Справа № 527/320/25 Номер провадження 22-ц/814/1633/26Головуючий у 1-й інстанції Павлійчук А. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
06 квітня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І. при секретарі судового засідання Буйновій О.П., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Молодчина Володимира Петровича на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 24 листопада 2025 року, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,-
У січні 2025 року ТОВ "СВЕА ФІНАНС" звернулося до суду з вказаним позовом в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 166937,55 грн, з яких: заборгованість за основним боргом 72062,11 грн; заборгованість за відсотками 38901,44 грн; заборгованість за іншими процентними платежами 55974,00 грн, а також вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування позову вказувало, що 01.10.2019 року між АТ "Ідея банк" та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту та страхування №М01.00501.005766110. Даний договір за своєю правовою природою є змішаним договором кредиту і договору страхування. Відповідно до договору банк надає позичальнику кредит у розмірі 73650,00 грн для власних потреб.
Вказаним договором передбачено, що позичальник отримує кредит і доручає банку сплатити за рахунок отриманих коштів страховий платіж на вказаний в договорі рахунок страховика. Кредит надається строком на 36 місяці. Кредитним договором встановлено розмір процентної ставки 16,99% річних.
АТ "Ідея Банк" свої зобов'язання по видачі кредиту виконав повністю. Відповідач в свою чергу, всупереч умов Кредитного договору не здійснив своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам у строк, вказаний у договорі, у зв'язку з чим порушив взяті на себе зобов'язання.
Зазначало, що 25.07.2023 року АТ "Ідея Банк" і ТОВ "Свеа фінанс" (попередня назва "Росвен інвест Україна") було укладено Договір Факторингу №01.02-31/23., за умовами якого АТ "Ідея Банк" відступило свої права вимоги, а ТОВ "Свеа фінанс" набуло право вимоги за первинними договорами, в розмірі заборгованостей боржників перед АТ "Ідея банк", визначеними в реєстрі боржників, в тому числі і до боржника ОСОБА_1 за договором №М01.00501.005766110 від 01.10.2019 року.
Вказувало, що у зв'язку із порушенням умов договору станом на дату подачі позову заборгованість складає несплачена заборгованість складає 166937,55 грн, з яких: заборгованість за основним боргом 72062,11 грн; заборгованість за відсотками 38901,44 грн; заборгованість за іншими процентними платежами 55974,00 грн.
Враховуючи викладене просило задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 24 листопада 2025 року позов ТОВ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № М01.00501.005766110 від 01.10.2019 у розмірі 166937,55 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» судовий збір в сумі 2422,42 грн.
На вказане рішення представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову слід відмовити.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Окрім того вказує, що в матеріалах справи відсутні докази обгрунтування позовних вимог, зокрема не вказано яким чином нараховувалися проценти за користування кредитним договором.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи сторони та інші особи по справі будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.10.2019 року між АТ "Ідея банк" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту та страхування №М01.00501.005766110. Вказаний а договір за своєю правовою природою є змішаним договором кредиту і договору страхування. Відповідно до договору банк надає позичальнику кредит у розмірі 73650,00 грн для власних потреб. В свою чергу позичальник отримує кредит і доручає банку сплатити за рахунок отриманих коштів страховий платіж на вказаний в договорі рахунок страховика. Кредит надається строком на 36 місяці. Кредитним договором встановлено розмір процентної ставки 16,99% річних.
Також встановлено, що на виконання умов вищевказаного договору АТ "Ідея Банк" свої зобов'язання по видачі кредиту виконав повністю.
Всупереч умов Кредитного договору відповідач не здійснив своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам у строк, вказаний у договорі, чим суттєво порушив взяті на себе договірні зобов'язання.
25.07.2023 року АТ "Ідея Банк" і ТОВ "Свеа фінанс" (попередня назва "Росвен інвест Україна") було укладено Договір Факторингу №01.02-31/23. АТ "Ідея Банк" відступило свої права вимоги, а ТОВ "Свеа фінанс" набуло право вимоги за первинними договорами, в розмірі заборгованостей боржників перед АТ "Ідея банк", визначеними в реєстрі боржників. В тому числі за договором факторингу ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було відступлено право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед АТ "Ідея Банк" за договором №М01.00501.005766110 від 01.10.2019 року.
У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань утворилась заборгованість у розмірі 166937,55 грн, з яких: заборгованість за основним боргом 72062,11 грн; заборгованість за відсотками 38901,44 грн; заборгованість за іншими процентними платежами 55974,00 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав, що всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов'язання, а саме не повернув кредитні кошти та не сплатив проценти за користування кредитними коштами, а тому на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, дійшов висновку про задоволення позову.
Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком районного суду з огляду на наступне.
За змістом ст.ст.626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1ст. 638 ЦК України в становлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частиною 1статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вірно встановивши обставини по справі та визначившись з характером спірних правовідносин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність позивачем як факту укладання договору, так і отримання позичальником ОСОБА_1 грошових коштів на погоджених нею умовах кредиту шляхом підписання договору та паспорту споживчого кредиту та не виконання останнім свого обов'язку по своєчасному поверненню кредитних коштів.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право набуло статус нового кредитора. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені у статті 6 Закону № 2664-III.
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Як встановлено судом, 25.07.2023 року АТ "Ідея Банк" і ТОВ "Свеа фінанс" (попередня назва "Росвен інвест Україна") було укладено Договір Факторингу №01.02-31/23. АТ "Ідея Банк" відступило свої права вимоги, а ТОВ "Свеа фінанс" набуло право вимоги за первинними договорами, в розмірі заборгованостей боржників перед АТ "Ідея банк", визначеними в реєстрі боржників. В тому числі за договором факторингу ТОВ "Свеа фінанс" було відступлено право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед АТ "Ідея Банк" за договором №М01.00501.005766110 від 01.10.2019 року.
Враховуючи наведені положення закону та зміст долученого позивачем договору факторингу, реєстру боржників, колегія суддів доходить переконання, що позивач належними та допустимими доказами довів, що набув право вимоги до відповідача за договором №М01.00501.005766110 від 01.10.2019 року.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком районного суду щодо стягнення з відповідача заборгованості за основним боргом - 72062.11 грн, а також заборгованості за відсотками у розмірі 38901,44 грн.
Поряд з тим, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за іншими процентними платежами у розмірі 55974 грн., виходячи з наступного.
10.06.2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»)
Відповідно до п. 1.7 договору №М01.00501.005766110 від 01.10.2019 року банк надав позичальнику кредит у розмірі 73650 грн на поточні потреби.
Таким чином, з урахуванням п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», зазначений кредитний договір відноситься до споживчого кредиту.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
На виконання вимог п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст.11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, включення банком до суми заборгованості за договором складової заборгованості за іншими процентами, що за своєю природою є комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав, оскільки встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.
З урахуванням наведеного, встановлені положеннями договору № №М01.00501.005766110 від 01.10.2019 року (паспортом до нього) щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості, є нікчемними в силу закону.
У даному випадку апеляційний суд приймає до уваги, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Таким чином, включення банком до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав, оскільки встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах
Однак суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст.263,264 ЦПК України на вказані вище вимоги закону, правові висновки Верховного Суду і фактичні обставини справи належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про включення до загального розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № М01.00501.005766110 від 01.10.2019 року.(відсотків за обслуговування кредитів, що є за своєю правовою природою комісією), а тому в задоволенні вказаної вимоги слід відмовити.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Разом з тим, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року до 31 жовтня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено до 01 липня 2023 року.
В той же час, з початком повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ від 15 березня 2022 року, який набув чинності 17 березня 2022 року «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Отже, було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин. Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається.
З приводу застосування вищезазначених норм закону Верховний Суд висловив свою позицію в постановах від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21, від 13 липня 2023 року у справі № 910/14550/17, від 29 травня 2024 року у справі № 523/19380/21, від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23, від 03 грудня 2024 року у справі № 910/2721/23.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що строк позовної давності не пропущено.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За правилами частини першої наведеної норми судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 1 ч. 2ст. 141 ЦПК України судові витрати пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки позовні вимоги задоволено на 66,47% тому необхідно здійснити перерозподіл судових витрат. В суді першої інстанції позивачем сплачено судовий збір до місцевого суду у сумі 2422,40 грн. Таким чином слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» судовий збір у розмірі 1610,17 грн.Також, оскільки апеляційну скаргу задоволено на 33, 53 % слід стягнути з ТОВ «СВЕА ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1218,35 грн.
Керуючись ст.ст.367, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Молодчина Володимира Петровича - задовольнити частково.
Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 24 листопада 2025 року в частині стягнення заборгованості за іншими процентними платежами скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за іншими процентними платежами у розмірі 55974 грн - відмовити.
В іншій частині рішення районного суду - залишити без змін.
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» судовий збір за подачу позову у розмірі 1610,17 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1218,35 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 09 квітня 2026 року.
Головуючий суддя : ___________________________ Г.Л. Карпушин
Судді: ________________ С.Б. Бутенко _________________ О.І. Обідіна