13 квітня 2026 рокуСправа №160/657/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від № 262840028109 від 08.01.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 02.01.2026 року, зарахувавши до його загального страхового стажу періоди роботи з 24.10.1992 року по 05.04.1994 року та зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 гірником підземним період роботи з 01.09.1982 по 22.02.1985, з 15.04.1985 по 16.12.1998.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що відповідачем при розгляді заяви про призначення пенсії не враховано наявність в трудовій книжки записів щодо роботи позивача у тому числі і за професіями, що дають право на отримання пільгової пенсії за списком №1.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі №160/657/26. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
04.03.2026 від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшло клопотання про надання на виконання ухвали суду від 20.01.2026 копії електронної пенсійної справи позивача.
Відзиву на позовну заяву відповідачем не надано.
За правилами ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 26.03.2026 продовжити строк розгляду справи на розумний строк , достатній для всебічного та повного розгляду справи.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 перебуває з 13.01.2026 на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві і отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
02.01.2026 позивач звертався до органу Пенсійного фонду із заявою і документами про призначення йому пенсії за віком.
Заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.01.2026 №262840028109 на підставі ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю віку на дату звернення та необхідного страхового стажу роботи, визначеного законодавством .
При прийнятті рішенння, Головне управління виходило з того, що пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України №1058-ІV становить 60 років , а необхідний стаж -33 роки.
Страховий стаж заявника становить 29 р. 4 м. 2 дн.
Позивач вказує, що Головним управлінням безпідставно не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 22.02.1985, період роботи на шахті геологом підземним з 15.04.1985 по 16.12.1998 і період роботи на території російської федерації (архипелаг Шпицберген) з 24.10.1992 по 05.04.1994 гірничим геологом до пільгового стажу.
Відповідач, не погодившись з рішенням відповідача, вважаючи його протиправним, звернувся з позовом до суду.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(Закон №1058-IV) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Аналогічні норми містяться у п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За визначенням у ч. 1 ст. 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону України № 1058-IV.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закон України № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Статтею 62 закону України «Про пенсійне забезпечення'встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (в редакции постанови Держкомпраці С РСР від 02.08.1985 № 252 із змінами внесеними постановою Державного комитету СРСР з праці і соціальних питань від 19.10.1990 № 412) затверджено Інструкцію «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях».
Пунктом1.1 Інструкції №162 визначено, що трудова книжка є основним документом про трудової діяльності робітників та службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Інструкції №162 заповнення трудових книжок і вкладишів до них проводиться мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, біля яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і офіційною мовою СРСР.
Заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому працювати.
У трудову книжку вносяться, зокрема:
відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;
відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
У графі 3 розділу " Відомості про роботу " як заголовка пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 вказується дата прийому на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнято або призначено в такий цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади та присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменувань професій, зазначених у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт та професій робітників; для службовців - відповідно до найменувань посад, зазначених у Єдиній номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу.
Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому самому підприємстві оформляється в такому самому порядку, як і прийом на роботу (п. 2.13 Інструкції №162).
Пунктом 2.17 Інструкції №162 передбачено, у трудові книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів наступних документів:
б) про час навчання у професійно-технічних та інших училищах, на курсах та школах щодо підвищення кваліфікації, з перекваліфікації та підготовки кадрів.
Аналогічні норми наведені в подальшому і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 N 58.
Статтею 34 Закону УРСР «Про освіту» від 23.05.1991 №1060-XII було визначено, що в Українській РСР вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Верховний Суду у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 вказав, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).
Відповідно до п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За п. 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
На підтвердження періоду навчання з 01.09.1982 по 22.02.1985 позивачем надано копію диплому НОМЕР_1 від 04.03.1985 , відповідно до якої позивач у 1982 поступив і у 1985 (рішення Державної кваліфікаційної комісії від 22.02.1985) закінчив Лисичанський ордена Трудового Червоного Прапора гірничий технікум за спеціальністю «Геологія, пошуки та розвідка родовищ корисних копалин».
Записами трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 16.04.1986 підтверджується, що він 15.04.1985 був прийнятий на Шахту ім. В.М. Бажанова Виробничого об'єднання «Макіїввугілля» відповідно до наказу №53к від 15.04.1985.
Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР от 22 .08. 1956 . 1173 професія позивача відповідала розділу I. Гірничі роботи, позиція - підземні роботи Списку №1.
Отже, вказаний період зважаючи на вищенаведені норми підлягає зарахуванню до пільгового стажу.
Щодо позовних вимог в частині зарахування до загального страхового стажу періоду роботи позивача з 24.10.1992 року по 05.04.1994 року на території російської федерації (архипелаг Шпицберген) гірничим геологом, суд виходить з наступного.
Відповідно до записів трудової книжки 23.10.1992 позивач був направлений у відрядження до «Артикуголь» для роботи на архіпелаг Шпицберген (Норвегія) відповідно до наказу №1121 к від 23.10.1992 (запис №5);
06.04.1994 призначений головним геологом з підземними роботами ДВАТ Шахта «Калинівська-Східна'відповідно до наказу №279 к від 06.04.1994 (запис №6).
Професія позивача геолог підземний відповідала позиції 1010100г-20589 Геологи розділу 10100000 I. Горничі роботи Списку №1 постанови Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 р. N 10 і позиції 1010100г-20589 Геологи 10101000 підрозділу 10101000 1. Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень розділу 10100000 I. Гірничі роботи.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).
Відповідно до ст. 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
В силу положень ст. 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до ст. 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.
Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховуються при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Положення цієї Угоди були чинними на момент роботи позивача у спірних періодах та на момент звернення позивача з заявою про призначення йому пенсії (01.05.2023). Дія цієї Угоди припинена згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 639 від 24.06.2023.
При цьому суд враховує, що 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Постанова набрала чинності 02.12.2022.
Водночас, відповідно до п. 2 ст. 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.
Суд звертає увагу на те, що на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказані вище Угоди були чинними для України, а тому підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Спірним питанням є також незарахування відповідачем до пільгового стажу за Списком №1 гірником підземним періоду роботи з 15.04.1985 по 16.12.1998.
Записами трудової книжки позивача підтверджується, що позивач:
15.04.1985 був прийнятий геологом підземним до Шахти імені В.М. Бажанова Виробниме об'єднання «Макіїввугілля» відповідно до наказу №53к від 15.04.1985;
18.10.1986 звільнений за п. 5 ст. 36 КЗпП УУРСР за переведенням до Шахти «Калинівська-Східна» Виробничого об'єднання «Макіїввугілля» відповідно до наказу №337/к від 18.10.1986;
19.10.1986 прийнятий головним геологом підземним Шахти «Калинівська-Східна» Виробничого об'єднання «Макіїввугілля» відповідно до наказу №17 кв від 19.10.1986;
23.10.1992 відряджений до «Артикуголь».
06.04.1994 призначений головним геологом з підземними роботами відповідно до наказу №279к від 06.04.1994;
16.12.1986 звільнений за п. 5 ст. 36 КЗпПУкраїни за переведенням відповідно до наказу №18-к від 16.12.1998.
Таким чином, зарахуванню до пільгового стажу за Списком №1 підлягає період роботи позивача з 15.04.1985 по 16.12.1986.
При цьому, суд звертає увагу на те, що позивач помилково просить зарахувати період роботи гірником підземним, зважаючи, що за записами трудової книжки він працював геологом підземним.
Копія трудової книжки, яка є первинним джерелом інформації про стаж позивача і підтверджує його роботу у спірні періоди. При цьому, позивач не відповідає за недоліки оформлення трудової книжки.
Діючим законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед іншими відомостями.
Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, з метою визначення права на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 10.12.2020 року у справі №372/403/17.
Суд наголошує, що визначальним для призначення пенсії є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Як вже було вказано вище відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладено на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Щодо атестації робочих місць позивача, суд виходить з наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України (Порядок №442) від 01.08.1992 №442 затверджено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці і розроблені на виконання постанови №442 Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41 (Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно п.4 Порядку №442 та підп.1.5 п. 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому, навіть не проведення або своєчасність проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівників і не може позбавити їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах.
За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16 відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Таким чином, виходячи з вищенаведеного відповідач при прийнятті спірного рішення не дослідив можливість зарахувати вказаний період до пільгового стажу позивача за Спискмом №1.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду із даним позовом було сплачено судовий збір у сумі 1 064,96 грн., що підтверджується квитанцією ІD: 1428-1774-4699-8321 від 12.01.2026.
Суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, враховуючи задоволення позову вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 532,48 грн.
Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії-задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від № 262840028109 від 08.01.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 02.01.2026 року, зарахувавши до його загального страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 24.10.1992 року по 05.04.1994 та зарахувавши до пільгового стажу за Списком №1 період навчання з 01.09.1982 по 22.02.1985, період роботи геологом підземним з 15.04.1985 по 16.12.1998.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 532 (п'ятсот тридцять дві ) грн. 48 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона