10 квітня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/9504/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/9504/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
09.07.2025 адвокат Тимошенко Дмитро Володимирович, здійснюючи на підставі ордеру (серія ВІ №1315077 від 03.07.2025) представництво інтересів ОСОБА_1 , звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - ТЦК), Військової частини НОМЕР_1 (надалі - в/ч НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ТЦК щодо взяття на військовий облік військовозобов'язаних позивача, який був виключений з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу";
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ТЦК "Про призов на військову службу під час мобілізації" в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до в/ч НОМЕР_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 13.06.2025 №169 (по стройовій частині) про зарахування ОСОБА_1 на всі види забезпечення в/ч НОМЕР_1 .
В якості підстави для звернення до суду заявник вказує на протиправну, як на його думку, поведінку ТЦК, який незважаючи на обставину виключення з військового обліку, мобілізував позивача на військову службу, після чого його було призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону в/ч НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
15.07.2025 до суду засобами системи "Електронний суд" від в/ч НОМЕР_1 надійшов відзив на позов, в якому представник висловив свої заперечення проти задоволення позову. Зазначав, що рішення про мобілізацію та сам призов є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який станом на час розгляду справи вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Тому такий акт не може бути скасований після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності. Водночас пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено перелік підстав звільнення з військової служби під час воєнного стану, за наявності хоча б однієї з яких позивач може звернутися з рапортом про звільнення з військової служби з наданням підтверджуючих зазначені обставини документів (а.с. 42-47).
У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що позивач не позбавлений права у судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів. Враховуючи те, що позивача було незаконно мобілізовано, а в подальшому направлено до в/ч НОМЕР_1 , це не може опосередковано свідчити про його згоду бути прийнятим на військову службу та згоду щодо її проходження. Всі дії, пов'язані з доставленням, утриманням, примусовим проходженням ВЛК та направленням до військової частини без належних правових процедур, навпаки свідчить про порушення прав позивача та є підставами для визнання мобілізації незаконною (а.с. 51-54).
У запереченнях представник в/ч НОМЕР_1 знову зазначив про неналежно обраний спосіб захисту прав, який не передбачений законом, що зазначено у висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №925/642/19. Більш того з моменту зарахування позивача на військову службу у складі в/ч НОМЕР_1 виникли нові правовідносини між відповідачем та позивачем, врегульовані Законом №2232-ХІІ та Положенням №1153/2008. Скасування наказу про призов на військову службу взагалі не передбачено нормами чинного законодавства, про що сформулював свою правову позицію Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 (а.с. 57-60).
ТЦК правом на подачу відзиву на позов так і не скористався.
Розгляд справи, відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України, здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників у письмовому провадженні.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Кротенки Полтавського району Полтавської області, 01.04.2016 виключений з військового обліку військовозобов'язаних ТЦК на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину), факт чого підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 26.12.2023 (а.с. 22).
У позовній заяві представник зазначає, що незважаючи на факт виключення з військового обліку, 12.06.2025 ОСОБА_1 був затриманий працівниками ТЦК та доставлений за адресою: АДРЕСА_1 , де незаконно та примусово утримувався деякий час. Працівники ТЦК змусили ОСОБА_1 пройти ВЛК, що є незаконним, оскільки особа не перебуває на обліку в ТЦК, виключена з військового обліку військовозобов'язаних, а підстави повторного взяття ОСОБА_1 відповідно до ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» на облік відсутні. Наразі ОСОБА_1 проходить службу у складі в/ч НОМЕР_1 , на підтвердження чого надав довідку ТЦК №630 від 16.06.2025 (зворот а.с. 24).
12.06.2025 про цей випадок було повідомлено поліцейському взводу №1 роти №2 БУПП в Полтавській області ДПП, у зв'язку з чим складено протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 12.06.2025 (а.с. 25).
Також 12.06.2025 було направлено звернення у Військову службу правопорядку (а.с. 26).
Як видно з витягу з наказу начальника ТЦК від 12.06.2025 №86 "Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період", відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами), з набранням чинності Указу Президента України №65/2022 "Про загальну мобілізацію" (зі змінами) солдата ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до в/ч НОМЕР_1 (а.с. 80).
У відповіді від 16.06.2025 №819/5440/В3 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив заявника, що факти, які викладені у зверненнях, потребують перевірки в межах повноважень ТЦК. У зв'язку з цим, керуючись статтею 7 Закону України "Про звернення громадян" звернення адвоката Тимошенка Д.В. направлено начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 для його розгляду по суті (а.с. 27).
Як зазначив представник позивача у позовній заяві, 13.06.2025 він надіслав адвокатський запит №13/6-3 начальнику ТЦК задля отримання інформації щодо затримання, доставлення, взяття на військовий облік та проходження ВЛК ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 29). Проте на момент подання позову відповідь не надійшла.
Також 18.06.2025 адвокат Тимошенко Д.В. направив адвокатський запит №18/6-3 до в/ч НОМЕР_1 стосовно проходження військової служби ОСОБА_1 та отримання наказу по стройовій частині для призначення (зарахування) особи на забезпечення відповідної військової частини (а.с. 28).
Згідно з відповіддю в/ч НОМЕР_1 №812/26200 від 25.06.2025 (зворот а.с. 30) відповідно до змісту наказу командира в/ч НОМЕР_1 №169 від 13.06.2025 громадянин ОСОБА_1 вважається таким, який прибув з ТЦК і призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону в/ч НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
З витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 №169 від 13.06.2025 вбачається: з 13.06.2025 ОСОБА_1 зараховано до списків частини і на всі види забезпечення з 13.06.2025 до в/ч НОМЕР_1 . Вважати таким, що 13.06.2025 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою "солдат" (а.с. 30).
Адвокат Тимошенко Д.В. вважає дії уповноважених осіб ТЦК щодо взяття ОСОБА_1 на облік військовозобов'язаних та призов на військову службу під час мобілізації до в/ч НОМЕР_1 незаконними, оскільки ОСОБА_1 був виключений з військового обліку ТЦК, а тому у ТЦК не було правових підстав відповідно до ст. 37 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» брати позивача на облік військовозобов'язаних.
З цих підстав позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку доводам учасників справи, суд враховує такі особливості нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-ХІІ).
Частинами 1, 2, 5 ст. 1 цього Закону передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (ч. 7 ст. 1 Закону №2232-ХІІ).
Закон України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (надалі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частин четвертої - п'ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ, громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до частини восьмої статті 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» Кабінет Міністрів України своєю постановою від 23.02.2022 №154 затвердив Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (надалі - Положення №154), згідно з пунктом 1 якого, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку) (абз. 12 п. 9 Положення №154).
Абзацами 8, 9 пункту 11 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, організовують з визначеною періодичністю (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов'язаних і резервістів; оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначає стаття 37 Закону №2232-ХІ.
Так, частиною шостою статті 37 Закону №2232-ХІ у редакції, чинній до внесення змін 18.05.2024, було передбачено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: 1) призвані чи прийняті на військову службу; 2) проходять військову службу (навчання) у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) припинили громадянство України; 6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; 7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; 8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.
У зв'язку з прийняттям Закону України від 11.04.2024 №3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", який набрав чинності 18.05.2024 (надалі - Закон №3633-ІХ), редакція частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких пункт 6 частини шостої виключено.
Частиною шостою статті 37 Закону №2232-ХІІ у редакції, чинній з 18.05.2024, вже передбачено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (надалі - Порядок №560).
Згідно з абз. 3 п. 4 розділу "Загальні питання" Порядку №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.
Отже, з 18.05.2024 редакція частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Більш того, з цього часу впроваджено можливість проходження військової служби особами, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Так, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акту обмежена в часі: від набрання чинності та до моменту втрати юридичної сили.
За суб'єктним складом (коло осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта), нормативно-правові акти поділяються на: загальні (спрямовані на регулювання суспільних відносин за участю широкого загалу), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (встановлюють відступи від загальних чи спеціальних положень).
Зазвичай, дія нормативно-правового акта поширюється на кожного, хто перебуває в межах його територіальної юрисдикції та є учасником відносин, на які він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, також може визначатися за такими критеріями як гендерна приналежність, вік, фахова спрямованість (наприклад, військовослужбовець), стан здоров'я тощо.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Варто зазначити, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
Так, Законом України від 11.04.2024 №3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", який набрав законної сили 18.05.2024, зменшено перелік підстав для виключення з військового обліку шляхом внесення змін до Закону №2232-XII якими виключено, зокрема п. 6 ч. 6 ст. 37 цього Закону.
Внаслідок згаданих змін розширилося коло осіб, на яких поширюється військовий обов'язок, включно з тими, хто раніше був засуджений до позбавлення волі за тяжкі злочини.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах КАС ВС від 17.02.2020 у справі №820/3113/17, від 19.09.2018 у справі №814/4386/15.
Законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов'язаних, на загальних підставах, передбачених ч. 1 ст. 37 Закону №2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією ч. 6 ст. 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.
ОСОБА_1 у 2016 році був виключений з військового обліку на підставі чинної на той час редакції статті 37 Закону №2232-XII. Нова редакція цієї статті змінила підстави виключення з військового обліку, які почали діяти з 18.05.2024. Наслідком нового унормування стало те, що у випадку якщо особа, яка виключена на законних підставах з військового обліку, після того як такі підстави відпали і за умови, що вона відповідає законодавчо встановленим критеріям взяття на військовий облік, підлягає взяттю на такий облік. При цьому, нове взяття на військовий облік, слід розглядати не як продовження попередніх правовідносин, під час дії яких особа виключена з військового обліку, так як ці правовідносини завершились, а їх слід розцінювати як нові правовідносини, які виникли на підставі нової норми права.
Тобто, після внесення 18.05.2024 вищезазначених змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", ОСОБА_1 взятий на військовий облік.
У цій справі відсутні підстави для застосування зворотної дії закону, оскільки спірні правовідносини виникли після 18.05.2024, тобто після набрання чинності відповідними змінами до Закону №2232-XII.
До того ж виключення з військового обліку засуджених за тяжкий злочин стосується лише військового обліку громадян та не є підставою звільнення останніх від призову та від проходження військової служби, оскільки на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Відповідно до ч. 11 ст. 38 Закону №2232-XII, призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Таким чином ТЦК правомірно взяв на облік позивача, здійснив призов його на військову службу та направив для проходження військової служби під час загальної мобілізації до військової частини.
Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 за позовом військовослужбовця до ТЦК і військової частини про визнання протиправними дій щодо призову і зобов'язання прийняти рішення про звільнення зі служби вказав, що визнання процедури призову протиправною не спричиняє звільнення незаконно мобілізованого з військової служби, тобто, не відновлює попереднього становища особи, призваної на військову службу. Процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Слід також зазначити, що наказ начальника ТЦК (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 12.06.2025 №86 "Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" в частині, що стосується позивача, є індивідуальним правовим актом, який вичерпав свою дію фактом призову позивача на військову службу та зарахування військовослужбовця до особового складу військової частини.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 Конституційний Суд України вказав, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Оскільки наказ начальника ТЦК (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 12.06.2025 №86 "Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період" в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 вже реалізований, то його скасування ніяким чином не призведе до звільнення позивача з військової служби.
Тож доводи представника позивача щодо протиправності наказу начальника ТЦК (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 12.06.2025 №86 "Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період", яким, зокрема ОСОБА_1 призвано на військову службу, суд визнає безпідставними.
У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд зайняв сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17, постанови Касаційного адміністративного суду від 14.07.2021 у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21).
Тож посилання представника позивача на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі №160/3927/25 суд визнає неприйнятними.
З урахуванням встановлених обставин правомірності наказу про призов позивача на військову службу, суд не знаходить підстав для задоволення похідних вимог адміністративного позову щодо визнання протиправним та скасування наказу командира в/ч НОМЕР_1 №169 від 13.06.2025 (по стройовій частині) про зарахування ОСОБА_1 на всі види забезпечення в/ч НОМЕР_1 .
Крім того слід зазначити, що відповідно до положень пункту 32 Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців (прийому на роботу працівників) до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини (про прийом на роботу працівника) є для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 проходить військову службу у складі в/ч НОМЕР_1 по мобілізації, то в даному випадку вже виникли нові правовідносини, які не є предметом спору у цій справі.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
За відсутності підстав для задоволення позову, відсутні й підстави для розподілу судових витрат, позивач таких не поніс, від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 у справі №440/9504/25 - залишити без задоволення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; АДРЕСА_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ; АДРЕСА_4 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду впродовж тридцяти днів з моменту його підписання.
Суддя Є.Б. Супрун