Справа № 357/1387/26
1-кп/357/583/26
09.04.2026 м. Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області колегіально в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у кримінальному провадженні № 22025250000000176, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.07.2025 за обвинуваченням ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
клопотаня прокурора Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження стосовно обвинуваченого строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
сторони кримінального провадження: прокурор Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_6 , обвинувачений ОСОБА_5 , захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 ,
У провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває кримінальне провадження № 22025250000000176, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.07.2025 за обвинуваченням ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який продовжено ухвалою суду від 16.02.2026 на 60 днів, тобто до 16.04.2026 включно, без визначення розміру застави. У зв'язку з тим, що до вказаного терміну прийняти остаточне рішення по справі не представляється можливим, прокурором заявлене клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів без можливості внесення застави.
При цьому прокурор посилається на продовження існування стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 ризиків, передбачених пп. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України та на неможливість інших, більш м'яких запобіжних заходів забезпечити процесуальну поведінку обвинуваченого.
Ризики зазначені у ст. 177 КПК України, які стали підставою застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу не відпали та продовжують існувати, а тому є підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_5 , знаходячись на волі: буде переховуватись від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України); буде перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. І ст. 177 КПК України); може вчинити інші злочини чи продовжній злочини, у яких обвинувачується (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України); перебуваючи на волі може здійснити тиск на свідків з метою відмови їх від дочі показань або дачі завідомо неправдивих показань.
Зазначені ризики існують, оскільки: орган обвинувачення володіє вагомими доказами, які вказують на винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину; ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання строком від 15 років до довічного позбавлення волі; на теперішній час в Україні введено указом Президента України воєнний стан, в умовах якого вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому злочину набуває особливо небезпечного характеру; обвинувачений, будучи працівником ТОВ «Білоцерківський завод препаративних форм», маючи у зв'язку з цим відстрочку від мобілізації, а також маючи зв'язки на території російської федерації з числа представників фсб, зокрема на території Воронезької області, з метою уникнення кримінальної відповідальності може здійснити спробу перетину державного кордону.
Наведені вище обставини, свідчать що застосування більш м'яких, окрім як тримання під вартою запобіжних заходів, не може запобігти виникненню встановлених ризиків.
Позиції сторін.
Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання та просив його задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_5 заперечував проти продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Вказав на те, що перераховані прокурорм пункти 4 та 5 є безпідставними. Він не згоден із статусом обвинуваченого, вказує на відсутність доказів у вчиненні ним інкримінованих злочинів, він не має закордонного паспорта та у нього немає жодних зв'язків із РФ. Вважає, що немає жодних ризиків і підстав тримати його під вартою тому можливо обмежитись домашнім арештом цілодобовим або у нічний час доби з носінням електронного браслету чи без нього, за місцем його реєстрації та місцем проживання його батьків: АДРЕСА_1 , оскільки його батьки похилого віку і немає кому їм допомагати.
З приводу його письмової заяви на обмін полоненими пояснив, що це був його акт доброї волі, тому що в країні наразі така склалася ситуація, коли багато людей безпідставно засуджують за ст. 111 КК України, а оскільки його позбавили сім'ї, можливості працювати та утримувати дитину, то щоб захисник України, який перебуває в полоні в РФ, міг з'єднатися зі своєю сім'єю. На території РФ планував подати на політичний захист/притулок, якщо б це було можливо, оскільки в Україні його незаконно обвинувачують по корисливих мотивах СБУ. Після приєднання судом доказів він зрозумів, що ця справа повністю сфабрикована. Наразі він не має засобів, документів і ніяких можливостей перетнути державний кордон, крім того можна застосувати носіння браслету. Під час досудового розслідування, коли він обирав собі захисника, то спілкувався з різними, один з яких йому повідомив, що 99% того що його засудять і він буде гнити у в'язниці, або він може написати заяву на обін, оскільки його нічого тут не тримає, і якщо його обміняють, то він зможе після закінчення війни та при зміні політичної ситуації в країні повернутися на Батьківщину. Тобто, йому порадив адвокат написати заяву на обмін. Він вважав, що якщо заява на обін буде погоджена Координаційним штабом України, РФ, СБУ, ФСБ РФ, тобто якщо буде згода двох країн і його особиста згода, то чому б і ні. На той час він не розумів, що може ніколи не повернутися на територію України. Його заява на обмін не є засобом для уникнення покарання, тому що як йому пояснив захисник, він міг бути обмінений після вироку суду, а до вироку суду він не підлягає обміну. Саму процедуру обміну він не знає, йому адвокат пояснив та на той момент він вважав, що обмін має відбутися після вироку суду. Далі обвинувачений пояснив, що його заява на обмін була актом відчаю.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 підтримав позицію свого підзахисного. При прийнятті рішення щодо запобіжного заходу просив всебічно дослідити всі обставини тп прийняти законне, обгрунтоване, виважене, справедливе рішення. Звернув увагу на те, що метою запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а не покарання. В огляду на досліджені прокурором докази вважає, що до його підзахисного можливо застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту, який є рівноцінним триманню під вартою.
Мотиви суду.
Заслухавши думки сторін кримінального провадження, суд дійшов наступного висновку.
Згідно ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Виходячи з вимог статей 131, 132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний-обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимстаттею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Зі змісту ст. 194 КПК України слідує, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд повинен встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним в клопотанні.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як щодо раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Питання продовження запобіжних заходів до обвинуваченого вирішується на стадії судового провадження, а відтак, на даній стадії суд позбавлений можливості робити будь-який висновок щодо обґрунтованості підозри, оскільки з моменту находження обвинувального акта до суду змінюється процесуальний статус підозрюваної особи на обвинуваченого (ч.1, ч. 2 ст. 42 КПК України), і вказаній особі висувається обвинувачення відповідно до обвинувального акта (ч. 1 ст. 337 КПК України).
Обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні, надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті.
З огляду на викладене, суд на даній стадії судового розгляду позбавлений можливості робити висновок щодо обґрунтованості підозри або висунутого обвинувачення шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі.
На думку суду, відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування можуть свідчити про причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень.
Наявність ризиків та їх обгрунтованість.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 КПК).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. КПК України покладає на слідчого, прокурора обов'язок обґрунтувати ризики кримінального провадження. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Судом встановлено, що ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16.02.2026 стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 16.04.2026 включно, без визначення розміру застави.
Під час перевірки наявності ризиків у кримінальному провадженні суд вважає переконливими та погоджується із доводами сторони обвинувачення про наявність ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України з огляду на таке.
ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України (державна зрада), в умовах воєнного стану та збройної агресії РФ, за вчинення якого згідно санкції ч. 2 ст. 111 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна. Усвідомлення можливості настання вказаних вкрай несприятливих наслідків може спонукати обвинуваченого ОСОБА_5 змінювати своє місце проживання та переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Отже, тяжкість інкримінованих правопорушень та усвідомлення можливості засудження до тривалого терміну позбавленні волі вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого до втечі.
Крім того, обвинувачений, маючи зв'язки на території РФ з числа представників ФСБ , зокрема на території Воронезької області, враховуючи відсутність контролю України за державним кордоном з РФ на територіях ведення активних бойових дій, за сприяння представників держави-агресора, може безперешкодно перетнути державний кордон з метою уникнення кримінальної відповідальності. При оцінці вказаного ризику, суд також бере до уваги досліджену в судовому засіданні добровільно написану обвинуваченим ОСОБА_5 письмову згоду на проведення обміну як військовополоненого від 30.10.2025 (а.с. 200 т. 3).
Враховуючи ці обставини у сукупності із особою обвинуваченого та характером кримінальних правопорушень у вчиненні яких він обвинувачується, суд дійшов висновку про існування високого ступеня ризику того, що останній може переховуватися від суду.
Обгрунтованим суд визнає ризик незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні шляхом застосуванням тиску, з метою ухилення від подальшого покарання чи спотворення об'єктивної картини, спонукаючи їх змінити свідчення, з метою реабілітації себе як злочинця.
При цьому суд враховує встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до чч. 1, 2 статті 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Також прокурором в судовому засіданні доведено ризик вчинити інші кримінальні правопорушення чи продовжити злочин у якому обвинувачується, зважаючи на те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, в умовах воєнного стану, враховуючи що наразі повномасштабне вторгнення РФ в Україну продовжується. Обвинувачений має зв'язки на території РФ з числа представників ФСБ, зокрема на території Воронезької області, має знання про методи спілкування з іноземними спецслужбами. Характер та спосіб вчинення даних кримінальних правопорушень свідчать про відсутність в обвинуваченого будь-яких моральних принципів та запобіжників щодо кримінальної поведінки, а в умовах воєнного стану, коли Україна опинилась в найбільш складних умовах через вторгнення країни-агресора. Зокрема, обвинувачений може безпосередньо чи із залученням інших осіб за допомогою мобільних додатків, вчиняти дії, направлені на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, і така діяльність загрожуватиме як життю та здоров'ю невизначеного кола осіб, так і безпеці держави в цілому.
Отже, стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 судом встановлено наявність високого ступеня ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які і на даний час не зменшились, а продовжують існувати.
Посилання прокурора на існування ризику перешкоджання кримінальному провадженні іншим чином носить не конкретний характер та жодного обгрунтування та доказів на підтвердження цього факту суду не надано. З цих підстав, цей ризик не враховується судом при вирішенні питання про наявність підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Щодо наявності підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України.
Суд зазначає, що метою застосування запобіжного заходу, в тому числі й такого виняткового, як тримання під вартою, відповідно до положень ч.1 ст.177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Крім того, при виборі між кількома запобіжними заходами, слід перевірити чи можуть більш м'які запобіжні заходи, запобігти ризикам, існування яких доведено прокурором.
Встановленим ризикам, з урахуванням конкретних обставин кримінальних правопорушень, ймовірності та вірогідності їх реалізації, продовження збройної агресії РФ проти України, не може запобігти будь-який інший, більш м'який запобіжний захід, оскільки навіть цілодобовий домашній арешт не зможе убезпечити обвинуваченого від продовження протиправної діяльності за допомогою залучення інших осіб, із використанням мобільного зв'язку, мобільних додатків для листування та незаконного впливу на свідків та перетину державного кордону по лінії фронту.
Суд зазначає, що у разі застосування цілодобового домашнього арешту, перебування під яким не виключає можливість використання обвинуваченим комп'ютерної техніки та мобільних телефонів, менеджерів, інтернет-з'єднань чи відвідування обвинуваченого іншими особами, які можуть бути залучені для продовження протиправної діяльності спрямованої на шкоду національній безпеці України, а також можуть бути спрямовані на незаконний вплив на свідків, неможливо запобігти ризику вчинити інші кримінальні правопорушення чи продовжити злочин у якому обвинувачується та ризику незаконного впливу на свідків.
За змістом ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється.
На час розгляду порушеного у клопотанні питання стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 встановлені та враховуються такі відомості про його особу: він раніше не судимий, має місце реєстрації та місце проживання, працевлаштований, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Оцінюючи в сукупності всі обставини, зокрема, надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує, особу обвинуваченого, його соціальні зв'язки, які не стали на заваді вчинення кримінальних правопорушень, вік та стан здоров'я, майновий стан, суд приходить до обґрунтованого висновку про високий ступінь ймовірності позапроцесуальних дій обвинуваченого, спрямованих на ухилення від суду, незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення чи вчинення інших злочинів чи продовження кримінального правопорушення у якому обвинувачується.
Суд зазначає, що встановлені обставини про особу обвинуваченого, його соціальні зв'язки, в світлі наведених вище фактичних даних не є настільки переконливими та вагомими, щоб знизити встановлені ризики до маловірогідності чи до їх виключення.
З урахуванням викладеного, суд вбачає підстави для задоволення клопотання прокурора та продовження ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки враховуючи наявні ризики, підвищену суспільну небезпечність інкримінованих йому кримінальних правопорушень, в даному випадку застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе дієво запобігти наявним в провадженні ризикам. На переконання суду, саме такий запобіжний захід, забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та в повній мірі забезпечить запобіганню ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Документів, які свідчать про неможливість утримання ОСОБА_5 під вартою, суду не надано.
Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Згідно з ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
В даному конкретному випадку, продовження строку тримання під вартою виправдано наявністю справжніх інтересів суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.
Частиною 4 ст. 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 111 КК України.
За наведених вище обставин, ураховуючи встановлені ризики, суд не визначає розмір застави у цьому кримінальному провадженні.
Керуючись статтями 131-132, 176-178, 183, 193, 194, 196, 199, 331, 369-372 КПК України, суд
Задовольнити клопотаня прокурора Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження стосовно обвинуваченого строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Продовжити раніше обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 07.06.2026 включно, без визначення розміру застави та утримувати в Державній установі «Київський СІЗО» Міністерства юстиції України.
Копію ухвали для виконання направити начальнику ДУ «Київський СІЗО» Міністерства юстиції України та начальнику ІТТ №1 ГУ НП в Київській області.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту оголошення, а обвинуваченим з моменту отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали оголошений 13.04.2026 о 08-40 год.
Головуючий суддя ОСОБА_9
Судді: ОСОБА_10
ОСОБА_11