13 квітня 2026 р. Справа № 520/23311/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, повний текст складено 15.01.26 по справі № 520/23311/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ НП в Харківській області), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основних та додаткових відпусток;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічних основних та додаткових відпусток за 2015-2017 роки.
В обґрунтування позову позивачем вказано, що відповідачем здійснено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основних та додаткових відпусток. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність в Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основних та додаткових відпусток.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічних основних та додаткових відпусток за 2015-2017 роки.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 по справі № 520/23311/25 шляхом викладення пункту 3 резолютивної частини в наступній редакції: «Зобов'язати ГУНП в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні щорічних основних та додаткових відпусток: за 2015 рік у кількості 03 діб, за 2017 рік у кількості 08 діб».
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що відповідно до довідки з УКЗ ГУНП в Харківській області (від 10.09.2025 № 110847-2025), вбачається, що ОСОБА_1 не використав щорічну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 03 діб, за 2017 рік не використав 08 діб додаткової відпустки.
Зазначає, що у відзиві на позовну заяву було вказано, що ОСОБА_1 не використав щорічну оплачувану відпустку за 2015 рік у кількості 03 діб, за 2016 рік використав в повному обсязі, за 2017 рік не використав 08 діб додаткової відпустки.
Отже, судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що позивач за 2016 рік календарні дні відпустки використав у повному обсязі. У зв'язку з чим ГУНП в Харківській області не може нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки за 2016 рік, оскільки за вказаний рік позивач використав дні відпустки у повному обсязі.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, отже, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Харківській області, звідки звільнений наказом з 05.10.2018.
На звернення позивача, відповідач повідомив, що грошова компенсація за невикористані відпустки за 2015-2017 позивачу не нараховувалася та не виплачувалася. У цей період виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток за попередні роки діючим законодавством не була передбачена.
Не погоджуючись із зазначеним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основних та додаткових відпусток.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції обираючи належний спосіб захисту прав позивача вважав за необхідне зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічних основних та додаткових відпусток за 2015-2017 роки.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР( далі- Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина 1 статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Питання виплати компенсації за невикористані відпустки при звільненні за роки, що передували року звільнення поліцейського, неодноразово було предметом дослідження Верховного Суду, зокрема у постанові від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19.
Вказані висновки в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.
У справі №160/10875/19 Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, №808/2122/18, №825/1038/16 і зазначив таке.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі-Закон №580-VIII). Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8, 11 статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, колегія суддів зазначає, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06 квітня 2016 року, питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, Верховний Суд у справі №160/10875/19 вважав правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №504/96-ВР і частини 1 статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.
Таким чином, Верховний Суд у справі №160/10875/19 дійшов висновку, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки .
Такі ж висновки підтримані Верховним Судом у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 листопада 2022 року при розгляді справи №640/85/20 та від 20 липня 2023 року при розгляді справи №200/18480/21.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами 1, 2, 3 і 4 статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин 8, 9, 10 та 11 статті 93 Закону №580-VIII ( в редакції, чинній на час звільнення позивача з поліції) поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами 1 та 2 статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок №260, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби в поліції) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).
Згідно з абзацами 7 і 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Колегія суддів зазначає, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас йому надано право використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
У наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19, від 04.11.2021 року по справі №440/5244/19.
Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки.
Як встановлено з матеріалів справи, а саме з довідки ГУ НП в Харківській області №110847-2025 від 10.09.2025, позивач при звільненні з органів Національної поліції не використав щорічну відпустку за 2015 рік у кількості 03 діб та щорічну відпустку за 2017 рік у кількості 08 діб додаткової відпустки.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки під час проходження служби позивач не використав частину календарних днів щорічних основних та додаткових відпусток та не отримав за таку частину грошову компенсацію, тому відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основних та додаткових відпусток.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основних та додаткових відпусток.
Натомість, колегія суддів не погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту прав позивача, оскільки зобов'язуючи Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічних основних та додаткових відпусток за 2015-2017 роки, судом першої інстанції не враховано, що позивач за 2016 рік календарні дні відпустки використав у повному обсязі.
На підтвердження аргументів апеляційної скарги, відповідач зазначає, що разом з відзивом на позовну заяву ним було долучено довідку ГУ НП в Харківській області №110847-2025 від 10.09.2025, з якої колегією суддів встановлено, що невикористані календарні дні щорічних основних та додаткових відпусток за 2015 рік становлять 3 календарних дні, а за 2017 рік 8 календарних днів. Крім того, з даної довідки встановлено, що за 2016 рік невикористані календарні дні щорічних основних та додаткових відпусток у позивача відсутні.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, а саме зобов'язуючи Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічних основних та додаткових відпусток за 2016 рік зробив помилкові висновки, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в цій частині позовних вимог.
У відповідності до ст. 242 КАС, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 року по справі №520/23311/25, в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічних основних та додаткових відпусток за 2015-2017 роки, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог частково.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 по справі № 520/23311/25 - скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічних основних та додаткових відпусток за 2015-2017 роки.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні щорічних основних та додаткових відпусток: за 2015 рік у кількості 03 діб, за 2017 рік у кількості 08 діб.
В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2026 у справі № 520/23311/25 - залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий