08 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 520/26972/24
провадження № 11-119апп26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гімона М. М.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Уркевича В. Ю.,
перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду справи № 520/26972/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Другого апеляційного адміністративного суду про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року (суддя Панов М. М.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року (судді Семененко Я. В., Добродняк І. Ю., Суховаров А. В.),
1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Другого апеляційного адміністративного суду (далі - Другий ААС), у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення Другого ААС в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків із виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення рішення в цій справі (включно), виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року в сумі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року в сумі 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року в сумі 2684,00 грн, на 01 січня 2024 року в сумі 3028,00 грн;
- зобов'язати ДСА України забезпечити Другий ААС бюджетними асигнуваннями, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування Державного бюджету України: 0501020), для здійснення видатків із виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення рішення в цій справі (включно), нарахованої виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року в сумі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року в сумі 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року в сумі 2684,00 грн, на 01 січня 2024 року в сумі 3028,00 грн;
- визнати протиправними дії Другого ААС щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення рішення в цій справі (включно), обчисленої виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в сумі 2102,00 грн;
- зобов'язати Другий ААС здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування Державного бюджету України: 0501020), ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, з урахуванням раніше виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів, починаючи з 01 січня 2021 року по день ухвалення рішення в цій справі (включно), обчисливши її розмір виходячи з таких розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 2270,00 грн; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - 2481,00 грн; з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - 2684,00 грн; з 01 січня 2024 року по день ухвалення рішення в цій справі (включно) - 3028,00 грн.
2. На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що розрахунки її суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення протиправно здійснювалися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в сумі 2102,00 грн, що призвело до порушення її права на належний та гарантований державою рівень матеріального забезпечення.
3. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 03 грудня 2024 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення Другого ААС у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року в сумі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року в сумі 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року в сумі 2684,00 грн, на 01 січня 2024 року в сумі 3028,00 грн. Визнав протиправними дії Другого ААС щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, обчисленої виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в сумі 2102,00 грн. Зобов'язав Другий ААС здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, з урахуванням раніше виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів, починаючи з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, обчисливши її розмір виходячи з таких розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 2270,00 грн; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - 2481,00 грн; з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - 2684,00 грн; з 01 січня 2024 року по 30 вересня 2024 року 3028,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
4. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 29 серпня 2024 року у справі № 240/5659/22, відповідно до яких заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270, 00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн), на підставі абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», було неправомірним.
Суд, проаналізувавши висновки Конституційного Суду України, викладені в низці рішень, зазначив, що положення статей 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 грн неможливо розглядати як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону. Ці норми не відповідають Конституції України та нормам міжнародного права, а до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.
Відмовляючи в частині задоволення позовних вимог зобов'язального характеру, заявлених до ДСА України, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи відсутні обставини, які б дозволяли вважати, що у разі задоволення позову Другий ААС не вчинить усіх залежних від нього дій щодо отримання фінансування з боку ДСА України для здійснення відповідних виплат позивачеві.
5. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 16 жовтня 2025 року скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року та ухвалив нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
6. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, яка, відступаючи від попередніх правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін., предмет спору в яких стосувався визначення розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року, зазначила, що законами про державний бюджет не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
7. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та постановою апеляційного суду, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду повністю, а рішення суду першої інстанції - в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ухваливши в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги зобов'язального характеру, заявлені до ДСА України задовольнити. У частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Також позивач просила з метою задоволення позовних вимог звернутися до Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, та прийняття нового висновку, викладеного у поданні Верховного Суду до Конституційного Суду України, направленому відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду від 12 вересня 2025 року № 19.
8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 грудня 2025 року відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
9. Ухвалою від 20 березня 2026 року Касаційний адміністративний суду у складі Верховного Суду передав справу № 520/26972/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 346 КАС України.
10. Постановляючи ухвалу про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про необхідність відступу від правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, в частині застосування для визначення базового розміру посадового окладу судді показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн, установленого законами про Державний бюджет України.
11. Обґрунтовуючи свою позицію, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважав, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2025 року в справі № 240/9028/24 надала оцінку виключно питанню застосування встановленого законами про Державний бюджет України розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Однак предметом безпосереднього аналізу в цій постанові не було питання про те, чи можуть норми законів про Державний бюджет України змінювати або впливати на механізм визначення суддівської винагороди, установлений статтею 135 Закону № 1402-VIII. Тобто Велика Палата Верховного Суду не досліджувала питання співвідношення загального та спеціального правового регулювання в цій сфері, не ставила під сумнів правову самостійність Закону № 1402-VIII у визначенні розміру суддівської винагороди та не оцінювала, чи може застосування «спеціального» показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України, змінювати або модифікувати порядок її визначення, передбачений спеціальним законом.
Водночас, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду висновки фактично ґрунтуються на спрощеному розумінні правової природи прожиткового мінімуму як універсальної розрахункової величини, без урахування його сутності як базового соціального стандарту, що має визначатися за об'єктивними економічними критеріями та застосовуватися у єдиному, уніфікованому значенні. Такий підхід призводить до фактичного ототожнення різних за змістом показників прожиткового мінімуму та ігнорує недопустимість його трансформації у фіксовану розрахункову величину, відірвану від реальних соціально-економічних умов.
12. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, проаналізувавши вимоги статті 130 Конституції України, статті 135 Закону № 1402-VIII, Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум»
(далі - Закон № 966-XIV), Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), виснував, що розрахункова величина для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців є єдиною - прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Саме прив'язка до єдиного показника прожиткового мінімуму дозволяє судовій винагороді автоматично коригуватися відповідно до економічної ситуації без зміни тексту закону та унеможливлює вплив на розмір суддівської винагороди жодними іншими актами.
Виокремлення законом про Державний бюджет України на відповідний рік груп працездатних осіб за професійною ознакою при визначенні прожиткового мінімуму для працездатних осіб фактично відступає від уніфікованого підходу, встановленого законом як базового механізму визначення посадових окладів, що ґрунтується на застосуванні єдиного показника станом на 1 січня календарного року.
Фактично законодавець без належного обґрунтування «заморозив» цей показник на рівні 2021 року для окремої професійної групи, що створило ситуацію, коли для одних правовідносин застосовується актуалізований прожитковий мінімум, а для інших - штучно занижений (незмінний).
Така практика не лише призводить до неоднакового підходу до осіб однієї професійної групи, але й підриває цілісність і передбачуваність запровадженого механізму розрахунку оплати праці працівників державних органів, що, водночас, порушує принцип юридичної визначеності та єдності правового регулювання.
Отже, такі законодавчі зміни, запроваджені законами про Державний бюджет на відповідний рік, є втручанням у площину конституційної гарантії суддівської незалежності.
13. Також Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду звернув увагу, що у пункті 62 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово у своїх рішеннях, зокрема від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020, висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці.
14. Звернув суд увагу й на те, що постановою від 23 січня 2026 року № 4 Пленум Верховного Суду, керуючись статтями 150, 152 Конституції України, статтями 7, 8, 50 - 52 Закону України «Про Конституційний Суд України», пунктом 5 частини другої статті 36, пунктом 5 частини другої статті 46 Закону № 1402-VIII, постановив звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», абзацу 5 частини першої статті 7 Закону України від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», абзацу 5 частини першої статті 7 Закону України від 09 листопада 2023 року №3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік», абзацу 5 частини першої статті 7 Закону України від 19 листопада 2024 року №4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якими встановлено з 1 січня відповідного календарного року прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 гривні.
Більш того, за результатами XX чергового з'їзду суддів України (10 - 12 березня 2026 року, м. Київ) було прийнято рішення «Щодо стану незалежності суддів у контексті виконання Дорожньої карти з питань верховенства права, Плану для Ukraine Facility та євроінтеграційного курсу України», яким, зокрема, вирішено звернутися до Верховної Ради України та суб'єктів законодавчої ініціативи щодо недопустимості звуження гарантій незалежності суддів, а також застосування в законах про Державний бюджет України окремого (заниженого) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
15. З урахуванням наведеного Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року в справі № 240/9028/24, була сформульована в межах оцінки лише питання застосування встановленого законами про Державний бюджет України показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, без комплексного аналізу співвідношення такого регулювання з приписами статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, що визначають виключний законодавчий механізм установлення розміру суддівської винагороди.
16. Водночас наведене вище нормативно-правове регулювання, конституційні гарантії незалежності суддів, юридичні позиції Конституційного Суду України щодо неприпустимості зниження рівня матеріального забезпечення суддів, а також обставина звернення Пленуму Верховного Суду до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності положень законів про Державний бюджет України, якими запроваджено окремий показник прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді, свідчать про наявність системної правової проблеми, що потребує іншого підходу до тлумачення та застосування відповідних норм права.
17. За правилами частини четвертої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
18. На стадії вирішення питання про прийняття справи до свого розгляду Велика Палата Верховного Суду не вирішує і не може вирішувати питання про наявність або відсутність підстав для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 24 квітня 2025 року в справі № 240/9028/24. Ці питання стосуються сутнісних аспектів предмета касаційного оскарження і мають вирішуватися в рамках касаційного провадження по суті, зокрема й Великою Палатою Верховного Суду, за умови прийняття справи до свого провадження.
19. Велика Палата Верховного Суду після перевірки матеріалів справи та наведених у касаційній скарзі доводів вважає, що з урахуванням мотивів, які навів Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 20 березня 2026 року, а також предмета спору у цій справі та суті спірних правовідносин, відсутні об'єктивні причини, через які спір у справі за позовом ОСОБА_1 не може бути прийнятий до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
20. Отож є правові підстави для прийняття цієї справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
Керуючись статтями 346, 347 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
Прийняти до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справу № 520/26972/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Другого апеляційного адміністративного суду про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали суду до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Гімон
Судді:О. О. Банасько О. В. Білоконь О. Л. Булейко О. А. Губська Л. Ю. Кишакевич В. В. Король С. І. Кравченко О. В. КривендаМ. В. Мазур Н. М. Мартинюк К. М. Пільков С. О. Погрібний Н. С. Стефанів Т. Г. Стрелець О. В. Ступак В. Ю. Уркевич