08 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 314/3213/23
провадження № 61-16253св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою адвокатом Сердюком Романом Вікторовичем, на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області у складі судді Кононенка І. О. від 19 листопада 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Подліянової Г. С., від 12 листопада 2025 року
і ухвалив таку постанову.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
1. У липні 2023 року перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області звернувся з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про витребування земельної ділянки.
2. Свої вимоги прокурор мотивував тим, що рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 18 липня 2017 року у цивільній справі № 314/2641/17 визнано за ОСОБА_2 право власності у порядку набувальної давності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321581400:06:002:0016 площею 16,0460 га на території Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області. За змістом вказаного рішення ОСОБА_2 виділено земельну ділянку площею 16 га рішенням Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області
від 15 жовтня 1991 року для ведення селянського (фермерського) господарства біля с. Гасанівка Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області. Листом Державного архіву Запорізької області
від 09 березня 2023 року № 05-07/488 повідомлено, що в протоколах сесії та засідань виконкому Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за 1991 рік рішення про виділення ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства біля с. Гасанівка відсутнє. Зазначено, що засідання Дружелюбівської сільської ради 15 жовтня 1991 року не відбувалось та протокол не складався. Листом від 17 березня 2023 року № 02-10-09/0535 Матвіївська сільська рада повідомила, що вказані рішення відсутні. Водночас в матеріалах цивільної справи № 314/2641/17 міститься копія рішення Дружелюбівської сільської ради народних депутатів від 15 жовтня 1991 № 40/2, яким ОСОБА_2 виділено земельну ділянку площею 16 га для ведення селянського (фермерського) господарства. Проте Державним архівом Запорізької області у листі від 05 квітня 2023 року № 05-07/А-683 повідомлено, що в протоколах сесії та засідань виконавчого комітету Дружелюбівської сільської ради народних депутатів Вільнянського району Запорізької області за 1991 рік рішення про виділення ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства відсутнє. Одночасно повідомлено, що засідання виконавчого комітету Дружелюбівської сільської ради народних депутатів Вільнянського району Запорізької області 15 жовтня 1991 року не відбувалось. Листом від 05 квітня 2023 року № 02-10-09/0721 Матвіївська сільська рада повідомила, що вказані рішення відсутні.
3. У подальшому на підставі вказаного судового рішення 11 серпня 2017 року за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
4. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, за результатами апеляційного оскарження постановою Запорізького апеляційного суду від 09 липня 2019 року рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 18 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області про визнання права власності у порядку набувальної давності відмовлено. Постановою Верховного Суду
від 31 травня 2021 року з урахуванням ухвали Верховного Суду від 09 червня 2021 року постанову Запорізького апеляційного суду від 09 липня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Після чого постановою Запорізького апеляційного суду від 26 січня 2022 року скасовано рішення Вільнянського районного суду Запорізької області
від 18 липня 2017 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області про визнання права власності у порядку набувальної давності відмовлено. Судове рішення набрало законної сили 26 січня 2022 року.
5. Згідно з доводами прокурора, під час нового розгляду справи Запорізьким апеляційним судом ОСОБА_2 відчужено спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада 2021 року. На теперішній час право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем.
6. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області
від 18 липня 2017 у цивільній справі № 314/2641/17, на підставі якого заОСОБА_2 визнано право власності на спірну земельну ділянку, скасовано, отже остання не мала будь-яких законних підстав відчужувати земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , оскільки не була її власником, а відповідач не міг набути таке право на підставі договору купівлі-продажу.
7. З урахуванням зазначеного, перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області просив витребувати у ОСОБА_1 на користь Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області земельну ділянку з кадастровим номером 2321581400:06:002:0016 площею 16,046 га для ведення фермерського господарства (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1324298523215 номер відомостей про речове право 44774899), а також стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в особі Запорізької обласної прокуратури кошти, витрачені на сплату у 2023 році судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 5 394,37 грн.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області
від 19 листопада 2024 року позов першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області задоволено.
9. Витребувано у ОСОБА_1 на користь Матвіївської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2321581400:06:002:0016 площею 16,046 га для ведення фермерського господарства (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1324298523215, номер відомостей про речове право 44774899). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент розгляду справи № 314/2641/17 судом першої інстанції спірна земельна ділянка дійсно відносилася до земель державної власності сільськогосподарського призначення, разом з тим прокурор правильно звернув увагу на те, що усі землі державної власності за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (за винятком певних земель) перейшли в комунальну власність з моменту набрання чинності Законом України № 1423-ІХ з 27 травня 2021 року, що не суперечить постанові Запорізького апеляційного суду від 26 січня 2022 року у справі № 314/2641/17. У цій справі прокурор належним чином обґрунтував підставу для представництва інтересів територіальної громади, а також обґрунтував у чому полягає порушення відповідних інтересів, зазначивши ефективний спосіб захисту. Позов поданий з дотриманням позовної давності. У той же час відповідач належних та допустимих доказів на спростування доводів прокурора не надав.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
11. Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Сердюк Р. В., залишено без задоволення, а рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2024 року - без змін.
12. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент розгляду справи № 314/2641/17 судом першої інстанції спірна земельна ділянка дійсно відносилася до земель державної власності сільськогосподарського призначення. Разом з тим прокурор правильно звернув увагу на те, що усі землі державної власності за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (за винятком певних земель) перейшли в комунальну власність з моменту набрання чинності Законом України № 1423-ІХ з 27 травня 2021 року, що не суперечить постанові Запорізького апеляційного суду від 26 січня 2022 року у справі № 314/2641/17, у зв'язку з цим суд першої інстанції правильно відхилив доводи відповідача щодо місцезнаходження земельної ділянки та неналежного позивача .Прокурор, заявивши цей позов, належним чином обґрунтував підставу представництва, порушення відповідних інтересів, навівши підстави позову, зазначивши ефективний спосіб захисту, надавши належні та допустимі докази. Відповідач належних та допустимих доказів на спростування доводів прокурора у цій справі не навів.
13. У цій справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що витребування спірної земельної ділянки, право власності на яку було зареєстровано на підставі скасованого рішення суду, є належним й ефективним способом захисту прав власника. Апеляційним судом встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Узагальнені доводи касаційної скарги
14. 23 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 , у інтересах якого діє адвокат Сердюк Р. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2025 року і передати справу за правилами виключної підсудності до суду першої інстанції.
15. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18,
від 10 червня 2021 року у справі № 11-104сап21, від 02 листопада 2021 року
у справі № 925/1351/19, від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15-ц,
від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17, від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 914/1708/17, від 06 червня 2018 року у справі № 348/1237/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі №697/2751/14-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 20 березня 2019 року у справі №521/8368/15-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 25 квітня 2022 року у справі №138/28/20, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 757/13185/17-ц, від 13 лютого 2024 року у справі № 914/2585/21 (914/799/23), від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, від 07 травня 2025 року у справі № 128/680/21, від 21 травня 2025 року у справі № 678/1280/21, від 04 червня 2025 року у справі № 522/9654/19, від 13 серпня 2025 року у справі №453/508/23, від 27 серпня 2025 року у справі № 570/5006/21, від 22 жовтня 2025 року у справі № 243/2721/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того вказує, що справу розглянуто з порушенням правил територіальної підсудності.
16. Заявник зазначає, що після відкриття апеляційного провадження та до прийняття оскаржуваної постанови апеляційного суду від 12 листопада 2025 року були внесені зміни до законодавства. Означені зміни стосувалися посилення захисту прав добросовісного набувача. З огляду на ретроспективну дію нових положень закону, вони розповсюджуються на спірні правовідносини у цій справі та мали бути застосовані апеляційним судом в оскаржуваній постанові. Закон України № 4292-ІХ набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто після розгляду справи судом першої. Однак, з огляду на ретроспективну дію положень Закону України № 4292-ІХ, дія його положень розповсюджується на спірні правовідносини. Окрім того, положення Закону України № 4292-ІХ мали бути застосовані апеляційним судом в оскаржуваній постанові від 12 листопада 2025 року, яка прийнята після набуття чинності вказаним Законом.
17. Заявник вказує, що суди обох інстанцій встановили порушення у діях інших осіб, але не встановили дій та/або недобросовісної поведінки або відсутність розумної обачності з його боку. Стверджує, що купуючи земельну ділянку він покладався на державну гарантію зареєстрованого права власності (08 серпня 2017 року), обов'язковість судового рішення про визнання за продавцем права власності (18 липня 2017 року) та перевірку нотаріусом законності укладеного договору купівлі-продажу (01 листопада 2021 року). Суди в оскаржуваних судових рішеннях не встановили жодних конкретних дій та/або недобросовісної поведінки з боку покупця, у якого витребували земельну ділянку. Втручання у право мирного володіння майном вважає непропорційним.
18. Згідно з доводами касаційної скарги, суди обох інстанцій помилково відмовили у застосуванні наслідків спливу позовної давності до позову прокурора. Початком перебігу позовної давності є дата внесення запису про реєстрацію права власності продавця ОСОБА_2 .
19. Касаційна скарга містить посилання на те, що суди обох інстанцій дійшли помилкових висновків та невірно визначили виключну підсудність справи за місцем знаходження спірної земельної ділянки. На момент розгляду справи в суді першої інстанції обґрунтовано ставилося питання, що фактичне місцезнаходження ділянки змінилося у зв'язку з формуванням територіальних громад, уточненням (зміною) меж та включенням певних земель до адміністративних меж м. Запоріжжя. Відтак, справа має розглядатися судом м. Запоріжжя (Шевченківським районним судом м. Запоріжжя).
20. Суди дійшли помилкового висновку про автоматичне виникнення права комунальної власності, за захистом якого звернувся прокурор. Раніше, скасовуючи рішення суду про право власності продавця, апеляційний суд за скаргою прокурора встановив належність ділянки до державної власності. Позивач взагалі заперечував передачу ділянки у комунальну власність. В оскаржуваному рішенні суд встановлює, що наразі спірна земельна ділянка перейшла у комунальну власність об'єднаних територіальних громад. Насправді, право власності на земельну ділянку не переходило. Вона перебувала весь цей час у приватній власності фізичних осіб.
21. Також, згідно з доводами касаційної скарги, суди обох інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для здійснення представництва прокурором інтересів держави.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22. Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 314/3213/23.
23. 25 березня 2026 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 314/3213/23 розподілено судді-доповідачеві.
24. Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2026року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
25. У поданому відзиві на касаційну скаргу заступник керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області посилається на те, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано витребував з чужого незаконного володіння відповідача на підставі статті 387 ЦК України на користь Матвіївської сільської ради Запорізького району спірну земельну ділянку. Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. Разом з тим, у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача, приписи частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню. Доводи заявника про порушення судами виключної підсудності є необґрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26. У липні 2017 року ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом до Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області про визнання права власності у порядку набувальної давності відносно спірної земельної ділянки (справа № 314/2641/17).
27. В обґрунтування вказаного позову було зазначено, що згідно з рішенням Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області
від 15 жовтня 1991 року, оригінал якого втрачено, їй було виділено земельну ділянку площею 16 га для ведення селянського (фермерського) господарства біля с. Гасанівка Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.
28. Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 січня 2022 року у справі № 314/2641/17 у задоволенні позову ОСОБА_2 до Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області про визнання права власності у порядку набувальної давності відмовлено.
29. За змістом листів Державного архіву Запорізької області від 09 березня 2023 року № 05-07/488, від 05 липня 2023 року № 05-07/А-683 у протоколах сесії та засідань виконкому Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за 1990-1991 року рішення про виділення ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства відсутнє. Зазначено, що засідання Дружелюбівської сільської ради 15 жовтня 1991року та 15 жовтня 1990 року не відбувалось та протокол не складався. Листом від 17 березня 2023 року № 02-10-09/0535 Матвіївська сільська рада, яка є правонаступником Дружелюбівської сільської ради повідомила, що у ній зберігаються лише рішення з 2022 року , інші передані до архіву.
30. За даними Державного земельного кадастру вказана земельна ділянка площею 16,0460 га має кадастровий номер 2321581400:06:002:0016.
31. За змістом інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 , як продавцем спірної земельної ділянки площею 16, 046 га, та ОСОБА_3 , як представником, який діяв в інтересах ОСОБА_1 , як покупця спочатку право власності на спірну землю було зареєстровано за вищезазначеним скасованим судовим рішенням від 18 липня 2017 року за ОСОБА_2 (дата реєстрації 08 серпня 2017 року), потім зареєстровано право оренди за ОСОБА_1 , як орендарем (дата реєстрації оренди 07 лютого 2018 року), а під час нового розгляду справи № 314/2641/17 ОСОБА_2 відчужено спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада 2021 року (дата реєстрації 01 листопада 2021 року) .
32. Згідно з листом від 16 лютого 2018 року № 0-8-0.26-220/105-18 та довідкою від 13 травня 2019 року № 0-8-0.26-2822/105-19 ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області місце розташування спірної земельної ділянки площею 16, 046 га - Вільнянський район Дружелюбівська сільська рада за межами населеного пункту. Відповідно до листа від 28 квітня 2023 року № 10-8-0.37.1-1146/2-23
ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області земельна ділянка з кадастровим номером 2321581400:06:002:0016 станом на 31 грудня 2012 року за даними Державного реєстру земель не зареєстрована, правовстановлюючі документи відсутні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
33. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
34. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
35. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
36. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
37. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
38. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
39. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
40. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
41. Відповідно до статей 22, 23 Земельного кодексу УРСР в редакції, чинній станом на 15 жовтня 1991 року, право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими радами народних депутатів, право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею забороняється, такі обмеження є розумними та доступними для сприйняття.
42. Під час вирішення спору судами попередніх інстанцій встановлено, що у копії рішення № 40/2 від 15 жовтня 1991 року виконком Дружелюбівської сільради народних депутатів просив виконком Вільнянської районної Ради виділити в натурі ОСОБА_2 земельної ділянки площею 16 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Дружелюбівської сільради народних депутатів.
43. Державний архів Запорізької області повідомив, що в протоколах сесії та засідань виконкому Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області за 1990-1991 року рішення про виділення ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства відсутнє.
44. Згідно з листом від 16 лютого 2018 року № 0-8-0.26-220/105-18 та довідкою від 13 травня 2019 року № 0-8-0.26-2822/105-19 ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області місце розташування спірної земельної ділянки площею 16, 046 га - Вільнянський район Дружелюбівська сільська рада, перебуває за межами населеного пункту. Відповідно до листа від 28 квітня 2023 року № 10-8-0.37.1-1146/2-23 ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області земельна ділянка з кадастровим номером 2321581400:06:002:0016 станом на 31 грудня 2012 року за даними Державного реєстру земель не зареєстрована, правовстановлюючі документи відсутні.
45. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 18 липня 2017 року у справі № 314/2641/17 визнано за ОСОБА_2 право власності у порядку набувальної давності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321581400:06:002:0016 площею 16,0460 га на території Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.
46. Постановою Запорізького апеляційного суду 26 січня 2022 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області задоволено. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 18 липня 2017 року у справі № 314/2641/17 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
47. Встановлені у справі № 314/2641/17 обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 не набувала у встановленому законом порядку права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321581400:06:002:0016 площею 16,0460 га на території Дружелюбівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, не мала будь-яких законних підстав відчужувати земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , оскільки не була її власником, а ОСОБА_1 не міг набути таке право на підставі договору купівлі-продажу.
48. За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
49. Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
50. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
51. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
52. З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.
53. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
54. Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
55. Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19).
56. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав.
57. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах
№ 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі
№ 911/3680/17.
58. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
59. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
60. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
61. Цивільна справа підлягає вирішенню з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
62. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку поданим сторонами доказам й обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги прокурора підлягають до задоволення, оскільки спірна земельна ділянка, кадастровий номер 2321581400:06:002:0016 площею 16,0460 га вибула з державної власності поза волею власника, за відсутності рішення компетентного органу з приводу розпорядження земельною ділянкою, отже подальше відчуження цієї земельної ділянки та набуття її ОСОБА_1 відбулось з порушенням вимог статей 328, 330 ЦК України, і така земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь її власника.
63. Слід зазначити, що внаслідок прийняття Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (який набрав чинності 27 травня 2021 року) розділ X Перехідних положень ЗК України доповнено пунктом 24, згідно з яким, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель крім земель: що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); оборони; природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
64. На момент розгляду справи № 314/2641/17 судом першої інстанції спірна земельна ділянка відносилася до земель державної власності сільськогосподарського призначення. Водночас з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин»
№ 1423-IX, а саме з 27 травня 2021 року, усі землі державної власності за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (за винятком певних земель) перейшли у комунальну власність, тому з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 713-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області» належним позивачем у справі є Матвіївська сільська рада Запорізького району Запорізької області.
65. Прокурором було подано апеляційному суду заяву про долучення до матеріалів цієї справи Поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 2321581400:06:002:0016, сформовану Державним кадастровим реєстратором Відділу у Вільнянському районі Головного Управління Держгеокадастру в Запорізькій області Приходько О. В., яка є офіційним документом Державного земельного кадастру та містить актуальні відомості станом на 02 вересня 2025 року, наявні відомості про спірну земельну ділянку, що існували на день її державної реєстрації та існують на теперішній час. Будь-які зміни щодо місця її розташування (Запорізька область Вільнянський район Дружелюбівська сілька рада) до державного реєстру не вносились.
66. У зв'язку з викладеним, доводи заявника про порушення судами правил виключної підсудності є необґрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам справи.
67. Встановлені у справі обставини свідчать про те, що будь-яке рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність або у користування ОСОБА_2 не існувало.
68. Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно здійснили втручання у його, як добросовісного набувача, право на мирне володіння його майном, закріплене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
69. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
70. Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
71. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
72. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
73. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
74. У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.
