09 квітня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 759/6334/25
номер провадження: 22-ц/824/1259/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - адвоката Абібулаєвої Тетяни Геннадіївни на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року у складі судді Шум Л.М., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У березні 2025 року акціонернетовариствокомерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 19 листопада 2014 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «Приватбанк», де підписав анкету - заяву №б/н та приєднався до Умов та правил надання банківських послуг в редакції, яка діяла на дату підписання та розміщення на сайті банку. У зв'язку з цим між банком та відповідачем був укладений договір в порядку ч.1 ст.634 ЦК України шляхом приєднання відповідача до запропонованого банком договору.
Позивач вказував, що на виконання умов договору банком було відкрито відповідачу картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому був збільшений до 32 000 грн 00 коп. Для отримання доступу до рахунку та використання кредитного ліміту відповідач отримав кредитну картку № НОМЕР_1 , строк дії якої 09/18, тип - Універсальна.
У порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 16 лютого 2025 року виникла заборгованість у загальному розмірі 40 966 грн 45 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 33 133 грн 71 коп.; заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 7 832 грн 74 коп.
З урахуванням наведеного, АТ КБ «Приватбанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 19 листопада 2014 року у розмірі 40 966 грн 45 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 33 133 грн 71 коп.; заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 7 832 грн 74 коп.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором б/н від 19 листопада 2014 року у розмірі 33 133 грн 71 коп. та судові витрати у розмірі 2 422 грн 40 коп.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, представник АТ КБ «Приватбанк» - адвокат Абібулаєва Т.Г. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог у розмірі 7 832 грн 74 коп. (заборгованість за простроченими відсотками) та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що умови домовленості сторін на відміну від поширеної практики, яку суд першої інстанції застосував для вирішення спору, було погоджено в 2023 році, коли відповідач підписав заяву про приєднання, що містила умови, про які суд зазначив як недоведені.
Вказує, що судом першої інстанції належним чином не досліджено подані позивачем докази, а саме, заяву про приєднання від 06 вересня 2023 року, яка підписана відповідачем, відтак висновки зроблено такі, що суперечать письмовим домовленостям сторін.
Посилається на те, що в період користування кредитною карткою 06 вересня 2023 року відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 06 вересня 2023 року, в якій визначено всі суттєві умови кредитування рахунку, а саме, відсотки в розмірі 40,8%, розмір кредитного ліміту - до 200 000 грн 00 коп. Тобто ті обставини, які судом першої інстанції визначено як непогоджені.
Зазначає, що відсотки в розмірі 7 832 грн 74 коп. нараховано за період з 01 вересня 2024 року по 16 лютого 2025 року і вони заявлені до стягнення вже після погодження сторонами відповідного розміру таких нарахувань (06 вересня 2023 року). Дана обставина не була досліджена судом першої інстанції, жодної оцінки цьому доказу судом не надано.
Звертає увагу на те, що відповідно до виписки, наявної в матеріалах справи, станом на 07 лютого 2024 року (вже після підписання заяви про приєднання) відповідачем було повністю погашено кредитну заборгованість в результаті чого баланс по рахунку відповідача набув позитивного значення і дорівнював 3 060 грн 00 коп. особистих коштів. Після цієї дати відповідач продовжив користування карткою шляхом вчинення ряду транзакцій по карті і з 09 лютого 2024 року починається формуватися кредитна заборгованість, яка не погашена.
Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 40 966 грн 45 коп., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором б/н від 19 листопада 2014 року в розмірі 33 133 грн 71 коп. та судових витрат у розмірі 2 422 грн 40 коп. в апеляційному порядку не оскаржується, а тому відповідно до положень ч.1 ст.367 ЦПК України його законність та обґрунтованість в цій частині колегією суддів не перевіряється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом, суд першої інстанції виходив із того, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовій формі ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19 листопада 2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг.
До кредитного договору банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua.
Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованість ОСОБА_1 станом на 16 лютого 2025 року становить у сумі 40 966 грн 45 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 33 133 грн 71 коп., заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 7 832 грн 74 коп.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У відповідності до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Згідно з ч.1 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Зі змісту позову вбачається, що АТ КБ «Приватбанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором, у тому числі, окрім тіла кредиту, стягнути складові його вартості, зокрема, заборгованість за нарахованими простроченими відсотками.
Із дослідженого судом витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку вбачається його мінливий характер, тому вказані Умови та правила не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження № 14-131цс19.
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки в матеріалах справи відсутня заява відповідача про визнання позову, і оскільки саме на позивача в силу положень ст.ст.12, 13 ЦПК України покладається доведення обставин, на які він посилається на підтвердження своїх вимог, відтак дані обставини не свідчать про визнання ОСОБА_1 обставин, на які посилається позивач, або наявність підстав для визнання судом цих обставин встановленими.
Матеріалами справи підтверджено, що 06 вересня 2023 року ОСОБА_1 подав до АТ КБ «Приватбанк» заяву про приєднання до Умов та правил надання послуг, чим приєднався до розділу «Загальні положення», підрозділів «Кредитні картки», «Поточні рахунки», «Використання картки», «Віддалені канали обслуговування», «Оплата частинами та Миттєва розстрочка», «Миттєва розстрочка. Кредит готівкою» Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання цієї заяви, які разом становлять договір банківського рахунку, прийняв всі права та обов'язки, встановлені в цьому договорі, та зобов'язався належним чином їх виконувати (а.с.92-103).
Разом з тим, підписана відповідачем заява про приєднання до Умов та правил надання послуг містить умови кредитування по двом типам кредитного продукту (видам карток): «Універсальна» та «Універсальна Gold», ці умови відрізняються в частині процентної ставки, розміру кредитного ліміту, орієнтовної загальної вартості кредиту, реальної річної процентної ставки, процентної ставки, яка застосовується при невиконанні зобов'язання.
Позивачем не надано доказів на підтвердження видачі ОСОБА_1 конкретного типу кредитного продукту («Універсальна» або «Універсальна Gold»), що унеможливлює перевірку правильності нарахування процентів за користування кредитними коштами у відповідності до умов укладеного договору, а також перевірку правильності розрахунку заборгованості за цими процентами.
Крім того, наданий позивачем Паспорт споживчого кредиту, який підписаний ОСОБА_1 01 січня 2021 року, містить інформацію по семи різним типам кредитного продукту (кредитним карткам) з різними умовами використання і тарифами (а.с.104-105).
Отже, установивши вказані вище обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
У позові АТ КБ «Приватбанк» зазначало, що на підставі укладеного договору сторони узгодили тип кредитної картки - кредитну картку «Універсальна». Проте наявна в матеріалах справи виписка за договором не містить відомостей щодо виду карток, а лише їх номер (а.с.43-90). Заява про приєднання до Умов та правил надання послуг, підписана ОСОБА_1 також не містить відомостей щодо узгодження між сторонами конкретного типу кредитної картки, який підлягав оформленню та видачі клієнту, а також матеріали справи не містять доказів оформлення та видачі ОСОБА_1 конкретного типу кредитної картки.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Аналіз вказаних норм процесуального права свідчить про те, що сторона у справі зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст.13 ЦПК України).
Відповідно до ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками стало підставою для вмотивованого висновку суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позову в цій частині, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що в період користування кредитною карткою 06 вересня 2023 року відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 06 вересня 2023 року, в якій визначено всі суттєві умови кредитування рахунку, а саме, відсотки в розмірі 40,8%, розмір кредитного ліміту - до 200 000 грн 00 коп., колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
При цьому колегія суддів враховує, що позивач не пред'явив вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірі, встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст.625, 1048 ЦК України, а суд не вправі виходити за межі позовних вимог та стягувати такі проценти самостійно.
Таким чином, рішення суду в оскаржуваній частині є вмотивованим та містить обгрунтовані висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст.12, 13, 81, 89 ЦПК України, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке в оскаржуваній частині відповідає вимогам ст.ст.263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Апеляційний враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення в оскаржуваній частині відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - адвоката Абібулаєвої Тетяни Геннадіївни залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення прострочених відсотків за користування кредитом - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: