Справа № 175/18788/25
Провадження № 2/175/806/26
Іменем України
"10" квітня 2026 р. с-ще Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Журавель Т.С., за участю секретаря судового засідання Вербицької К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» звернулося до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог вказано, 11.04.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4547679 шляхом обміну електронними повідомленнями. Відповідно до розділу 1 кредитного договору, ТОВ «Лінеура Україна» було зобов'язано надати позичальникові грошові кошти в сумі 6000 грн на визначених у договорі умовах. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання за кредитним договором виконало та надало позичальникові гроші кошти шляхом їх перерахування на карту позичальника. Відповідач виконував взяті на себе зобов'язання з істотним порушенням умов договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, що спричинило виникнення простроченої заборгованості у сумі 43197 грн. 71 коп.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 18.11.2025 року дану позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.12.2025 року по справі №175/18788/25, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 4547679 від 11.04.2024 року у розмірі 43197 грн. 71 коп.
Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11.02.2026 року скасовано заочне рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.12.2025 року по справі №175/18788/25, та призначено цивільну справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
06.03.2026 року відповідач через канцелярію суду подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позивачем не надано належних та допустимих доказів перерахування грошових коштів на рахунок відповідача. Водночас відповідач вказала, що погоджується сплатити суму основного боргу (тіло кредиту), однак категорично не погоджується з розміром нарахованих процентів, вважаючи їх неспівмірними. З огляду на викладене, відповідач просить суд зменшити розмір нарахованих процентів до співмірного та справедливого рівня.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, розгляд справи просили здійснювати без їх участі.
У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
11.04.2024 року ОСОБА_1 уклала із ТОВ «Лінеура Україна» договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4547679 шляхом обміну електронними повідомленнями.
Відповідно до Розділу 1 кредитного договору, ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язується надати позичальнику грошові кошти в гривні в сумі 6000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. Кредит надається строком на 360 днів. Стандартна процентна ставка становить 2,50% на день. В окремих випадках, вcтановлених договором (що в свою чергу не передбачають неналежне виконання позичальником зобов'язань) може застосовуватися знижена (акційна) процентна ставка, яка становить 0,01% на день.
Згідно листа ТОВ «Пейтек» №20241226-260 від 26.12.2024 року, що здійснює перерахування коштів на підставі договору про надання платіжних послуг з переказу коштів, 11.04.2024 року від ТОВ «Лінеура Україна» було перераховано кошти у сумі 6000 грн на платіжку картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 .
Згідно розрахунку заборгованості за договором № 4547679, станом на 24.12.2024 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 43197 грн 71 коп., що складається з заборгованості з тіла кредиту в розмірі 5999,99 грн., заборгованості по відсотках - 34197 грн 72 коп., та пені, (штрафу) - 3000,00 грн.
24.12.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» було укладено договір факторингу № 01.02-36/24, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами, в тому числі за договором про надання банківських послуг №4547679.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів.
Згідно ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним Договором.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 628 ЦК України Договір, що укладається між Банком та клієнтом є змішаним договором, в якому містяться елементи різних договорів, в тому числі але не виключно: договору банківського рахунка; договору про споживчий кредит.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4547679, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Крім того, суд доходить висновку, що позивач набув права вимоги за вказаним договором, що підтверджується договором факторингу №01.02-36/24 та реєстром боржників до договору факторингу.
При цьому, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 34197 грн. 72 коп. суд виходив з наступного.
Згідно з положеннями статті 627 ЦК України, та статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до п. 5 ч. 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Так, згідно до розділу 1 кредитного договору, ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язується надати позичальнику грошові кошти в гривні в сумі 6000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Кредит надається строком на 360 днів. Стандартна процентна ставка становить 2,50% на день.
Суд звертає увагу, що в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 року по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
Також відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до п.8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 34197 грн. 72 коп. не є співрозмірною сумі тіла кредиту у розмірі 6000 грн., що суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне зменшити розмір процентів за вказаним договором до суми тіла кредиту.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 3000 грн, суд звертає увагу на наступне.
Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.
Відповідно до Закону України від 15.03.2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, п. 2 ч. 3 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування.
Оскільки кредитний договір було укладено 11.04.2024 року, тобто під час дії воєнного стану, на вимогу щодо стягнення 3000 грн. штрафних санкцій поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.
Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Таким чином, суд доходить висновку, що вимога про стягнення штрафних санкцій за цим договором не підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Дослідивши встановлені фактичні обставини у справі, надавши оцінку доказам, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 11999 грн 99 коп.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі прапорційно задоволених позовних вимог, що становить 672 грн 92 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 27, 76-81, 89, 141, 258, 263, 265, 268, 273, 280-289, 354, 355 ЦПК України,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8) заборгованість за договором про споживчий кредит № 4547679 від 11.04.2024 року у розмірі 11999 грн. 99 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8) суму сплаченого судового збору у розмірі 672 грн 92 коп.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т. С. Журавель