Справа № 201/86/25
Провадження № 2/201/403/2026
06 квітня 2026 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - Демидової С.О.
з секретарем судового засідання Терновою А.В.
за участі:
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, -
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
06 січня 2025 року до Жовтневого районного суду міста Дніпра з позовом звернулися ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 .
ОСОБА_4 просив суд:
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 матеріальну школу завдану кримінальним правопорушенням у розмірі 253 990 грн та моральну шкоду у розмірі 400 000 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 24 грудня 2022 року близько 06:20 ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Hyundai Accent» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_6 , рухаючись по пр. Героїв в м. Дніпро, здійснив наїзд на ОСОБА_7 , який переходив дорогу. Внаслідок дорожньо - транспортної пригоди ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_2 о 07: 20 в КП «Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечникова.
За даним фактом СУ ГУНП у Дніпропетровській області було відкрито кримінальне провадження № 12022040000000719 за ч. 2 ст. 289 КК України, відносно ОСОБА_2 . У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_4 було визнано потерпілим.
Вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 листопада 2023 року у справі № 201/8147/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Відповідно до положень ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбуття покарання у вигляді позбавлення волі з випробувальним строком на три роки.
Так, ОСОБА_4 було спричинено матеріальну шкоду, яка становить 92 490 грн та складається з 25 000 витрати на поминальний обід, 30 620 грн витрати на встановлення пам'ятника, 17 870 грн. витрати на поховання, 19 000 грн. витрати на підготовку могили.
Окрім того позивач ОСОБА_4 зазнав матеріальних витрат за надання послуг по догляду за його матір'ю ОСОБА_5 , стан здоров'я якої після смерті чоловіка значно погіршився та оскільки син не має змоги постійно доглядати за нею було укладено договір про надання послуг з догляду за ОСОБА_5 вартість яких становить 8 500 грн. щомісячно. Відповідно послуги надавалися в період з 10 січня 2023 року по 12 липня 2024 року тобто 19 місяців та вартість наданих послуг становить 161 500 грн.
Окрім матеріальної шкоди ОСОБА_4 зазнав і моральної шкоди у зв'язку із втратою батька.
Відповідач жодним чином не намагався вибачитися перед потерпілим чи його родиною, не кажучи вже про відшкодування завданої шкоди. В ході розгляду кримінального провадження відповідач дійсно надсилав ОСОБА_4 грошовий переказ в розмірі 15 000 грн., який він не зміг отримати оскільки його прізвище було зазначено з помилкою. Також під час розгляду апеляційної скарги на вирок суду ОСОБА_2 повторно направив поштовий переказ на суму 10 000 грн. про що не попередив позивача.
Тому спричинену моральну шкоду ОСОБА_4 оцінює в 400 000 грн та просить стягнути з відповідача на його користь(а.с 1-10).
11 червня 2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог пославшись на наступне.
Так ним повністю визнано свою провинну стосовно кваліфікованого йому кримінального правопорушення, про що також відображено у вироку суду. Окрім того вироком суду встановлено грубу необережність потерпілого пішоходу ОСОБА_7 , який рухався на заборонений сигнал світлофора по регульованому пішохідному переходу, а тому суд просив застосувати ст. 1193 ЦК України.
Також зазначив що звернення позивача до суду з позовом є передчасним, оскільки для отримання страхового відшкодування йому необхідно було звернутися до ТОВ СК «Гардіан» в передбаченому законом порядку. Крім того ТОВ СК «Гардіан» повинні бути залученні до справи у якості співвідповідача або ж третьої особи.
Розуміючи психологічний стан і моральні страждання потерпілого він намагався частково відшкодувати спричинену шкоду, проте потерпілий жодного разу не озвучував конкретної суми та постійно відмовлявся від отримання часткової матеріальної компенсації.
Зазначив що матеріальна шкода заявлена позивачем у розмірі 161 500 грн., є необгрунтованою, оскільки ОСОБА_4 як син ОСОБА_5 зобов'язаний доглядати сам свою матір похилого віку. Крім того докази надані на підтвердження поховання та підготування могили є неналежними оскільки не містять номеру та дати та не є платіжним документом. Фіскальний чек на пам'ятник також не є належним доказом оскільки не має замовника та кому був поставлений вказаний пам'ятник (а.с.66-68).
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 06 січня 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с. 36).
Відповідно до ч.6 ст.187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Відповідно до ч.8 ст.187 ЦПК України, суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
07 січня 2025 року згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру, щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с. 37-38).
07 січня 2025 року надійшла відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с. 37-38).
Ухвалою судді від 10 січня 2025 року по даній справі відкрито загальне позовне провадження (а.с. 39-40).
08 грудня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадженні у справі та призначено до судового розгляду по суті(а.с. 108-109).
В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі, окрім того повідомив суду, що позивач звертався до страхової компанії «Гардіан» та отримав страхову виплату, також підтвердив що відповідачем під час слухання кримінального провадження було перераховано на відшкодування моральної шкоди 15 000 грн., які позивач не отримав оскільки було невірно зазначено його прізвище та в подальшому при перегляді апеляційним судом вироку суду позивач отримав переказ від відповідача в розмірі 10 000 грн.
Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог вважаючи їх передчасними, окрім того відповідач в судовому засідання пояснив що як при розгляді кримінального провадження так і в цьому судовому засіданні він визнає свою провину та не одноразово пропонував позивачу відшкодувати спричинену моральну шкоду.
Фактичні обставини, встановлені судом
Вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 листопада 2023 року справа № 201/8147/23, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки. Відповідно до положень ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на 3 (три) роки.
Відповідно до вироку суду встановлено «24 грудня 2022 року приблизно о 06 годині 20 хвилин, водій ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем «Hyundai Accent» реєстраційний номер НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 належить ОСОБА_6 , здійснював рух на дозволяюче зелене світло світлофора, у темний час доби без увімкненого вуличного освітлення, по сухому, асфальтобетонному дорожньому покриттю пр. Героїв, в Соборному районі м. Дніпро, проїжджа частина якої має по чотири смуги для руху в кожному напрямку, з боку вул. Б. Слави в напрямку вул. Набережна Перемоги в м. Дніпро. В цей же час, тобто 24 грудня 2022 року, приблизно о 06 годині 20 хвилин на проїжджій частині пр. Героїв в Соборному районі м. Дніпро, в порушення вимог п.п. 4.7, 4.9, Правил дорожнього руху України, рухаючись на забороняючий сигнал світлофора по регульованому пішохідному переходу рухався пішохід ОСОБА_7 , який перетинав проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху автомобіля, який в процесі свого руху перетнувши острівець безпеки, змінив напрямок руху ліворуч, та продовжив перетинати проїзну частину діагонально, за межами пішохідного переходу. У ході руху водій ОСОБА_2 , проявляючи кримінальну протиправну недбалість, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинен був та міг їх передбачити, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінам, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху та маючи можливість об'єктивно виявити пішохода ОСОБА_7 , який перетинав проїзну частину пр. Героїв у м. Дніпро, зліва на право відносно руху автомобіля, за межами регульованого пішохідного переходу, завчасно не вжив усіх можливих дій для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, в результаті чого 24 грудня 2022 року приблизно о 06 годині 20 хвилин, в районі буд. 3-Д по пр. Героїв у м. Дніпро здійснив наїзд передньою правою частиною керованого автомобіля «Hyundai Accent» реєстраційний номер НОМЕР_2 , на праву бічну та дещо задню поверхню тіла пішохода ОСОБА_7 (а.с. 25-35).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_4 (а.с. 22).
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є сином ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_5 (а.с. 24)
На підтвердження стану здоров'я ОСОБА_5 надано медичні виписки від 14 листопада 2024 року (а.с. 13) та від 17 грудня 2024 року (а.с. 14),
10 січня 2023 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 укладено договір про надання послуг № 1/10.01.23 в тім що остання буде доглядати за ОСОБА_5 та оплата її послуг становить 8 500 грн. (а.с. 15-16)
На виконання даного договору надано акти виконаних робіт з 10 січня 2023 по 12 липня 2024 року (а.с. 17 19)
Позивачем на підтвердження понесення матеріальної шкоди надано:
-накладну від 24 грудня 2022 року на поховання ОСОБА_7 в розмірі 17 870 грн. (а.с. 21) та в розмірі 19 000 грн.
-квитанцію до прибуткового касового ордеру від 26 грудня 2022 року про оплату з послуг харчування поминального обіду ОСОБА_9 в розмірі 25 000 грн. (а.с. 22).
-квитанцію про сплату 16 грудня 2024 року за пам'ятник зі встановленням в розмірі 30 620 грн. (а.с. 20)
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем та відповідачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Між сторонами виник спір щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої загибеллю в ДТП батька позивача.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Законодавець у ч.1ст.16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч.2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Норми частини 2 та 3статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 1 статті 1168ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Відповідно до вимог частин 2 та 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, обов'язок доведення вини власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року № 14-463цс18 (справа № 210/5258/16-ц) та постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року № 61-44173св18 (справа № 336/3665/16-ц).
Шкода спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року по справі № 127/13341/20.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого.
Зазначене вище відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постановах :від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі№ 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03 червня2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18),від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20).
При цьому, згідно з частиною другою статті 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, тобто груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, а не відмови у повному обсязі.
При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 727/8980/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 461/8496/15-ц, у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 148/2109/17, від 04 березня 2020 року у справі № 641/3547/17, від 22 липня 2020 року № 520/11029/14-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 285/4223/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/10236/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 199/6848/16-ц.
Судом встановлено, що вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 листопада 2023 року справа № 201/8147/23, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Вироком суду встановлено що 24 грудня 2022 року, приблизно о 06 годині 20 хвилин на проїжджій частині пр. Героїв в Соборному районі м. Дніпро, в порушення вимог п.п. 4.7, 4.9, Правил дорожнього руху України, рухаючись на забороняючий сигнал світлофора по регульованому пішохідному переходу рухався пішохід ОСОБА_7 , який перетинав проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху автомобіля, який в процесі свого руху перетнувши острівець безпеки, змінив напрямок руху ліворуч, та продовжив перетинати проїзну частину діагонально, за межами пішохідного переходу.
Отже судом було встановлено грубу необережність потерпілого ОСОБА_7 .
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що груба необережність потерпілого не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від вини потерпілого.
На думку суду, позивач поза розумним сумнівом зазнав моральних та душевних страждань у зв'язку зі смертю близької людини. Наявність у позивача душевних страждань є очевидною.
Водночас судом не встановлено, що подія трапилась внаслідок протиправної поведінки потерпілого ОСОБА_7 , а тому особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має відповідати за завдану позивачеві шкоду незалежно від її вини.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" міститься роз'яснення про те, що шкода, заподіяна особі підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від вини.
Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій у аналогічних справах.
З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв'язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.
У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в)при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах.
Особливо примітним і, безперечно, слушним, зважаючи на важливість закріплення однакового розуміння принципів дії механізму захисту особистих немайнових прав потерпілих осіб, є прагнення ЄСПЛ додержуватися послідовної лінії у визначенні розмірів компенсацій, що присуджуються в аналогічних справах.
Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 372/4412/15-ц, а тому (у відповідності до частини 4статті 263 ЦПК України) підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З урахуванням встановлених обставин справи, наявності нехтування потерпілим Правил дорожнього руху, яка сприяла виникненню шкоди, враховуючи визнання відповідачем своєї вини, намагання останнього при розгляді кримінальної справи відшкодувати спричинену моральну шкоду, на думку суду, справедливим та розумним розміром відшкодування моральної шкоди на користь позивача в даному випадку буде сума в розмірі 50 000 грн, що враховує глибину та тривалість душевних страждань позивача і відповідає принципу співмірності.
Отже, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та стягнення з відповідача на користь позивача 50 000 грн.
Стосовно позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди суд зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до вимог статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За приписами п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до Полісу № АР/2701064 страхова відповідальність власника транспортного засобу «Hyundai Accent» реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 була застрахована ТОВ «СК «Гардіан».
В судовому засіданні було встановлено що позивач звертався до страхової компанії «Гардіан» та отримав страхову виплату в межах діючого полісу, дану обставину було підтверджено представником позивача в судовому засіданні.
Позивач при звернені до суду окрім моральної також просив суд відшкодувати йому спричинену й матеріальну шкоду, а саме 161 500 грн. витрати по догляду за матір'ю позивача (дружини померлого), 25 000 грн. витрати на поминальний обід, 30 620 грн. витрати на встановлення пам'ятника, 17 870 грн. витрати на поховання, 19 000 грн. витрати на підготовку могили.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 76 доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.ч. 1, 2, 4, 8, 9, 10 ст.83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стосовно витрат по догляду за матір'ю суд зазначає наступне, що відповідно до ст. 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Тобто догляд за матір'ю це обов'язок сина, а не матеріальна шкода спричинена діями відповідача, окрім того позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того що мати перебувала на утриманні батька та останній фактично утримував та доглядав за нею, та в результаті його смерті цей обов'язок ліг на плечі сина.
Стосовно витрат на поховання, підготування могили та встановлення пам'ятника, суд зазначає, що на підтвердження понесених витрат позивачем надано неналежні докази, оскільки накладна без номеру та дати не є платіжним документом, стосовно фіскального чеку на встановлення пам'ятника не зазначено кому саме було встановлено даний пам'ятник та хто за нього сплачував.
Відносно витрат на поминальний обід в розмірі 25 000 грн. на підтвердження чого надано квитанцію, суд зазначає що дані витрати повністю покриваються страховою виплатою.
Суд враховує, що за правилами статті 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, розмір матеріальних витрат позивача, пов'язані з поминальним обідом є меншими за отримане страхове відшкодування.
Крім того, суд враховує, що потерпіла особа та страховик визначили розмір страхового відшкодування шляхом укладення двостороннього договору про врегулювання страхового випадку.
Виплата страхового відшкодування у розмірі, визначеному домовленістю між потерпілим та страховиком, якщо він менше страхової суми (ліміту відповідальності), не створює обов'язку для заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність відповідно до вимог Закону № 1961-IV, відшкодувати різницю між розміром такого відшкодування та реальним розміром шкоди, заподіяної потерпілому на підставі статті 1194 ЦК України, якщо заподіювач шкоди доведе, що розмір страхового відшкодування, визначений за домовленістю між потерпілим та страховиком, є меншим, ніж розмір оціненої шкоди, яка підлягала виплаті страховою компанією відповідно до пунктів 22.1статті 22
Закону № 1961-IV у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі.
Укладаючи договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, особа розраховує на те, що у разі настання страхового випадку її майнові інтереси будуть захищені шляхом здійснення страховою організацією виплати на користь потерпілої особи у межах страхових сум (ліміту відповідальності), визначених таким договором.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача спричиненої майнової шкоди, задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду на підставі п. 2 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір», та враховуючи, що позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто у сумі 1 211, 20 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 355 ЦПК України суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_7 ) спричинену моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_4 , АДРЕСА_1
Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2
Повний текст рішення буде складено 13 квітня 2026 року
Суддя С.О. Демидова