09 квітня 2026 року справа №320/16366/25
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОСУД-ТЕКСТИЛЬ БЦ» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю “ПОСУД-ТЕКСТИЛЬ БЦ» звернулось до суду з позовом до Київської митниці, відповідно до якого просило суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100320/2024/000095/2 від 27.11.2024;
- визнати протиправним та скасувати картку відмови Київської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2024/001127.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що для митного оформлення імпортованого товару подано відповідачу митну декларацію від 25.11.2024 №24UА100320440302U0 та на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару документи, які відповідають переліку, визначеному в частині другій статті 53 Митного кодексу України. Проте, відповідачем протиправно визначено митну вартість імпортованого ТОВ “ПОСУД-ТЕКСТИЛЬ БЦ» товару за ціною договору щодо подібного (аналогічного) товару, в результаті чого було збільшено митні платежі, відповідно, необґрунтовано прийнято рішення про коригування митної вартості товару.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого він заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що за наслідками перевірки поданих позивачем документів, митницею встановлено, що документи містять розбіжності та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, тому митницею відмовлено у визнанні заявленої декларантом митної вартості. Враховуючи неможливість застосування інших методів, митну вартість митницею визначено із застосуванням резервного методу.
Також, відповідачем подано клопотання про розгляд справи з викликом сторін.
Позивачем подано відповідь на відзив в якій останній підтримав свою позицію викладену в позовній заяві.
Щодо заяви відповідача про розгляд справи з викликом сторін, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 КАС України.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.
Відповідно до частини шостої статті 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:
1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;
2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Згідно з часиною сьомою статті 262 КАС України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Частиною 6 статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
З урахуванням тієї обставини, що предметом позову є рішення відповідача прийняті у сфері митної служби, суд вважає, що дана адміністративна справа у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є справою незначної складності, яка має бути розглянута без проведення судового засідання.
Зазначаючи про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, відповідач у заяві не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання. Крім того, не обґрунтував, у чому полягає складність предмету доказування яка має визначатися судом як вирішальна обставина для призначення розгляду справи у судовому засіданні з огляду на закріплений у статті 8 КАС України принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Також, відповідачем не обґрунтовано важливість даної справи для відповідача, держави та суспільства в розрізі встановлених порушень саме щодо позивача та необхідності проведення в даній справі судових засідань.
Судом не встановлено підстав для задоволення заяви відповідача, тому дана заява залишається без задоволення.
Таким чином, справа розглядається у визначеному судом порядку, за правилами спрощеного позовного провадження, у письмовому провадженні, без повідомлення сторін та на підставі поданих сторонами до суду викладених правових позиції щодо предмету спору і письмових доказів.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами належні та допустимі докази окремо та в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю “ПОСУД-ТЕКСТИЛЬ БЦ» (ідентифікаційний код 43552674, місцезнаходження: 09117, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 4) зареєстровано в якості юридичної особи 06.03.2020, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зроблено запис № 13531020000010014.
Основним видом діяльності якого є: оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (код за КВЕД 46.49).
27.02.2024 позивач уклав із Shandong Lingte Internetional Trading Co., Ltd, юридичною особою, зареєстрованою за законодавством Китайської Народної Республіки, Контракт №2/24 (далі - Контракт).
За умовами Контракту Shandong Lingte Internetional Trading Co., Ltd продає, а Позивач купує керамічний посуд.
На підставі вказаного Контракту було ввезено на митну територію України товар, а саме:
- тарілка обідня 27 см, арт. LTS09-1 - 4008 шт.;
- тарілка десертна 21 см, арт. LTS09-2 - 4008 шт.;
- салатник 28 cм, арт. LTS09-3 - 2004 шт.;
- салатник 16 см, арт. LTS09-5 - 4008 шт.;
- салатник 12 см, арт. LTS09-6 - 4008 шт.;
- тарілка обідня 27 см, Granite арт. LTS08-1 - 4008 шт.;
- тарілка десертна 21 cм, Granite арт. LTS08-2 - 4008 шт.;
- салатник 16 см, Granite арт. LTS08-3 - 4008 шт.;
- зразки тарілок - 24 шт. (далі разом - «Товар»).
Виробник: Shandong Lingte International Trading CO., LTD;
Торгівельна марка: Lingte;
Країна виробництва: CN.
Для здійснення митного оформлення вказаного товару в режимі імпорту Позивач подав митну декларацію, якій підрозділом митного оформлення митного органу присвоєно №24UA100320440302U0 від 25.11.2024. Митну вартість товару визначено та заявлено декларантом за методом №1 - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються.
Позивач для підтвердження заявленої митної вартості товарів листом за вих. №09/11 від 27.11.2024 надав відповідачу пояснення по суті зауважень та належним чином завірені копії наступних документів:
- Контракт №2/24 від 27.02.2024;
- Платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах №265 від 11.06.2024 (оплата 30%);
- Платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах №286 від 16.09.2024 (оплата 70%);
- Виписки з банківського рахунку;
- Інвойс №LTC24030 від 27.02.2024;
- Інвойс №LTC24030 від 03.06.2024;
- Договір №16/02-01 М/К про транспортно-експедиторське обслуговування від 16.02.2024;
- Договір №2303/21-01 транспортного експедирування від 23.03.2021;
- Договір №UA00002642 на перевезення зовнішньоторговельних вантажів від 03.01.2022;
- Договір №15/05-2024 на перевезення вантажу від 15.05.2024;
- Електронний договір про надання транспортних послуг між «Мерск Україна ЛТД» та ПП «СТОЛЕС-ТРАНС» від 01.02.2022;
- Заявка № 463/1 від 10.11.2024 до Договору №16/02-01 М/К від 16.02.2024 про транспортно-експедиторське обслуговування;
- Довідка про транспортні витрати від 25.11.2024;
- Рахунок на оплату №1404 від 25.11.2024, який підтверджує витрати на перевезення (транспортно-експедиторські послуги);
- Митна декларація країни відправлення (Китай);
- Прайс-лист від продавця/виробника товару INTERNATIONAL TRADING Co., LTD;
- Морський коносамент S0724080012 від 06.09.2024.
Проте, відповідач прийняв Рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2024/000095/2 від 27.11.2024.
На підставі Рішення про коригування, Відповідачем також було складено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2024/001127 (далі - «Картка відмови»).
Позивач, вважаючи рішення відповідача про коригування митної вартості товарів та картку відмови протиправними, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
У відповідності до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Митний Кодекс України (далі - МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Відносини, пов'язані зі справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів.
Відповідно до частини першої статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 52 МК України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант зобов'язаний: 1) заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Відповідно до частин першої, третьої статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4)якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5)за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6)транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8)висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний:
1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана;
3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування;
4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються:
- у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;
- у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;
- у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.
Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:
1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;
2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;
3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;
4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;
5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;
6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно зі статтею 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:
1)немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:
а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;
б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);
в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2)щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;
3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;
4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
Кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Статтею 55 МК України встановлено порядок коригування митної вартості товарів. Відповідно до частини другої цієї статті письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598 (далі-Правила), встановлено, що графа 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» має містити, окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.10.2020 в справі №820/3231/16, яка врахована судом при ухваленні даного рішення, обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (стаття 53) заборонено.
Разом з тим митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 27.01.2022 в справі №200/6413/20-а, адміністративне провадження № К/9901/7255/21, від 01.12.2023 в справі № 810/3766/16.
Наведені вище положення митного законодавства зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.
Досліджуючи спірні правовідносини, судом встановлено, що при проведенні перевірки правильності розрахунку митної вартості товару, заявленої декларантом за основним методом визначення митної вартості, та відомостей, які містяться в наданих до митного оформлення документів, у відповідача спрацювала автоматизована система аналізу та управління ризиками (далі - АСАУР), а саме:
« 105-2 - «Здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів підрозділом митного оформлення»;
106-2 - «Витребування документів, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості товарів».
З даного приводу суд зазначає, що відповідно до абзацу 6 п. 13 Порядку здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізації заходів з управління ризиками для визначення форм та обсягів митного контролю, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 684 від 31.07.2015, за результатами здійснення автоматизованого контролю із застосуванням СУР може здійснюватися інформування посадової особи митного органу для подальшого прийняття рішення щодо необхідності проведення митних формальностей.
Отже, результат здійснення автоматизованого контролю із застосуванням СУР визначає необхідність подальшого проведення митних формальностей.
Однак спрацювання системи аналізів ризиків за відсутності інших законних підстав для витребування додаткових документів не може бути підставою для такого витребування та відмови у прийнятті заявленої декларантом митної вартості товарів за ціною договору.
Відомості з інформаційних баз даних мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митницею відповідних рішень та з об'єктивних причин не можуть містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, та не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом документи.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №620/1735/20, оскільки правовідносини у наведеній Відповідачем справі № 620/1735/20 не є подібними тим, що склалися у справі, що розглядається.
Так, у справі № 620/1735/20 було встановлено, розбіжності у наданих позивачем документах, зокрема рахунок-фактуру продавцем було виписано раніше, ніж укладено договір поставки; оплату за рахунком-фактурою було здійснено пізніше встановленого терміну; за платіжним дорученням неможливо було ідентифікувати товар, за який було сплачено грошові кошти тощо.
Таким чином, саме наведене вище було підставами для відмови Суду у задоволенні касаційної скарги декларанта.
Натомість у справі, що розглядається, відповідач не навів належних обґрунтувань щодо того, які саме розбіжності містять надані Позивачем документи під час митного оформлення.
Окрім цього, у Рішенні про коригування митної вартості відповідач не зазначив спрацювання АСУР як обґрунтування сумнівів у правильності заявленої митної вартості товарів.
Також суд не бере до уваги посилання відповідача на Постанову Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 810/3295/17, оскільки у вказаній справі Суд не задовольнив касаційну скаргу митного органу. До того ж у справі № 810/3295/17 Верховний Суд наголосив, що спрацювання АСАУР є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах само собою не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників даних АСАУР.
Щодо доводів відповідача у відзиві, що відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 Контракту № 2/24 від 27.02.2024 (далі - «Контракт») передоплата повинна складати 30% від загальної суми специфікації та/або проформи-інвойсу або інвойсу, та 70% від загальної суми специфікації та/або проформи-інвойсу або інвойсу. У банківських платіжних документах, які подані до митного оформлення від 11.06.2024 № 265 зазначено суму 8 609,18 USD, що суперечить вимогам пп. 3.1.1 п. 3.1 Контракту, сума передоплати у розмірі 30% повинна складати 8 579,20 USD від загальної суми інвойсу від 03.06.2024 № LTC24030 (28 597,44 USD), а також у банківському платіжному документі від 16.09.2024 № 286 зазначено суму 19 988,26 USD, що суперечить вимогам пп. 3.1.1 п. 3.1 Контракту, що сума передоплати у розмірі 70% повинна складати 20 018,20 USD від загальної суми інвойсу від 03.06.2024 № LTC24030 (28 597,44 USD), судом зазначено наступне.
При дослідженні рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2024/000095/2 від 27.11.2024 (далі - «Рішення про коригування») судом встановлено, що в рішенні вищезазначені твердження Відповідачем викладені не були.
Згідно із п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.
У п. 2.1 розділу II Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених Наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012 (далі - «Правила»), передбачено, що повинна містити кожна графа рішення про коригування.
Так, відповідно до п. 2.1 розділу II Правил графа 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» повинна містити, зокрема, причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом тощо.
Натомість вищевказані твердження Відповідача щодо умов оплати товару не було викладено у Рішенні про коригування як обґрунтування невизнання заявленої митної вартості.
Як вбачається з матеріалів справи позивач під час оформлення Митної декларації та Листом № 09/11 від 27.11.2024 (далі - «Лист») надав Відповідачу: 1) Контракт; 2) Інвойс № LTC24030 від 27.02.2024; 3) Інвойс № LTC24030 від 03.06.2024; 4) Платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах № 265 від 11.06.2024 (далі - «Платіжна інструкція № 265»); 5) Платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах № 286 від 16.09.2024 (далі - «Платіжна інструкція № 286»); 6) Банківську виписку за 11.06.2024; 7) Банківську виписку за 16.09.2024.
Згідно із Платіжною інструкцією № 265 було здійснено оплату на суму 8 609,18 USD за Контрактом, що становить 30% від суми Інвойсу № LTC24030 від 27.02.2024 (28 697,28 USD), який зазначено у графі «Призначення платежу».
Банківська виписка за 11.06.2024 також підтверджує оплату на суму 8 609,18 USD та містить посилання на Інвойс № LTC24030 від 27.02.2024 у графі «Призначення платежу».
Наступну оплату за Контрактом Позивач здійснював за Інвойсом № LTC24030 від 03.06.2024, загальна сума якого становить 28 597,44 USD (постачальник здійснив знижку у розмірі 99,84 USD від суми Інвойсу № LTC24030 від 27.02.2024 (28 697,28 USD)).
Таким чином, Позивач сплатив залишок за Інвойсом № LTC24030 від 03.06.2024: 28 597,44 USD - 8 609,18 USD = 19 988,26 USD.
На підтвердження вказаної оплати, надана Платіжна інструкція 286 на суму 19 988,26 USD, яка містить посилання на Інвойсом № LTC24030 від 03.06.2024 у графі «Призначення платежу».
Банківська виписка за 16.09.2024 також підтверджує оплату на суму 19 988,26 USD та містить посилання на Інвойс № LTC24030 від 03.06.2024 у графі «Призначення платежу».
Таким чином, Позивач здійснив оплату товару відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 Контракту. Отже, жодних розбіжностей щодо оплати товару відсутні.
Щодо документів стосовно перевезення товару суд зазначає таке.
Як вбачається з відзиву відповідач робить висновок про те, що довідка про транспортні витрати від 25.11.2024 (далі - «Довідка») від ПП «Агенція Безпеки «Макабі» є неналежним документом для підтвердження витрат на перевезення товару.
Суд звертає увагу, що у Рішенні про коригування Відповідач не вказував про неналежність наданої Позивачем Довідки.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи позивач не вступав у господарські відносини з безпосереднім перевізником.
У пп. 4.1.5 п. 4.1 Договору № 16/02-01 М/К про транспортно-експедиторське обслуговування від 16.02.2024 (далі - «Договір про ТЕО»), укладеного між Позивачем та ПП «Агенція Безпеки «Макабі» (далі - Експедитор»), передбачено, що розрахунки за Договором про ТЕО проводяться на підставі виставлених Експедитором рахунків.
Згідно із пп. 2.2.4 п. 2.2. Договору Експедитор має право доручити його виконання третій особі.
Крім цього, у п. 4.5 Договору про ТЕО зазначено, що Експедитор сплачує за перевезення та інші послуги третіх осіб на користь та за рахунок Клієнта (вантажоодержувачів, вантажовідправників та інших осіб). Кошти, які перераховуються Клієнтом на рахунок Експедитора не переходять у власність Експедитора і не є його прибутком, а є для сплати перевезення та інших послуг третіх осіб (портів, перевізників, терміналів, агентів ліній, брокерів, експедиторських організацій та ін.). У власності Експедитора залишається винятково експедиторська винагорода, розмір якого підлягає оподатковуванню в порядку, визначеному законодавством. Умова цього пункту не вимагає додаткового підтвердження документами перевізника, замовників Клієнта та/або інших третіх осіб.
Отже, Експедитор самостійно здійснює розрахунки із залученими ним третіми особами.
МК України не визначено документи, що підтверджують вартість перевезення товарів.
При цьому суд звертає увагу на Постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року» № 2 від 13.03.2017, де у п. 14 Висновків зазначено, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. МК України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у Постанові від 31.05.2019 в справі № 804/16553/14, у якій визначено, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. МК України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Відповідно до положень розділу II Правил заповнення декларації митної вартості, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» № 599 від 24.05.2012, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:
- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунку-фактури.
Отже, вказане дає підстави для висновку щодо можливості подання декларантом для підтвердження вартості перевезення одного з наведеного в переліку документів: або рахунку фактури, або платіжних документів та не передбачено вимоги їх одночасного подання.
Під час оформлення Митної декларації та Листом Позивач, окрім Довідки, надав Відповідачу й інші документи для підтвердження витрат на перевезення товару:
1) Договір про ТЕО;
2) Заявку № 463/1 від 10.11.2024 до Договору №16/02-01 М/К про транспортно експедиторське обслуговування від 16.02.2024;
3) Рахунок на оплату № 1404 від 25.11.2024 (далі - «Рахунок»);
4) Договір №2303/21-01 транспортного експедирування від 23.03.2021;
5)Договір №UA00002642 на перевезення зовнішньоторговельних вантажів від 03.01.2022;
6) Договір №15/05-2024 на перевезення вантажу від 15.05.2024;
7) Електронний договір про надання транспортних послуг від 01.02.2022.
Оскільки відповідачем не було вказано, які саме розбіжності містяться в наданих Позивачем документах для підтвердження вартості перевезення товару, то вказані документи, зокрема Рахунок, належним чином підтверджують витрати на перевезення товару.
Суд критично ставиться до твердження відповідача стосовно того, що Листом Позивач повідомив, що не надаватиме додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, оскільки таке твердження спростовується матеріалами справи.
Зокрема, листом від 09/11 від 27.11.2024 Позивач надав Відповідачу:
1) Контракт;
2) Платіжну інструкцію № 265;
3) Платіжну інструкцію № 286;
4) Банківську виписку за 11.06.2024;
5) Банківську виписку за 16.09.2024;
6) Інвойс № LTC24030 від 27.02.2024;
7) Інвойс № LTC24030 від 03.06.2024;
8) Договір про ТЕО;
9) Договір № 2303/21-01 транспортного експедирування від 23.03.2021;
10)Договір № UA00002642 на перевезення зовнішньоторговельних вантажів від 03.01.2022;
11) Договір № 15/05-2024 на перевезення вантажу від 15.05.2024;
12) Електронний договір про надання транспортних послуг від 01.02.2022;
13) Заявку № 463/1 від 10.11.2024 до Договору №16/02-01 М/К від 16.02.2024 про транспортно-експедиторське обслуговування;
14) Довідку;
15) Рахунок;
16)Митну декларацію країни відправлення (КНР) № 421320240000180351 від 02.09.2024;
17)Прайс-лист від продавця/виробника товару SHANDONG LINGTE INTERNATIONAL TRADING Co., LTD;
18) Коносамент № S0724080012 від 06.09.2024.
Щодо твердження відповідача стосовно того, що позивач надав Митну декларацію країни відправлення (КНР) № 421320240000180351 від 02.09.2024 (далі - «Митна декларація країни відправлення») без перекладу, чим нібито порушив вимоги ст. 254 МК України, суд зазначає наступне.
Сам собою факт відсутності перекладу українською мовою Митної декларації країни відправлення жодним чином не свідчить про наявність обґрунтованих підстав у Відповідача для сумнівів щодо правильності заявленої митної вартості товарів.
Під час оформлення Митної декларації та Листом Позивач надав Відповідачу Митну декларацію країни відправлення, що складена англійською мовою.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.
Натомість Відповідачем в оскаржуваному Рішенні про коригування не було зазначено, які саме відомості є необхідними для перевірки. Таким чином, Відповідач не навів належного обґрунтування недотримання Позивачем вимог ст. 254 МК України.
Надану Митну декларацію країни відправлення складено англійською мовою, яка є офіційною мовою Світової організації торгівлі (СОТ), до якої 16.05.2008 приєдналася Україна, та є мовою міжнародного спілкування.
Таким чином, позивачем дотримано вимог ст. 254 МК України.
Водночас, зі змісту ч. 2 ст. 53 МК України, можна встановити, що копія митної декларації країни відправлення не є основним документом, яким підтверджується митна вартість товарів.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом для підтвердження митної вартості товарів, який надається митному органу за наявності.
Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 22.12.2020 у справі №810/2463/17, то у вказаній справі декларантом не було надано деяких документів, які є основними для підтвердження заявленої митної вартості товарів відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України, зокрема зовнішньоекономічний контракт, а надані документи містили розбіжності. До того ж надані додаткові документи також містили розбіжності.
У Відзиві в обґрунтування своєї позиції Відповідач також посилається на положення Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 у справі №826/16734/18, а саме: «Колегія суддів також звертає увагу на те, що надана для підтвердження митної вартості митна декларація країни відправлення складена не офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, що суперечить статті 254 Митного кодексу України».
Зі змісту Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 у справі № 826/16734/18 можна встановити, що у вказаній справі декларантом надані документи містили розбіжності, а також у них були відсутні деякі відомості, зокрема реквізити наданого зовнішньоекономічного контракту відрізнялися від тих, що були вказані у митній декларації; витрати на транспортування були задекларовані не в повному обсязі; документи на оплату товару не містили посилання на інвойс та оплату було здійснено не у відповідності до умов зовнішньоекономічного контракту тощо.
Зазначені вище документи є основними документами, що підтверджують митну вартість товарів відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України. Оскільки такі документи містили розбіжності, то відповідно до ч. 3 ст. 54 МК України копія митної декларації країни відправлення була додатковим документом для підтвердження митної вартості товарів. Саме з цих підстав суд наголосив на необхідності надання перекладу вказаної декларації.
Крім цього, у вказаній справі № 826/16734/18 декларант надав митну декларацію Аргентини, яку було складено не офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування.
Натомість у справі, що розглядається, Позивач надав Митну декларацію країни відправлення, яку складено англійською мовою, тобто мовою СОТ та мовою міжнародного спілкування.
Отже, наведена Відповідачем судова практика жодним чином не підтверджує його позицію. До того ж Київський окружний адміністративний суд у Рішенні від 28.02.2025 в справі № 320/16866/23, яке набрало законної сили 15.04.2025, вказав, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару, отже, суперечності (розбіжності) між відомостями, які не впливають на ціну товару та інші складові митної вартості не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару та витребування додаткових документів, передбачених ч. 3 ст. 53 МК України.
З урахуванням наведеного, дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності всі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо товару, який імпортується позивачем. Оцінюючи подані декларантом документи в сукупності, відповідач мав можливість встановити дійсну вартість товару, який переміщався через митний кордон України.
Отже, висновки Київської митниці про неможливість визначення митної вартості за першим основним методом - за ціною контракту є помилковими.
Суд наголошує, що основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (стаття 53), заборонено.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 в справі № 815/5791/17, від 25.05.2021 в справі № 520/10386/2020.
Так, суд звертає увагу, що відповідач, реалізовуючи своє право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, регламентованого частиною 5 статті 54 МК України, не довів суду наявність жодних застережень щодо застосування в спірних відносинах першого методу, визначених у частинах 1 і 2 статті 58 МК України, в тому числі в частині не підтвердження позивачем документально відповідних відомостей про митну вартість товару, чи будь-якої іншої її складової, яка є обов'язковою при відповідному обчисленні митної вартості.
До того ж, відповідач не зміг аргументовано довести, що заявлені позивачем відомості про митну вартість товару є неповними та/або недостовірними, у тому числі обґрунтувати невірне визначення позивачем митної вартості товару.
Крім того, відповідачем ні під час декларування спірного товару, ні під час судового розгляду справи не надано документів, вказаних у частині 2 статті 53 МК України, і які подані позивачем як декларантом при митному оформленні товару, в яких наявні розбіжності, ознаки підробки або які не містять всіх відомостей на підтвердження числових значень складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена позивачем за товар.
Суд звертає увагу, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Зазначений висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 11.09.2012 (реєстраційний №26347525 в Єдиному державному реєстрі судових рішень), у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 в справі №1140/3242/18.
Із встановлених при розгляді справи обставин суд констатує, що декларантом (позивачем) подано усі документи згідно з переліком (частина 2 статті 53 МК України) та у поданих документах наявні всі відомості, що підтверджують числові значення складової митної вартості товару та відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за такий товар.
Поряд з цим суд враховує, що згідно з правовою позицією, наведеною Верховним Судом у постанові від 23.10.2020 в справі № 820/3231/16, провадження № К/9901/45484/18 у рішенні про коригування заявленої митної вартості митний орган повинен навести обґрунтований математичний розрахунок ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної митницею в оскаржуваному рішенні.
З оскаржуваного рішення судом вбачається, що відповідач не навів обґрунтування визначеної митної вартості товарів та фактів, які вплинули на таке коригування, чим не виконав вимоги ст. 55 МК України. Крім цього, не вказав у спірному рішенні пояснення щодо зроблених коригувань на умови поставки, комерційні умови, чим не виконав вимоги Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів.
Матеріалами справи підтверджено подання позивачем разом з митною декларацією від 25.11.2024 №24UА100320440302U0 необхідних та додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості товарів.
Суд зазначає, що документи подані декларантом (позивачем) за переліком, передбаченим частиною другою статті 53 МК України, а наведена в них інформація щодо митної вартості та її складових (кількісні та якісні характеристики товару, його ціни) не містила розбіжностей, піддавалась обчисленню і підтверджувала ціну товару.
Таким чином, беручи до уваги викладене в сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 27.11.2024 №UA100320/2024/000095/2 та картки відмови Київської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2024/001127.
Суд вважає, що контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав для застосування резервного методу.
Зважаючи на викладене, в даній справі митний орган не спростував дійсності поданих до митного оформлення основних документів, достовірності зазначених у них відомостей, а також не довів об'єктивну неможливість перевірити вартість операції на підставі наданих позивачем документів.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно із частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 6056,00 грн, який в силу положень статті 139 КАС України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2-3, 5-15, 72-77, 90, 122, 132, 139, 242-246, 250-251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100320/2024/000095/2 від 27.11.2024.
Визнати протиправним та скасувати картку відмови Київської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2024/001127.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОСУД-ТЕКСТИЛЬ БЦ» за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці витрати зі сплати судового збору у розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн 00 коп
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.