13.04.26
Справа № 642/7079/25
Провадження № 1-кп/642/159/26
Іменем України
13 квітня 2026 року Холодногірський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисників - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 187, ч.2 ст. 146 КК України, відносно ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 187, ч.2 ст. 146, ч.5 ст. 407 КК України,
В провадженні суду перебуває обвинувальний акт відносно ОСОБА_6 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 187, ч.2 ст. 146 КК України, та відносно ОСОБА_7 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 187, ч.2 ст. 146, ч.5 ст. 407 КК України.
В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 строку тримання під вартою, у зв'язку з наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, враховуючи особу обвинувачених та обставини інкримінованих їм злочинів.
Обвинувачений ОСОБА_6 проти клопотання прокурора заперечував, вважав його формальним та необгрунтованим. Зазначив, що потерпілу вже допитано судом, а тому ризики зменшились. Також зазначив про наявність у нього міцних соціальних зв'язків. Крім того, вважав, що стороною обвинувачення не надано доказів його вини в інкримінованих злочинах, а покази потерпілої частково спростували фактичні обставини та кваліфікуючі ознаки інкримінованих йому злочинів.
Захисник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_4 підтримала свого підзахисного.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 проти клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою заперечували, просили більш м'який, не пов'язаний з позбавленням волі, зокрема, домашній арешт.
Заслухавши думку учасників процесу, суд приходить до наступних висновків.
Ухвалою суду від 20.02.2026 обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківській слідчий ізолятор» строком на 60 діб, а саме: до 20.04.2026 включно, без визначення розміру застави.
Ухвалою суду від 20.02.2026 обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківській слідчий ізолятор» строком на 60 діб, а саме: до 20.04.2026 включно, без визначення розміру застави.
Частиною 1 ст. 331 КПК України визначено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити також виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
За положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25.04.2003 року №4 запобіжні заходи застосовуються за наявності підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений буде намагатись ухилятися від слідства або суду, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Разом з тим, взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим такий обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, що випливають норм КПК України, і його належної поведінки.
Крім того, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
При вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує тяжкість злочинів, які йому інкримінуються, згідно з обвинувальним актом, а саме незаконне позбавлення волі, вчинене з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, способом, небезпечним для здоров'я потерпілого (ч.2 ст. 146 КК України), та напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану (ч.4 ст. 187 КК України), який є особливо тяжким злочином, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років, що, на думку суду, свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від суду для уникнення кримінальної відповідальності.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений, з метою уникнення покарання, передбаченого за злочини, які йому інкримінуються, може вдатися до відповідних дій.
Щодо доводів обвинуваченого про недоведеність прокурором обвинувачення та відсутність доказів його вини, суд зазначає, що розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого під час судового розгляду суд не надає оцінки доведеності пред'явленого обвинувачення. Оцінку достатності, допустимості доказів, зібраних стороною обвинувачення, суд надасть за результатами судового провадження, оцінивши всі докази як окремо, так і в їх сукупності.
Крім цього, поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та зважаючи практику Європейського суду з прав людини», стандарт доказування «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ризики, зазначені прокурором, є дійсними та не зменшились. А тому обвинувачений ОСОБА_6 , перебуваючи під іншим запобіжним заходом, не пов'язаним з триманням під вартою, може вчинити дії, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, і вони виключають, на даний час, можливість зміни міри запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який.
Відтак, суд не вбачає підстав для не продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою або його зміни на більш м'який, а тому клопотання прокурора підлягає задоволенню.
Також при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує злочини, які йому інкримінуються, серед яких є особливо тяжкий, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років. Крім того, судом береться до уваги, що ОСОБА_7 є військовослужбовцем, якому інкримінується також вчинення злочину за ч.5 ст. 407 КК України, в період воєнного стану.
Викладене, на думку суду, свідчить про те, що обвинувачений може переховуватись від суду для уникнення кримінальної відповідальності, може незаконно впливати на свідків, або вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризики, зазначені прокурором в клопотанні, на думку суду не зникли та не зменшилися наразі, і вони виключають, на даний час, можливість зміни обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід на більш м'який.
Крім того, свідки сторони обвинувачення наразі не допитані, а тому перебуваючи під іншим запобіжним заходом, не пов'язаним з триманням під вартою, обвинувачений ОСОБА_7 може вчинити дії, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Таким чином, суд не вбачає підстав для не продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою або його зміни на більш м'який, а тому клопотання прокурора підлягає задоволенню.
Відповідно до п.1 ч.4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Враховуючи обставини злочинів за ст.ст. 146, 187 КК України, вчинення яких інкримінується ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , суд не визначає їм заставу.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 177, 181, 182, 291, 331 КПК України, суд,-
ухвалив:
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, а саме до 11.06.2026 включно без визначення застави.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, а саме до 11.06.2026 включно без визначення застави.
Строк дії ухвали до 11.06.2026 включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченими - в той же строк, але з моменту вручення їм копії ухвали суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Головуючий суддя