Справа № 420/905/26
10 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №156050005388 від 22.12.2025 р. Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2025 року та призначити пенсію за віком, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 25.08.1977 року з 23.05.1984 по 23.04.1985 та з 25.08.1977 по 01.03.1978, з 12.09.1978 по 27.07.1979, 3 28.07.1979 по 07.07.1980, з 17.09.1985 по 16.07.1987, з 25.08.1989 по 30.05.1995 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 28.08.1977 року. Період роботи з 01.09.1980 по 25.06.1981 відповідно до довідки №7 від 25.06.1981р. Період догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку згідно свідоцтва про народження: НОМЕР_3 на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до довідки №7 від 18.03.1993 на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з моменту звернення до органів пенсійного фонду, тобто з 16.12.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії позивач досягла пенсійного віку, має необхідний страховий стаж визначений законодавством, вважає, що є всі законні підстави для призначення їй пенсії за віком. ГУ ПФУ в Житомирській області протиправно відмовило у призначенні пенсії, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 16.01.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті. Залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Від ГУ ПФУ в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що відповідач діяв виключно в межах наданих йому повноважень та з дотриманням встановлених Законом №1058, Порядком № 22-1 норм. Отже своїми діями законні права позивача не порушував, а за таких обставин позовні вимоги не підлягають задоволенню в зв'язку з їх необґрунтованістю.
Від третьої особи ГУ ПФУ в Одеській області до суду надійшли пояснення щодо позову або відзиву, в яких зазначено про відсутність правових підстав для задоволення позову.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
ОСОБА_1 16.12.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Після реєстрації заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.
За результатами розгляду заяви та доданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення №156050005388 від 22.12.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Вiдповiдно до рiшення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №156050005388 від 22.12.2025 року до страхового стажу не зараховано періоди роботи в Республіці Казахстан з 23.05.1984 по 23.04.1985 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 25.08.1977 року та з 25.08.1977 по 01.03.1978, з 12.09.1978 по 27.07.1979, з 28.07.1979 по 07.07.1980, з 17.09.1985 по 16.07.1987, з 25.08.1989 по 31.12.1991 відповідно до трудової книжки НОМЕР_4 від 28.08.1977 року, оскільки не дотримано вимоги Постанови КМУ № 562 від 16.05.2025 «Деякі питання обчислення страхового стажу».
До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 30.05.1995 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 28.08.1977 року, оскільки це робота в Республіці Казахстан.
До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.09.1980 по 25.06.1981 відповідно до довідки №7 від 25.06.1981, оскільки в трудовій книжці відсутній запис та зазначено по батькові ОСОБА_4 , що не відповідає паспортним даним ОСОБА_5 та не підтверджено первинними документами, та не дотримано вимоги Постанови КМУ № 562.
До страхового стажу не зараховано період догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку згідно свідоцтва про народження: НОМЕР_5 на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки №7 від 18.03.1993 на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки не дотримано вимоги Постанови КМУ № 562.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Таким чином суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України №1788-XII від 05.11.1991 року «Про пенсійне забезпечення» та Законом України № 1058-IV від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Пунктом 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів). Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі. Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон). Право на призначення пенсії за віком при автоматичному призначенні (без звернення особи) визначається на підставі даних персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік), наявних на дату досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 Закону. У разі якщо даних про страховий стаж у системі персоніфікованого обліку (у тому числі за періоди до впровадження персоніфікованого обліку) недостатньо для призначення пенсії за віком, орган, що призначає пенсію, повідомляє особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на вебпорталі, про відсутність таких відомостей та порядок подання необхідних для призначення пенсії документів (за наявності). При надходженні документів про страховий стаж протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 Закону, пенсія призначається у строк, визначений абзацом другим пункту 1 частини першої статті 45 Закону. Якщо документи не будуть подані у зазначений строк, вважається, що особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку. Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, припиненням перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отриманням пенсії за місцем фактичного проживання, продовженням виплати пенсії за довіреністю, виплатою частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплатою пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведенням виплати пенсії за новим місцем проживання, у зв'язку із працевлаштуванням (звільненням), початком (припиненням) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії, в тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Згідно п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 17, 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до п. 23 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.
При цьому, положення приписів Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Разом з тим, саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а, від 27.02.2020 у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 у справі № 446/656/17, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17, від 25.02.2021 у справі № 683/3705/16-а.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням №156050005388 від 22.12.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, за принципом екстериторіальності, відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, оскільки за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи в Республіці Казахстан з 23.05.1984 по 23.04.1985 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 25.08.1977 року та з 25.08.1977 по 01.03.1978, з 12.09.1978 по 27.07.1979, з 28.07.1979 по 07.07.1980, з 17.09.1985 по 16.07.1987, з 25.08.1989 по 31.12.1991 відповідно до трудової книжки НОМЕР_4 від 28.08.1977 року, оскільки не дотримано вимоги Постанови КМУ № 562 від 16.05.2025 «Деякі питання обчислення страхового стажу»; період роботи з 01.01.1992 по 30.05.1995 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 28.08.1977 року, оскільки це робота в Республіці Казахстан; - період роботи з 01.09.1980 по 25.06.1981 відповідно до довідки №7 від 25.06.1981, оскільки в трудовій книжці відсутній запис та зазначено по батькові ОСОБА_4 , що не відповідає паспортним даним ОСОБА_5 та не підтверджено первинними документами, та не дотримано вимоги Постанови КМУ № 562; - період догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку згідно свідоцтва про народження: НОМЕР_5 на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до довідки №7 від 18.03.1993 на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки не дотримано вимоги Постанови КМУ № 562.
Відповідно до п. 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно п.2.3 Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 2.13 Інструкції № 162 у графі 3 розділу " Відомості про роботу " як заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 вказується дата прийому на роботу.
Згідно п. 2.3, 2.4, 2.6 Інструкції від 29.07.93 № 58 (в редакції, чинній на дату внесення записів) записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції від 29.07.93 № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року по справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
При цьому, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 надано трудову книжку НОМЕР_6 від 25.08.1977 року, трудову книжку НОМЕР_7 від 28.08.1977 року, довідку №7 від 25.06.1981 року та довідку №7 від 18.03.1993 року.
Записи про прийняття на роботу та звільнення з роботи за вказані періоди містять посилання на відповідні накази, із зазначенням номерів та дат, які відповідають місяцю та року внесення записів до трудової книжки НОМЕР_1 від 25.08.1977 та трудової книжки НОМЕР_4 від 28.08.1977 року, а також засвідчені підписами відповідальних осіб.
Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що записи трудової книжки НОМЕР_1 від 25.08.1977 року та трудової книжки НОМЕР_4 від 28.08.1977 року щодо періодів роботи в період з 23.05.1984 року по 23.04.1985 року, з 25.08.1977 року по 01.03.1978 року, з 12.09.1978 року по 27.07.1979 року, з 28.07.1979 року по 07.07.1980 року, з 17.09.1985 року по 16.07.1987 року, з 25.08.1989 року по 31.12.1991 року були визнані недостовірними відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суду не надано.
Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року по справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Згідно ст. 101 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обгрунтованість їх видачі.
Відповідно до ст. 44 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Частиною другою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Таким чином, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
1 грудня 2022 року прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» № 2783-IX, який набрав чинності 23.12.2022 року.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 року та Закону України № 2783-IX від 1 грудня 2022 року, Україна як держава - учасниця Угоди та Конвенції виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року та Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 25.08.1977 року з 23.05.1984 по 23.04.1985 та з 25.08.1977 по 01.03.1978, з 12.09.1978 по 27.07.1979, 3 28.07.1979 по 07.07.1980, з 17.09.1985 по 16.07.1987, з 25.08.1989 по 30.05.1995 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 28.08.1977 року із зазначених вище підстав є протиправними.
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду догляду за дітьми до 3-х років згідно свідоцтва про народження НОМЕР_5 на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки №7 від 18.03.1993 на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд зазначає наступне.
Згідно п. 2.1 Порядку № 22-1 період перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами підтверджується свідоцтвом про народження дитини, наказом про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, індивідуальними відомостями про застраховану особу. Період перебування у відпустці визначається як період, що відповідає тривалості такої відпустки, встановленій статтею 17 Закону України «Про відпустки», а для жінок, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, - тривалості, передбаченій пунктом 10 частини першої статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та передує даті надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Якщо за відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку жінка не зверталась (у тому числі у разі смерті дитини до закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами або мертвонародження, про що додатково надається свідоцтво про смерть дитини), надається свідоцтво про народження дитини. У цьому випадку період перебування у відпустці визначається як період непрацездатності за відомостями реєстру застрахованих осіб, що не може перевищувати тривалості такої відпустки, встановленої статтею 17 Закону України «Про відпустки», а для жінок, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,- тривалості, передбаченої пунктом 10 частини першої статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 24 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування набрав чинності 01.04.2004 року.
Статтею 56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до набрання чинності ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування) до стажу роботи зараховується також, зокрема, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що копія свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, свідоцтва про народження та довідки №7 надавались до пенсійного органу разом із заявою про призначення пенсії, а тому відповідачем, суб'єктом владних повноважень не повно досліджено надані позивачем документи для вирішення питання про призначення пенсії.
Тобто, з урахуванням приписів законодавства, відсутність свідоцтва про народження дитини не свідчить про неможливість встановити обставини догляду позивачем за малолітньою дитиною до досягнення нею 3-річного віку на підставі наявних документів, оскільки позивам було надано довідку №7 від 18.03.1993 року на ОСОБА_3 , зі змісту якої вбачається, що в міському (районному) відділу РАЦС Таврійської адміністрації Східно-Казахської області є запис акта народження №147 від 12.11.1982 року, відповідно до якого матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням висновку суду про часткове задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1331,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (м. Житомир, вул. Ольжича, 7, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (м. Одеса, вул. Канатна, 83, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №156050005388 від 22.12.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (м. Житомир, вул. Ольжича, 7, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) судовий збір у розмірі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня, двадцять копійок).
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.