10 квітня 2026 р. Справа № 520/27623/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., м. Харків, повний текст складено 10.11.25 по справі № 520/27623/25
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи «Качанівська виправна колонія (№54)»
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної установи “Качанівська виправна колонія (№54)» (далі - відповідач), в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Качанівська виправна колонія №54» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2024;
зобов'язати Державну установу “Качанівська виправна колонія №54» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2024.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 позовну заяву повернуто позивачеві.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року у справі № 520/27623/25, справу направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що строк звернення до суду у цій категорії справ визначається з певними особливостями - 1 місяць з моменту результатів досудового врегулювання. При цьому, жодною нормою законодавства не передбачено строків, протягом яких позивач повинен ініціювати відповідну процедуру досудового врегулювання спору. Так, відповідач на вирішення заяви позивача зі спірного у справі питання надав листа від 17.09.2025. Позов подано через Електронний суд 15.10.2025 тобто, в межах місячного строку після отримання позивачем відповіді на звернення. Процедуру досудового врегулювання суд відхилив, вказавши, що звернення позовної сторони до відповідача не вважається досудовою формою врегулювання спору, що є основним аргументом повернення позову. Отже, на думку позивача, суд відхилив основні доводи, про які останній вказував: що чинний КАС України не передбачає жодних вимог до процедури досудового врегулювання, у тому числі, в світлі довільності формулювання відповідного звернення чи конкретної його форми; щодо належності, допустимості та достатності доказів, у т.ч. у процедурі досудового врегулювання, ці питання досліджуються остаточно не на стадії вирішення питання про відкриття провадження, а у підготовчому провадженні; обчислення строків звернення саме з моменту результатів досудового врегулювання, а не з моменту звільнення випливає нормативно і не потребує додаткового тлумачення; жодною нормою законодавства не передбачено строків, протягом яких позивач повинен ініціювати відповідну процедуру досудового врегулювання спору та, як вже зазначено вище, чітких вимог до відповідної процедури.
Відповідач не скористався своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу позивача.
За положеннями статей 294 та 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачу (заявникові) (пункт 3 частини першої статті 294 КАС України) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 позовну заяву по справі залишено без руху. Встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.
Для усунення недоліків встановлених в ухвалі суду від 21.10.2025 позивачу необхідно було надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з належним обґрунтуванням поважності причин пропуску строку та доказів поважності таких причин.
24.10.2025 до Харківського окружного адміністративного суду позивачем подано заяву про усунення недоліків, в якій викладено аргументи щодо відсутності підстав для залишення позову без руху, зокрема, щодо форми викладення позиції з строкового питання в тексті позовної заяви, особливостей обчислення строків звернення до суду, застосування спеціального місячного строку відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язковості досудового порядку врегулювання спору та дотримання цього порядку позивачем.
У зв'язку з не виконанням вимоги ухвали суду від 21.10.2025, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 заяву залишено без руху. Встановлено позивачу десять днів для усунення недоліків заяви.
04.11.2025 позивачем подано до Харківського окружного адміністративного суду заяву про усунення недоліків у якій наводить аргументи про те, що строк звернення до суду не пропущено. Строк звернення до адміністративного суду починається з моменту, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав. У випадку оскарження бездіяльності це триваюче правопорушення, яке не має чітких меж і триває до моменту виконання обов'язку або виявлення порушення. Велика Палата ВС (постанова від 06.02.2025, справа №990/29/22) підтвердила, що бездіяльність може бути оскаржена в будь-який час, поки вона триває. Інакше це створює ризик зловживання правом з боку органу влади. ЄСПЛ у справах «Лелас проти Хорватії» та «Тошкуце проти Румунії» наголосив, що держава не повинна отримувати вигоду від власних порушень, а її органи зобов'язані забезпечити прозорість і юридичну визначеність. Згідно зі ст. 36 ЗУ «Про адміністративну процедуру», провадження починається за заявою особи або з ініціативи органу. Заява має містити необхідні відомості (ст. 40), реєструється в день надходження (ст. 42- 43), а у разі недоліків - залишають без руху з повідомленням про їх усунення. Навіть адвокатський запит, якщо містить чітке волевиявлення, може вважатися належним зверненням. Верховний Суд у справі №580/710/24 (22.07.2025) підтвердив, що досудове врегулювання може бути ініційоване адвокатським запитом. Якщо відповідач не застосував ст. 43 ЗУ «Про адміністративну процедуру» щодо форми звернення, процедура вважається ініційованою, а строк звернення до суду обчислюється з моменту її результату. Оскільки відповідач надав відповідь по суті, а суд лише сумнівався у факті ініціювання процедури, представник позивача вважає вимоги ухвали від 29.10.2025 виконаними.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що адвокатський запит не є заявою про вимогу вчинити адміністративні дії (наприклад, нарахувати та виплатити кошти) та не замінює заяву (рапорт) про виплату компенсації, оскільки не містить вимоги про задоволення матеріального права позивача, а лише просить надати дані (наприклад, про розрахунок чи підстави). Відповідь на такий адвокатський запит не є рішенням по суті спору, а лише інформаційним повідомленням, яке не запускає строки оскарження та не свідчить про спробу врегулювання.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до висновків про те, що доказів на підтвердження того, що існували будь-які обставини, які створили об'єктивні перешкоди та заважали позивачу вчасно звернутися до суду за захистом прав, позивачем не надано.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції на підставі наступного.
У відповідності до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Так, позивач звернувся до суду з позовом щодо виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі ОСОБА_1 при звільненні.
Колегія суддів зауважує, з огляду на викладені вище норми, спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 10.02.2025 у справі № 240/5940/24, від 20.11.2025 року у справі № 260/1942/24.
Так, з матеріалів справи встановлено, що відповідно до наказу ДУ «Качанівська виправна колонія (№54)» від 06.05.2024 року № 163/ос-24 ОСОБА_1 звільнена зі служби 17.05.2024 року. Також визначено виплати, що підлягають до нарахування при звільненні. Виплата компенсації за неотримане речове майно встановлена не була.
Отже, про невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачка повинна була бути обізнана з часу її звільнення зі служби.
11.09.2025 року позивач звернувся до відповідача через адвоката з питання, що стосується грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримав за час проходження служби.
Листом від 17.09.2025 року № 6/7/2744/Шм-25 відповідачем була надана відповідь, до якої долучено атестат на предмети речового майна №11/24 та довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна №56.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів вжиття позивачем заходів з метою своєчасного оскарження невиплати при звільненні грошової компенсації у межах вартості за неотримане речове майно, як і доказів, які є об'єктивно непереборними та не залежали від волевиявлення позивача і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Подання адвокатського запиту від 11.09.2025 в інтересах позивача та отримання листа від 17.09.2025 у відповідь не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права і ця дата не пов'язана з початком перебігу строку звернення до суду.
Суд апеляційної інстанції не заперечує, що позивач після звільнення його зі служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. Однак, це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
Також слід звернути увагу на те, що у випадку необізнаності позивачки щодо видів та розміру речового майна, якими вона не була забезпечена під час служби, остання повинна була звернутися із заявою про надання їй відповідної інформації без зайвих зволікань.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 14.12.2023 року у справі №380/1785/21.
При цьому, позивач не посилається на певні обставини та докази в їх підтвердження стосовно неможливості звернення на час звільнення зі служби, або відразу після звільнення, з заявою щодо отримання компенсації за речове майно.
А тому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з даним позовом.
Щодо доводів апеляційної скарги, про відлік місячного строку визначається з моменту результатів досудового врегулювання спору, то колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями п. 4 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов'язковість досудового врегулювання, або на момент звернення позивача із позовом не сплив визначений законом строк для досудового врегулювання спору.
Отже, сторони повинні в обов'язковому порядку здійснити досудове врегулювання спору у випадках, прямо передбачених законом.
Так, досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою якого юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків. Отже, суд вправі очікувати від позивача попереднього проведення заходів досудового врегулювання спору лише у разі встановлення законом обов'язковості таких заходів.
Поряд з тим, ані Кодекс адміністративного судочинства України, ані інші нормативно-правові акти з приводу публічної служби не містять норм щодо обов'язковості досудового врегулювання спорів, які виникають у справах про компенсацію вартості за неотримане речове майно, або про обов'язковість досудового врегулювання спорів між суб'єктами владних повноважень та особами публічної служби.
Отже, у даному випадку, відсутня законодавчо закріплена обов'язковість досудового врегулювання спору між сторонами.
Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.10.2018 у справі № 803/756/17, від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18, від 04.02.2020 у справі № 825/1571/16, від 30.07.2020 у справі № 820/5767/17 в контексті саме обов'язковості досудового врегулювання у справах означеної категорії, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у викладених постановах вирішувалось питання щодо права на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а не питання щодо строків подання позову з відповідних підстав.
Крім того, визначена у наведених позивачем рішеннях, Постанова КМУ від 16 березня 2016 № 178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" лише встановлює порядок звернення для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
За висновками Верховного Суду, викладені у постанові від 10.02.2025 у справі №240/5940/24, чинне законодавство не дозволяє виключити військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без його згоди, у разі відсутності повного розрахунку, зокрема компенсації за неотримане речове майно. Це надає можливість останньому впевнитися, що всі фінансові питання з ним були вирішенні до звільнення.
Також, колегія суддів відхиляє посилання позивача на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 22.07.2025 року у справі №580/710/24, оскільки наведене рішення стосувалось питання перерахунку та виплати пенсії, питання строків судом касаційної інстанції не вивішувалось.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що правомірною ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, з підстав пропущення позивачем строку, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України.
Однак, у встановлений судом строк, позивачем не надано доказів поважності причин пропуску такого строку.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, вона повертається позивачеві.
Частинами 1 та 2 ст. 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно повернув позовну заяву позивачу, тобто судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування спірної ухвали.
При цьому, судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з частиною 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 по справі № 520/27623/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова