(додаткова)
08 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 751/9914/24
провадження № 61-14764св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження питання
про ухвалення додаткового рішення у справі
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»
про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних.
Короткий зміст доводів та вимог позовної заяви
1. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних.
2. Позов мотивував тим, що 31 жовтня 2006 року між ним та АКІБ «УкрСиббанк» укладений договір про надання кредиту № 11061217000, на забезпечення виконання зобов'язань за яким позивач передав в іпотеку банку належне йому нежиле приміщення - приміщення магазину за адресою: м. Чернігів, вул. Жабинського, 13. Надалі право вимоги за іпотечним договором банк відступив на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
3. 21 квітня 2016 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність.
4. Позивач зазначав, що постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 751/2658/18 задоволено його позов до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про захист прав споживача та стягнуто на його користь як іпотекодавця 3 954 749,71 грн у рахунок відшкодування перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог кредитора.
5. Указував, що починаючи з 21 квітня 2016 року, тобто з моменту переходу від нього до відповідача права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель був зобов'язаний сплатити йому кошти в розмірі 3 954 749,71 грн, однак цього не зробив. Лише в березні-жовтні 2023 року вказана сума декількома платежами була перерахована на його рахунок у ході виконання судового рішення в справі № 751/2658/18.
6. Посилаючись на приписи частини другої статті 625 ЦК України, позивач уважав, що відповідач за весь час прострочення (з травня 2016 року до жовтня 2023 року) зобов'язаний сплатити йому інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми, які ним визначені в позовній заяві на рівні 2 224 836,57 грн.
Короткий зміст судових рішень у справі
7. Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 14 січня 2025 року залучено до участі у справі ТОВ «Він Фінанс» як правонаступника відповідача ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
8. Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 14 липня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнено з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 1 488 259,14 грн, з яких: 1 232 103,73 грн інфляційних втрат та 256 155,41 грн - 3 % річних.
Закрито провадження у справі в частині вимог позову про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на суму 285 687,73 грн, сплачену відповідачем 08 березня 2023 року. У задоволенні іншої частини вимог позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
9. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і ТОВ «Він Фінанс» задоволено частково.
Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 14 липня 2025 року та додаткове рішення цього суду від 31 липня 2025 року скасовано.
Заяву ОСОБА_1 про відмову від позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з жовтня 2020 року до лютого 2023 року, що нараховані на суму 285 687,73 грн, яка отримана позивачем 08 березня 2023 року в рахунок часткового погашення зобов'язань у розмірі 3 954 749,71 грн, задоволено.
Закрито провадження у справі в частині вимог позову ОСОБА_1 до ТОВ «Він Фінанс» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з травня 2016 року до лютого 2023 року, що нараховані на суму 285 687,73 грн, яка отримана позивачем 08 березня 2023 року в рахунок часткового погашення зобов'язань у розмірі 3 954 749,71 грн.
Позов задоволено частково. Стягнено з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 456 928,16 грн, 3 % річних у розмірі 66 592,74 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
10. Постановою Верховного Суду від 11 лютого 2026 року касаційну скаргу ТОВ «Він Фінанс», від імені якого діє адвокатка Міньковська А. В., залишено без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Підгорний К. Є., задоволено частково.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року про стягнення з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у розмірі 456 928,16 грн, 3 % річних у розмірі 66 592,74 грн та розподіл судових витрат скасовано, в цій частині рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 14 липня 2025 року про стягнення з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у розмірі 1 232 103,73 грн, 3 % річних у розмірі 256 155,41 грн, 9 855,40 грн судового збору, а також додаткове рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2025 року залишено в силі.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року в частині закриття провадження у справі за вимогами позову ОСОБА_1 до ТОВ «Він Фінанс» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з травня 2016 року до лютого 2023 року, що нараховані на суму 285 687,73 грн, залишено без змін.
Стягнено з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 14 332,05 грн.
11. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
12. У постанові від 11 лютого 2026 року в цій справі Верховний Суд вирішив питання про розподіл витрат зі сплати судового збору, а також залишив у силі додаткове рішення місцевого суду, яким, у тому числі, вирішено питання про стягнення витрат позивача, понесених ним на правничу допомогу в місцевому суді.
13. Питання відшкодування позивачу витрат, понесених ним на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, судом у вказаній постанові не вирішувалося.
14. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
15. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що докази понесення ним витрат на правничу допомогу та щодо їх розміру будуть надані ним протягом п'яти днів після розгляду справи судом касаційної інстанції.
16. 12 лютого 2026 року, тобто в межах установленого законом строку, ОСОБА_1 надіслав на адресу Верховного Суду клопотання про приєднання до матеріалів справи документів, що підтверджують понесені судові витрати.
17. Зокрема, заявник надав суду:
- договір про надання правової допомоги від 07 листопада 2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Підгорним К. Є., за змістом якого вартість правової допомоги, яку замовник зобов'язується сплатити адвокату за цим договором становить 30 000 грн поточних витрат (з урахуванням рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 16 травня 2025 року № 142). Крім того замовник зобов'язався сплатити адвокату гонорар в розмірі 4 % від тієї суми, що присудить суд касаційної інстанції і яка не була стягнута апеляційним судом;
- копію рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 16 травня 2025 року № 142;
- акт прийому передачі виконаних робіт для підтвердження розміру оплати послуг адвоката (гонорару) від 12 лютого 2026 року, в якому сторони підтвердили, що загальна вартість правової допомоги за виконану адвокатом роботу складає 30 000 грн поточних витрат та 38 589,53 грн гонорару (4 % від суми, яку присудив суд касаційної інстанції порівняно із апеляційним судом), що загалом становить 68 589 грн;
- квитанції до прибуткового касового ордеру про сплату ОСОБА_1. 30 000 грн поточних витрат;
- квитанцію про відправлення цього клопотання разом з доданими документами на адресу ТОВ «Він Фінанс».
18. 16 березня 2026 року від ТОВ «Він Фінанс» надійшли заперечення, де зазначалося, що позивач не надав достатні докази на підтвердження оплати юридичних послуг. Оскільки заявником не підтверджено факт здійснення оплати витрат на правничу допомогу, немає жодних підстав для компенсації грошових коштів. Судові витрати є неспівмірними та не об'єктивними, а обсяг робіт є просто вигаданим та не відповідає дійсності.
19. У зв'язку із обранням судді Ступак О. В. до Великої Палати Верховного Суду, на підставі службової записки судді Осіяна О. М. розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 25 березня 2026 року призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
20. За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 березня 2026 року визначено суддів, які входять до складу колегії: Осіян О.М. (суддя-доповідач), Сакара Н.Ю., Сердюк В.В., Синельников Є. В., Шипович В. В.
21. Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті (частина третя статті 259 ЦПК України).
22. Частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
23. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
24. З урахуванням викладеного, питання відшкодування позивачу витрат, понесених ним на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, підлягає вирішенню Верховним Судом шляхом ухвалення додаткової постанови.
25. Оцінюючи наявність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у визначеному заявником розмірі, Верховний Суд виходить із такого.
26. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
27. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).
28. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
29. Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
30. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
31. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
32. За змістом частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
33. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
34. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
35. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява №19336/04, § 268)).
36. Також усталеним у судовій практиці є підхід, за якого витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
37. Повертаючись до обставин справи № 751/9914/24, позивач за результатами касаційного перегляду справи очікує від суду розподілення судових витрат, понесених ним на правничу допомогу, які складаються з 30 000 грн «поточних витрат» та 38 589,53 грн як плати за досягнення позивачем більш вигідного для себе становища (в контексті стягнутих на його користь сум) порівняно з тим, якого він досягнув у суді апеляційної інстанції.
38. Необхідно нагадати, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
39. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 виснувала про можливість існування такого різновиду гонорару адвоката, як «гонорару успіху», який є формою оплати винагороди адвокату, а також визнала правомірним визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди, як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
40. Отже, ОСОБА_1 у договорі про надання правничої допомоги, укладеному з адвокатом Підгорним К. Є., погодив необхідність сплати адвокатові фіксованого гонорару, який сторони договору поіменували «поточними витратами», а також гонорару успіху, розмір якого визначений на рівні 4 % від різниці між сумами, стягнутими на користь позивача судами касаційної та апеляційної інстанцій.
