Дата документу 07.04.2026Справа № 554/18223/25
Провадження № 1-кп/554/497/2026
07 квітня 2026 року місто Полтава
Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_2 ,
захисника ОСОБА_3 (в режимі ВКЗ), ОСОБА_4 (в режимі ВКЗ),
обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 22025170000000382 за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України, кожного,
На розгляді в суді перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України, кожного.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку запобіжних заходів у виді тримання під вартою, обраних обвинуваченим ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , відповідно, на 60 днів, без визначення розміру застави як альтернативного запобіжного заходу.
Так, в обґрунтування поданого клопотання відносно обвинуваченого ОСОБА_5 прокурор покликається на обставини, зазначені в обвинувальному акті, згідно з якими сторона обвинувачення інкримінує ОСОБА_5 , за попередньою змовою з ОСОБА_6 , здійснення перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, з правовою кваліфікацією такого діяння за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України. Зазначене кримінальне правопорушення належить до категорії злочинів проти основ національної безпеки України, які є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, що забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад.
24 вересня 2025 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 29 листопада 2025 року, без визначення розміру застави. 13 жовтня 2025 року ухвалою Полтавського апеляційного суду зазначену ухвалу слідчого судді від 24 вересня 2025 року залишено без змін. 17 листопада 2025 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_5 в межах строку досудового розслідування до 23 грудня 2025 року. 22 грудня 2025 року строк тримання під вартою ОСОБА_5 продовжено до 19 лютого 2026 року. 16 лютого 2026 року ухвалою суду продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_5 до 15 квітня 2026 року.
У своєму клопотанні прокурор стверджує, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого, у разі доведеності вини, законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років. На теперішній час підстав для зміни застосованого раніше відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу на більш м'який прокурор не вбачає, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України, обґрунтування яких під час обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 були підтверджені судами першої та апеляційної інстанцій.
Так, прокурор зазначає, що обвинувачений ОСОБА_5 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, як на території України, так і за кордоном, через усвідомлення ним можливості втрати свободи на тривалий час, у разі доведеності винуватості у вчиненні тяжкого злочину. Також, на думку прокурора, обвинувачений, перебуваючи на волі, зможе вжити заходів із конспірації з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Водночас переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду унеможливить своєчасне виконання процесуальних рішень та притягнення до кримінальної відповідальності. Серед іншого, ризик переховування від суду продовжує існувати із огляду на продовження воєнного стану в Україні.
Також зазначає, що обвинувачений може незаконно впливати на свідків, які можуть давати викривальні показання відносно нього. При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні в порядку ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України. При цьому суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин, на переконання прокурора, ризик впливу на свідків, експертів, спеціалістів існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Крім того, прокурор зазначає, що обвинувачений ОСОБА_5 з метою ухилення від кримінальної відповідальності може як сам, так і на його вимогу інші особи, шляхом умовлянь, погроз, видати інформацію про інших учасників злочину, чи підкупу впливати або вимагати впливу на свідків та очевидців злочину, відомості про які він міг отримати як з копій документів кримінального провадження, так і з інших джерел.
Також обвинувачений ОСОБА_5 може продовжити вчинення кримінального правопорушення, в якому він підозрюється або вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки в разі обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, неможливо буде запобігти контактам з іншими невстановленими співучасниками злочину, з якими обвинувачений, перебуваючи на свободі, зможе вільно спілкуватися та координувати їхні дії щодо приховування слідів та засобів вчинення кримінального правопорушення.
Прокурор стверджує, що заявлені ризики не зменшилися, а тому необхідно продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого. Інші більш м'які запобіжні заходи, на думку прокурора, застосувати до обвинуваченого не доцільно.
Відповідно до ч. 6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 - 114-2, 258 - 258-6, 260, 261, 437 - 442-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України - тримання під вартою.
Крім того, згідно з ч.4 ст.183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109 - 114-2, 258 - 258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437 - 442-1 Кримінального кодексу України.
З викладених підстав, враховуючи, що строк тримання обвинуваченого під вартою закінчується, прокурор просить задовольнити подане клопотання.
В обґрунтування клопотання відносно обвинуваченого ОСОБА_6 прокурор покликається на обставини, зазначені в обвинувальному акті, згідно з якими сторона обвинувачення інкримінує ОСОБА_6 за попередньою змовою з ОСОБА_5 здійснення перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, з правовою кваліфікацією діяння за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України. Кримінальне правопорушення належить до категорії злочинів проти основ національної безпеки України.
Так само 24 вересня 2025 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави до ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 29 листопада 2025 року, без визначення розміру застави. 13 жовтня 2025 року ухвалою Полтавського апеляційного суду зазначену ухвалу слідчого судді від 24 вересня 2025 року залишено без змін. 17 листопада 2025 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_6 в межах строку досудового розслідування до 23 грудня 2025 року. 22 грудня 2025 року строк тримання під вартою ОСОБА_6 продовжено до 19 лютого 2026 року. 16 лютого 2026 року ухвалою суду продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого до 15 квітня 2026 року. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 березня 2026 року зазначену ухвалу місцевого суду залишено без змін.
У клопотанні прокурор стверджує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого, у разі доведеності вини, законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років. На думку прокурора, на теперішній час підстав для зміни раніше застосованого відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу на більш м'який, не вбачається, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, обґрунтування яких підтверджено судами першої та апеляційної інстанцій.
Зокрема, прокурор зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, як на території України, так і за кордоном, через усвідомлення ним можливості втрати свободи на тривалий час, у разі доведеності винуватості у вчиненні тяжкого злочину. На думку прокурора, обвинувачений, перебуваючи на волі, зможе вжити заходів із конспірації з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Водночас переховування ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та суду унеможливить своєчасне виконання процесуальних рішень та притягнення до кримінальної відповідальності. Крім того, ризик переховування від суду продовжує існувати із огляду на продовження дії режиму воєнного стану в Україні.
Прокурор зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 може незаконно впливати на свідків, які можуть давати викривальні показання відносно нього. На переконання прокурора, в даному випадку ризик впливу на свідків, експертів, спеціалістів існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, враховуючи передбачену чинним КПК України процедуру допиту свідків.
Крім того, прокурор зазначає, що з метою ухилення від кримінальної відповідальності обвинувачений може як сам, так і за допомогою інших осіб, шляхом умовлянь, погроз, видати інформацію про інших учасників злочину, чи підкупу впливати або вимагати впливу на свідків та очевидців злочину, відомості про які він міг отримати як з копій документів кримінального провадження, так і з інших джерел. Також обвинувачений ОСОБА_6 може продовжити вчинення кримінального правопорушення, в якому він підозрюється або вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки в разі обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, неможливо буде запобігти контактам з іншими невстановленими співучасниками злочину, з якими обвинувачений, перебуваючи на свободі, зможе вільно спілкуватися та координувати їхні дії щодо приховування слідів та засобів вчинення кримінального правопорушення.
Прокурор стверджує, що заявлені ризики у кримінальному провадженні не зменшилися, а тому необхідно продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 . Інші більш м'які запобіжні заходи, на думку прокурора, застосувати до обвинуваченого не доцільно. Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 176, ч. 4 ст. 183 КПК України просить не обирати обвинуваченому інші запобіжні заходи, ніж тримання під вартою.
В судовому засіданні прокурор підтримав заявлені ним клопотання у повному обсязі, які просив задовольнити з підстав, зазначених у цих клопотаннях.
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник у судовому засіданні з клопотанням прокурора не погодилися.
Захисник ОСОБА_3 заявив клопотання про зміну запобіжного заходу, обраного ОСОБА_5 з тримання під вартою на заставу 50 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Зокрема, у своєму клопотанні захисник покликається на ті обставини, що досудове розслідування у кримінальному провадженні тривало значний період часу, після чого обвинувальний акт направлено до суду для розгляду по суті, що істотно впливає на оцінку необхідності подальшого застосування виняткового запобіжного заходу. Органами досудового розслідування було проведено увесь комплекс слідчих та процесуальних дій, матеріали кримінального провадження сформовані, процесуально закріплені та передані до суду, обвинувальний акт ґрунтується на конкретному обсязі доказів, які вже не можуть бути змінені чи доповнені поза межами судового контролю. За таких обставин, саме по собі продовження тримання під вартою не може обґрунтовуватися посиланням на тривалий характер кримінального провадження, оскільки фаза збирання доказів завершена. Сторона захисту заявляє про обґрунтовані сумніви у висунутому ОСОБА_5 обвинуваченні, а також на теперішній час відсутні реальні та доведені ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які б виправдовували подальше застосування до ОСОБА_5 виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Покликання ж сторони обвинувачення на існування таких ризиків мають загальний характер, не підкріплені конкретними фактичними даними та зводяться до формального посилання на тяжкість інкримінованих дій. Вважає, що станом на теперішній час такі ризики не лише істотно зменшилися, а фактично втратили своє існування з огляду на стадію судового розгляду та фактичний перебіг процесу.
Так, під час судового розгляду у кримінальному провадженні вже допитано переважну більшість свідків сторони обвинувачення. На переконання сторони захисту, жоден із допитаних свідків не вказав на те, що ОСОБА_5 якимось чином перешкоджав діяльності військових формувань або вчиняв дії, спрямовані на створення перешкод у виконанні ними своїх функцій. Також свідки наполягають на законності власних дій та наданих ними висновків, що, на думку сторони захисту, свідчить про відсутність будь-якого протиправного впливу з боку ОСОБА_5 на їх діяльність. Крім того, жоден зі свідків не повідомив про наявність будь-яких спроб тиску, впливу чи втручання з боку ОСОБА_5 як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду.
Поряд із цим, інші ризики, на які покликається сторона обвинувачення, на думку захисника, також є необґрунтованими та не підтверджені жодними фактичними даними.
Зокрема, ризик переховування обвинуваченого від суду вважає безпідставним, оскільки ОСОБА_5 має постійне місце проживання в м. Полтаві, яке відоме органам досудового розслідування та суду, фактично проживає за цією адресою разом із сім'єю, має міцні соціальні зв'язки, раніше не судимий, має позитивну характеристику, статус учасника бойових дій та інвалідність внаслідок війни. Вказані обставини свідчать про сталість його соціального становища та відсутність об'єктивних підстав вважати, що він має намір або можливість переховуватися від суду. Вважає, що особа, яка виконувала військовий обов'язок із захисту Батьківщини, за своєю суттю не може розглядатися як така, що схильна до ухилення від правосуддя чи свідомого ігнорування процесуальних обов'язків. Крім того, стан здоров'я ОСОБА_5 , зумовлений отриманими внаслідок участі в бойових діях ушкодженнями, потребує належного медичного огляду, лікування та дотримання відповідного режиму. Однак в умовах тримання під вартою забезпечення повноцінної медичної допомоги, на думку захисника, є обмеженим, що створює ризики погіршення стану здоров'я. Отже, твердження сторони обвинувачення про можливість переховування обвинуваченого мають виключно характер припущень та не підтверджені доказами.
Ризик знищення та спотворення доказів також відсутній, оскільки досудове розслідування завершене, всі необхідні слідчі та процесуальні дії проведені, а матеріали провадження передані до суду, що унеможливлює вплив обвинуваченого на доказову базу, яка вже сформована.
Ризик продовження злочинної діяльності або вчинення іншого кримінального правопорушення, на думку захисту, також є безпідставним. Захисник зазначає, що ОСОБА_5 раніше не притягався до кримінальної відповідальності, має позитивну характеристику, сталий спосіб життя і соціальні зв'язки. Будь-які твердження про можливість вчинення ним нових кримінальних правопорушень є голослівними та не ґрунтуються на фактах. Таким чином, на переконання сторони захисту, жоден із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, не підтверджений належними та допустимими доказами. Усі вони зводяться до припущень та формальних посилань на тяжкість інкримінованих правопорушень. Проте, сукупність даних про особу ОСОБА_5 , його стан здоров'я, стадія судового розгляду та характер доказової бази у справі, на думку захисника, свідчать про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу. Подальше утримання обвинуваченого під вартою не відповідає вимогам необхідності та пропорційності. Водночас положення ст. 183 КПК України не виключають можливості суду визначити для обвинуваченого в якості запобіжного заходу розмір застави як альтернативу триманню під вартою, що у співмірному розмірі забезпечуватиме належну процесуальну поведінку обвинуваченого, його явку до суду та виконання покладених процесуальних обов'язків. Тому, обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник просили скасувати запобіжний захід у виді тримання під вартою та визначити обвинуваченому заставу в розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник із клопотанням прокурора не погодилися, заперечили наявність на теперішній час ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які вважають, що прокурором не доведені. Зазначають, що ОСОБА_6 має має міцні соціальні зв'язки, власну сім'ю, а також позитивні характеристики за час його роботи в Полтавській районній раді. Також від початку широкомасштабного вторгнення рф на територію України ОСОБА_6 пішов добровільно захищати Батьківщину, вступивши до лав ЗСУ, неодноразово нагороджувався державними нагородами та відзнаками. Тому, просили змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді застави.
Захисник ОСОБА_4 надіслав до суду письмові заперечення на клопотання прокурора, в якому покликається на те, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою не відповідає вимогам ч. 3 ст. 331 та ч. 3 ст. 184 КПК України, зокрема, не містить матеріалів на обґрунтування доводів клопотання, через що є необґрунтованим. Щодо заявлених прокурором ризиків покликається на прецедентну практику ЄСПЛ, зазначаючи, що сама лише тяжкість кримінального правопорушення не може бути єдиним обґрунтуванням наявності ризиків для продовження строку запобіжного заходу. Прокурор взагалі не обґрунтував наявність обставин і фактів, також не надав жодних доказів, які би доводили, що обвинувачений має намір виїхати за межі України чи переховуватися від органів досудового розслідування та суду або вчиняв будь-які дії для цього.
Звертає увагу на те, що під час досудового розслідування та судового розгляду з боку обвинуваченого не зафіксовано жодних проявів, які би прямо чи побічно свідчили про його намір перешкоджати у будь-який спосіб ефективному кримінальному провадженню. ОСОБА_6 раніше не судимий, до затримання мав постійне місце проживання та роботи, де характеризується виключно позитивно, з початку широкомасштабного вторгнення рф на територію України з 05.05.2022 по 11.01.2024 став на захист Батьківщини, добровільно проходив військову службу, звідки звільнений у відставку за станом здоров'я та має захворювання, пов'язане із проходженням військової служби, інвалідність 2 групи. За час проходження військової служби позитивно характеризується, за особисту мужність та героїзм був нагороджений численними нагородами та відзнаками. Крім того, обвинувачений не має спеціальної слідчо-оперативної освіти, яка б давала йому змогу знати про заходи та методи прихованого пересування та проживання на місцевості, що свідчить про відсутність навиків переховування від органів досудового розслідування та суду. Тому, на думку захисника, твердження прокурора про наявність відповідного ризику є абстрактними і недоведеними.
Також зазначає, що відсутні ризики незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, оскільки в судових засіданнях допитано всіх ключових свідків у кримінальному провадженні. Свідки в судовому засіданні підтвердили, що надані документи були підставою для прийняття рішення щодо постійного догляду за особою, а група інвалідності отримана ще до повномасштабного вторгнення рф (у 2018 році). Також свідки зазначили про відсутність перешкоджання діям ЗСУ. Жодних проявів та фактів, які би прямо чи опосередковано свідчили би про намір обвинуваченого впливати на свідків, немає, а обгрунтування прокурором наявності вказаного ризику має неконкретний характер та, на переконання сторони захисту, є виключно припущенням останнього.
Крім того, захисник зазначає, що на теперішній час ОСОБА_6 перебуває під цілодобовим аудіо-відео контролем з боку СБУ.
Захисник заперечує наявність ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, оскільки прокурором не обґрунтовано і не долучено доказів того, що обвинувачений у період перебування під вартою намагався вчинити нові кримінальні правопорушення або намір їх вчинити.
Крім того, покликається на те, що Президент України визначив захист ветеранів війни пріоритетом державної політики, спрямованої на створення комплексної системи їхньої соціальної, медичної, освітньої та економічної реінтеграції. ОСОБА_6 є ветераном та інвалідом війни, має ряд хронічних захворювань, які, на думку захисника, можуть призвести не тільки до погіршення стану здоров'я, а й до важких невиправних наслідків. З наведених у клопотанні обставин захисник ОСОБА_4 вважає, що вимоги Президента України у сфері державної політики у ветеранській сфері на сьогодні ігноруються відносно обвинуваченого ОСОБА_6 .
Таким чином, вважає, що зазначені у клопотанні прокурора ризики мають виключно формальний характер, базуються на припущеннях та не можуть слугувати підставами для продовження строку тримання під вартою.
Тому, на переконання захисника, враховуючи вищенаведені дані про особу ОСОБА_6 , стан його здоров'я, і те, що план реабілітації відносно нього не забезпечується в умовах СІЗО, відтак до обвинуваченого можливо застосувати альтернативний запобіжний захід у виді застави, яку захисник готовий внести особисто, а також покласти на обвинуваченого виконання процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Крім того, захисник ОСОБА_4 направив до суду та у судовому засіданні підтримав клопотання про негайне медичне обстеження та надання медичної допомоги ОСОБА_6 . В обґрунтування клопотання зазначив, що в березні 2026 року установлені факти ненадання і неможливості надання обвинуваченому ОСОБА_6 належної медичної допомоги та виконання індивідуальної програми реабілітації інваліда (ІПР), що мають істотне значення. В ході спілкування із обвинуваченим виявлено значне погіршення стану його здоров'я, часткову втрату слуху, а звернення за медичною допомогою - ігноруються. Погіршення стану здоров'я підтверджується медичними документами та аналізами крові. У зв'язку з цим захисник звертався 12 березня 2026 року із відповідними клопотаннями до ПМЧ ДУ “Полтавська установа виконання покарань (№ 23)» та керівника Полтавської обласної прокуратури. Однак відповіді до цього часу не отримано, а огляд ОСОБА_6 не проведено. При цьому, захисник 27.02.2026, 05.03.2026 та 12.03.2026 звертався із адвокатськими запитами до установи виконання покарань та ЦОЗ ДКВС України з медичних питань, та останньому надано відповіді, згідно з якими захисник зробив висновок про можливість часткового виконання індивідуальної програми реабілітації відносно ОСОБА_6 в умовах установи виконання покарань. Враховуючи викладене, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я обвинуваченого, захисник вважає, що перебування ОСОБА_6 в ДУ “Полтавська установа виконання покарань (№ 23)» об'єктивно неможливе через відсутність лікарів у штаті ПММЧ №23 та неможливість забезпечення у повному обсязі виконання програми реабілітації обвинуваченого, як особи з інвалідністю. На підтвердження своїх доводів захисник наводить дані Звіту моніторів Національного превентивного механізму при Уповноваженому Верховної Ради України з питань прав людини від 16.12.2025, в якому, серед іншого, зазначено про порушення права на охорону здоров'я та медичну допомогу в ДУ “Полтавська установа виконання покарань (№ 23)» та ПММЧ цієї ж установи. Звертає увагу на ті обставини, що ОСОБА_6 досі не оглянутий відповідними лікарями (понад місяць). У зв'язку з цим просить суд забезпечити обвинуваченому право на кваліфіковану медичну допомогу шляхом доставки його до спеціалізованої установи КП “4-та МКЛ ПМР ім.Л.Куроєдова» або до “2-а МКЛ ПМР» для надання належної невідкладної медичної допомоги (обстеження та лікування за наявності підстав).
Заслухавши думки учасників кримінального провадження з приводу продовження строку запобіжних заходів у виді тримання під вартою кожному з обвинувачених, а також клопотань сторони захисту про зміну запобіжного заходу, забезпечення медичного обстеження, дослідивши необхідні матеріали кримінального провадження, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до вимог ст.ст.177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, суд повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним стороною обвинувачення.
Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 КПК України.
За змістом ст. 199 КПК України суд, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе й виправдане.
Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна обґрунтована ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Щодо вирішення клопотання про продовження строку запобіжного заходу, обраного обвинуваченому ОСОБА_5 , суд зазначає про таке.
24 вересня 2025 року слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Полтави застосував до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 20 листопада 2025 року, без визначення розміру застави.
17 листопада 2025 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_5 в межах строку досудового розслідування до 23 грудня 2025 року.
Надалі 22 грудня 2025 року згідно з ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави зазначений запобіжний захід відносно ОСОБА_5 продовжено до 19 лютого 2026 року включно, а 16 лютого 2026 року суд своєю ухвалою обрав (продовжив строк) запобіжний захід у виді тримання під вартою до 15 квітня 2026 року включно.
Зокрема, як під час досудового розслідування, так і судового розгляду при обранні запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 встановлено наявність таких ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування та/або суду; незаконного впливу на свідків, іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні.
За змістом обвинувального акта і пред'явленого обвинувачення у цьому кримінальному провадженні № 22025170000000382 ОСОБА_5 інкримінується перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Такі дії за обвинувальним актом відносно ОСОБА_5 органами досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Аналізуючи клопотання прокурора про продовження строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_5 , суд вважає, що вказані прокурором ризики є доведеними, на теперішній час продовжують існувати, вони суттєво не змінилися та їх вагомість не зменшилася з огляду на таке.
Оскільки судове провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті, тому суд не дає оцінки обґрунтованості підозри та висунутого обвинувачення.
ОСОБА_5 обвинувачується у вчинені тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, за який законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.
Суд враховує дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , який не одружений, проживає разом із співмешканкою у квартирі батька, не має на утриманні інших осіб.
Водночас ОСОБА_5 має статус учасника бойових дій, тобто має навички володіння зброєю.
Також встановлено, що ОСОБА_5 офіційно працює, має інвалідність 2 групи, вищу освіту, позитивні характеристики, статус учасника бойових дій. Однак, на думку суду, на даному етапі судового розгляду вказані обставини не спростовують вищевказаних ризиків.
Судовий розгляд справи триває, не всі свідки у справі допитані в судовому засіданні. Тому, ймовірність настання ризиків незаконного впливу на них у різний спосіб з боку обвинуваченого досі залишається на високому рівні.
На думку суду, вказані обставини свідчать про наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування та/або суду; незаконного впливу на свідків, іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні.
Так, про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 може перешкоджати здійсненню кримінального провадження, в тому числі шляхом переховування від суду, свідчить і те, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану з високим ступенем його спланованості та узгодженості у співучасті з іншим обвинуваченим, що має підвищений ступінь суспільної небезпеки з посяганням на суспільні відносини, які спрямовані, зокрема, на забезпечення державної безпеки та обороноздатності України, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у пред'явленому обвинуваченні.
Водночас прокурор у судовому засіданні довів існування ризику незаконного впливу з боку обвинуваченого ОСОБА_5 на свідків та іншого обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкримінований злочин шляхом впливу на зміст їх показань, що перешкодить встановленню істини в кримінальному провадженні.
При цьому, суд зазначає, що на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - під час допиту особи в судовому засіданні. Разом з тим, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин, ризик впливу на свідків та іншого обвинуваченого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а навпаки більше активізується на стадії судового розгляду, під час якого, до того ж, не виключено здійснення додаткового допиту вже допитаних свідків.
Тому, доводи сторони захисту про відсутність будь-яких ризиків протиправного впливу на свідків, які вже допитані в суді, є передчасними та необґрунтованими.
Відповідно до ст. 178 КПК України, враховуючи доведеність ряду таких, що не змінились і не зменшились ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_5 умисного тяжкого злочину щодо перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в умовах воєнного стану у співучасті з іншою особою, що має підвищений ступінь суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого та його поведінку в їх сукупності, на думку суду, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_5 , запобігти вказаним вище ризикам і це виключає можливість обрання йому більш м'якого запобіжного заходу, що, при цьому, вбачається з положень ч.6 ст.176 КПК України, в силу яких під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються, зокрема, у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 28 ч.1 ст.114-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, застосовується запобіжний захід саме у вигляді тримання під вартою.
Крім того, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, який затверджено Законом України №2102-IX від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу. На думку суду, сама по собі ця обставина підсилює вказані вище ризики, а жоден інший запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не може їм запобігти.
Згідно з абзацем 6 п. 6.3. Рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року у справі № 7-р (ІІ)/2024 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України законодавець визначив застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу без доведення прокурором, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, визначеним статтею 177 Кодексу. Однак це не позбавляє можливості слідчого суддю, суд застосувати інший, більш м'який, запобіжний захід, визначений Кодексом.
Розглядаючи доводи клопотання захисника про зміну запобіжного заходу, суд зазначає, що обов'язок доказування щодо виникнення підстав для зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу покладається на сторону захисту, яка звернулася до суду з таким клопотанням.
При вирішенні питання щодо доцільності зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого суд повністю враховує обставини, визначені ст. 178 КПК України.
Зрештою, суд, дослідивши клопотання захисника та надані в судовому засіданні матеріали, вважає, що на теперішній час відсутні достатні правові підстави для зміни запобіжного заходу, обраного стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , враховуючи таке.
По-перше, ризики, які були встановлені судом, на теперішній час не відпали та продовжують існувати, що виправдовує подальше застосування до обвинуваченого раніше застосованого запобіжного заходу.
Сторона захисту не навела обґрунтованих доводів та не надано достатньо доказів, які б свідчили про зміну або зменшення встановлених ризиків кримінального провадження.
По-друге, у розумінні вимог кримінального процесуального закону зазначені у клопотанні обставини щодо позитивних характеристик особи обвинуваченого не є тими новими обставини, які не розглядалися судом.
Отже, на теперішній час суд не вбачає на цій стадії судового провадження підстав для визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави відносно обвинуваченого ОСОБА_5 .
Водночас установлені під час розгляду клопотання прокурора й клопотання сторони захисту обставини в їх сукупності не дають підстав для висновку про можливість і достатність досягти мети заходу забезпечення цього кримінального провадження в умовах лише певного контролю за поведінкою обвинуваченого ОСОБА_5 без продовження строку раніше обраного йому запобіжного заходу, а саме у виді тримання під вартою.
Таким чином, клопотання захисника про зміну запобіжного заходу не підлягає задоволенню.
Щодо вирішення питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_6 , суд зазначає про таке.
24 вересня 2025 року слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Полтави застосував до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 20 листопада 2025 року, без визначення розміру застави.
Надалі 22 грудня 2025 року згідно з ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави зазначений запобіжний захід відносно ОСОБА_6 продовжено до 19 лютого 2026 року включно.
16 лютого 2026 року суд обрав (продовжив строк) до 15 квітня 2026 року включно запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6
10 березня 2026 року Полтавський апеляційний суд зазначену ухвалу Шевченківського районного суду міста Полтави залишив без змін.
Зокрема, під час досудового розслідування та судового розгляду, а також обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 було встановлено наявність таких ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливого переховування від органів досудового розслідування та/або суду; незаконного впливу на свідків, іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні.
За змістом обвинувального акта і пред'явленого обвинувачення у цьому кримінальному провадженні № 22025170000000382 ОСОБА_6 інкримінується перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Такі дії за обвинувальним актом відносно ОСОБА_6 органами досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Аналізуючи клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_6 , суд вважає, що вказані прокурором ризики є доведеними, на теперішній час продовжують існувати, вони суттєво не змінилися та їх вагомість не зменшилася з огляду на таке.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчинені тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, за який законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.
Оскільки судове провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті, тому суд не дає оцінки обґрунтованості підозри та висунутого обвинувачення.
Вирішуючи ініційовані сторонами процесуальні питання, суд передусім враховує дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який не одружений, проживає разом зі співмешканкою у будинку, що належить останній. Також ОСОБА_6 має статус учасника бойових дій, тобто має навички володіння зброєю.
На думку суду, вказані обставини свідчать про наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування та/або суду; незаконного впливу на свідків, іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні.
Крім того, встановлено, що ОСОБА_6 має вищу освіту, офіційно працює, має позитивні характеристики, статус учасника бойових дій, інвалідність 2 групи, за час проходження військової служби отримав декілька державних нагород та відзнак, у тому числі від вищого військового керівництва держави, має на утриманні неповнолітню дитину 2009 року народження.
Однак, на думку суду, на даному етапі судового розгляду цього кримінального провадження вказані обставини у їх сукупності не спростовують вищевказані ризики, які наведені прокурором.
Судовий розгляд справи триває, не всі свідки у справі допитані в судовому засіданні. Тому, ймовірність настання ризиків незаконного впливу на них у різний спосіб з боку обвинуваченого досі залишається на високому рівні.
На думку суду, вказані обставини свідчать про наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування та/або суду; незаконного впливу на свідків, іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні.
Так, про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 може перешкоджати здійсненню кримінального провадження, в тому числі шляхом переховування від суду, свідчить і те, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану з високим ступенем його спланованості та узгодженості у співучасті з іншим обвинуваченим, що має підвищений ступінь суспільної небезпеки з посяганням на суспільні відносини, які спрямовані, зокрема, на забезпечення державної безпеки та обороноздатності України, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у пред'явленому обвинуваченні.
Водночас прокурор у судовому засіданні довів існування ризику незаконного впливу з боку обвинуваченого ОСОБА_6 на свідків та іншого обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкримінований злочин шляхом впливу на зміст їх показань, що перешкодить встановленню істини в кримінальному провадженні.
При цьому, суд зазначає, що на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - під час допиту особи в судовому засіданні. Разом з тим, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин, ризик впливу на свідків та іншого обвинуваченого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а навпаки більше активізується на стадії судового розгляду, під час якого, до того ж, не виключено здійснення додаткового допиту вже допитаних свідків.
Тому, доводи сторони захисту про відсутність будь-яких ризиків протиправного впливу на свідків, які вже допитані в суді, є передчасними та необґрунтованими.
Відповідно до ст. 178 КПК України, враховуючи доведеність ряду таких, що не змінились і не зменшились ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_6 умисного тяжкого злочину щодо перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в умовах воєнного стану у співучасті з іншою особою, що має підвищений ступінь суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого та його поведінку в їх сукупності, на думку суду, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 , запобігти вказаним вище ризикам і це виключає можливість обрання йому більш м'якого запобіжного заходу, що, при цьому, вбачається з положень ч.6 ст.176 КПК України, в силу яких під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються, зокрема, у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 28 ч.1 ст.114-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, застосовується запобіжний захід саме у вигляді тримання під вартою.
Крім того, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, який затверджено Законом України №2102-IX від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу. На думку суду, сама по собі ця обставина підсилює вказані вище ризики, а жоден інший запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не може їм запобігти.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Відповідно до абзацу 6 п. 6.3. Рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року у справі №7-р (ІІ)/2024 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України законодавець визначив застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу без доведення прокурором, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, визначеним статтею 177 Кодексу. Однак це не позбавляє можливості слідчого суддю, суд застосувати інший, більш м'який, запобіжний захід, визначений Кодексом.
Згідно з положеннями статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
В даному випадку, на переконання суду, суспільні інтереси держави у цьому судовому провадженні продовжують превалювати над принципом поваги до свободи особистості, а тому обраний відносно ОСОБА_6 запобіжний захід, з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю наявних обвинувачень, на теперішній час не виходить за межі розумного строку.
Щодо клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу суд зазначає про таке.
В розумінні вимог ч. 3 ст. 201 КПК України обов'язок доказування щодо виникнення підстав для зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу покладається на сторону захисту, яка звернулася до суду з таким клопотанням.
При вирішенні питання щодо доцільності зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого суд повністю враховує обставини, визначені ст. 178 КПК України, які наведені вище.
Суд, дослідивши клопотання захисника та надані в судовому засіданні матеріали, вважає, що на теперішній час відсутні достатні правові підстави для зміни запобіжного заходу, обраного стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 .
По-перше, ризики, які були встановлені судом, на теперішній час не відпали та продовжують існувати, що виправдовує подальше застосування до обвинуваченого раніше застосованого запобіжного заходу.
Сторона захисту не навела обґрунтованих доводів та не надано достатньо доказів, які б свідчили про зміну або зменшення встановлених ризиків кримінального провадження.
По-друге, у розумінні вимог кримінального процесуального закону зазначені у клопотанні обставини щодо позитивних характеристик особи обвинуваченого не є тими новими обставини, які не розглядалися судом.
За вказаних вище обставин, суд не вбачає на цій стадії судового провадження достатніх правових підстав для визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави відносно обвинуваченого ОСОБА_6 .
Водночас установлені під час розгляду клопотань сторін обвинувачення та захисту обставини в їх сукупності не дають підстав для висновку про можливість і достатність досягти мети заходу забезпечення цього кримінального провадження в умовах лише певного контролю за поведінкою обвинуваченого ОСОБА_6 , зокрема, у разі внесення розміру застави, без необхідності продовження строку раніше обраного йому запобіжного заходу, а саме у виді тримання під вартою.
Отже, у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого необхідно відмовити.
Щодо клопотання захисника про забезпечення обвинуваченому права на кваліфіковану медичну допомогу суд зазначає про таке.
Статтею 11 Закону України “Про попереднє ув'язнення» передбачено, що медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.2.3, 2.6, 2.7, 2.8, 2.10 Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого спільним Наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року, медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров'я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО.
Під час медичного обстеження особи, взятої під варту, з метою встановлення діагнозу лікар медичної частини СІЗО використовує дані анамнезу, медичної документації, яка долучена до особової справи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. За необхідності керівництво СІЗО подає запит до закладу охорони здоров'я, який надавав медичну допомогу особі, узятій під варту, щодо результатів диспансерного, амбулаторного, стаціонарного нагляду або лікування.
У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров'я.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.
Керівництво СІЗО організовує та забезпечує цілодобову охорону особи, узятої під варту, під час лікування у закладах охорони здоров'я відповідно до вимог нормативно-правових актів Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров'я.
У випадку погіршення стану здоров'я особи, узятої під варту, та неможливості надання невідкладної медичної допомоги у повному обсязі в умовах медичної частини здійснюється виклик бригади екстреної медичної допомоги (далі - бригада ЕМД). Начальник СІЗО забезпечує негайний виклик бригади ЕМД у разі прийняття такого рішення медичним працівником.
У разі прийняття бригадою ЕМД рішення про необхідність госпіталізації особи, узятої під варту, така особа невідкладно перевозиться цією бригадою до найближчого до СІЗО закладу охорони здоров'я відповідно до Закону України “Про екстрену медичну допомогу». Начальник СІЗО організовує цілодобову охорону особи, узятої під варту.
Отже, Конституцією України та законами України забезпечено право обвинуваченого, незалежно від місця його перебування під вартою, на отримання належних медичних обслуговування та допомоги (консультування, обстеження, лікування), при цьому, як у амбулаторних умовах, так і в умовах стаціонару в необхідному медичному закладі (частині).
В свою чергу, визначення складу та умов надання медичної допомоги є дискрецією працівників медичних установ.
При цьому, у відповіді Полтавської міської медичної частини № 23 Філії ЦОЗ ДКВС України в Полтавській області № 223/23ПММЧ/ПО-26 від 03 березня 2026 року підтверджено те, що випадків ненадання чи відмови в наданні медичної допомоги ОСОБА_6 за час перебування в установі не було. Стан здоров'я ОСОБА_6 характеризується як задовільний, він продовжує перебувати під динамічним наглядом медичних працівників медичної частини.
Оскільки суду не надано доказів свавілля чи неналежного виконання медичними працівниками своїх обов'язків, то клопотання захисника необхідно задовольнити частково.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 183, 193, 194, 206, 331, 370, 372, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити строк до 04 червня 2026 року включно запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без визначення розміру застави.
Продовжити строк до 04 червня 2026 року включно запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без визначення розміру застави.
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_5 , на запобіжний захід у виді застави, - відмовити.
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_6 , на запобіжний захід у виді застави, - відмовити.
Клопотання захисника ОСОБА_4 про надання невідкладної медичної допомоги задовольнити.
Зобов'язати уповноважених службових осіб Державної установи «Полтавська установа виконання покарань (№ 23)» та Філії Державної установи "Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Полтавській області (Полтавська міська медична частина (№23) негайно провести медичне обстеження обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надати необхідну медичну допомогу. Висновок щодо стану здоров'я обвинуваченого та можливість його утримання та лікування під вартою - надати суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена в частині запобіжного заходу до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
В іншій частині ухвала суду оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1