Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/5548/2026
м. Київ Справа № 756/18292/25
09 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Можарівській М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заявника Державної іпотечної установи - Гоцюк Наталії Олексіївни на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 18 листопада 2025 року, постановлену під головуванням судді Шевчука А.В., у цивільній справі за заявою Державної іпотечної установи, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про заміну сторони виконавчого провадження та в судовому рішенні, -
У листопаді 2025 року представник Державної іпотечної установи звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з заявою про заміну сторони виконавчого провадження.
В обгрунтування заявлених вимог зазначав, що 11 лютого 2015 року між ДІУ та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено Договір відступлення права вимоги №17/4-В.
Відповідно до п.1.1 Договору Сторони уклали цей Договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно Договору застави майнових прав № 17/4-З від 11.02.2015, що укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань Первісного кредитора (позичальника) за Кредитним договором № 343-07-И від 28.02.2007.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаних у додатках до цього Договору.
Відповідно до п.2.1. Договору пункт 1.2 цього Договору набирає чинності в день прийняття рішення Національним банком України про віднесення Первісного кредитора до категорії неплатоспроможних або на наступний календарний день після наставання сукупності обставин визначених п.п. 2.1.1 Договору, та однієї з обставин визначеної п.п. 2.1.2 цього Договору або 2.1.3 цього Договору або 2.1.4 цього Договору.
07 липня 2011 року Оболонським районним судом м. Києва ухвалено рішення по цивільній справі №2-340/2011 за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. за кредитним договором. Згідно даного Рішення суд вирішив стягнути з відповідачів у солідарному порядку на користь Банку заборгованість за кредитом в розмірі 1 127 122,47 грн.
Вказує на те, що Оболонським РВ ВДВ м. Києва за заявою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відносно боржників були відкриті виконавчі провадження №32515844 та №47943588.
Державна іпотечна установа є правонаступником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з огляду на укладений 11.02.2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» договір відступлення права вимоги №17/4-В.
З огляду на вище викладене просив суд замінити стягувача у виконавчих листах та судовому рішенні по цивільній справі №2-340/2011 від 07.08.2011 року Оболонського районного суду м. Києва з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на Державну іпотечну установу за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 18 листопада 2025 року в задоволенні заяви Державної іпотечної установи, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про заміну сторони виконавчого провадження відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 10 грудня 2025 року представник заявника Державної іпотечної установи - Гоцюк Н.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву Державної іпотечної установи.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що заявник просив про заміну сторони у судовому рішенні Оболонського районного суду м. Києва, яке ухвалено у справі №2-340/2011 від 07.07.2011, а не у виконавчому листі чи виконавчому провадженні.
Вказує на те, що суд першої інстанції не дослідив матеріали по справі, не встановив на якій стадії судового розгляду заявник просить замінити сторону у судовому рішенні, не врахував, що вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов'язковості виконання рішення суду.
Вважає, що відбулось неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи №2-340/2011, що є підставою для скасування ухвали першого суду на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України.
Отже заявник, як правонаступник банка за Договором відступлення права вимоги має право на заміну сторони у судовому рішенні по справі №2- 340/2011 (за позовом Банка до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . про солідарне стягнення заборгованості).
В судове засідання з'явився представник заявника Державної іпотечної установи - Мельниченко А.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, замінити сторону у судовому рішенні у справі №2-340/2011.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07 листопада 2011 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 127 122,47 грн.
11 лютого 2015 року між ДІУ та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено Договір відступлення права вимоги №17/4-В.
Відповідно до п.1.1 Договору сторони уклали цей Договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно Договору застави майнових прав № 17/4-З від 11.02.2015, що укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань Первісного кредитора (позичальника) за Кредитним договором № 17/4 від 11.02.2015.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаних у додатках до цього Договору.
Відповідно до п.2.1. Договору пункт 1.2 цього Договору набирає чинності в день прийняття рішення Національним банком України про віднесення Первісного кредитора до категорії неплатоспроможних або на наступний календарний день після наставання сукупності обставин визначених п.п. 2.1.1 Договору, та однієї з обставин визначеної п.п. 2.1.2 цього Договору або 2.1.3 цього Договору або 2.1.4 цього Договору.
Оболонським РВ ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві за заявою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відносно боржників були відкриті виконавчі провадження 14.05.2012 року №32515844 та 23.06.2015 року №47943588
Відмовляючи у задоволенні заяви Державної іпотечної установи, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції посилався на те, що Державна іпотечна установа є правонаступником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з огляду на укладений 11.02.2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» договір відступлення права вимоги №17/4-В.
При цьому, у судовому засіданні встановлено, що виконавчі провадження №32515844 та №47943588 з виконання вищевказаного рішення суду завершені. Матеріали заяви не містять жодних відомостей про час та підстави завершення виконавчих проваджень, при цьому в судовому засіданні з'ясовано та підтверджено представником заявника часткове погашення стягнутої заборгованості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно із пунктом 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з частинами першою та другою статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець (частини перша та друга статті 442 ЦПК України). Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина п'ята статті 442 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з положеннями статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження.
Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.
Отже, виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Але заміна учасника справи не обов'язково означає заміну сторони відкритого виконавчого провадження.
На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку норми статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з нормами статті 55 ЦПК України.
Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п'ятої статті 442 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) сформулювала висновок, згідно з яким заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.
Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, відтак потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим.
Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закрите, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва у закритому виконавчому провадженні заявник має здійснювати процесуальні дії, спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати це в комплексі.
За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.
Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися з заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.
Саме тільки матеріальне правонаступництво без процесуальної мети не є достатнім аргументом, оскільки не відповідає вимогам частини першої статті 2 ЦПК України. Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства. Якщо, наприклад, суд підтвердив зобов'язання однієї сторони договору перед іншою та відповідне судове рішення набуло законної сили, то суд не здійснює заміну його сторони у випадку уступки відповідним кредитором за цим договором своїх прав та обов'язків іншій особі на цю іншу особу лише заради процесуальної констатації цього матеріального правонаступництва. Суд може здійснити заміну учасника справи виключно для виконання вимог частини першої статті 2 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року, який був чинним станом на час ухвалення рішення, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом року, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
У правовому висновку, сформульованому Верховним Судом в постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 2-904/11 (провадження № 61-14135св23), з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), зазначено, що правонаступник стягувача може звернутися до суду з заявою про заміну стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження в межах строків пред'явлення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то подаючи заяву про заміну стягувача у виконавчому листі, такий правонаступник має одночасно подати заяву про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, обґрунтовуючи поважність причин цього. У разі відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, заява про заміну стягувача у виконавчому листі на правонаступника задоволенню не підлягає, оскільки в цьому випадку така заміна носить виключно формальний характер, не сприяє реалізації завдань цивільного судочинства та не відповідає принципу ефективності, оскільки не дає можливості виконати рішення суду без звернення до суду для вжиття додаткових заходів. Так, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Інше тлумачення закону (зокрема, про можливість здійснювати заміну сторони стягувача протягом необмеженого строку, незалежно від того чи закінчився встановлений строк пред'явлення до виконання виконавчого листа) означатиме, що стягувач після спливу строку пред'явлення виконавчого документу до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість «штучно» збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, таким чином уникнувши законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути у невизначеному стані протягом тривалого строку. Таке тлумачення може порушити принцип правової визначеності, яке є одним з основоположних аспектів верховенства права.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/10031/13, від 30 липня 2019 року у справі № 5/128, від 21 серпня 2020 року у справі № 905/2084/14-908/4066/14.
Отже, у справі Верховний Суд в постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 2-904/11, провадження № 61-14135св23, з урахуванням встановлених обставин, які подібні до обставин у справі, що переглядається, а саме що виконавчі листи не видавались та не пред'являлись до примусового виконання, як судовий процес, так і виконавче провадження на час розгляду цієї заяви відсутні, а строк для пред'явлення виконавчих документів до виконання закінчився, констатував, що оскільки передумовою для заміни сторони поза судовим процесом правонаступником є дотримання заявником строку звернення до суду для вирішення указаного питання, суд апеляційної інстанції, встановивши, що АТ «Альфа-Банк» пропустило строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання та не навело поважних причин для поновлення цього строку, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про заміну сторони у справі.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07 листопада 2011 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 127 122,47 грн.
Оболонським РВ ВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві за заявою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відносно боржників були відкриті виконавчі провадження 14.05.2012 року №32515844 та 23.06.2015 року №47943588.
Також судом встановлено, що виконавчі провадження №32515844 та №47943588 завершені.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, матеріали заяви не містять жодних відомостей про час та підстави завершення виконавчих проваджень, при цьому в судовому засіданні з'ясовано та підтверджено представником заявника часткове погашення стягнутої заборгованості.
Зазначені обставини виключають можливість заміни сторони у справі на підставі статті 55 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги, що суттю звернення Державної іпотечної установи є не заміна сторони виконавчого провадження відповідно до ст. 442 ЦПК України, а заміна сторони у справі саме в судовому рішенні відповідно до ст. 55 ЦПК України, правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому судом апеляційної інстанції не приймаються.
Крім того, заміна сторони в судовому рішенні, про що акцентує увагу представник заявника, після набрання рішенням законної сили не передбачена.
Враховуючи вищевикладене, в змісті оскаржуваної ухвали суду першої інстанції не вбачається невідповідностей правовим висновкам Верховного Суду у справах, на які посилається Державна іпотечна установа в апеляційній скарзі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ухвалою та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника заявника Державної іпотечної установи - Гоцюк Наталії Олексіївни залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 18 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена
в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 13 квітня 2026 року
Головуючий: Судді: