Справа № 420/639/26
10 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не звільнення ОСОБА_2 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої, абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ за сімейними обставинами: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої, абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ за сімейними обставинами: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 25.12.2024 р. позивач проходить військову службу за контрактом у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, на цей час в званні молодшого сержанта на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія другої групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип Б). Під час проходження військової служби у позивача виникла необхідність у постійному догляді за матір'ю - ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю 2 групи. 09.12.2025 р. позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення відповідно до пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" - через сімейні обставини, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. До рапорту позивачем долучені докази, які підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби відповідно до вимог законодавства. Однак, листом від 10.12.2025 р. № 08/35261-25-Вих відповідач відмовив у задоволенні рапорту у зв'язку із наявністю брата ОСОБА_4 , який відповідно до Сімейного кодексу України зобов'язаний доглядати мати. Наголошує, що хоча формально існує інший член сім'ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за матір'ю через самостійне виховання та утримання малолітньої дитини, є не лише об'єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов'язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд. З огляду на це, наявність брата позивача, який самостійно виховує та утримує малолітню дитину не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні військовослужбовця, оскільки такий член сім'ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд. Позивач вважає рішення відповідача протиправним, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 13.01.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
27.01.2026 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що для звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, в даному випадку за хворим батьком, є два обов'язкові фактори: наявність у одного із батьків інвалідності I чи II групи; відсутність у одного із батьків інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, або наявність таких якщо вони самі потребують постійного догляду. Для встановлення наявності цих факторів, особа, яка бажає звільнитись, разом із рапортом про звільнення надає підтверджуючі документи, без підтверджуючих документів у керівництва військової частини відсутня можливість встановити наявність передумов і підстав для звільнення. Як зазначив позивач, він звернувся до керівництва в/ч НОМЕР_2 відповідним рапортом, в якому просив звільнити його на підпункту "г" п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII, обґрунтовуючи цю підставу необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю, ОСОБА_3 , яка є інвалідом ІІ групи. В підтвердження інвалідності позивач надав всі документи, які підтверджують інвалідність матері та родинні зв'язки. Натомість, під час розгляду заяви встановлено, що у матері позивача є ще один син - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто повнолітній та дієздатний (на зазначено протилежне) член сім'ї першого ступеня спорідненості в розумінні статті 1261 Цивільного кодексу України та підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 розділу 14 Податкового кодексу України. Прізвище " ОСОБА_6 " збігається з дівочим прізвищем ОСОБА_3 , що дозволяє зробити висновок що ОСОБА_5 є дитиною від першого шлюбу або поза шлюбом, але в будь-якому разі є сином - членом сім'ї першого ступеню спорідненості. Натомість, позивачем не надано жодного документу який підтверджує неможливість здійснення постійного стороннього догляду ОСОБА_5 , зокрема щодо наявності обставин потреби у постійному догляду самого ОСОБА_5 , або інших відомостей. Факт самостійного виховання ОСОБА_5 малолітнього сина, підтверджений рішенням Немирівського районного суду від 05.08.2025 р. у справі № 930/1231/25, не свідчить про неможливість здійснення догляду за ОСОБА_3 . Чинним законодавством також не визначено, що самостійне виховання дитини виключає можливість здійснення постійного догляду за матір'ю, а позивач взагалі не наводить фактів існування реальних перешкод у здійсненні догляду ОСОБА_5 .
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило заяв про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 25.12.2024 р. проходить військову службу за контрактом у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, на цей час в званні молодшого сержанта на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія другої групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип Б).
09.12.2025 р. позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення відповідно до пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" - через сімейні обставини, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико- соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Разом із рапортом позивач надав наступні документи:
копію свідоцтва про встановлення батьківства ОСОБА_1 , серії НОМЕР_3 від 08.01.1991 р., за яким матір'ю позивача є ОСОБА_7 ;
копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , серії - НОМЕР_4 від 04.11.2016 р.;
копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №16/25/1218/В від 28.07.2025 р. про встановлення 2 групи інвалідності ОСОБА_3 ,
копію рекомендації, які частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю ОСОБА_3 ,
нотаріально завірену копію висновку лікарсько-консультативної комісії №98 від 22.08.2025 р. та рішення ЛКК про потребу ОСОБА_3 у постійному сторонньому догляді;
копію заяви ОСОБА_3 від 30.09.2025 р. про обрання свого сина - ОСОБА_1 , особою для свого утримання (догляду);
копію акту про встановлення факту здійснення ОСОБА_1 постійного догляду за матір'ю ОСОБА_3 від 10.102.2025;
копію свідоцтва про смерть ОСОБА_8 серії НОМЕР_5 від 24.07.2020 р.;
копію довідки Таїровської селищної ради Вінницького району Вінницької області про проживання ОСОБА_1 спільно з матір'ю ОСОБА_3 ;
копію свідоцтва про народження брата - ОСОБА_5 серії НОМЕР_6 ;
копію свідоцтва про народження ОСОБА_9 від 08.06.2017 р., серії НОМЕР_7 ;
копію рішення Немирівського районного суду від 05.08.2025 р. у справі №930/1231/25 про самостійне виховання й утримання малолітнього сина - ОСОБА_9 батьком ОСОБА_5 ;
копію витягу з Резерв + про відстрочку ОСОБА_5 на підставі п.4 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку".
Листом від 10.12.2025 р. № 08/35261-25-Вих відповідач відмовив у задоволенні рапорту та звільненні позивача у зв'язку із наявністю брата ОСОБА_4 , який відповідно до Сімейного кодексу України зобов'язаний доглядати мати.
Вважаючи рішення про відмову протиправним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до п.6 ст.2 Закону № 2232-XII розрізняють наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
За ч.7 ст.26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 р. № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009), встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
За змістом п.13 Положення № 1115/2009 право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, ректор вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі начальники).
Відповідно до п.288 Положення № 1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
Пунктом 279 Положення № 1115/2009 визначено, що військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України
Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
Разом з цим, з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону № 2232-ХІІ, а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону № 2232-ХІІ. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв'язку із визнанням їх за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII.
Таким чином, починаючи з 24.02.2022 р. (Укази Президента України № 64/2022 та № 69/2022) військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту "г" п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Зі змісту правової позиції Верховного Суду від 27.02.2025 р. у справі № 380/16966/24 слідує, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином "відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2122-IX.
Судом встановлено, що позивач проходить військову службу за контрактом у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України. З метою звільнення з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю 2 групи, 09.12.2025 р. позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення відповідно до пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII. За результатами розгляду даного рапорту, відповідач листом від 10.12.2025 р. № 08/35261-25-Вих відмовив у звільненні позивача з військової служби у зв'язку із наявністю брата ОСОБА_4 , який відповідно до Сімейного кодексу України зобов'язаний доглядати їх спільну з позивачем мати.
Аргументуючи протиправність прийнятого рішення, позивач наголошує, що хоча формально існує інший член сім'ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за матір'ю через самостійне виховання та утримання малолітньої дитини, є не лише об'єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов'язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.
В свою чергу відповідач вказує, що чинним законодавством не визначено, що самостійне виховання дитини виключає можливість здійснення постійного догляду за матір'ю, а позивач взагалі не наводить фактів існування реальних перешкод у здійсненні догляду братом.
Вирішуючи спір, суд враховує, що абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII містить вичерпний перелік умов, за яких наявність іншого родича не перешкоджає звільненню. Такою умовою є виключно потреба самого родича у постійному догляді, підтверджена медичним висновком. При цьому, будь-які інші соціальні, побутові чи сімейні чинники, що обтяжують життєдіяльність таких осіб, але не стосуються їхнього стану здоров'я, залишаються поза межами правового регулювання даної норми.
В контексті наведеного, суд приймає до уваги, що позивачем не надано доказів того, що його брат - ОСОБА_5 за станом здоров'я потребує постійного догляду.
Надаючи оцінку обставинам справи, суд зазначає, що факт самостійного виховання братом позивача малолітньої дитини, що проживає з ним та перебуває на його утриманні, а також отримання ним відстрочки від мобілізації не є автоматичним підтвердженням його нездатності доглядати за матір'ю. Відстрочка від призову регулює лише питання проходження військової служби самим ОСОБА_5 , але не звільняє його від обов'язку допомагати непрацездатним батькам, як це передбачено ст.202 Сімейного кодексу України.
Суд, беручи до уваги вище викладену позицію Верховного Суду, зауважує, що інша особа вважається відсутньою лише тоді, коли вона померла, позбавлена батьківських прав або перебуває у ситуації, що повністю виключає її участь у житті сім'ї (наприклад, полон чи перебування у місцях позбавлення волі). Виховання дитини, хоч і потребує значного часу, не є тотожним фізичній відсутності особи або її повній неспроможності.
Оскільки абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII вимагає звільнення військовослужбовця лише за умови відсутності інших працездатних родичів (або якщо вони самі хворі та потребують догляду), а у брата позивача медичних протипоказань до здійснення догляду немає, суд не вбачає законних підстав для звільнення позивача з військової служби.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що за результатами розгляду рапорту позивача від 09.12.2025 р. відповідач дійшов правомірного та законного висновку про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -
вирішив:
Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_8 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко