1[1]
28 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження заапеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року,
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 18 грудня 2025 року, включно, з визначенням розміру застави у розмірі 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 605600 (шістсот п'ять тисяч шістсот) гривень, у разі внесення якої звільнити ОСОБА_6 з-під варти, та покласти на обвинувачену обов'язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме:
- прибувати до суду за кожною вимогою;
- не відлучатися за межі населеного пункту, де вона проживає без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Своє рішення суд мотивував тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, санкцією якої передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.
Враховуючи тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , з урахуванням відомостей про особу обвинуваченої, суд доходить висновку, що існує реальний ризик, що обвинувачена, може здійснити спробу переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, знищити сховати, або спотворити речі і документи, що мають суттєве значення для встановлення важливих обставин, у кримінальному провадженні. Стороною обвинувачення доведенні ризики, передбаченні ч.1 ст.177 КПК України.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року, ухвалити нову, якою застосувати до обвинуваченої ОСОБА_6 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за місцем її проживання: АДРЕСА_1 ., мотивуючи тим, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_6 є необґрунтованим, оскільки відсутні будь-які умови та обставини, передбачені ст. ст. 177, 178 КПК України, як підстави для застосування такого запобіжного заходу.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши надані в копіях необхідні матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що подана апеляційні скарги задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З врахуванням характеру висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, тяжкістю покарання, що їй загрожує у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачується, які передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченої, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_6 , з метою уникнення від кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, такі ризики існують та виправдовують застосування запобіжного заходу у виді тримання.
Твердження захисника про те, що встановлені судом першої інстанції ризики ґрунтуються виключно на тяжкості покарання, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки висновок суду першої інстанції про доведеність ризиків, передбачених п.1, 4 ч.1 ст. 177 КПК України, ґрунтується на даних про особу обвинуваченої, урахуванням тяжкості та обставин вчинення кримінального правопорушення, які у своїй сукупності дають підстави вважати, що обвинувачена ОСОБА_6 може переховуватись від суду та перешкоджати кримінальному провадженню, що, в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Крім того, колегія суддів зауважує, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Таким чином, з врахуванням практики ЄСПЛ та конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченій, колегія суддів уважає, що у цьому судовому провадженні суспільний інтерес має більшу вагу над повагою до свободи особи, а тому, і з цих підстав, продовження останній строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є виправданим.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність існування ризиків конкретними доказами є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання та продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченої та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто, в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
З приводу посилань в апеляційній скарзі на необґрунтованість підозри, фактичні обставини та склад інкримінованого ОСОБА_6 обвинувачення, який, на переконання сторони захисту, не доведений стороною обвинувачення, то, зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного перегляду судового рішення даної категорії справ, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам захисника в частині обґрунтованості підозри та обвинувачення. Не вправі давати таку оцінку на стадії судового розгляду і суд першої інстанції. У даному кримінальному провадженні досудове розслідування завершено, прокурором визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акту, ОСОБА_6 висунуте обвинувачення та обвинувальний акт спрямовано до суду, і обґрунтованість висунутого щодо неї обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, та яким за результатами судового розгляду суд надасть оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, шляхом ухвалення остаточного рішення у кримінальному провадженні.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 відповідає вимогам закону та містить в собі, в тому числі обґрунтований виклад обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися і тому подальше тримання під вартою останнього є виправданим, а тому доводи апеляційної скарги захисника в цій частині є безпідставними.
Відтак, рішення про доцільність продовження обвинуваченій строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та неможливість застосування до останньої більш м'яких запобіжних заходів, суд першої інстанції належним чином обґрунтував, і ставити під сумнів його законність та вмотивованість у колегії суддів підстави відсутні.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченої ОСОБА_6 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченої під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про особу обвинуваченої, наразі підтверджують потребу в подальшому триманні під вартою. З огляду на викладене, підстав вважати, що інший, менш суворий запобіжний захід, може забезпечити виконання обвинуваченою процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність необхідності подальшого утримання обвинуваченої ОСОБА_6 під вартою, а також твердження апелянта про те, що прокурором не доведено існування ризиків, колегія суддів вважає неспроможними.
Будь-яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційна скарга захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, залишити без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: ______________ ________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/824/2831/2026
Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_7
Доповідач: ОСОБА_1