41. Втім, Велика Палата Верховного Суду у вже згаданій постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 хоча і підтвердила можливість визначення між стороною та адвокатом фіксованого гонорару та гонорару успіху, водночас зазначила, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
42. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи таке питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
43. Верховний Суд нагадує, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).
44. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).
45. Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов'язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи.
46. Тому суд незалежно від наявності клопотання іншої сторони про зменшення судових витрат, які підлягають до розподілу, має право застосувати передбачені в частині третій статті 141 ЦПК України критерії та оцінити обґрунтованість заявлених позивачем до стягнення витрат на правничу допомогу, зокрема, в питанні пропорційності їх розміру порівняно з предметом спору, значення справи для сторін та їх процесуальної поведінки.
47. Зокрема, Верховний Суд ураховує, що в договорі про надання правничої допомоги та акті виконаних адвокатом робіт сторони не визначили, які саме дії вчинені адвокатом у ході надання правничої допомоги замовнику в суді касаційної інстанції. З матеріалів касаційного провадження простежується, що правнича допомога, надана адвокатом Підгорним К. Є., полягала винятково в складенні та поданні касаційної скарги.
48. Суд також бере до уваги предмет цього спору, який полягає не у відшкодуванні позивачеві суми основної заборгованості ТОВ «Він Фінанс», а лише у застосуванні приписів статті 625 ЦК України, тобто покладенні на боржника цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання матеріально-правового обов'язку (сплати грошових коштів). Подібні вимоги заявник пред'являв неодноразово (зокрема, в справах № 751/8440/23 та № 751/4086/24), виокремлюючи сплачені ТОВ «Він Фінанс» платежі, спрямовані на погашення заборгованості перед позивачем, та ініціюючи нові судові процеси, в кожному з яких порушувалося питання про стягнення витрат на правничу допомогу суттєвого розміру.
49. Крім того, за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень станом на зараз в провадженні Новозаводського районного суду міста Чернігова перебуває ще одна аналогічна цивільна справа № 751/10049/25.
50. З огляду на викладене можна дійти висновку, що конкретно ця справа не має для позивача визначального значення, а описана вище його процесуальна поведінка не сприяє формуванню в суду враження про те, що заявлені ним до стягнення витрати на правничу допомогу є дійсно необхідними та неминучими.
51. У цьому висновку Верховний Суд враховує, що питання стягнення виплат, передбачених статтею 625 ЦК України, не потребує вивчення значної кількості нормативно-правових актів і судової практики, а правова позиція позивача є усталеною та послідовно напрацьованою ним в інших аналогічних судових справах, які випливають з одних і тих же зобов'язальних правовідносин. До того ж конкретно у цій справі правова позиція позивача переважно повторює висновки суду першої інстанції, рішення якого частково залишено в силі Верховним Судом.
52. З урахуванням наведеного, часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , а також визначених частиною третьою статті 141 ЦПК України критеріїв (зокрема, обґрунтованості та пропорційності судових витрат до предмета спору), Верховний Суд уважає за доцільне стягнути з ТОВ «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені ним у суді касаційної інстанції, які складаються з фіксованого гонорару адвоката («поточних витрат») у розмірі 5 000 грн .
53. Що стосується витрат, понесених ОСОБА_1 на сплату судового збору та правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, то такі розподілу між сторонами не підлягають, оскільки та частина вимог позову, в якій позивач оскаржував рішення місцевого суду до суду апеляційної інстанції, не була задоволена Верховним Судом, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишено в силі постановою Верховного Суду від 11 лютого 2026 року.
Керуючись статтями 141, 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Ухвалити додаткову постанову до постанови Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 751/9914/24.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені позивачем у суді касаційної інстанції, в загальному розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн.
Додаткова постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович