Головуючий у суді першої інстанції: Шевчук А.В.
справа № 756/13130/24
провадження № 33/824/519/2024
8 серпня 2025 року Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Шкоріної О.І.,
за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, адвоката Рвачова Олексія Олександровича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві адміністративну справу відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця Національної гвардії України, проживаючого в АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану захисником - адвокатом Рвачовим Олексієм Олександровичем на постанову судді Оболонського районного суду м. Києва від 6 листопада 2024 року,-
Постановою судді Оболонського районного суду м. Києва від 6 листопада 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, зі стягненням судового збору на користь держави в розмірі 605, 20 грн.
Згідно із постановою судді, 1 жовтня 2024 року о 14 год. 20 хв. по пр. Литовський 10, у м. Києві, гр. ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Daewoo», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці. Водій від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився. ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, 18 листопада 2024 року захисник ОСОБА_1 адвокат Рвачов О.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної постанови, просив її скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
В апеляційній скарзі посилається на ту обставину, що в судовому засіданні адвокатом Рвачовим О.О. було заявлено клопотання про зупинення провадження у зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 на військовій службі під час військового стану у зв'язку з чим, також було заявлено клопотання про відкладення судового засідання для подання заяви про закриття провадження судом першої інстанції безпідставно залишено без задоволення.
6 листопада 2024 року судом першої інстанції не було проголошено, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, а про існування оскаржуваної постанови сторона захисту дізналась 15 листопада 2024 року.
8 листопада 2024 року представником ОСОБА_1 подано заяву про відвід судді Шевчук А.В., проте така заява не була розглянута і відповідно, ухвалення в цій справі судового рішення без розгляду зазначеної заяви про відвід свідчить про ухвалення оскаржуваної постанови неповноважним складом суду, що є підставою для її скасування.
Також посилається на те, що поліцейськими не було роз'яснено ОСОБА_1 його права, як це передбачено ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, що зафіксовано на відеозаписі.
ОСОБА_1 проходить службу у Збройних силах України, в тому числі безпосередньо і у зоні бойових дій. Це підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 від 13 травня 2016 року, станом на 2 вересня 2024 року проходив службу у ВЧ НОМЕР_3 на посаді водія. Крім того ОСОБА_1 має посвідчення УБД від 30 листопада 2023 року.
Вказані обставини свідчать, що право керування транспортним засобом необхідне ОСОБА_1 для виконання службових завдань, а не для приватних цілей.
З урахування зазначеного просив суд провадження у справі закрити або застосувати аналогію закону та призначити більш м'яке покарання у вигляді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.
У додаткових поясненнях адвокат Рвачов О.О. зазначає про те, що співробітники патрульної поліції не здійснювали зупинку транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 з підстав, наведених у ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію». Відповідно вимога інспектора патрульної поліції про необхідність проходження огляду на стан сп'яніння була безпідставною та протиправною і в такому випадку в його підзахисного не виникло обов'язку проходження відповідного огляду на стан сп'яніння, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП.
Вислухавши пояснення захисника ОСОБА_1 - адвоката Рвачова О.О., дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно з вимогами ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Як регламентують приписи ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов'язана, зокрема, з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.
Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Приймаючи судове рішення про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП, суд першої інстанції виходив із доведеності вини ОСОБА_1 , яка підтверджується матеріалами адміністративної справи, а саме: змістом протоколу про адміністративне правопорушення, відеозаписом з нагрудної камери поліцейського. Крім того, суд першої інстанції в своєму судовому рішення зазначив про те, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості за самозверненням здійснити огляд та відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МОЗ та МВС від 9 листопада 2015 року № 1452/732, надати суду докази, які б спростовували його вину у вчиненні адміністративного правопорушення.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно із п. 2.5 а ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебувати під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП є керування транспортним засобом у стані сп'яніння (наркотичного чи алкогольного).
Відповідно, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.130 КУпАП виникає необхідність доведення одночасно двох обставин: 1) керування транспортним засобом і 2) перебування у стані сп'яніння (наркотичного чи алкогольного).
Для виявлення вказаного правопорушення, транспортний засіб має бути законно зупинений співробітниками поліції. Зупинка транспортного засобу - це припинення руху транспортного засобу.
Так, у своєму рішенні від 15 березня 2019 року Верховний суд у справі № 686/11314/17 вказав, що оскільки поліцейським не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення водієм правил дорожнього руху, то вимоги інспектора до водія про пред'явлення документів на право керування є неправомірними, а співробітники поліції можуть зупиняти автомобіль, лише коли є факт правопорушення.
Визначення терміну «керування транспортним засобом» було наведено в п. 27 Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, в рішенні №404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року Верховний суд зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Знаходження за кермом транспортного засобу, який не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані не є доказом вчинення останньою адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом, незалежно від наявності ввімкненого двигуна.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 1 жовтня 2024 року, протокол складений про те, що 1 жовтня 2024 року ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння.
Разом з тим, на відеозапису зафіксовано, що ОСОБА_1 знаходиться біля автомобіля. Відповідно неможливо встановити факт керування ОСОБА_1 події відбуваються поруч з автомобілем, відповідно, не здійснюючи рух та не перебуваючи за кермом.
Доказів того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Daewoo», д.н.з. НОМЕР_1 , будучи в стані алкогольного сп'яніння та був зупинений в цей момент поліцейськими, матеріали справи не містять.
Сам по собі єдиний протокол про адміністративне правопорушення не може бути достатнім доказом вини особу у вчиненні адміністративного правопорушення, що інкримінується такій особі.
Згідно ч.2 ст.251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Матеріалами справи не підтверджено факт керування ОСОБА_1 автомобілем . Відмова особи, яка не керувала транспортним засобом від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння не може вважатись порушенням п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП., оскільки обов'язковою умовою настання відповідальності за вказаною статтею, окрім перебування особи в стані сп'яніння, є встановлення «факту керування транспортним засобом» в такому стані. Такі складові сторони правопорушення повинні перебувати у нерозривному взаємозв'язку.
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих докази, які б підтверджували вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, висновок суду першої інстанції про визнання ОСОБА_1 винним за ч.1 ст. 130 КУпАП є таким, що не ґрунтується на належних та допустимих доказах, тому постанова підлягає скасуванню, а провадження -закриттю за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану захисником адвокатом Рвачовим Олексієм Олександровичем, задовольнити.
Постанову судді Оболонського районного суду м. Києва від 6 листопада 2024 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП скасувати.
Провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя: О.І.Шкоріна