Справа № 420/36432/25
10 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною та скасувати рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 27.10.2025 надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області (Код ЄДРПОУ 14099344) про відмову у призначені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 19 серпня 2025 року №155250036273;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (Код ЄДРПОУ 20987385) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) період роботи 22 травня 1995 року по 05 вересня 1997, а також повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 12 серпня 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення їй пенсії після досягнення шістдесятирічного віку на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності розгляд заяви ОСОБА_1 здійснювався Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Втім, як вбачається з рішення про відмову у призначенні пенсії від 19 серпня 2025 року №155250036273, відповідач відмовив у призначені пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Так, відповідач не зарахував до загального страхового стажу періоди роботи через наявні недоліки трудової книжки.
Як стверджує позивач, у зв'язку із відмовою відповідача у призначені пенсії, грубо порушено її право на отримання належного їй пенсійного забезпечення, що передбачено чинним законодавством.
03.11.2025 року від представника позивача до суду надійшло клопотання разом із довідкою Форми ОК-5.
Ухвалою судді від 03.11.2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та позов залишено без руху.
11.11.2025 року від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків разом доказами сплати судового збору.
Ухвалою судді від 01.12.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по справі.
16.12.2025 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшли матеріали пенсійної справи
16.12.2025 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Головне управління заперечує щодо вимог позовної заяви і вважає їх незаконними та безпідставними.
У відзиві зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.08.2025 прийнято рішення №155250036273, яким відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч. 1 ст. 26 Закон №1058, з відсутності документу про фактичне місце проживання особи відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії та з відсутності повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації відповідно до пункту 14-4 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058.
У відзиві вказано, що Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області не приймалось рішення по суті заяви позивачки, відтак відповідальним за опрацювання заяви Позивачки та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області. З огляду на викладене, Головне управління не є суб'єктом прийняття рішення та є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки проживання/перебування Позивачки на території, яку обслуговує Головне управління, не може бути підставою для зобов'язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки визначальним фактор є визначення органу яким саме було прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення з позовом до суду.
Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача до Головного управління в повному обсязі.
1912.2025 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Головне управління заперечує щодо вимог позовної заяви і вважає їх незаконними та безпідставними.
У відзиві, з покликанням на обставини прийняття оскаржуваного рішення зазначено, що в записі під № 13 трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 20.09.1982 про прийняття на роботу відсутня назва підприємства, куди було прийнято на роботу заявника, що є грубим порушенням вимог Інструкції №58, а отже зарахувати період роботи з 22.05.1995 по 05.09.1997 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 неможливо.
Відповідач звертає увагу суду на те, що разом з поданою заявою від 12.08.2025 про призначення пенсії за віком позивачем не надано жодного документу про її місце проживання. Довідку внутрішньо переміщеної особи від 20.04.2022 №5105- 7500230073 позивач надала тільки до суду разом з позовною заявою. А отже, Головне управління не мало можливості ознайомитися із вказаним документом, тому однією з підстав відмови у призначенні пенсії за віком слугувала відсутність документу про місце проживання відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій.
Також у відзиві вказано, що позивачем не надано жодного документу про зареєстроване її місце проживання ані до суду, ані до Головного управління. В додатках до позовної заяви долучено лише скан-копію паспорту позивача у формі книжечки, що не є підтвердженням зареєстрованого місця проживання, оскільки на даний час відповідно до Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місяця проживання в Україні» від 05.11.2021 №1871-ІХ витяг з Реєстру територіальної громади є єдиним документом, що підтверджує відомості про місце проживання особи, замінивши штампи у паспорті.
Крім того відповідач стверджує, що позивач не надала жодного доказу про неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації - ані повідомлення, ані долученої заяви до пакету документів на призначення пенсії за віком.
З урахуванням вищевикладеного, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області вважає, що рішення від 19.08.2025 № 155250036273 є обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивами на позов, дослідивши обставини на які посилаються сторони, та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено таке.
Позивач - ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копію паспорта серії НОМЕР_3 .
12.08.2025 року позивач звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
19.08.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 прийнято рішення № №155250036273, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закон №1058, відсутності документу про фактичне місце проживання та відсутності повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
У рішенні, зокрема, зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 08 місяців 18 днів, а необхідний страховий стаж становить не менше 32 років.
Згідно даного рішення за результатом розгляду документів доданих Позивачкою до зави про призначення пенсії за віком до страхового стажу не зараховані періоди:
- період роботи з 22.05.1995 по 05.09.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 20.09.1982, оскільки відсутня назва установи куди було прийнято на роботу, що є порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110;
- період роботи з 14.06.1999 по 11.09.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 20.09.1982, оскільки зазначено неповну дату наказу прийому на роботу, що є порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110.
Крім того, вказано у рішенні, позивачем до заяви від 12.08.2025 про призначення пенсії за віком не надано повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області вирішено відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку: з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; з відсутністю документу про фактичне місце проживання особи відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій; та з відсутністю повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації відповідно до пункту 14-4 розділу Х Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області про відмову у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 19 серпня 2025 року №155250036273, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
В ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положеннями ст. 5 Закону № 1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Приписами ст. 8 Закону № 1058-IV передбачено право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, зокрема, громадянами України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до абз. 1, 3 ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (абз.1).
Згідно ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. (ч.2). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. (ч. 4).
Відповідно до ст. 26 Закону №1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; (ч. 1). У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; (ч.2). У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років (ч.3). У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (ч.4).
Отже у відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-ІV, після досягнення віку 60 років, право на призначення пенсії за віком мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
В Порядку № 637 вказано, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі (п.17). За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (п.18).
В п. 3 Порядку № 637 зазначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінсоцзахисту України від 29.07.1993 р. № 58, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (надалі також - Інструкція №58).
Відповідно п. 1.1. Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За змістом п. 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
З дослідженого рішення про відмову в призначенні пенсії від 19 серпня 2025 року №155250036273 вбачається, що позивач звернулася з заявою про призначення пенсії за віком 12.08.2025 року у віці 59 років 11 місяців 18 днів. Зарахований відповідачем страховий стаж становить 28 років 07 місяці 18 днів.
Позивачу до страхового стажу не зараховано, зокрема, періоди роботи згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_4 ): з 22.05.1995 по 05.09.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 20.09.1982, оскільки відсутня назва установи куди було прийнято на роботу.
Так, з дослідженої судом трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 від 20.09.1982 судом встановлено, що позивач в період: з 22.05.1995 по 05.09.1997 працювала в аптеці №216, що вбачається з відтиском відповідної печатки та посади особи, яка засвідчила власним підписом записи №13, №14 та №15.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. №162 (зі змінами) (далі Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу; прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань, заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і уставами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції і про виплачені у зв'язку із цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не вносяться.
Пунктом 2.5 Інструкції №162 передбачено, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження і заохочення і інші виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати робітнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з п. 2.7 Інструкції №162 якщо підприємство, що внесло неправильний чи неточний запис, ліквідовано, виправлення вносяться правонаступником, а при його відсутності вищестоящою організацією, якій підпорядковувалося ліквідоване підприємство.
Аналогічні приписи містяться і у п. 1.1, 2.4, 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110.
При цьому, п. 1.2 Інструкції №58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Згідно з п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.26 Інструкції №58, Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Наприклад, "Звільнений в зв'язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України" ( 322-08 ).
При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. Наприклад, "Звільнений за власним бажанням" у зв'язку з зарахування у вищий навчальний заклад, ст.38 КЗпП України".
Згідно п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Приписами п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Суд зазначає, що записи щодо спірного періоду роботи позивача внесені відповідно до приписів вищевказаної Інструкції, містять дату прийняття на роботу, номер та дату наказу на підставі якого внесено відповідний запис, скріплено печаткою та підписано уповноваженою на це особою.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Отже, твердження відповідача про наявність вказаних вище недоліків заповнення трудової книжки позивача за спірний період як підстава для не зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Щодо покликань відповідача на відсутність документу про фактичне місце проживання особи відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, то суд зазначає.
Відповідно до п.1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який затверджено Постанова правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через веб-портал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача веб-порталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на веб-порталі або засобами Порталу Дія.
В той же час, матеріли справи не містять доказів на підтвердження письмового повідомлення позивача про необхідність надання документу про фактичне місце проживання особи.
Отже, вищевказані твердження відповідача суд також вважає необґрунтованими та безпідставними.
Щодо покликань відповідача на відсутність повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації відповідно до пункту 14-4 розділу Х Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то суд зазначає.
Норми пункту 14-4 розділу XV Закону № 1058-IV передбачають необхідність надання повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації для виплати пенсії громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, а не вимогу надання такого повідомлення для призначення пенсії таким громадянам.
Також вказана норма передбачає можливість підтвердження факту неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації шляхом повідомлення про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Судом встановлено, що матеріли справи не містять доказів на підтвердження письмового повідомлення позивача про необхідність надання вказаного підтвердження.
Вказане, на переконання суду, є свідченням порушення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області приписів п.1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який затверджено Постанова правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846.
За встановлених обставин суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області про відмову у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 19 серпня 2025 року №155250036273 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права позивача, суд враховує наступне.
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Приписами абз. 1 п. 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, … для здійснення виплати пенсії.
Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління ПФУ в Харківській області, рішенням якого відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління ПФУ в Харківській області
Аналогічні висновки щодо визначення органу, який має розглянути заяву викладені у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справа №500/1216/23, від 07 травня 2024 року справа №460/38580/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання, виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та статутом Пенсійного фонду.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області при розгляді справи не довело суду правомірність прийнятого рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи 22 травня 1995 року по 05 вересня 1997, а також повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 серпня 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено 969,00 грн судового збору.
Сума судового збору, яка підлягала сплаті за подання до суду даного позову складає 968,96 грн.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь позивача судового збору у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною та скасувати рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області про відмову у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 19 серпня 2025 року №155250036273.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи 22 травня 1995 року по 05 вересня 1997, а також повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 серпня 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385).
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під. 2 пов., м.Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344).
Суддя O.A. Вовченко