Справа № 694/890/26 1-кс/694/230/26
про застосування запобіжного заходу - домашній арешт
01.04.2026 року м. Звенигородка
Звенигородський районний суд Черкаської області в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3
слідчого ОСОБА_4 ,
розглянувши у судовому засіданні клопотання старшого слідчого СВ Звенигородського РВП ГУ НП в Черкаській області майора поліції ОСОБА_5 , погоджене прокурором Лисянського відділу Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_6 , у кримінальному провадженні № 12026250360000380 від 31.03.2026про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, неодруженого, працюючого зварювальником «Агрофірма Корсунь», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який депутатом, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, учасником бойових дій не є, на утриманні малолітніх дітей немає, раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, -
з участю підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_8 ,
Старший слідчий СВ Звенигородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області ОСОБА_5 звернулася до суду із клопотанням про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування клопотання вказує, що у провадженні слідчого відділу Звенигородського районного відділу поліції ГУНП в Черкаській області перебувають матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12026250360000380 від 31.03.2026за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 30 березня 2026 року близько 08.00 години, ОСОБА_7 , знаходячись в приміщенні будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 , у якому проживає разом із співмешканкою ОСОБА_9 та який на праві власності належить ОСОБА_10 , вчиняючи правопорушення пов'язане з домашнім насильством, тобто діяння економічного насильства, що вчиняються в сім'ї в межах місця проживання між родичами відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» №2229-VIII, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне позбавлення житла співмешканки, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, передбачаючи можливість настання небезпечних наслідків, на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин з останньою, діючи умисно, з метою пошкодження майна, за допомогою бензину та сірників, шляхом внесення джерела запалювання у вигляді відкритого полум'я, здійснив підпал будинку із середини, що зумовило пожежу у будинку. У результаті умисних незаконних дій ОСОБА_7 вогнем знищено меблі, речі домашнього вжитку, вікна та пошкоджено облаштування стін та стелі будинку по всій площині кімнат будинку, які належать ОСОБА_11 , чим заподіяло потерпілій матеріальну шкоду.
Таким чином, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України - умисне знищення або пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки.
Відомості по даному факту 30.03.2026 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026250360000380.
30.03.2026 о 16 год. 49 хв. ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 208 КПК України, та 31.03.2026 ОСОБА_7 в порядку, передбаченому 278 КПК України вручено повідомлення про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.
В матеріалах кримінального провадження міститься достатньо фактичних даних для обґрунтованої підозри ОСОБА_7 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, які містяться у протоколах слідчих дій та інших документах.
Крім того слідчий вказує, що в ході досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які обґрунтовані тим, що підозрюваний ОСОБА_7 усвідомлює, що за вчинений злочин, в разі доведення його вини, йому загрожує максимальне покарання у вигляді 10 (десяти) років позбавлення волі, яке згідно санкції інкримінованої статті ( ч.2 ст. 194 КК України) є безальтернативним найсуворішим видом кримінального покарання, а тому, зважаючи на тяжкість покарання, підозрюваний, з метою уникнення від покарання може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. Звільнення від кримінальної відповідальності чи звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення цього злочину законодавством України не передбачено. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Крім того, на даний час у підозрюваного ОСОБА_7 відсутнє постійне місце проживання, що безсумнівно може сприяти останньому в ухиленні від органу досудового розслідування та суду. Ризик незаконного впливу на свідків чи потерпілого у даному кримінальному провадженні обґрунтовується тим, що ОСОБА_7 усвідомлює невідворотність покарання у вигляді реального позбавлення волі за вчинене кримінальне правопорушення, а тому може здійснювати погрози, підкуп, умовляння свідків, схиляння їх до дачі неправдивих показань, зокрема свідка ОСОБА_9 , яка обізнана про обставини вчиненого кримінального правопорушення та надала слідству викривальні показання. За таких обставин можна зробити висновок, що підозрюваний може здійснювати незаконний вплив шляхом здійснення погроз насильницькими діями, в результаті чого схилити свідків у кримінальному провадженні до дачі неправдивих показань. Ризик іншим чином перешкодити кримінальному провадженню, може виразитися у створенні підозрюваним штучних доказів та підбурюванні осіб, зокрема, з числа жителів с-ще Стеблів Звенигородського району Черкаської області, які не були свідками кримінального правопорушення, до надання завідомо неправдивих свідчень на підтвердження висунутих ним захисних версій, з урахування цього може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Беручи до уваги вище викладене, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, репутації та характеристики підозрюваного, застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам передбачених ст. 177 КПК України.
В судовому засіданні прокурор та слідчий підтримали дане клопотання та просили його задовольнити. Слідчий ОСОБА_4 зазначив, що даний вид запобіжного заходу є об'єктивним та забезпечить належну поведінку підозрюваного.
Підозрюваний ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що будинок, в якому проживає спільно із співмешканкою та її донькою, раніше належав йому в порядку спадкування після смерті батьків, надалі він передав його у власність доньки співмешканки з доброї волі, після чого співмешканка та її донька почали поступово виганяти його з будинку, позбавляючи житла, та таким чином він був доведений до крайнього стану, коли, розхвилювавшись та діючи у стані сильного душевного тиску, вирішив підпалити автомобілі та будинок, щоб вони не дісталися нікому. Про вчинене щиро шкодує.
Захисник ОСОБА_8 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання та застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби, зазначив, що ОСОБА_7 не становить суспільгної небезпеки, скоював правопорушення достеменно знаючи, що в будинку відсутні будь-які особи, долучив характеризуючі дані на ОСОБА_7 , відповідно до яких підзахисний позитивно характеризується, не перебуває на обліку в нарколога та психіатра, перебуває на диспансерному обліку, хворіє на цукровий діабет ІІ ст. Вважає, що за наявності всіх обставин, можливо застосувати до підозрюваного домашній арешт.
Свідок ОСОБА_12 (донька підозрюваного) зазначила, що хвилюється за батька, який є хворим і в момент приступів діабету потребує сторонньої допомоги, зазначила, що у звичайному житті не спостерігала раніше агресивної поведінки з його боку, батько зазвичай спокійна та врівноважена людина, завжди приходить на допомогу та підтримує її у складні часи.
Свідок ОСОБА_13 (колишня співмешканка) в судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_7 навідує їхню спільну доньку ОСОБА_12 , завжди чемний та спокійний, надала згоду на його перебування у власному помешканні під час можливо призначеного заходу - домашнього арешту.
Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши зміст та мотиви клопотання і додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступного.
Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_7 слід виходити з наступного.
У даному кримінальному провадженні зв'язок підозрюваного ОСОБА_7 з вчиненим кримінальним правопорушенням підтверджується наявними у кримінальному провадженні доказами. Сукупність цих доказів дають підстави вважати, що причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України є обґрунтованою, що дає підстави для застосування до нього одного з запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, з метою забезпечення кримінального провадження. Такими доказами є: дані протоколу огляду місця події від 30.03.2026; покази потерпілої ОСОБА_10 від 30.03.2026; покази свідка ОСОБА_14 від 31.03.2026; покази свідка ОСОБА_15 від 31.03.2026; покази свідка ОСОБА_9 від 31.03.2026; дані акту про пожежу; інші матеріали кримінального провадження.
Щодо наявності вказаних ризиків слідчий суддя приходить до наступного.
Стаття 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 передбачає, що при розгляді справ, суди застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Так, слідчий суддя вважає доведеним ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст.177 КПК, оскільки ризик переховування від органу досудового розслідування/суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання (кримінальне правопорушення за ч.2 ст. 194 КК України, у якому обґрунтовано підозрюється ОСОБА_7 відповідальність за який передбачає безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до десяти років). Тяжкість ймовірного покарання особливо сильно підвищують ризик переховування від органу досудового розслідування та/або суду на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Ризик передбачений п. 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України слідчим і прокурором в судовому засіданні в достатній та переконливій мірі не доведений.
Відтак слідчий суддя вважає доведеним лише ризик, передбачений п.п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
За результатами встановлених в судовому засіданні обставин та з врахуванням доводів, викладених стороною обвинувачення, слідчий суддя вважає, що слідчим доведено наявність обставин, передбачених ч.1 ст. 194 КПК України.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м"яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
При вирішенні питання щодо заявленого клопотання, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме справу «Харченко проти України», за якою встановлено порушення вимог п.3 ст. 5 Конвенції щодо тримання особи під вартою, а також те, що національні суди не розглядали жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів.
По справі «Мамедова проти Росії», ЄСПЛ зазначив, що посилання на тяжкість обвинувачення, як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що особа буде переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
При цьому ЄСПЛ зазначає, що існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення ЄСПЛ у справі «Смирнова проти Росії»). У всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства (суду) можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 2008 року у справі «Вренчев проти Сербії»).
Тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення підозрюваного на свободі у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
Тобто, вбачається, що наразі виключних обставин для утримання підозрюваного ОСОБА_7 під вартою немає, оскільки останній має постійну роботу, має сталі соціальні зв'язки, характеризується позитивно, тобто необхідність у обранні найтяжчого запобіжного заходу відсутня. Встановлений у судовому засіданні ризик можливого переховування від органів досудового розслідування та суду, на думку слідчого судді, не дає достатніх підстав для застосування найтяжчого виняткового запобіжного заходу.
Прокурором та слідчим на сьогоднішній день не доведено виняткових обставин, які б виправдовували обмеження права обвинуваченого на свободу та свідчили б про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Крім того, у слідчого судді відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч.5 ст.194 КПК України.
Слідчий суддя вважає достатнім запобіжним заходом домашній арешт і саме такий запобіжний захід на думку слідчого судді зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного. На переконання слідчого судді, на даній стадії досудового розслідування та, за встановлених слідчим суддею обставин в ході розгляду цього клопотання, нічний домашній арешт у поєднанні з покладеними на підозрюваного обов'язками, повністю нівелює заявлені та встановлені ризики і в змозі урівноважити інтереси сторін.
При цьому, слідчий приймає до уваги, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, де він буде проживає з сімє'ю та зможе перебувати під домашнім арештом, раніше не судимий, а також сімейні та інші обставини, наведені вище.
Визначаючи час перебування під домашнім арештом слідчий суддя враховує, що підозрюваний для забезпечення життєвих потреб має офіційне працевлаштування, відтак перебування під домашнім арештом у нічний час доби дасть змогу останньому працювати.
Отже, з урахуванням викладеного вище, суд вважає, що в теперішній час запобіжний захід у виді домашнього арешту у нічний час є обґрунтованим і співмірним з існуючими ризиками, відповідає особі підозрюваного ОСОБА_7 , характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, зокрема, переховуванням від органів досудового розслідування та суду. Саме такий запобіжний захід може як запобігти імовірному ризику, так і забезпечити належну поведінку підозрюваного ОСОБА_7 на стадії досудового розслідування та в процесі розгляду кримінального провадження в суді.
Окрім цього, відповідно до норм ст. 181 КПК України слідчий суддя вважає за необхідне покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись вимогами статтями 132, 176 178, 183, 184, 194, 196, 206, 372 КПК України, слідчий суддя
У задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Звенигородського РВП ГУ НП в Черкаській області майора поліції ОСОБА_5 , погоджене прокурором Лисянського відділу Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_6 , у кримінальному провадженні № 12026250360000380 від 31.03.2026про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно: ОСОБА_7 - відмовити.
Застосувати до ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, неодруженого, працюючого зварювальником «Агрофірма Корсунь», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який депутатом, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, учасником бойових дій не є, на утриманні малолітніх дітей немає, раніше не судимого - запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час, заборонивши останньому залишати житло за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , у період з 20.00 вечора до 06.00 ранку, терміном 60 діб в межах строків досудового розслідування, тобто до 28.05.2026.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_7 обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати до слідчих із числа слідчої групи за першою вимогою;
- не залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , без дозволу слідчого, прокурора та суду, окрім випадків необхідності надання підозрюваному невідкладної медичної допомоги за межами місця проживання;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
- не спілкуватися із свідками та потеропілою в цьому кримінальному провадженні.
Роз'яснити підозрюваному, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою мають право з'явитися у житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього обов'язків, використовувати електронні засоби контролю.
Строк дії ухвали про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час визначити до 28.05.2026 року включно.
Ухвалу направити на виконання до Звенигородського районного відділу поліції ГУ НП в Черкаській області.
Ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а підозрюваним - в цей же строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.
Повний текст ухвали складено 07.04.2026 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1