцінюванню «тяжкість покарання», що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України).
Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v. Bulgaria» (від 26 червня 2001 року, § 80, заява № 33977/96, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-59613), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» (від 25 квітня 2000 року, § 76, заява № 31315/96, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-58785), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Разом з тим зазначена обставина має враховуватися крізь призму суб'єктивного сприйняття особою можливої загрози настання покарання за вчинення правопорушення, тобто фактично йдеться про ту потенційну загрозу, настання якої може спробувати уникнути підозрюваний. Саме тому, на думку слідчого судді, комплексний аналіз суворості можливого покарання має включати не тільки вид і міру санкції, передбаченої КК України, але й інші обставини негативного характеру для особи, яких вона може зазнати не тільки в результаті постановлення обвинувального вироку, але й під час самого розслідування.
Небезпеку переховування від правосуддя, на думку слідчого судді, не можна виміряти тільки залежно від тяжкості можливого покарання з точки зору самої санкції статті КК, адже її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних чинників, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її незначною, зокрема, треба враховувати характер особи, його моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом, а також його контакти. В цьому ключі тяжкість є тільки релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Відповідно, забезпечуючи таку оцінку, суд враховує, що (1) підозрюваний підозрюється у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років, що в поєднанні (2) з даними про його особу, зокрема, характер, моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, контакти, вказують на те, що в сукупності ці обставини дають підстави вважати, що серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Щодо інших заявлених у клопотанні ризиків та наведених на їх підтвердження доводів що описані у п. ІІ ухвали, то слід відмітити, що така засада кримінального провадження як змагальність сторін, визначена ст. 22 КПК України, передбачає самостійне обстоювання учасниками кримінального провадження їхніх правових позицій. Таке обстоювання полягає не лише у повідомленні суду своєї позиції та її належній аргументації, а й у доведенні відповідними засобами доказування певних обставин чи фактів, на яких вона ґрунтується.
Кримінальний процесуальний закон зобов'язує суд ухвалювати рішення на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, що є ознакою обґрунтованості судового рішення (ч. 3 ст. 370 КПК України). А тому, при оцінці інших ризиків, окрім переховування, на котрі покликається прокурор, Суд не може покладатися виключно на повідомлення учасника кримінального провадження щодо певних обставин, тобто презюмувати їх достовірність.
При цьому, попри це, все рівно є доведеними обставини, визначені п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України, а саме ризик переховування.
(ііі) щодо недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів
Згідно зі ст. 194 КПК України наявність ризику є підставою для застосування запобіжного заходу, а тому визначаючись з тим, який саме запобіжний захід на даному етапі у кримінальному провадженні убезпечить від його настання, слідчий суддя ураховує таке.
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, слідчий суддя використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена п. 1 -3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З урахуванням того, що згідно ч. 1 ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
У цьому випадку, враховуючи встановлені дані про особу підозрюваного, його поведінку після та на початку розгляду даного питання в суді, на переконання слідчого судді, відсутні обставини визначені ч. 1 ст. 183 КПК, а як наслідок є невстановленими і передумови вказані у п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК для утримання особи під вартою.
Апріорі, підставою для правомірного обмеження права на свободу через застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є, зокрема, рішення, яке не просто формально ухвалює суд, а воно має бути обґрунтованим, справедливим (див. п. 4 рішення КС України від 25 червня 2019 року № 7-р/2019).
Конституційний Суд у рішенні від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009 висловив позицію, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).
З урахуванням того, у КПК існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути загальними й абстрактними. В усіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, особу має бути звільнено.
В цій справі саме таке ситуація, а тому ув'язнення, в цій справи, сприймається, як обмеження, котре не є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.
В той час, як запобіжний захід (позбавлення свободи (ув'язнення) за обставин цієї справи та процесуальної поведінки поведінки не відповідає вимозі абз. 6 п.п. 3.3 п. 3 рішення КСУ від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009, позаяк не вбачається, з даних відображених прокурором у клопотанні, виняткових обставин визначених ч. 1 ст. 183 КПК для позбавлення свободи.
Більш того, в цій ситуації, запропонований у клопотанні підхід не є справедливим та пропорційним, адже фактично, за умови його реалізації, особа маючи сумлінну поведінку, виконуючи визначені їй «правила гри» (йдеться про обов'язки за КПК України з часу набуття статусу підозрюваного) буде взята під варту, при відсутності навіть натяку на поведінку з її боку, котра давала б підстави сприймати її особу, як таку, що веде себе неприйнятно з цього часу та чого вона явно не могла очікувати, адже такі наслідки виникають, навпаки, у разі протилежної поведінки.
За цього об'єму вихідних даних тримання під вартою фактично перетворюється на своєрідну «прелюдію» до завчасного відбування особою можливого покарання у вигляді позбавлення волі, але Конституційний Суд України неодноразово вказував, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими (див. п. 4 рішення КС України від 25 червня 2019 року № 7-р/2019).
Згідно ч. 4 ст. 194 КПК, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п. 1 та 2 ч. 1 цієї статті, але не доведе обставини, передбачені п. 3 ч. 1 цієї статті, слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені ч. 5 та 6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно слідчий суддя у ракурсі установлених фактичних обставин уважає, що на даному етапі кримінального провадження у порядку ч. 4 ст. 194 КПК, слід застосувати запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, який є достатнім заходом забезпечення кримінального провадження, таким, потреба у застосуванні якого, на сьогодні є дійсною, та сприймає його застосування, як доречне (слушне) в цей час, адже саме він (1) буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та (2) зможе запобігти ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України, та були встановлені судом.
(iv) інші питання
Щодо питання доречності покладення обов'язків з числа регламентованих ч. 4, 5 ст. 194 КПК України, то слід відмітити, що з урахуванням установлених обставин цього кримінального провадження на переконання слідчого судді слушним є покладення на підозрюваного наступних обов'язків: прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду за першою вимогою у даному кримінальному провадженні; не відлучатись з території України без дозволу слідчого, прокурора або суду в залежності від стадії у даному кримінальному провадженні; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання.
Позаяк, саме вони будуть пропорційними, помірними, та такими, що не становитимуть надмірний тягар для підозрюваної особи, у зв'язку з чим не суперечитимуть п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, та будуть здані уникнути настання у провадженні обставин визначених ст. 177 цього ж Кодексу.
VІ. Висновок
Отже, вказане клопотання слід задовольнити із зобов'язанням, відповідно до ч. 4, 5 ст. 194 КПК України, підозрюваного, прибувати за кожною вимогою до визначеного органу державної влади, а також виконувати кілька обов'язків, вказаних у блоці (iv) інші питання пункту V ухвали.
На підставі викладеного, керуючись статтями 131-132, 176-178, 183, 184, 193, 194, 309, 369-372, 376, 395 Кримінального процесуального кодексу України, Суд постановив:
у задоволенні клопотання - відмовити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, та, у відповідності до ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти строком на два місяці, тобто до 29 травня 2026 року наступні обов'язки:
1) прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду за першою вимогою у даному кримінальному провадженні;
2) не відлучатись з території України без дозволу слідчого, прокурора або суду в залежності від стадії у даному кримінальному провадженні;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання.
Роз'яснити особі, у відношенні якої застосовано даний запобіжний захід, що в разі невиконання покладених обов'язків, до неї може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід та накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Будь-які твердження чи заяви особи, зроблені під час розгляду цього клопотання про застосування запобіжного заходу, не можуть бути використані на доведення її винуватості у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона підозрюється, або у будь-якому іншому правопорушенні.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, з урахуванням того, що у випадку, коли слідчий суддя з посиланням на ч. 2 ст. 376 КПК України постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив в інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється, відповідно до висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду викладеного у постанові від 27 травня 2019 року у справі № 461/1434/18, з дня оголошення резолютивної частини ухвали.
Контроль за виконанням ухвали покласти на старшого слідчого в ОВС 2 відділення слідчого відділу (з дислокацією у м. Київ) Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_8 ..
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 12:30 год. 09 квітня 2026 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1