Справа № 755/16820/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1107/2026
Головуючий у суді першої інстанції: Гаврилова О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
31 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року, ухвалене у м. Києві у складі судді Гаврилової О.В., у справі №755/16820/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Зазначав, що 09 березня 2022 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_3 , яка проживає з ним. Піклуванням, лікуванням, розвитком та утриманням дитини займається виключено він. Матір дитини ОСОБА_2 не бере участі у житті дитини, з моменту народження доньки проживає окремо. Вона ніколи не приділяла належної уваги доньці, могла зникнути без попередження на декілька днів. З січня 2023 року ОСОБА_2 повідомила, що має намір залишити дитину та просила надалі виховувати дитину самостійно, оскільки вона має плани щодо свого особистого життя, а виховання дитини є тягарем для неї. Також він пропонував відповідачу брати участь у житті дитини, але вона самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків. 17 липня 2024 року ОСОБА_2 надала нотаріально посвідчену заяву, в якій не заперечувала щодо позбавлення її батьківських прав. Тому ним було прийнято рішення виховувати доньку самостійно, оскільки відповідачка своїми діями показала байдужість до дитини, що він розцінює як ухилення від виконання батьківських обов'язків. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання малолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від її заробітку (доходу), але не менш 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Відмовлено в позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Покладено на Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію, як орган опіки та піклування, контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи стягнення з 01 жовтня 2024 року до досягнення дитиною повноліття.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 1 211,20 грн. судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволені позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та задовольнити вказані вимоги.Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим йому доказам та висновку органу опіки і піклування, та безпідставно вважав доведеним наявність перешкод для ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 не бере участі в забезпеченні та вихованні дитини, відповідно до поданих заяв вона підтвердила, що дочка знаходиться на його утриманні. Саме він займається здоров'ям та вихованням дочки. Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови в задоволенні його позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з наведених у ній підстав.
ОСОБА_2 , представники Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, в судове засідання не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення особи, яка з'явилася в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 09 березня 2022 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Миронівського районного суду Київської області від 11 червня 2024 року (а.с. 20-22).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дочка ОСОБА_3 (а.с. 18).
24 грудня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір про здійснення догляду за дитиною до трьох років, предметом якого є здійснення останньою догляду за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 57-58)
01 квітня 2024 року лікарем КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району міста Києва видано довідку про тимчасову непрацездатність ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій відображено, що батько ОСОБА_1 відвідував лікаря-педіатра разом з дитиною під час планових оглядів.
17 липня 2024 року ОСОБА_2 складено нотаріально посвідчену заяву, якою вона підтвердила, що не має наміру піклуватися про свою малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не має наміру проявляти до неї будь якої материнської турботи та піклування, відмовляється від будь-якого матеріального утримання та подальшого виховання її малолітньої доньки, не оспорює факту, що ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків з виховання та піклування про дитину та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав (а.с. 24).
Згідно акту обстеження умов проживання №136, складеного 02 жовтня 2024 року співробітниками Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, за адресою: АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_1 (батько); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стосунки в сім'ї теплі, дружні, батько самостійно займається вихованням та утриманням доньки, з березня 2023 року мати не проживає з дитиною, не займається її вихованням, не цікавиться здоров'ям. Умови проживання - задовільні, в квартирі чисто, наявні всі необхідні меблі та побутова техніка (а.с. 86).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав від 14 лютого 2025 року (протокол засідання комісії від 12.02.2025 №3) комісією встановлено, що після розлучення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилась проживати з батьком, який з того часу самостійно займається вихованням та утриманням дитини. В квартирі створені належні умови для проживання та розвитку малолітньої. Мати дитини вихованням та утриманням дитини не займається, не цікавиться її життям та здоров'ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини, не виявляє бажання спілкуватись з донькою, грошей на утримання не сплачує, жодного разу не зверталась до органу опіки та піклування чи до суду про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини. Це засвідчує, що мати самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків. ОСОБА_2 на засідання комісії не з'явилась, будь-яких пояснень щодо участі у вихованні та утриманні дитини не надала. В телефонному режимі повідомила, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав. Приймаючи до уваги зазначене вище рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що вона ухилилася від виховання та утримання дитини (а.с. 81).
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, допитавши свідка ОСОБА_4 , суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , попередивши її про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, та стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи стягнення з 01 жовтня 2024 року до досягнення дитиною повноліття.
Колегія судді не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 18, ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №78-ХІІ, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до положень ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).
При цьому, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків.
Зважаючи на це, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У рішенні від 30 червня 2020 року (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 19 лютого 2024 року у справі № 159/2012/23, від 19 лютого 2024 року у справі № 159/2012/23, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21 та інших. У рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 21 квітня 2022 року у справі № 756/15048/20, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18).
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як було встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дочка ОСОБА_3 , яка проживає разом з батьком ОСОБА_1 .
ОСОБА_2 неналежним чином виконує свої батьківські обов'язки, не приймає участі у вихованні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та не проводить з ним час.
Разом з тим, ОСОБА_1 не було надано суду належних та допустимих доказів, що спілкування ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матиме негативний вплив на нормальний розвиток останньої, позбавлення ОСОБА_2 батьківських справ є необхідним для захисту прав дитини.
Крім того, як було зазначено, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показала, що ОСОБА_2 періодично раз на місяць, раз на два місяці приходила з метою побачитись з дитиною, в чому свідок особисто їй перешкоджала, оскільки позивач попередив свідка, щоб вона не давала відповідачу контактувати з дитиною, з огляду на поведінку останньої. ОСОБА_2 говорила позивачеві, що має право спілкуватись з дитиною, на що позивач повідомляв, що вона могла б спілкуватися з дитиною, якби інакше поводилась.
Після показань свідка ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 зазначив, що відповідачка погрожувала смертю себе та дитини, виявляла бажання забрати дитину, тому він вважає неможливим дозволити відповідачці спілкуватися з дитиною.
Оскаржуючи рішення суду, ОСОБА_1 не надав та не навів посилання на докази, які б спростовували вказані обставини.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , попередивши її про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів не вбачає порушень норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції було надано належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів сторони не оскаржили.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 13 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді