13 квітня 2026 року Київ справа №320/39208/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у встановленні та виплаті пенсії, без обмеження максимальним розміром у відповідності до рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/2877/23 про перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення та виплати різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії по день проведення перерахунку ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві встановити та виплачувати з 01.12.2019 ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним її розміром у відповідності до рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/11574/23 про перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду по справі №320/2877/23 відповідачем, на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, проведено перерахунок пенсії позивача. Проте пенсію позивачу було обмежено десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність. Відповідач листом відмовив позивачу у здійснення нарахування пенсії без обмеження максимальним розміром, з огляду на відсутність вказаного зобов'язання у рішенні суду.
Не погоджуючись із вищезазначеними діями Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та вважаючи їх протиправними та такими, що порушують його право на належний соціальних захист та справедливий і гарантований державою рівень пенсійного забезпечення, позивач звернувся до суду з позовом.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, де, заперечує щодо задоволення адміністративного позову.
Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, де заперечив проти доводів відповідача, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач є пенсіонером, отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 у справі №320/2877/23 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення відсотку грошового забезпечення з 85% до 70%, який повинен враховуватись при виплаті перерахованої пенсії з 01.01.2016 пенсії.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в проведенні перерахунку та виплаті пенсії на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 08.07.2021 №22/6-3247, виданої департаментом персоналу Міністерства внутрішніх справ України, розрахованого згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», із зазначенням основних і додаткових видів грошового забезпечення, відповідно до вимог ст.43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб», ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.01.2016 пенсії в розмірі 85% від суми грошового забезпечення, у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.12.2019, на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 08.07.2021 №22/6-3247, виданої департаментом персоналу Міністерства внутрішніх справ України, розрахованого згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», відповідно до вимог ст.43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб», ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 2 147,20 грн (дві тисячі сто сорок сім гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
На виконання цього рішення суду, у травні 2024 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві здійснено перерахунок пенсії позивача.
При цьому, відповідачем при здійсненні перерахунку пенсію позивача було обмежено максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимального розміру, починаючи з 01.12.2019.
Листом Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 21.07.2023 №24807-23726/Д-02/8-2600/23 повідомило позивача, що виходячи з резолютивної частини рішення №7-р Конституційного Суду України, а також норм ч. 1 ст. 2 Закону №2262, підлягають виплаті без обмеження максимальним розміром пенсії, призначені з 12.04.2023 особам, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканість України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року. З огляду на що відсутні підстави для виплати пенсії позивачу без обмеження максимального розміру.
Вважаючи свої права щодо обмеження пенсії максимальним розміром порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються: основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон № 2262, відповідно до якого законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VІ Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України Про державну службу, Про прокуратуру, Про статус народного депутата України, Про Національний банк України, Про Кабінет Міністрів України, Про дипломатичну службу, Про службу в органах місцевого самоврядування, Про судову експертизу, Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, Про наукову і науково-технічну діяльність, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Про пенсійне забезпечення, Про судоустрій і статус суддів, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI- у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві максимального розміру пенсії позивача при перерахунку пенсії на підставі рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.03.20232 у справі №320/2877/23, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21; від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21; від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18; від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20.
У зв'язку з цим, суд вважає, що відповідач протиправно застосував обмеження пенсії позивача максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.06.2023.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування обмеження пенсії позивача максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії саме з 01.06.2023.
Крім того, порушені права позивача підлягають захисту також шляхом зобов'язання відповідача здійснити з 01.06.2023 перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження максимальним розміром, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
При цьому, надаючи оцінку вимозі «здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром по день проведення перерахунку» пенсії, то суд підстав для її задоволення не вбачає, виходячи з наступного.
Право на захист це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення у майбутньому.
Отже, вимоги про зобов'язання «здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром по день проведення перерахунку» є передчасними, адже відповідний перерахунок ще не проведено, суму виплати не визначено, відповідно спір в цій частині фактично не існує. З огляду на що в цій частині позову слід відмовити.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України до судових витрат належить судовий збір. Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.
Враховуючи задоволення позовних вимог стягненню підлягає сума судового збору в розмірі 1073,60 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром пенсії, з урахуванням рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/2877/23 починаючи з 01.06.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 22933548; адреса: вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська обл., 08500) здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ) без обмеження максимальним розміром, з урахуванням рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/2877/23, починаючи з 01.06.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: вул. Бульварно - Кудрявська, 16, м. Київ, 04053).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.