Виноградівський районний суд Закарпатської області
_______________________________________________________________________________________________ Справа № 299/6377/25
Номер провадження 2/299/2436/25
(заочне)
13.04.2026 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого-судді Трагнюк В.Р., за участю секретаря судового засідання Конар В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дітей разом з матір"ю, збільшення розміру аліментів, третя особа: Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Закарпатської області, Виноградівський відділ ДВС у Берегівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дітей разом з матір"ю, збільшення розміру аліментів, третя особа: Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Закарпатської області, Виноградівський відділ ДВС у Берегівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 є рідною матір'ю дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом з позивачкою та знаходяться на її повному матеріальному утриманні.
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21.04.2022 року (у справі №299/48/22 - набрало законної сили 24.05.2022 p.) шлюб між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, також вирішено стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 2 500 гривень на кожну дитину, щомісяця, починаючи від дня пред'явлення позову - 10.01.2022 року до повноліття дітей з індексацією відповідно до закону.
З часу присудження стягнення аліментів, відповідач жодних коштів на утримання спільних дітей не надає, життям, навчанням та станом їх здоров'я не цікавиться, участі у вихованні не приймає.
Заборгованість відповідача по аліментам станом на 30.11.2025 p. складає 235 000 гривень, що стверджується розрахунком заборгованості Виноградівського відділу ДВС.
Разом з цим, позивач зауважує, що з 2022 року витрати на утримання дітей 2012 та 2015 року народження значно збільшились, а доходи позивачки ОСОБА_1 зменшились, оскільки вона має мінливі доходи, за які їй необхідно сплачувати комунальні послуги, закуповувати продукти харчування, купувати дітям одяг, шкільні приладдя, медикаменти і таке інше, що потребує досить значних матеріальних затрат.
ОСОБА_2 працює по найму, виконує на замовлення людей різні роботи, за що отримує пристойні доходи в країнах Європейського Союзу, які звичайно не декларуються, оскільки є неофіційними.
Отже, відповідач ОСОБА_2 є працездатним та здоровим чоловіком, який має можливість та обов'язок утримувати власних дітей, на належному матеріальному рівні.
Позивач вказує, що з часу прийняття рішення про стягнення аліментів, матеріальний стан відповідача покращився.
Разом з тим, позивач вважає, що мінімальний розмір аліментів не зможе забезпечити дитині належні умови життя, у зв'язку з чим просить збільшити розмір аліментів до 5 000 гривень на кожну дитину, які в подальшому щомісячно стягувати з ОСОБА_2 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, їх вихованням та утриманням не займається, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, навчанням, підготовкою до самостійного життя, не цікавиться життям та здоров'ям, матеріально не утримує.
Позивач, представник позивача в судове засідання не з"явилися. Представник позивача подав заяву про розгляд справи у їх відсутності.
Відповідач в судове засідання повторно не з"явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Розгляд справи проведено в порядку визначеному ст.ст. 280, 281 ЦПК України з ухваленням заочного рішення.
Представник третьої особи в судове засідання не з"явився, подав заяву про розгляд справ у його відсутності.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, а передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Судом встановлено, що сторони по справі є батьками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з позивачкою та знаходяться на її повному матеріальному утриманні.
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21.04.2022 року (у справі №299/48/22 - набрало законної сили 24.05.2022 p.), шлюб між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано та з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 присуджено стягнення аліментів на утримання спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 2 500 гривень на кожну дитину, щомісяця, починаючи від дня пред'явлення позову - 10.01.2022 року до повноліття дітей з індексацією відповідно до закону.
У своєму висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити відповідача батьківських прав та визначення місця проживання дітей разом з позивачем (а.с.56-58).
Суд приймає до уваги як доказ висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки він ґрунтується на вимогах закону, є обґрунтованим, вмотивованим, переконливим та не викликає сумнівів у суду щодо викладених у ньому обставин.
З часу присудження стягнення аліментів, відповідач ОСОБА_2 жодних коштів на утримання спільних дітей сторін не надає.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування:
Беручи до уваги позицію позивача, проаналізувавши матеріали цивільної справи, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, встановивши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задоволити з таких підстав.
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, як це передбачається вимогами статті 155 Сімейного кодексу України.
Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України мати та батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені до вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини; жорстоко поводяться з дитиною.
Пленум Верховного Суду України у пунктах 15, 16 Постанови «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року роз'яснив судам, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини від інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
При ухвалені рішення суд враховує рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», де встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (п. 48).
Необхідно зазначити, що ухилення від виконання юридичного обов'язку - виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач життям дітей не цікавиться, втратив з ними зв'язок, не виконує покладені на нього обов'язки по піклуванню про їх здоров'я, фізичний та духовний розвиток, матеріально дітей не забезпечує, жодного інтересу до їх життя не проявляє, діти повністю знаходяться на забезпеченні матері.
При цьому, суд вважає, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, проявляє повну байдужість до подальшої долі та життя своїх дітей, що можна кваліфікувати як свідомо обрану ним винну поведінку у формі бездіяльності, внаслідок якої він повністю самоусунувся від виконання таких обов'язків, покладених на нього законом та нормами суспільної моралі.
Доказів наявності будь-яких поважних причин, які б унеможливлювали виконання ним свого батьківського обв'язку по відношенню до дитини відповідач не надала, матеріали справи таких доказів не містять.
У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову, що в даному випадку сприятиме забезпеченню найкращих інтересів дитини та не порушуватиме баланс між її правами та інтересами та правами відповідачки як матері.
Одночасно слід зазначити, що при перегляді судових рішень про задоволення позову про позбавлення батьківських прав по справі № 459/3411/18 Верховний Суд роз'яснив, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
З урахуванням викладеного суд вважає за необхідне роз'яснити відповідачу, що відповідно до статті 169 Сімейного кодексу України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. При цьому суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.
За частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція) про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
При розгляді справ щодо місця проживання дітей суд насамперед виходить з інтересів самих дітей, їх малолітній вік та місця постійного проживання, яким є місце проживання матері.
Отже, виходячи з наведеного позовна заява про позбавлення відповідача батьківських прав та визначення місця проживання дітей разом з матір'ю є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.
Щодо збільшення розміру аліментів.
Станом на даний час з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , стягуються аліменти на утримання спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі по 2500 гривень на кожну дитину, щомісяця, починаючи від дня пред'явлення позову - 10.01.2022 року до повноліття дітей з індексацією відповідно до закону.
ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей починаючи з 10.01.2022 року, не сплачує, внаслідок чого у нього утворився борг у розмірі 235 000 гривень (станом на 30.11.2025 p.), що стверджується розрахунком заборгованості Виноградівського відділу ДВС.
Разом з цим, суд зауважує, що з 2022 року витрати на утримання дітей 2012 та 2015 року народження значно збільшились, а доходи позивачки ОСОБА_1 зменшились, оскільки вона має мінливі доходи, за які їй необхідно сплачувати комунальні послуги, закуповувати продукти харчування, купувати дітям одяг, шкільні приладдя, медикаменти і таке інше, що потребує досить значних матеріальних затрат.
ОСОБА_2 працює по найму, виконує на замовлення людей різні роботи, за що отримує пристойні доходи в країнах Європейського Союзу, які звичайно не декларуються, оскільки є неофіційними.
Разом з тим, слід врахувати динаміку прожиткового мінімуму відповідного віку дитини то матеріальне утримання дитини стало обходитись значно дорожче, що відповідає дійсним обставинам. Зважаючи на інтереси дитини, такі обставини не можуть повністю залишатися поза увагою суду в спорі, що розглядається. Ті обставини, що з віком потреби дитини зростають, що, в свою чергу, тягне постійне зростання витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживає дитина, на її утримання, на забезпечення освіти, гармонійного розвитку, відпочинку дитини тощо, є загальнозрозумілими та не викликають заперечень у сторін чи сумнівів у суду.
Отже, відповідач ОСОБА_2 є працездатним та здоровим чоловіком, який має можливість та обов'язок утримувати власних дітей, на належному матеріальному рівні.
Законом України від 17.05.2017 № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу ст. 182 викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».
Тож слід визнати, що матеріальне становище одержувача аліментів як одна з умов, із якою пов'язується можливість збільшення розміру аліментів, змінилося, потреба в коштах для утримання і розвитку дитини істотно зросла, тому виникли дійсні підстави для вимоги до платника аліментів про збільшення їх розміру як такі. Власне недостатність у матері коштів на утримання дитини сумнівів не викликає, відповідні доводи позивача відповідачем не спростовані.
Беручи до уваги результат виконання сторонами обов'язку доказування обставин, що мають значення в справі, слід констатувати, що під час судового розгляду не встановлено і не доведено підстав для відступу від засад щодо загалом рівного обов'язку батьків у матеріальному утриманні дітей.
Закон не містить вимоги визначення точного розміру аліментів суто як половини відповідного розміру прожиткового мінімуму на дитину, відповідні розміри прожиткового мінімуму є не абсолютними величинами (базою) для визначення розміру аліментів, а можуть слугувати лише певним орієнтиром при вирішенні питання, яким суд не зв'язаний з огляду на фактичні обставини справи, динаміку дійсних витрат тощо.
Проаналізувавши надані в судовому засіданні докази в їх сукупності, позицію позивача та відповідача, враховуючи в першу чергу якнайкраще забезпечення інтересів дітей та те, що діти сторін проживають разом із позивачем і остання апріорі несе більші витрати на утримання дітей та необхідність за загальним правилом дотримання паритету (рівності) батьків у виконанні обов'язку з матеріального утримання дітей, якщо не встановлено і не доведено підстав для відступу від такого паритету, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з закріплених ч. 9 ст. 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства, розмір стягуваних аліментів дійсно підлягає збільшенню до 5000 гривень.
Суд констатує, що мінімальний розмір аліментів не зможе забезпечити дитині належні умови життя, у зв'язку з чим необхідно збільшити розмір аліментів до 5 000 гривень на кожну дитину, які в подальшому, щомісячно стягувати з ОСОБА_2 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Разом з тим встановлено, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, їх вихованням та утриманням не займається, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, навчання, підготовки до самостійного життя, не цікавиться життям та здоров'ям, матеріально не утримує.
Сукупність досліджених доказів, їх оцінка переконують суд, що не дивлячись на ту обставину, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою яка може бути застосована до батьків, виходячи в першу чергу із інтересів самих дітей суд вважає, що позовні вимоги щодо позбавлення батьківських прав відповідача підлягають задоволенню.
Судові витрати, які складаються з судового збору від сплати якого позивач звільнений, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", підлягають стягненню з відповідача на користь держави на підставі ст. 141 ЦПК України, а судові витрати понесені позивачем підлягають стягнення на її користь.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 265, 267, 268, 280, 284, 354 ЦПК України, суд,-
Позов задоволити повністю.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Роз'яснити, що батько позбавлений батьківських прав, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп НОМЕР_2 , за адресою АДРЕСА_2 .
Змінити розмір аліментів які стягуються з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_3 , рнокппп НОМЕР_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 , і в подальшому стягувати на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп НОМЕР_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі по 5 000 (п'ять тисяч) гривень на кожну дитину, щомісячно, починаючи з дня набрання судовим рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття.
Заяву про перегляд заочного рішення відповідачем може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття до Закарпатського апеляційного суду.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 13.04.2026 року.
Головуючий Трагнюк В. Р.