10 квітня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/712/25
провадження № 2-ап/340/14/26
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом керівника Голованівської окружної прокуратури Кіровоградської області (далі - прокурор), поданого в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (далі - позивач) до Департаменту культури та туризму Кіровоградської обласної державної адміністрації (відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із внесення відомостей про межі і режими використання території пам'ятки археології місцевого значення "Курган №13", охоронний номер 1836, до Державного земельного кадастру;
- зобов'язати відповідача відповідно до вимог чинного законодавства України вжити заходів з організації проведення робіт із внесення відомостей про межі і режими використання території пам'ятки археології місцевого значення "Курган №13", охоронний номер 1836, до Державного земельного кадастру.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду (а.с.130).
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року скасовано, а матеріали справи направлені до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с.172-173).
Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа розподілена на суддю Сагуна А.В. (а.с.176).
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду Сагуна А.В. від 15 січня 2026 року справу прийнято до провадження (а.с.177).
В обґрунтування вимог прокурор зазначив, що під час моніторингу землекористування встановлено, що пам'ятка археології місцевого значення - курган №13 (охоронний №1836), розташована на території Новоархангельської громади, не має визначених меж та режимів використання, а відповідні відомості не внесені до Державного земельного кадастру. На думку прокурора, саме відповідач є уповноваженим органом, який зобов'язаний забезпечити виготовлення науково-проектної документації та внесення таких відомостей, однак цього не зробив, що створює загрозу знищення пам'ятки та порушує інтереси держави. Отже у зв'язку з бездіяльністю уповноваженого органу прокурор звернувся до суду в інтересах держави.
У поданих додаткових поясненнях прокурор зазначив, що курган №13 розташований у межах земельної ділянки, сформованої за рахунок поділу іншої ділянки, при цьому земельна ділянка під самою пам'яткою фактично не сформована як об'єкт цивільних прав та не внесена до кадастру. Також наголошено, що землі під пам'ятками археології належать виключно державі, незалежно від фактичного землекористування (а.с.182-184).
Представник позивача подав пояснення по суті позовних вимог, у яких підтримав позов, зазначивши, що курган №13 внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури та стратегічних комунікацій України від 17.12.2024 № 927 (охоронний № 1180-Кр), а відсутність визначених меж та обмежень використання створює реальну загрозу його знищення (а.с.107-110).
У додаткових поясненнях позивач зазначив, що кургани № 12 та № 13 є складовими одного об'єкта культурної спадщини - курганної групи ІІІ, яку внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури та стратегічних комунікацій України від 17.12.2024 № 927 (охоронний № 1180-Кр). Позивачем наголошено, що технічна документація із землеустрою щодо визначення меж території пам'ятки, а також науково-проектна документація з визначення меж і режимів використання виготовляються не щодо окремих курганів, а щодо об'єкта культурної спадщини в цілому, тобто курганної групи ІІІ. Крім того, позивач вказав те, що на зазначену курганну групу Кіровоградською обласною військовою адміністрацією замовлено облікову документацію (облікова картка, історична довідка, фотофіксація), яка виготовлена у жовтні 2024 року та перебуває на стадії погодження. Під час відповідних досліджень виявлено додатковий об'єкт - курган №25, у зв'язку з чим складено картку виявлення нового об'єкта культурної спадщини, яка наразі опрацьовується. Також зазначив, що відомості Державного реєстру нерухомих пам'яток України містять лише базову інформацію про пам'ятку (найменування, місцезнаходження, тип, рішення про занесення та охоронний номер), при цьому дані про власника, користувача або балансоутримувача у Реєстрі відсутні (а.с.120-122).
Представник відповідача подав відзив, у якому заперечив проти позову, вказавши, що діяв у межах наданих повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством у сфері охорони культурної спадщини. Відповідач зазначив, що пам'ятка археології - курган №13 була взята на державний облік ще рішенням виконавчого комітету Кіровоградської обласної ради народних депутатів від 14.07.1988 № 227 із встановленням відповідних охоронних зон, а у подальшому Департаментом вжито заходів щодо її внесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, що реалізовано наказом Міністерства культури та стратегічних комунікацій України від 17.12.2024 № 927. Водночас відповідач наголосив, що законодавчі вимоги щодо внесення відомостей про межі та режими використання територій пам'яток до Державного земельного кадастру набули актуальності лише з 2022 року, а до моменту розроблення та затвердження відповідної науково-проєктної документації межі таких пам'яток визначаються безпосередньо законом. У зв'язку з цим, на думку відповідача, відсутність відомостей у кадастрі не свідчить про протиправну бездіяльність Департаменту. Також, виготовлення технічної документації із землеустрою щодо визначення меж території пам'ятки, а також науково-проєктної документації з визначення меж і режимів використання, не належить до повноважень Департаменту, а покладається на органи місцевого самоврядування або власників (користувачів) земельних ділянок. Департамент, зі свого боку, вжив організаційних заходів, зокрема шляхом прийняття відповідного розпорядження голови обласної державної адміністрації та направлення листів органам місцевого самоврядування щодо необхідності забезпечення розроблення такої документації. Крім того, відповідач звернув увагу, що станом на момент розгляду справи жодна технічна документація щодо встановлення меж пам'ятки археології кургану № 13 до нього на затвердження не надходила, що унеможливлює подальші дії, зокрема щодо внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. З огляду на викладене, відповідач вважає відсутність у його діях чи бездіяльності складу порушення, а відтак і підстав для задоволення позовних вимог (а.с.81-85).
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Рішенням виконавчого комітету Кіровоградської обласної ради народних депутатів від 14.07.1988 року № 277 "Про взяття на державний облік нововиявлених пам'яток археології та затвердження охоронних зон" курган № 13, який входить до складу курганної групи III та розташований на відстані 1,8 - 1,9 км на північ-північний схід від смт Новоархангельськ, взято на державний облік як пам'ятку археології місцевого значення з присвоєнням охоронного номера 1836 (а.с.24, 28).
Листом Департаменту культури та туризму Кіровоградської обласної військової адміністрації від 01.10.2024 № 29-01-19/1184/0.29 повідомлено, що облікова документація на пам'ятки археології "Курган № 12" та "Курган № 13", які є складовими курганної групи ІІІ, що знаходиться за адресою: с-ще Новоархангельськ, Новоархангельська селищна територіальна громада, Голованівський район перебуває в розробці (а.с.38).
Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 08.10.2024 року № 10-11-0.223-4101/2-24, відомості про межи і режим використання території пам'ятки археології місцевого значення кургани № 12 та № 13 (ох. № 1836) до Державного земельного кадастру не внесені, документація із землеустрою під вказаними об'єктами культурної спадщини в місцевому фонді документацій відсутня (а.с.41).
З інформації Департаменту культурної спадщини Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (лист від 27.10.2024 року № 06/13/9566-24) убачається, що листом Департаменту культури та туризму Кіровоградської обласної військової адміністрації від 26.07.2023 № 29-01-17/855/0.29 до Міністерства було подано перелік об'єктів культурної спадщини для занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, до якого включено і курган №13. Також повідомлено, що до затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації межі пам'ятки визначаються відповідно до частини третьої статті 14-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (а.с.61-63).
Судом встановлено, що на підставі вказаного подання Наказом Міністерства культури та стратегічних комунікацій України від 17.12.2024 № 927 "Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" курган № 13 (п.580 Переліку) внесено до Реєстру з присвоєнням охоронного номера 1180-Кр (а.с.117).
Також, як зазначено прокурором, зазначена пам'ятка розташована у межах земельної ділянки кадастровий номер 3523655100:02:000:0723 площею 2 га, яка перебуває у приватній власності, утвореної шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3523655100:50:135:0002, при цьому земельна ділянка безпосередньо під пам'яткою археології місцевого значення "Курган №13" як окремий об'єкт не сформована (а.с.183-184).
Розпорядженням голови Кіровоградської обласної державної адміністрації від 22.01.2025 № 84-р організовано вжиття заходів щодо розроблення технічної документації із землеустрою виконавчими органами місцевих рад (а.с.87-88).
Листами Департаменту культури та туризму Кіровоградської обласної військової адміністрації від 24.12.2024 №29-01-19/1632/0.29 та Кіровоградської обласної військової адміністрації від 27.11.2024 №01-18/1513/0.4 органи місцевого самоврядування повідомлені про необхідність розроблення відповідної документації (а.с.89, 90-91).
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів належного завершення процедур із визначення меж та режимів використання території пам'ятки та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до статті 121 Конституції України на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів громадян і держави в судах у випадках визначених законом.
Право на звернення прокурора (його заступника) до суду в інтересах держави передбачене статтями 2, 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII та статтею 53 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною другою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з частиною 4 статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 53 КАС України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Як убачається з матеріалів справи та змісту позовної заяви, прокурор, обґрунтовуючи підстави для звернення до суду, зазначив, що інтереси держави у спірних правовідносинах полягають у необхідності забезпечення додержання вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини та належного захисту об'єктів культурної спадщини, які мають особливу історико-культурну цінність. При цьому прокурор вказав на наявність порушень вимог законодавства, що зумовлюють необхідність судового захисту відповідних інтересів держави. Також прокурором було визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, та зазначено, що саме у зв'язку з неналежним здійсненням цим органом повноважень із захисту інтересів держави виникла необхідність у зверненні до суду в порядку представництва.
З огляду на викладене, суд виходить з того, що прокурором дотримано вимоги статті 53 КАС України щодо обґрунтування підстав представництва інтересів держави, а наведені у позовній заяві обставини свідчать про наявність передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для звернення до суду.
Щодо наявності протиправної бездіяльності відповідача у частині невжиття заходів з організації проведення робіт із внесення відомостей про межі і режими використання території пам'ятки археології місцевого значення "Курган №13" (охоронний номер 1180-Кр) до Державного земельного кадастру, суд зазначає наступне.
Згідно до статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом, держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини".
За визначеннями, наведеним у статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини":
- охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини;
- пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Як установлено частиною другою статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" за видами об'єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.
Частиною першою статті 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, крім інших, здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання пам'ятки місцевого значення та її зон охорони, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об'єктів культурної спадщини (у разі встановлення такою документацією меж території пам'ятки місцевого значення та її зон охорони); затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режиму використання пам'яток місцевого значення; забезпечення виготовлення, складання і передачі центральному органові виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини наукової документації з описами та фіксацією об'єктів культурної спадщини, а в разі отримання дозволу на їх переміщення (перенесення) - демонтаж із них елементів, які становлять культурну цінність, з метою збереження; виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об'єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини.
У взаємозв'язку із наведеним слід зазначити, що у відповідності до статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом.
Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством.
Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.
Порядок утримання та використання пам'яток установлено статтею 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини" у відповідності до частини першої якої власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
За змістом статті 14-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" територія пам'ятки - це територія, історично і топографічно пов'язана з розпланувально-просторовою еволюцією пам'ятки, для якої визначається спеціальний охоронний режим її використання з метою збереження цілісності пам'ятки.
Межі та режими використання території пам'ятки визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.
Рішення про затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання території пам'ятки приймається: центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо територій пам'яток національного значення; органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо територій пам'яток місцевого значення.
У той же час положеннями статті 33-4 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини є, серед іншого, науково-проектна (науково-дослідна) документація з визначення меж і режимів використання території пам'ятки, режимів використання пам'ятки.
Відомості про межі територій та обмеження у використанні земель (територій), визначені науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, затвердженою в установленому порядку, публікуються на офіційному веб-сайті органу охорони культурної спадщини, що їх затвердив, та підлягають внесенню до містобудівного кадастру, а також до Державного земельного кадастру.
Рішення про затвердження науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини має містити: назву об'єкта дослідження; місцезнаходження (місце розташування); опис меж територій (якщо науково-проектна документація у сфері охорони культурної спадщини їх визначає); опис обмежень у використанні земель.
Невід'ємною складовою науково-проектної документації, якою встановлюються обмеження у використанні земель, є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів. За відсутності зазначеного проекту землеустрою науково-проектна документація, що встановлює обмеження у використанні земель, не може бути затверджена. Протягом 10 робочих днів з дня затвердження науково-проектної документації орган, що її затвердив, має забезпечити подання заяви про внесення встановлених науково-проектною документацією обмежень у використанні земель до Державного земельного кадастру. Вимоги цього абзацу поширюються на облікову документацію.
Як установлено частиною четвертою статті 33-4 Закону України "Про охорону культурної спадщини" замовником науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини є, зокрема, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам'ятка, власник пам'ятки чи уповноважені ним особи - щодо науково-проектної документації з визначення режиму використання пам'ятки (частини пам'ятки), меж і режимів використання території пам'ятки, зон охорони пам'ятки; землевласник, землекористувач або власник будівлі, споруди, що розташована на території, щодо якої відповідно до цього Закону визначаються обмеження у використанні земель.
Водночас варто звернути увагу і на те, що відповідно до частини другої статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначає Закон України "Про місцеві державні адміністрації", згідно із статтею 1 якого виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
При цьому відносини обласної та районних місцевих державних адміністрацій врегульовані статтею 33 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" у відповідності до якої обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю.
У аспекті вищевказаного слід також зазначити, що за частиною другою статті 25 Закону України "Про землеустрій" до видів документації із землеустрою належать, зокрема, проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів.
Згідно із статтею 47 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів, що розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та режими використання земель у межах територій пам'яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об'єктів культурної всесвітньої спадщини, розробляється у складі науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини, крім випадків розроблення таких проектів з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, встановлені до набрання чинності цією частиною.
Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.
Відповідно до статті 57-1 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об'єктів культурної спадщини розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі територій пам'яток культурної спадщини, зон охорони, об'єктів культурної всесвітньої спадщини, буферних зон, історичних ареалів населених місць, охоронюваних археологічних територій, історико-культурних заповідників та історико-культурних заповідних територій, а також пов'язаних з ними обмежень у використанні земель, що встановлені Законом України «Про охорону культурної спадщини» і діють до затвердження відповідної науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини.
За правилами частини першої статті 26 Закону України "Про землеустрій" замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Зміст наведених положень у їх сукупності та системному зв'язку дають підстави для наступних висновків.
Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам'яток археології, оскільки останні як нерухомі об'єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності. Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" гарантовано право державної власності на пам'ятки археології, як і власне на земельні ділянки, на якій такі пам'ятки розташовані, у зв'язку із їх невіддільністю. Ця норма запроваджує особливий правовий режим пам'яток археології та відповідної підкатегорії земель історико-культурного призначення (склад таких земель визначено статтею 53 Земельного кодексу України), а також передбачає щодо них особливу охорону з боку держави, яка є власником останніх.
Як Закон України "Про охорону культурної спадщини", так і Закон України "Про землеустрій" встановлюють обов'язковість виготовлення науково-проектної (науково-дослідної) документації у сфері охорони культурної спадщини (документації із землеустрою), в тому числі і для земельних ділянок, на яких розташовані нерухомі об'єкти культурної спадщини (пам'ятки археології), власником яких є держава.
Враховуючи особливий правовий режим пам'яток археології та відповідної підкатегорії земель історико-культурного призначення, положення абзаців другого та дванадцятого частини четвертої статті 33-4 Закону України "Про охорону культурної спадщини" у кореспонденції із приписами статей 6, 17, 24 цього ж Закону, нормами Земельного кодексу України, Законів України "Про землеустрій", "Про місцеві державні адміністрації" замовником науково-проектної (науково-дослідної) документації у сфері охорони культурної спадщини щодо меж і режимів використання території пам'ятки археології місцевого значення є її власник (щодо пам'ятки археології) та землевласник (щодо земельної ділянки, на якій пам'ятка археології розташована), тобто держава, яка своє право державної власності реалізує через органи виконавчої влади, у тому числі місцеві державні адміністрації, чи інші уповноважені державою особи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18).
Як установлено судом, курган №13 (охоронний №1180-Кр) є пам'яткою археології місцевого значення, щодо якої укладено охоронний договір, однак станом на час розгляду справи відповідна науково-проектна документація не розроблена та не затверджена, межі території пам'ятки не визначені, земельна ділянка під нею не сформована, кадастровий номер не присвоєно, а відомості про обмеження у використанні земель до Державного земельного кадастру не внесені. Вказане свідчить про відсутність належного правового оформлення режиму використання території цієї пам'ятки археології, що суперечить вимогам законодавства у сфері охорони культурної спадщини та створює передумови для її можливого пошкодження чи неналежного використання.
З урахуванням встановлених обставин та вимог законодавства, суд дійшов висновку, що саме відповідач як уповноважений орган державної влади, який реалізує повноваження у сфері охорони культурної спадщини та виступає від імені держави як власника відповідної пам'ятки археології і земельної ділянки під нею, зобов'язаний був забезпечити організацію виготовлення науково-проектної документації щодо визначення меж і режиму використання території кургану №13 (охоронний №1180-Кр), а також вжити заходів щодо внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Невиконання таких обов'язків свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
Доводи відповідача про те, що відповідні повноваження мають бути покладені саме на орган місцевого самоврядування, є безпідставними, оскільки такий орган не є суб'єктом права державної власності на пам'ятку археології та земельну ділянку, на якій вона розташована, а відтак не наділений повноваженнями замовника науково-проектної документації у спірних правовідносинах.
Водночас, враховуючи, що пам'ятки археології перебувають у державній власності, а реалізація правомочностей власника здійснюється через відповідні органи виконавчої влади, саме відповідач є належним суб'єктом для вчинення дій, спрямованих на належне оформлення правового режиму використання території зазначеної пам'ятки.
Таким чином, встановивши відсутність документації із землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розташований курган № 13 (охоронний № 1180-Кр), її несформованість як об'єкта цивільних прав, невизначеність меж та цільового призначення як земель історико-культурного призначення, суд погоджується з висновком про наявність протиправної бездіяльності відповідача, що обґрунтовує задоволення позовних вимог.
З огляду на викладене, належним способом захисту інтересів держави є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невжиття заходів із виготовлення документації щодо встановлення меж та режиму використання території пам'ятки археології місцевого значення курган № 13 (охоронний № 1180-Кр), а також невнесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру, та покладення на відповідача обов'язок вчинити відповідні дії.
Що стосується доводів про те, що спірні правовідносини повинні розглядатися не щодо окремої пам'ятки археології - кургану № 13, а в межах усієї курганної групи ІІІ, суд зазначає таке.
Дійсно, за змістом Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти культурної спадщини можуть існувати як у вигляді окремих пам'яток, так і у складі комплексів (ансамблів, груп), за умови наявності між ними історичного, функціонального або територіального зв'язку. Водночас юридичне виокремлення об'єкта культурної спадщини здійснюється шляхом його взяття на облік, присвоєння охоронного номера та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, що визначає його правовий статус у системі обліку культурної спадщини.
Як установлено судом, кургани № 12 та № 13 згідно з наказом МКСК від 17.12.2024 року №927 (п.580 Переліку) обліковуються за єдиним охоронним номером 1180-Кр як складові курганної групи ІІІ та включені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як об'єкт культурної спадщини. Окрім того, у межах зазначеної курганної групи виявлено також курган №25, який, зі слів представника позивача (а.с.121зв.), підтверджується як нововиявлений об'єкт археологічної спадщини, щодо якого складено Карту виявлення, яка на теперішній час перебуває на стадії опрацювання Кіровоградською обласною військовою адміністрацією, що свідчить про незавершеність процедури його взяття на облік та внесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
При цьому кожен із зазначених курганів є елементом єдиного курганного комплексу, що зумовлює їх історико-територіальну пов'язаність, однак не змінює правового режиму кожного з них у частині наявності або відсутності завершеного облікового статусу. Сам по собі факт віднесення кургану № 13 до складу курганної групи ІІІ та його обліку разом із курганом № 12 за одним охоронним номером не змінює його правового режиму та не виключає можливості розгляду правовідносин щодо нього як щодо ідентифікованої складової об'єкта культурної спадщини.
Законодавство у сфері охорони культурної спадщини не передбачає імперативної вимоги щодо здійснення охоронних заходів виключно в межах усієї групи як єдиного неподільного об'єкта за умови, що її складові мають визначений або такий, що формується, обліковий статус. Крім того, визначення меж, режимів використання та інших охоронних обмежень здійснюється відповідно до облікової документації та відомостей Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а щодо нововиявлених об'єктів - на підставі матеріалів їх виявлення та подальшого опрацювання уповноваженим органом.
За таких обставин відсутні підстави для висновку про неможливість або обмеження виготовлення науково-проектної документації щодо окремої пам'ятки - кургану № 13, що свідчить про відсутність правових перешкод для вчинення відповідних дій.
Підсумовуючи наведене вище, позов належить задовольнити частково.
Відповідно до частини другої статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Відтак, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, підстави для відшкодування витрат зі сплати судового збору, понесених позивачем, відсутні.
Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов керівника Голованівської окружної прокуратури Кіровоградської області (вул. Паркова, 13, смт. Голованівськ, Голованівський район, Кіровоградська область, 26500, ЄДРПОУ 02910025), поданого в інтересах Держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (вул. Івана Франка, 19, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 43220275) до Департаменту культури та туризму Кіровоградської обласної державної адміністрації (пл. Героїв Майдану, 1, м. Кропивницький, 25022, ЄДРПОУ 02228747) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту культури та туризму Кіровоградської обласної державної адміністрації щодо невчинення заходів з виготовлення документації щодо встановлення меж та режиму використання території пам'ятки археології місцевого значення "Курган №13", охоронний номер 1180-Кр, а також невнесення відомостей про межі та режими використання території пам'ятки археології місцевого значення "Курган №13", охоронний номер 1180-Кр, до Державного земельного кадастру.
Зобов'язати Департамент культури та туризму Кіровоградської обласної державної адміністрації відповідно до вимог чинного законодавства України вчинити дії, спрямовані на виготовлення документації щодо встановлення меж та режиму використання території пам'ятки археології місцевого значення "Курган №13", охоронний номер 1180-Кр, а також на внесення відомостей про межі та режими використання території пам'ятки археології місцевого значення "Курган №13", охоронний номер 1180-Кр, до Державного земельного кадастру.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН