1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 23 березня 2026 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 26 січня 2026 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_7
представника
власника майна адвоката ОСОБА_6
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 та накладено арешт у кримінальному провадженні № 42023102040000011, відомості щодо якого внесені 24 січня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 191 КК України, на майно, яке вилучене 13.01.2026 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: ноутбук «ASUSTEK COMPUTER» с/н: RANoCX02404541b, model T330; блокнот у обкладинці бордового кольору з написом «BUROMAX 2021» із чорновими записами.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подала апеляційну скаргу, в якій просила поновити строк на апеляційне оскарження, задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна відмовити.
Щодо строку на апеляційне оскарження зазначила, що розгляд клопотання у суді першої інстанції відбувся без участі власника майна чи його представника, копію ухвали отримано представником власника майна 25 лютого 2026 року, апеляційну скаргу направлено через підсистему «Електронний суд» 02 березня 2026 року. Відтак, апелянт просила поновити строк на апеляційне оскарження.
Вважає оскаржувану ухвалу слідчого судді незаконною, необґрунтованою, та такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Зазначає, що слідчим суддею не надано дозвіл на відшукання та вилучення ноутбуку, а лише надано дозвіл на виявлення інформації, яка може міститися на ньому чи на інших пристроях.
Звертає увагу, що оскаржувана ухвала спричинила надмірне втручання в правомірну діяльність сільськогосподарського підприємства ПП «Слободище», оскільки вилучений ноутбук є робочим, на якому ведеться бухгалтерський облік.
Вказує, що матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що ОСОБА_5 має процесуальний статус підозрюваного у даному кримінальному провадженні, а отже, накладений арешт на майно є невиправданим втручанням у його права та свободи.
Окрім того, наголошує, що представником ОСОБА_5 - адвокатом ОСОБА_6 подано клопотання про розгляд клопотання прокурора про арешт майна за їх участі, однак всупереч вказаному, розгляд клопотання відбувся без їх участі.
Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна, яка просила задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Порядок і строки апеляційного оскарження чітко визначено та регламентовано ст. 395 КПК України. Так, згідно з п. 3 ч. 2 вказаної статті апеляційна скарга може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її оголошення, а відповідно до ч. 3 цієї ж статті, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Як убачається з матеріалів справи, представника власника майна чи власника майна не повідомлено про дату, час і місце розгляду клопотання прокурора, копію оскаржуваної ухвали представником ОСОБА_5 - адвокатом ОСОБА_6 отримано 25 лютого 2026 року, про що свідчить розписка (а.с.132), апеляційну скаргу направлено через підсистему «Електронний суд» 02 березня 2026 року. Колегія суддів вважає, що з наведених підстав строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Як убачається з матеріалів справи, відділом розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023102040000011 від 24.01.2023 за підозрою ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 191 КК України, а саме за фактом заволодіння бюджетними коштами Управлінням освіти Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, виділених на проведення закупівлі джерел резервного живлення (генераторів) для облаштування укриттів.
За версією досудового розслідування до складу злочинної схеми задіяні вказані у клопотанні особи, зокрема: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 які проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
13 січня 2026 року, на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва, проведено обшук в будинку та прибудинкових спорудах за місцем проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_15 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності зареєстрована за ОСОБА_5 , в результаті якого вилучено ноутбук «ASUSTEK COMPUTER» с/н: RANoCX02404541b, model T330; блокнот у обкладинці бордового кольору з написом «BUROMAX 2021» із чорновими записами.
13 січня 2026 року вказані речі постановою старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_16 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
14 січня 2026 року прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 засобами поштового зв'язку направив до Голосіївського районного суду м. Києва клопотання про накладення арешту на вказане майно.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 січня 2026 року клопотання прокурора задоволено.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
З огляду на положення п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 42023102040000011, про накладення арешту на зазначене майно, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою збереження речових доказів, необхідно накласти арешт.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права ОСОБА_5 , з потребами кримінального провадження та його зв'язок із кримінальним правопорушенням.
Окрім того, вказане майно постановою старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_16 від 13 січня 2026 року,обґрунтовано визнано речовим доказом у кримінальному провадженні,що в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні
З огляду на положення п. 1 ч.ч 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Тому, доводи апелянта про те, що слідчим суддею безпідставно накладено арешт на вказане майно, не можуть прийматися до уваги, оскільки арешт на вказане майно накладено з правових підстав, передбачених п. 1 ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України.
Матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання відчуження майна, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Доводи апелянта про те, що вказаний ноутбук вилучено всупереч ухвалі слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення обшуку, не заслуговують на увагу, оскільки колегія суддів вважає, що вказаний ноутбук вилучено, оскільки на ньому може міститись інформація, яка має значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а отже, вказаний ноутбук відповідає критеріям речового доказу, передбачених вимогами ст. 98 КПК України та це майно має значення у кримінальному провадженні, у зв'язку із чим до слідчого судді подано клопотання про його арешт.
Доводи представника власника майна про те, що вилучення майна спричинило надмірне втручання в правомірну діяльність сільськогосподарського підприємства ПП «Слободище», оскільки вилучений ноутбук є робочим, на якому ведеться бухгалтерський облік, є необґрунтованими.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту.
Щодо доводів апелянта про те, що ОСОБА_5 не має процесуального статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні, а отже, накладений арешт на майно є невиправданим втручанням у його права та свободи варто зазначити наступне.
Відповідно до вимог кримінального процесуального закону, з метою забезпечення збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відтак, відсутність процесуального статусу ОСОБА_5 у кримінальному провадженні не є підставою для відмови у накладенні арешту на майно, яке йому належить. Застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна, є втручанням у права і свободи власника майна, проте таке втручання можливе, якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання, що у цьому випадку і мало місце.
Інші доводи на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та враховано ним при прийнятті рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
При цьому арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 - задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити представнику власника майна ОСОБА_5 - адвокату ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 26 січня 2026 року.
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 26 січня 2026 року, -залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_17 ОСОБА_18 ОСОБА_19
Єдиний унікальний № 752/20337/24 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_20
Справа № 11сс/824/2930/2026 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК