08 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 298/304/18
провадження № 51-1850км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,
виправданого (відеоконференція) ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 лютого 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012070130000123 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Княгиня Великоберезнянського району Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він 19 грудня 2011 року, приблизно о 02:00 годині, разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , рухаючись на автомобілі по вул. Фізкультурній в смт Великий Березний, зупинились навпроти будинку № 16, умисно заблокувавши проїзд автомобілю під керуванням ОСОБА_10 , у якому також був ОСОБА_11 . Продовжуючи свої дії, ОСОБА_7 , діючи умисно, з метою заподіяння смерті іншій людині з хуліганських спонукань, виражаючи явну неповагу до суспільства, прагнучи показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, в присутності сторонніх осіб, вийшов із автомобіля та безпричинно, тримаючи в руках рушницю невстановленого зразка 12-го калібру, цілеспрямовано здійснив постріл у водія автомобіля ОСОБА_10 , поранивши його в обличчя.
Після пострілу ОСОБА_11 та ОСОБА_10 вискочили з автомобіля і почали тікати. ОСОБА_7 з метою доведення до кінця свого злочинного умислу, спрямованого на позбавлення життя, з особливою зухвалістю, наздоганяючи пораненого ОСОБА_10 , цілеспрямовано здійснив ще серію пострілів (не менше двох) в останнього, спричинивши йому тілесні ушкодження у вигляді вогнепального поранення тулубу та правої нижньої кінцівки, від яких останній впав на землю. Після цього ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 сіли в автомобіль та з місця події втекли.
Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_10 о 06:30 19.12.2011 помер у Великоберезнянській районній лікарні.
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області вироком від 24 лютого 2020 року визнав ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 7 ч.2 ст.115 КК України, та виправдав на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено саме ним.
Виправдуючи ОСОБА_7 , місцевий суд визнав недопустимим доказом протокол огляду місця події від 05.04.2012. Під час цієї слідчої дії у дачному будинку, який належить ОСОБА_12 , було виявлено рушницю, чотири набої та дозвіл на право носіння і зберігання зброї на ім'я ОСОБА_9 , які було вилучено.
Згідно з висновком експерта № 770 від 10.04.2012 на поверхні наданої на дослідження рушниці слідів папілярних ліній рук не виявлено, а відповідно до висновку експерта № 16/181 від 05.10.2012 на поверхні отвору для шпильки й на головці шпильки для бійка наданої на дослідження рушниці наявні сліди дії стороннього предмета, що не виключає можливості заміни бійка.
Визнаючи указаний доказ недопустимим суд вказав, що згідно з положеннями ст. 190 КПК України (1960 року) огляд житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді. Оскільки постанова судді про надання дозволу на проведення огляду житла ОСОБА_12 , якого при проведенні огляду вдома не було, відсутня в матеріалах справи, протокол огляду місця події від 05.04.2012 та похідні від нього висновок експерта № 757 від 13.04.2012, протокол огляду речового доказу від 06.04.2012, висновок експерта № 16/181 від 05.10.2012 є недопустимими доказами.
Крім цього відповідно до протоколу огляду місця події від 19 грудня 2011 року було проведено огляд проїзної частини вулиці Фізкультурної в смт Великий Березний, де навпроти будинку № 16 було виявлено автомобіль ВАЗ та описано наявні на ньому пошкодження. На місці події на землі було виявлено та вилучено п'ять гільз, контейнер і 10 дробинок.
Відповідно до висновку експерта № 2872 від 12 січня 2012 року 10 предметів являються дробинками (шротом) до мисливського патрона, 5 предметів являються гільзами мисливського патрона 12-го калібру до мисливської гладкоствольної зброї, які відстріляні з одного екземпляру мисливської автоматичної зброї 12-го калібру, 1 предмет являється пижем-контейнером до мисливського патрона 12-го калібру.
Вказаний висновок експерта суд визнав недопустимим доказом, адже на експертизу надійшли предмети, які після вилучення було поміщено до спецпакетів, але після цього за відсутності законних підстав вміст спецпакетів було оглянуто органом досудового розслідування із розпаковуванням експертних пакетів.
В подальшому на експертизу було надано указані спецпакети в запакованому вигляді без ознак відкриття (клапани пакетів заклеєно, упаковки пошкоджень не мають), що ставить під сумнів ідентичність вилучених під час огляду місця події та досліджених експертом предметів.
Місцевий суд вказав, що вищенаведені докази не підтверджують, що виявлені гільзи відстріляні зі зброї саме ОСОБА_13 . При цьому свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_8 показали, що пострілів було більше п'яти. Зброя, наявна у ОСОБА_13 під час події, не встановлена.
Окрім цього, жоден з вищенаведених речових доказів суду для дослідження стороною обвинувачення надано не було, а прокурор в судовому засіданні вказав, що вони були втрачені на стадії досудового розслідування.
Також суд вказав, що з показань свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_8 , ОСОБА_19 вбачається, що на місці події була інша озброєна особа - ОСОБА_9 .
Свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_8 підтвердили твердження обвинуваченого, що він побіг за ОСОБА_11 , який вискочив з правої задньої дверці автомобіля.
При цьому свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 вказують на те, що ОСОБА_9 здійснював постріли зі зброї, яка була у нього.
Суд критично оцінив показання свідка ОСОБА_20 , який повідомив, що він допомагав перенести потерпілого з карети швидкої до лікарні, і останній йому повідомив, що в нього стріляв ОСОБА_7 , адже вони суперечать показанням свідка ОСОБА_21 про те, що ОСОБА_20 йому розповів, що ОСОБА_22 під час того, як його заносили в лікарню, сказав, що стріляли ОСОБА_13 та ОСОБА_9 .
Суд у вироку вказав, що під час одночасного допиту свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_20 останній повідомив, що це лише суб'єктивне сприйняття його слів ОСОБА_21 .
Для з'ясування суперечностей в показах свідка ОСОБА_20 останній повторно викликався в суд для його допиту, але в судові засідання не з'явився, будучи повідомленим належним чином про час і місце засідань, застосовані судом приводи виконані не були.
Суд також критично оцінив показання свідка ОСОБА_17 , який повідомив, що бачив як ОСОБА_7 стріляв у бік ОСОБА_11 , здійснивши близько 5 пострілів. Підставою для такої оцінки суд вказав, що його показання містять суперечності з його поясненнями під час проведення з ним відтворення обстановки та обставин події, зафіксованим у відповідному протоколі від 08 червня 2012 року.
Для усунення цих суперечностей у показах свідка ОСОБА_17 останній повторно викликався до суду для його допиту, але свідок в судові засідання не з'явився, будучи повідомленим належним чином про час і місце засідань, застосовані судом приводи виконані не були.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що решта досліджених судом доказів не підтверджують причетність ОСОБА_7 до спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 у вигляді вогнепального поранення тулубу, які знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку зі смертю останнього.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 02 липня 2021 року апеляційну скаргу прокурора з доповненнями залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Верховний Суд постановою від 03 лютого 2022 року касаційну скаргу прокурора задовольнив частково, ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 липня 2021 року щодо ОСОБА_7 скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Скасовуючи ухвалу Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції обґрунтував своє рішення, зокрема, показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , наданими ними під час досудового розслідування, що суперечить положенням ч. 4 ст. 95 КПК України.
Також суд вказав, що апеляційний суд погодився з судом першої інстанції про можливу фальсифікацію доказів на стадії досудового розслідування, певні маніпуляції з речовими доказами, які містять ознаки фальсифікації доказів, однак використані формулювання «можлива», «певні» не містить конкретних, чітких для розуміння позицій, є неоднозначними та ґрунтуються на припущеннях.
Також суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі допустив суперечності, вказавши про правильність виправдання ОСОБА_7 у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, хоча відповідно до вироку суд першої інстанції виправдав ОСОБА_7 через недоведеність того, що саме він вчинив кримінальне правопорушення.
Під час нового розгляду Львівський апеляційний суд ухвалою від 24 вересня 2024 року вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 лютого 2020 року щодо ОСОБА_7 залишив без зміни, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Верховний Суд постановою від 05 березня 2025 року касаційну скаргу прокурора задовольнив частково, ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотивуючи своє рішення суд вказав, що під час нового розгляду апеляційний суд знову погодився з судом першої інстанції та повторно виклав у своїй ухвалі висновок про можливу фальсифікацію доказів органом досудового розслідування, чим допустив порушення вимог статей 373, 439 КПК України.
Крім цього, Верховний Суд вказав, що в апеляційній скарзі прокурор аргументовано порушував питання про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та можливе неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, й перевірити це апеляційний суд міг шляхом повторного дослідження доказів у кримінальному провадженні.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 22 жовтня 2025 року вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 лютого 2020 року щодо ОСОБА_7 знову залишив без зміни, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування вироку Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 лютого 2020 року та ухвали Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
У касаційній скарзі прокурор вказує, що ухвалою апеляційного суду від 27 лютого 2019 року було скасовано вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.07.2018, яким ОСОБА_7 було засуджено за ч. 4 ст. 296 КК України, і призначено новий розгляд в суді першої інстанції.
Прокурор вважає, що судом першої інстанції не виконано вказівки щодо неповноти судового розгляду, яка полягає у не встановленні наявності у ОСОБА_7 мотиву та наміру на позбавлення життя ОСОБА_10 без будь-якої причини.
За змістом касаційної скарги прокурор посилається на невмотивованість вироку місцевого суду. Зокрема, що показання свідка ОСОБА_18 викладені не повно, а показання свідка ОСОБА_23 без обґрунтування визнані неналежними.
Прокурор у касаційній скарзі посилається також на неповне відображення показань свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , вказуючи, що вони не відповідають тим, які були фактично надані ними в засіданні.
За таких обставин, на переконання прокурора, суду першої інстанції було надано належні та допустимі докази, які у своїй сукупності та взаємозв'язку були достатніми для визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, однак суд не дав їм належної оцінки, чим істотно порушив вимоги КПК України та неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
За змістом касаційної скарги прокурор також вказує про те, що судом першої інстанції не було надано оцінки показанням свідків про наявність конфлікту між сином ОСОБА_7 та іншою особою - ОСОБА_24 , про погрози обвинуваченого присутнім особам розстрілом і спаленням автомобілів, а також про те, що ОСОБА_23 здійснював постріли зі своєї зброї.
Також прокурор вказує, що під час апеляційного розгляду ним заявлялось клопотання про повторне дослідження доказів шляхом відтворення технічного звукозапису показань свідків з метою надання їм іншої оцінки, яке апеляційний суд спочатку задовольнив, однак фактично дослідив лише висновки експертів, а дослідження показань не провів.
Зокрема прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі послався на показання свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_17 , надані ними під час досудового розслідування, що суперечить вимогам ч. 4 ст. 95 КПК України.
Також прокурор зазначає, що апеляційний суд погодився з судом першої інстанції про те, що у кримінальному провадженні була допущена можлива фальсифікація доказів на стадії досудового розслідування, однак використане судом формулювання «можлива», «певні» не є конкретним, чітким для розуміння, ґрунтується на припущеннях.
Вважає, що апеляційний суд не виконав вказівки Верховного Суду щодо повторного дослідження доказів.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор частково підтримав подану касаційну скаргу.
Захисник та виправданий заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися положеннями статей 412-414 цього Кодексу.
За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що оскаржувані вирок та ухвала цим вимогам кримінального процесуального закону не відповідають.
Виправдуючи ОСОБА_7 , суд першої інстанції визнав недопустимими доказами протокол огляду місця події від 05.04.2012 та похідні від нього висновок експерта № 757 від 13.04.2012, протокол огляду речового доказу від 06.04.2012, висновок експерта № 16/181 від 05.10.2012. Також недопустимим доказом визнано висновок експерта № 2872 від 12.01.2012 з підстав, детально вказаних у вироку.
При цьому суд, зосередившись на доведеності того, ким саме здійснено конкретний постріл, від якого настала смерть потерпілого, дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надано доказів, які б вказували на причетність ОСОБА_7 саме до пострілу в ділянку правої бокової поверхні черева ОСОБА_10 , який знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку зі смертю останнього.
Разом з цим прокурор за змістом скарги вважає, що тих доказів, які не визнані судом недопустимими, неналежними чи недостовірними, достатньо для доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, однак вони не були ретельно перевірені і оцінені судом.
Колегія суддів вбачає умотивованими указані вище доводи прокурора в певній частині.
Відповідно до змісту ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Зокрема, суд першої інстанції у своєму вироку виклав показання свідків про наявність конфлікту між ОСОБА_7 та потерпілим; про те, що саме обвинувачений здійснив перший постріл із рушниці з близької відстані у лобове скло автомобіля, де був водій ОСОБА_10 . Також суд вказав, що сам ОСОБА_7 не заперечує, що перший постріл в бік автомобіля здійснив саме він, стверджуючи про його випадковість.
Однак, такі діяння обвинуваченого залишились без будь-якої оцінки суду першої інстанції, який вказав про недоведеність здійснення іншого конкретного пострілу, який призвів до смерті потерпілого, саме ОСОБА_7 .
При тому що згідно з обвинувальним актом ОСОБА_7 , крім іншого, обвинувачувався у тому, що він, «…діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та їх караність, з метою заподіяння смерті іншій людині з хуліганських спонукань, виражаючи явну неповагу до суспільства, що виразилося в прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, в присутності сторонніх осіб, вийшов із автомобіля та безпричинно, тримаючи в руках рушницю невстановленого зразка 12-го калібру, цілеспрямовано здійснив постріл у водія автомобіля «ВАЗ-21120» ОСОБА_10 , поранивши його в обличчя» (т. 1 а. с. 4).
Тобто ОСОБА_7 , крім іншого, також обвинувачувався у здійсненні першого цілеспрямованого пострілу в ОСОБА_10 , коли той перебував в автомобілі, з метою вбивства останнього з хуліганських мотивів, й такі діяння також мали бути оцінені судом щодо їх встановлення чи не встановлення, з точки зору їх доведеності чи недоведеності, й далі щодо надання їм правової оцінки, чого зроблено не було.
В апеляційній скарзі прокурор також висловлював незгоду з оцінкою судом першої інстанції належних та допустимих доказів, однак ці доводи не були ретельно перевірені апеляційним судом, який формально погодився з судом першої інстанції щодо невинуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення в аспекті недоведеності того факту, що конкретний постріл, від якого помер потерпілий, був здійснений саме ОСОБА_7 .
Таким чином, під час розгляду провадження суди як першої, так і апеляційної інстанцій, допустили порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними, що могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, і відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Крім цього, враховуючи, що відповіді на інші доводи касаційної скарги прокурора можуть бути пов'язані з необхідністю дослідження фактичних обставин кримінального провадження, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції, колегія суддів не вбачає доцільним з метою відсутності будь-якого впливу на рішення судів нижчих інстанцій при новому розгляді висловлювати свою позицію з цих питань.
Тому, керуючись положеннями статей 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 лютого 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3