75. Умови компенсації є суттєвими для оцінки того, чи відповідає застосований захід необхідному справедливому балансу, і, зокрема, чи накладає він непропорційний тягар на відповідних осіб. У зв'язку з цим вилучення майна без виплати суми, пропорційної його вартості, зазвичай являє собою непропорційне втручання, тоді як повна відсутність компенсації може вважатися виправданою згідно зі статтею 1 Першого протоколу лише за виняткових обставин (Jahn and Others v. Germany [GC], № 46720/99, 72203/01 та 72552/01, § 94, ECHR 2005?VI).
76. Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки суд рекомендує оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов'язані з протиправною чи необачною поведінкою самого набувача майна.
77. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
78. Враховуючи скасування рішення суду у справі № 314/2641/17, відсутність будь-якого рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки з кадастровим номером 2321581400:06:002:0016 у власність ОСОБА_2 , а також відповідного державного акта на право власності на землю, є достатні підстави для висновку, що остання заволоділа земельною ділянкою без відповідної правової підстави.
79. Відповідач ОСОБА_1 при укладені договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 листопада 2021 року мав можливість довідатися про наявність на розгляді у суді спору з приводу набуття ОСОБА_2 спірної земельної ділянки за набувальною давністю. Договір купівлі-продажу укладено під час апеляційного перегляду рішення Вільнянського районного суду Запорізької областівід 18 липня 2017 у цивільній справі № 314/2641/17, на підставі якого за ОСОБА_2 визнано право власності на спірну земельну ділянку. Постанова Запорізького апеляційного суду про відмову у позові ухвалена 26 січня 2022 року.
80. Також слід звернути увагу, що ціна продажу земельної ділянки, площею 16,046 га визначена сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 листопада 2021 року у розмірі 270 158 грн. У касаційній скарзі заявник стверджує, що вартість земельної ділянки становить більше 12 000 000 грн.
81. За таких обставин, враховуючи, що витребування земельної ділянки у заявника, який діяв необачно, було необхідним для відновлення законності та що можливість вимагати у продавця компенсації вартості землі на підставі статті 661 ЦК України відкрита для заявника, суд вважає, що втручання в його права згідно зі статтею 1 Першого протоколу не порушує вимогу про справедливий баланс між правами особи, гарантованими Конвенцією, та суспільними інтересами.
82. Матвіївська сільська рада Запорізьколго району Запорізької області реалізує повноваження власника спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення та наділена повноваженнями звертатися до суду з метою захисту прав та інтересів територіальної громади.
83. Аргументи касаційної скарги про те, що прокурор належним чином не підтвердив підстав представництва інтересів держави, територіальної громади у цій справі були предметом розгляду судами попередніх інстанцій та їм надана належна правова оцінка.
84. Слід також зазначити, що Закон України № 4292-ІХ набрав чинності
09 квітня 2025 року, тобто після ухвалення судом рішення судом першої інстанції у цій справі про витребування земельної ділянки (19 листопада 2024 року). Відтак, положення цього закону щодо умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка якого (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) здійснена у порядку, визначеному законом, чинному на дату подання позовної заяви, а також щодо порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права не підлягали застосуванню апеляційним судом.
85. Подібні висновки висловлено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 370/702/21, від 04 лютого 2026 року у справі № 354/358/25.
86. Щодо пропуску прокурором позовної давності слід зазначити наступне.
87. Строк позовної давності розпочався 08 серпня 2017 року - дати державної реєстрації права власності першого набувача ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.
88. Позов прокурора заявлено до Вільнянського районного суду Запорізького області 17 липня 2023 року.
89. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 вказано, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.
90. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
91. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
92. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
93. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
94. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску.
95. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду
від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21.
96. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.
97. У подальшому, відповідними постановами Кабінету Міністрів України карантин на території України продовжувався.
98. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX доповнено пункт 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
99. Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», тобто з 02 квітня 2020 року.
100. Отже, вищевказаною нормою права встановлено, що строки, визначені статтею 257 ЦК України на час дії карантину продовжуються автоматично.
101. Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) тривав з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року.
102. Окрім зазначеного, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався, та який безперервно діє до теперішнього часу.
103. Таким чином, позов про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння заявлено в межах позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, з урахуванням пунктів 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
104. Подібні висновки висловленні у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24.
105. Аналізуючи питання обсягу дослідження заявлених у позові доводів прокурора по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог.
106. Слід зауважити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
107. Висновки апеляційного суду, з урахуванням обставин цієї справи, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
108. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Сердюком Романом Вікторовичем, залишити без задоволення.
2. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області
від 19 листопада 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду
від 12 листопада 2025 року залишити без змін.
3. Поновити виконання рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2024 року та постанови Запорізького апеляційного суду
від 12 листопада 2025 року
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович