Справа № 420/37477/25
10 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.09.2025 року №104650023252 щодо відмови у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію ОСОБА_1 від 10.09.2025 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 28.08.1982 до 19.02.1985, з 01.07.1985 до 09.09.1986, з 19.09.1986 до 19.06.1990, з 27.06.1990 до 02.08.1996, з 13.08.1996 до 05.04.2002.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач 10.09.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення їй пенсії за віком. Водночас, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.09.2025 року №104650023252 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки до страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи згідно дублікату трудової книжки від 01.09.2025 року НОМЕР_1 .
Разом з тим, позивач не погоджується із зазначеним рішенням відповідача та вважає його протиправними, з огляду на що звернулась до суду з вказаним позовом.
Ухвалою суду по справі №420/37477/25 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч.5 ст.262 КАС України. Відповідачам запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
Під час розгляду справи від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що у випадку відсутності в трудовій книжці відповідних записів, для зарахування періодів робот, зазначених в трудовій книжці, надаються уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами на підставі первинних документів за час виконання роботи. Оскільки позивачем на день звернення документально не підтверджено періоди роботи, вказані вище періоди не можуть бути враховані до страхового стажу.
Від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до суду також надійшов відзив по справі, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що оскаржуване рішення є правомірним.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 10.09.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення їй пенсії за віком в порядку Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До вказаної заяви вона додала, зокрема, але не виключно, дублікат трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповнений Виробничим підрозділом Маріупольське вагонне депо філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», з якої вбачається, що датою її заповнення вказано 01.09.2025 року, тоді як перший запис про трудову діяльність датовано від 01.09.1980 року.
При цьому, у дублікаті трудової книжки від 01.09.2025 серії НОМЕР_1 , містяться наступні записи про роботу позивача:
01.09.1980 по 25.07.1982 - навчання у ПТУ №124 м. Донецьк за професією «кухар»;
23.09.1982 по 17.05.1983 - робота кухарем в дитсадку №2
29.05.1986 по 29.01.1990 - робота в дитсадку №2;
06.02.1990 по 13.09.1993 - робота стрільцем-ВК2 у відділенні державної служби охорони при Авдіївському РВ УМВС України у Донецькій області;
01.09.1993 по 22.06.1994 - навчання у Авдіївському міському профтехучилищі №43;
26.06.1994 по 26.01.1996 - робота продавцем у м.п «Васильок»;
26.02.1996 по 30.10.1998 - робота комірником;
02.01.2001 по 01.06.2002 - робота на посаді приймача тари у ПП «ЄВВА»;
05.05.2005 по 20.10.2008 - робота на посаді сортувальника у Донецькому центру обробки та перевезення пошти;
17.05.2011 - робота провідником пасажирського вагону.
Також до заяви було долучено довідку Виробничого підрозділу Маріупольське вагонне депо філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» від 08.09.2025 року №35/ВК, з якої вбачається, що позивач дійсно з 17.05.2011 року по 01.04.2022 року працювала у виробничому підрозділі Маріупольське вагонне депо філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді провідника пасажирського вагону.
В довідці зазначено, що вона видана на підставі даних з електронної бази Автоматизована Система Управління «Кадри».
З довідки від 08.09.2025 року №34/ВК Виробничого підрозділу Маріупольське вагонне депо філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» вбачається, що Виробничий підрозділ Маріупольське розташований за адресою: 87501, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Паровозна 6.30, та знаходиться на тимчасово окупованій території України з 24.02.2022. У зв'язку з активними бойовими діями у місті Маріуполь, у персоналу виробничого підрозділу не було можливості евакуювати первинні документи, що є базовими для виробничої та фінансово-економічної діяльності підприємства. Таким чином, у виробничого підрозділу Маріупольське вагонне депо філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця» втрачено доступ до кадрової, управлінської, бухгалтерської та податкової документації за весь період діяльності виробничого підрозділу, що підлягає обов'язковому зберіганню. Обставини, що склалися, а також відсутність первинних документів, унеможливлює надання запитуваної позивачем інформації щодо надання довідки про доходи. Виходячи з вищезазначеного, керівництвом виробничого підрозділу позивачу надається довідка з місця роботи на підставі даних з електронної бази Автоматизована Система Управління «Кадри», довідка про доходи за 2022 рік та дублікат трудової книжки.
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розподілено на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області.
Внаслідок розгляду вказаної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком №104650023252 від 19.09.2025 року. У рішенні було зазначено, що за наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховии? стаж позивача склав 23 роки 07 місяці 16 днів, замість необхідних 32 років.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи згідно сканкопії з копії дублікату трудової книжки від 25.11.1996 року серії НОМЕР_2 , оскільки не долучено сканкопію оригіналу;
- періоди роботи згідно дублікату трудової книжки від 01.09.2025 серії НОМЕР_1 , оскільки записи про роботу передують даті заповнення трудової книжки та не містять печаток. Позивачу повідомлено про необхідність надання уточнюючої довідки.
Факт зарахування до страхового стажу лише 23 років 07 місяців 16 днів підтверджується розрахунком стажу форми РС-право, зокрема, зараховано наступні періоди:
- 01.09.1980 року по 25.07.1982 року - навчання у ПТУ №124 м. Донецьк за професією «кухар» (записи №1-2 дублікату трудової книжки);
- 01.09.1993 року по 22.06.1994 року - навчання у Авдіївському міському профтехучилищі №43 (запис №12 дублікату трудової книжки);
- 27.02.1998 року по 31.12.2000 року;
- 01.01.2001 року по 31.05.2002 року - робота на посаді приймача тари у ПП «ЄВВА» (записи №18-20 дублікату трудової книжки);
- 01.12.2002 року по 31.12.2003 року;
- 01.01.2004 року по 31.05.2005 року;
- 01.06.2005 року по 20.10.2008 року - робота на посаді сортувальника (записи №20-25 дублікату трудової книжки);
- 01.03.2011 року по 31.03.2011 року;
- 01.04.2011 року по 30.04.2011 року;
- 17.05.2011 року по 31.07.2022 року - робота на посаді провідника пасажирського вагону (записи №26-31 дублікату трудової книжки)
- 01.04.2024 року по 26.04.2024 року.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням пенсійного органу в частині незарахування періодів її роботи згідно дублікату трудової книжки від 01.09.2025 серії НОМЕР_1 до страхового стажу, позивач звернулась до суду з вказаним адміністративним позовом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно приписів частини 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно положень ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України), достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 75 КАС України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 ч. 2 КАС України).
Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши адміністративний позов, відзиви на позов та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно ч.1 ст.26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсіі? за віком після досягнення 60-річного віку мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Згідно ч.1 статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до п.1 ч.1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини друга, п'ята статті 45 Закону №1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року №13-1 (далі - Порядок №22-1) (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1.1 Порядку №22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
За приписами пункту 2.1 Порядку №22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам; документи про місце проживання (реєстрації) особи.
Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (п. 2.23 Порядку №22-1).
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 було затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).
За п.1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п.п.1.3, 1.4 Інструкції №58 при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.
Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції №58 встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
У п. 2.6 пункту 2 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не може відповідати за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.
Як вбачається із оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно дублікату трудової книжки від 01.09.2025 серії НОМЕР_1 , оскільки записи про роботу передують даті заповнення трудової книжки та не містять печаток.
За п.п. 5.1, 5.2 Інструкції №58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом Дублікат в правому верхньому кутку першої сторінки.
Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи Відомості про роботу, Відомості про нагородження при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
Відповідно до п. п.2.11, 2.12 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та п батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Аналізуючи вищевказане суд доходить висновку, що дублікат трудової книжки заповнюється за загальним правилом, тобто в ньому зазначається дата його заповнення.
Як було встановлено судом під час розгляду справи, позивач разом із заявою про призначення пенсії за віком надавала дублікат трудової книжки серії НОМЕР_1 , завірений печаткою Виробничого підрозділу Маріупольське вагонне депо філії «Пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому працювала позивач, відтак, періоди навчання та роботи позивача, починаючи з 01.09.1980 року по 01.09.2025 року, які записані в дублікаті книжки, на думку суду, не можуть не передувати даті фактичного заповнення дублікату.
Разом з тим, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.
Правова позиція стосовно того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Тобто, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Крім того, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідач, при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу, не дотримався справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, оскільки не використав надані законом повноваження для з'ясування тих чи інших обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення
За ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Як вбачається з дублікату трудової книжки від 01.09.2025 серії НОМЕР_1 , позивач, зокрема, але не виключно, працювала в наступні періоди на посадах:
23.09.1982 по 17.05.1983 - кухарем в дитсадку №2;
29.05.1986 по 29.01.1990 - кухарем, нянею, помічником вихователя та підсобним робітником в дитсадку №2;
06.02.1990 по 13.09.1993 - стрільцем-ВК2 у відділенні державної служби охорони при Авдіївському РВ УМВС України у Донецькій області;
26.06.1994 по 26.01.1996 - продавцем у м.п. «Васильок»;
26.02.1996 по 30.10.1998 - комірником.
Факт незарахування до страхового стажу позивача саме вищевказаних календарних періодів роботи, але зазначених в дублікаті трудової книжки від 01.09.2025 серії НОМЕР_1 , підтверджується розрахунком стажу форми РС-право, наданим до оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №104650023252 від 19.09.2025 року.
Тобто, вищевказані записи в дублікаті трудової книжки серії НОМЕР_1 про періоди роботи позивача з 23.09.1982 по 17.05.1983, 29.05.1986 по 29.01.1990, 06.02.1990 по 13.09.1993, 26.06.1994 по 26.01.1996, 26.02.1996 по 30.10.1998, на думку суду, не зараховані пенсійним органом до страхового стажу позивача безпідставно.
Разом з тим позивачем при зверненні до суду і під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів того, що відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача періодів роботи позивача у календарному обчисленні, зазначеному в адміністративному позові, а тому суд при прийнятті рішення виходить з об'єктивних доказів, які свідчать про періоди трудової діяльності позивача, що не були враховані для обчислення її страхового стажу при вирішенні питання про призначення пенсії.
Суд при вирішенні справи також виходить із того, що зазначене рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області є актом індивідуальної дії.
На думку суду, правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків лише чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому (яким) він адресований.
Головною рисою такого акту є його конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових обов'язків, обумовлених цими актами; при цьому за умов відповідності такого акту нормам чинного законодавства.
Натомість, оскаржуване рішення контролюючого органу не відповідає критеріям повноти та зрозумілості акту індивідуальної дії, та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або обов'язків особи при виконанні юридичного волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 23.10.2018 у справі №822/1817/18, від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18, від 02.07.2019 у справі №140/2160/18.
Зазначений висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року є джерелом права.
У рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року; «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Підсумовуючи вищезазначеного суд доходить висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не доведено протягом часу розгляду справи обґрунтованості рішення №104650023252 від 19.09.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком, а тому воно є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Суд також зазначає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та готує документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
З огляду на встановлені обставини у справі №420/37477/25 суд вважає необхідним для належного захисту прав та інтересів позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.09.2025 року про призначення їй пенсії за віком, і прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 23.09.1982 по 17.05.1983, 29.05.1986 по 29.01.1990, 06.02.1990 по 13.09.1993, 26.06.1994 по 26.01.1996, 26.02.1996 по 30.10.1998, зазначені у дублікаті трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.2025.
В іншій частині позовні вимоги зобов'язального характеру задоволенню не підлягають з вищенаведених підстав та наведених у рішенні мотивів.
Висновки про те, що дії зобов'язального характеру щодо розгляду питання про призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії, узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи наявність підстав для задоволення основної позовної заяви, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача суму сплаченого судового з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в розмірі 968,96 за рахунок його бюджетних асигнувань, оскільки саме зазначеним суб'єктом владних повноважень було прийнято протиправне рішення про відмову у призначенні пенсії.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №104650023252 від 19.09.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.09.2025 року про призначення їй пенсії за віком, і прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 23.09.1982 по 17.05.1983, 29.05.1986 по 29.01.1990, 06.02.1990 по 13.09.1993, 26.06.1994 по 26.01.1996, 26.02.1996 по 30.10.1998, зазначені у дублікаті трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.2025.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне найменування сторін по справі:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Суддя О.В. Білостоцький