справа № 761/3086/22
головуючий у суді І інстанції Осаулов А.А.
провадження № 22-ц/824/3076/2026
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
01 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Войцеха Віталія Ярославовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 серпня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, про визнання довіреності та договору міни недійсними, скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання права власності, -
У січні 2022 році ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з указаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну підстав позову (а.с. 145-150 т. 1), просила суд
визнати недійсною довіреність від 25 листопада 2020 року, видану ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І., реєстрований № 2246,
визнати недійсним договір міни від 23 вересня 2021 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангеловською О.С., реєстровий № 1592,
скасувати запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 ,
визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що позивач є дочкою ОСОБА_4 , яка була власником квартири АДРЕСА_1 . 25 листопада 2020 року ОСОБА_4 видала на ім'я ОСОБА_3 довіреність, якою надала право укладати договори стосовно належного їх нерухомого майна.
23 вересня 2021 року між ОСОБА_4 , від імені якої діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 укладений договір міни, за яким ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 передала ОСОБА_4 17/36 часток у домоволодінні, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Після укладення договору міни ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що на час посвідчення довіреності та договору міни ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Вперше до психіатричної лікарні ОСОБА_4 була госпіталізована 13 лютого 2009 року та поступово стан її здоров'я погіршувався, вона жила в антисанітарних умовах, майже нічого не бачила.
У грудні 2021 року ОСОБА_4 була поміщено до будинку престарілих, ІНФОРМАЦІЯ_1 вона була госпіталізована через психоорганічний синдром та ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.
Позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , подала заяву про відкриття спадщини.
Оскільки квартиру АДРЕСА_1 фактично відчужено із власності ОСОБА_4 , коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, позивач, як спадкоємець, оспорює право власності ОСОБА_5 на спірну квартиру.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у справі було призначено судово-психіатричну експертизу, яка не надала відповіді на питання стосовно психічного стану ОСОБА_4 та її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керування ними на час укладення (підписання) довіреності від 25 листопада 2020 року.
Позивачем не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця у момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій. Сам по собі факт наявності хвороби не є достатнім доказом її неспроможності в межах, необхідних для волевиявлення і надання довіреності, та не спростовує презумпцію його психічного здоров'я.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Войцех В.Я. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в основу оскаржуваного рішення суду про відмову у задоволенні позову покладений висновок судово-психічного експерта № 304 від 20 березня 2024 року.
Однак, суд першої інстанції на порушення статті 110 ЦПК України не оцінив критично зазначений вище висновок судово-психічного експерта у сукупності з іншими доказами, які вказують на те, що цей висновок їм суперечить.
Так, відповідно до вказаного вище висновку судово-психіатричного експерта № 304 від 20 березня 2024 року відповісти на питання «чи хворіла ОСОБА_6 , психічною хворобою або іншою хворобою, яка б впливала на її здатність усвідомлювати розуміння значення своїх дій та керування ними на час укладення (підписання) від її імені довіреності від 25 листопада 2020 року на ім'я ОСОБА_3 , що був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лазарєвою Л.I. 25 листопада 2020 року і зареєстровано у реєстрі за № 2246, станом на 25 листопада 2020 року» не виявилось можливим, оскільки з однієї сторони матеріали справи містять документальні відомості про її неадекватну поведінку, її неохайний зовнішній вигляд та про антисанітарні умови існування, що може бути підтвердженням наявності деменції у підекспертної, а з іншої сторони - у справі міститься копія довідки, складеної на той час лікарем КНП «Київський міський психоневрологічний диспансер № 5» ОСОБА_11 25 листопада 2020 року про те, що під час огляду ОСОБА_4 психічних розладів не виявлено. Отже, на думку експертів такі взаємовиключні протиріччя завадили їм надати чітку відповідь на поставлене питання.
В оскаржуваному рішенні суду зазначено, що в матеріалах справи міститься копія зазначеної довідки. Її оригінал нібито зберігається у справах приватного нотаріуса Лазарєвої Л.І. щодо посвідчення довіреності на представництво та розпорядження майном від імені ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_3 (а.с. 87 т. 3). У той же час матеріали справи містять докази того, що вказана довідка взагалі не видавалась.
Вказує , що підстави вважати, що медична документація на ім'я ОСОБА_4 була знищена або загублена відсутні, а навпаки - є всі очевидні ознаки стверджувати, що така документація взагалі не складалась.
Крім того, це в повному обсязі спростовує і пояснення лікаря ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_4 зверталась до нього з метою проведення їй психіатричного огляду, а він, у свою чергу, склав 25 листопада 2020 року відносно неї медичну довідку, у тому числі і його хибне твердження в частині того, що: «разова картка амбулаторного хворого ф.025/о зберігається в реєстратурі закладу протягом року (при умові, що пацієнт не звертався повторно картка амбулаторного хворого ф.025/о підлягає знищенню)» та в частині «наявності журналу реєстрації разових пацієнтів», оскільки відповідно до вимог чинного медичного законодавства строк зберігання такої медичної документації складає, як вказано вище, не менше 5 років, а поняття «журналу реєстрації разових пацієнтів», не існує взагалі.
До того ж, на підтвердження підробки копії цієї довідки також свідчить і той факт, що в ній не зазначені причини звернення та огляду ОСОБА_4 , її можливі скарги, об'єктивні дані (її психічний стан). Ця довідка реєстраційного номеру не має, а відтак - реєстрацію в медичному закладі не проходила на що також звертали увагу експерти.
Тобто в основу висновку експерта було покладено довідку, оригінал якої у судовому засіданні не досліджений, та навіть докази видачі якої не були виявлені.
Зазначає, що указаний висновок суперечить іншим наявним у матеріалах справи доказам - показанням свідків та поясненням лікаря ОСОБА_7 , показам самого експерта ОСОБА_8 , яка і складала зазначений висновок.
Право власності на майно, отримане за оспорюваним договором міни за ОСОБА_4 зареєстроване не було, спірний договір міни є недійсним також і в силу статті 234 ЦК України, як такий, що не був спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним.
Вказує, що спірну квартиру відчужено із власності ОСОБА_4 у період, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними внаслідок психічного розладу зумовленого віком останньої.
Як вбачається з пояснень сусідів, які проживають в квартирі АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 останні 5 років свого життя перебувала в неадекватному стані, була одягнена в брудний одяг, погано пахла, мала загублений погляд, заплутану свідомість, була нав'язливою. З грудня 2021 року ОСОБА_4 перебувала в пансіонаті Ідилія (вул. Каштанова, с.Софіївська Борщагівка, Київська область), постійно обстежувалась психіатром та отримувала спеціалізоване лікування.
07 грудня 2021 року проведено її огляд психіатром ОСОБА_10 , яка поставила діагноз «органічний делірій». При огляді вказала, що ОСОБА_4 «грубо дезорієнтована у просторі, не відповідає на своє ім'я, звертається до сторонніх людей, галюцинує тощо».
У подальшому такі огляди проводились ще декілька разів та тільки підтверджували поставлений раніше діагноз.
Від представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Фетісова Є.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року справу призначено судді-доповідачу Слюсар Т.А., у складі колегії: Таргоній Д.О., Голуб С.А.
У зв'язку із настанням обставин, які унеможливлюють участь судді-доповідача Слюсар Т.А. у розгляді цієї справи, відповідно до пункту 2.3.43 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та підпункту 5.4 пункту 5 розділу ІІ Засад використання автоматизованої системи документообігу Київського апеляційного суду, призначено повторний автоматизований розподіл цивільної справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 28 листопада 2025 року для розгляду вказаної справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Мостова Г.І., судді: Березовенко Р.В., Лапчевська О.Ф.
Від представника ОСОБА_1 - адвокат Войцех В.Я. до Київського апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 та її представника.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги, судом має бути враховано, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Тож обов'язковою умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем.
Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Отже, вирішенню питання про ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права передує вирішення судом питання чи порушені права позивача, оскільки лише порушені, невизнані чи оспорювані права підлягають захисту судом.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
З матеріалів справи вбачається, що у січні 2022 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просила:
визнати недійсним договір міни від 23 вересня 2021 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангеловською О.С., реєстровий № 1592,
скасувати запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що договір вчинено ОСОБА_4 у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Позивачка як рідна донька ОСОБА_4 є потенційним спадкоємцем після неї в силу закону, а також в силу існування заповіту, складеного на ім'я позивача. Позивачка є іншою заінтересованою особою у розумінні ЦК України та має право на подання цього позову.
06 серпня 2022 року ОСОБА_1 подано до суду заяву про зміну підстав позову (а.с. 145-150 т. 1), у якій вона просить суд:
визнати недійсною довіреність від 25 листопада 2020 року, видану ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л.І., реєстрований № 2246,
визнати недійсним договір міни від 23 вересня 2021 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ангеловською О.С., реєстровий № 1592,
скасувати запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 ,
визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Заява обґрунтована тим, що вже у листопаді 2020 року ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, а ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після її смерті. Вказує, що оспорювана довіреність підлягає визнання недійсною оскільки видана ОСОБА_4 , коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними, а оспорюваний договір міни підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений внаслідок зловмисної домовленості представника ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Тобто ОСОБА_1 у січні 2022 році звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору міни, укладеного її матір'ю ОСОБА_4 , з посиланням на порушення її спадкових прав, коли ОСОБА_4 була жива та спадкові права відносно майна її матері у ОСОБА_1 не існували, а тому не могли бути порушені.
Після смерті ОСОБА_4 27 березня 2022 року, ОСОБА_1 подано до суду заяву про зміну підстав позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив вважав, що позивачем не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця у момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій
Однак, судом першої інстанції залишено поза увагою, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Станом на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про захист її спадкових прав шляхом оспорення договору про відчуження спадкового майна, спадкодавець ОСОБА_4 була жива та такі спадкові права у ОСОБА_1 ще не виникли, а тому її звернення до суду з позовом у цій справі є передчасним, а ОСОБА_1 не може вважатися такою, що станом на час подання позову мала суб'єктивне цивільне право, яке підлягає захисту.
Оскільки на момент звернення до суду позивач, донька ОСОБА_4 не мала порушеного суб'єктивного цивільного права стосовно спірної квартири, яке підлягає захисту (власник спірної квартири - матір позивача - ОСОБА_4 була жива, свої правочини стосовно розпорядження квартирою в судовому порядку не оспорювала) у позивача відсутні правові підстави для зміни підстав позову у зв'язку зі смертю своєї матері ОСОБА_4 під час судового процесу, на що суд першої інстанції уваги не звернув.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належить необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача) (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому враховуючи, що апеляційний судом встановлена відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача станом на час її звернення з позовом, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 серпня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Войцеха Віталія Ярославовича задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 серпня 2025 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, про визнання довіреності та договору міни недійсними, скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання права власності.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 09 квітня 2026 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська