про встановлення строку для подання звіту
10 квітня 2026 року м. Київ 320/23092/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши у порядку письмового провадження звіт Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.01.2026 №2600-0904-8/9296 про виконання судового рішення у справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №320/23092/24, що набрало законної сили 29.11.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Суд вирішив:
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити з 01.02.2023 ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
У подальшому, від представника позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконання судового рішення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2025 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати протягом двох місяців з моменту отримання цієї ухвали звіт про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №320/23092/24 з відповідними доказами, на підтвердження виконання рішення.
До Київського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов звіт від 20.01.2026 №2600-0904-8/9296 про виконання рішення у справі №320/23092/24.
Перевіривши звіт, поданий Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, дослідивши відповідні докази, установивши певні обставини, надавши їм юридичну оцінку та проаналізувавши норми законодавства, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 124 Конституції України регламентовано, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Аналогічна норма закріплена у частині другій статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та у статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
У частинах першій, другій, третій, четвертій, п'ятій, одинадцятій статті 382-3 КАС України закріплено, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.
Суд за клопотанням суб'єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб'єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб'єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.
Отже, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано інститут судового контролю за виконанням судового рішення, метою якого є забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судового рішення та реальне відновлення прав особи, які ним захищені.
У звіті від 20.01.2026 №2600-0904-8/9296 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зазначає, у квітні 2025 року в порядку встановленому рішенням суду у адміністративній справі № 320/23092/24 проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , а саме нарахувано з 01.02.2023 щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Виплату заборгованості за рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 у справі № 320/23092/24 за період з 01.02.2023 по 30.04.2025 в сумі 54 000,00 грн. буде здійснено в межах бюджетних асигнувань виділених на цю мету.
Зазначає, що Головним управлінням внесено до автоматизованої бази даних у підсистемі “Реєстр судових рішень» ІКІС ПФ відомості про зобов?язання з виплати заборгованості ОСОБА_1 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 у справі № 320/23092/24 у сумі 54 000 грн.
Перевіряючи звіт відповідача про виконання судового рішення в цій справі, поданий Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві, суд звертає увагу, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №320/23092/24 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити з 01.02.2023 ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
Разом з тим, з вказаного звіту пенсійного органу та з доданих до нього документів вбачається, що відповідачем на виконання судового рішення в цій справі було проведено лише перерахунок відповідної пенсії позивача без здійснення виплати нарахованих сум.
Отже, рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №320/23092/24 виконане відповідачем частково.
Суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
В адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення, що узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021 року у справі №611/26/17, від 07.02.2022 року у справі №200/3958/19-а.
Суд враховує доводи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві стосовно наявності об'єктивної причини у не здійсненні виплати заборгованості за рішенням суду, проте зазначає, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для виконання, а тому відсутність бюджетних асигнувань на виплату перерахованої пенсії не звільняє суб'єкта владних повноважень від обов'язку виконати рішення.
У справі «Сук проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань.
У рішенні по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ наголосив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним
Разом з тим, суд зазначає, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження та невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
У той ж час, суд відзначає, що відповідачем вживаються заходи, спрямовані на виконання судового рішення, зокрема звернення до головного розпорядника бюджетних коштів - Пенсійного фонду України щодо виділення бюджетних призначень безпосередньо для виконання рішення у справі.
Водночас, за приписами Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901) держава бере на себе зобов'язання щодо виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу, які не були погашені. Статтею 3 Закону № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою в межах спеціальних бюджетних коштів, призначених для забезпечення виконання рішень суду.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 17 вересня 2024 року у справі №200/3958/19-а.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Крім того, згідно з практикою ЄСПЛ, Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 09.101979 в справі Ейрі (п.24). У розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26.09.2014.
«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява №44912/98, п.52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п.50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява №73049/01, п.65, ЄСПЛ 2007-І).
Першим і найголовнішим правилом ст.1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Формер Кінг з Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява №25701/94, пп.79 та п.82, ЄСПЛ 2000-XII).
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
З огляду на викладене, у суду достатні правові підстави прийняти відповідний звіт ГУ ПФУ в м. Києві. Втім, оскільки суб'єктом владних повноважень рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №320/23092/24 не виконано в повному обсязі, суд вважає за необхідне встановити новий строк для подання звіту, що регламентовано положеннями ч. 11 ст. 382-3 КАС України.
При цьому, суд вбачає за необхідне роз'яснити Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві, що звіт про виконання рішення має відповідати вимогам статті 382-2 КАС України, з урахуванням змін, внесених Законом України №4094 від 21.11.2024 щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень.
Зокрема, звіт, серед іншого, повинен містити:
- відомості про виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання;
- орієнтовні строки виконання судового рішення та їх обґрунтування;
- відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб'єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення;
- відомості щодо виплати нарахованих за рішеннями суду виплат, а саме щодо коштів, передбачених на фінансування видатків, пов'язаних з погашенням заборгованості за рішеннями суду, а також відомості щодо періоду, за який виплачені такі кошти (у порядку календарної черговості виконання рішень).
У той же час, щодо посилань позивача на припинення виплати щомісячної доплати до пенсії, суд акцентує, що виплата доплати за постановою № 713 не призначається пожиттєво та така доплата може зменшуватись або взагалі припинятись за певних умов при нових перерахунках, у відповідності до приписів постанови № 713.
Перерахунок пенсії, проведений відповідачем на виконання рішення у справі №320/18624/24 є новим перерахунком, який не досліджувався при розгляді цієї справи, а тому припинення щомісячної виплати з вказаних підстав не було предметом даного спору і такий перерахунок виходить за межі звіту про виконання рішення суду по цій справі.
Керуючись ст.ст. 242, 248, 250, 325, 328, 329, 370, 382 КАС України, суд,
1. Прийняти звіт Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.01.2026 №2600-0904-8/9296 про результати виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №320/23092/24 в частині здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 та нарахування заборгованості.
2. Відмовити у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.01.2026 №2600-0904-8/9296 про результати виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №320/23092/24 в частині здійснення виплати ОСОБА_1 заборгованості за період з 01.02.2023 по 30.04.2025 в розмірі 54 000 грн.
3. Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві новий строк для подання звіту про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №320/23092/24 в частині здійснення виплати ОСОБА_1 заборгованості за період з 01.02.2023 по 30.04.2025 в розмірі 54 000 грн.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати до Київського окружного адміністративного суду звіт про повне виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/23092/24 разом з доказами сплати заборгованості на користь позивача або неможливості її сплати упродовж дев'яноста днів з дня отримання копії цієї ухвали суду.
5. Роз'яснити Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві, що звіт про виконання рішення має відповідати вимогам статті 382-2 КАС України, з урахуванням змін, внесених Законом України №4094 від 21.11.2024 щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень.
Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.