31 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 915/1112/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Руда Г. В.,
за участю представників:
позивача - Бондаря В. А. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),
відповідача-1 - не з'явилися,
відповідача-2 - Татарінова В. П. (адвоката, в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миколаївської міської ради
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 (колегія суддів: Діброва Г. І. - головуюча, Колоколов С. І., Савицький Я. Ф.) і рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 (суддя Олейняш Е. М.) у справі
за позовом Миколаївської міської ради
до: 1) Приватного підприємства "ТЕХБУДІНВЕСТ", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТИКУС ПЛЮС"
про скасування свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності, визнання недійсним акта приймання-передачі, зобов'язання усунути перешкодити в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У липні 2023 року Миколаївська міська рада звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного підприємства "ТЕХБУДІНВЕСТ" (далі - ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ") і Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТИКУС ПЛЮС" (далі - ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС"), у якому просила:
- скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія та номер: 17776380, видане 14.02.201, видавник: Реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області;
- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" право власності на торговельний комплекс загальною площею 201,8 м2, розташований за адресою: просп. Жовтневий (Богоявленський), 309/7, м. Миколаїв (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 292762048101);
- визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 6716, 6717, виданий 25.10.2021, видавник: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Недвига А. Ф.;
- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" право власності на торговельний комплекс загальною площею 201,8 м2, розташований за адресою: просп. Жовтневий (Богоявленський), 309/7, м. Миколаїв (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 292762048101);
- зобов'язати ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою загальною площею 201,8 м2 шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу загальною площею 201,8 м2, розташованого за адресою: просп. Жовтневий (Богоявленський), 309/7, м. Миколаїв (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 292762048101).
1.2. Позовні вимоги Миколаївської міської ради з покликанням на приписи статей 15, 16, 376, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, статей 2, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обґрунтовані тим, що на підставі договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27, укладеного між Миколаївською міською радою та ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" строком на 5 років, у користуванні ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" перебувала земельна ділянка загальною площею 99 м2 для розміщення групи поряд розташованих тимчасових споруд у загальній кількості 9 штук для здійснення підприємницької діяльності.
Надалі, як стверджував позивач, ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" без будь-яких прав на земельну ділянку комунальної власності площею 201,8 м2 (площа збудованого спірного об'єкта нерухомого майна), без прав на забудову такої земельної ділянки та без будь-яких дозвільних документів, збудувало спірний об'єкт нерухомого майна та зареєструвало право власності на нього. Проте, на думку Миколаївської міської ради, цей об'єкт нерухомого майна є об'єктом самочинного будівництва. Позивач також зазначав, що відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 23.12.2011 № 12/25 і умов договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27 ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" надавалася земельна ділянка в користування без права здійснення забудови на ній та без права оформлення права власності на нерухоме майно. Однак, як стверджував позивач, після закінчення строку дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27 ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" незаконно продовжило використовувати земельну ділянку шляхом здійснення на ній самочинного будівництва торговельного комплексу загальною площею 201,8 м2.
Крім того, за доводами Миколаївської міської ради, пізніше ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" відчужило спірний об'єкт нерухомого майна ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" на підставі акта приймання-передачі від 25.10.2021, який позивач вважає недійсним відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України. З урахуванням викладеного Миколаївська міська рада вважала, що наведені обставини підтверджують наявність перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності та свідчать про незаконність розміщення спірного об'єкта нерухомого майна на цій земельній ділянці. Тому, на думку позивача, такі перешкоди мають бути усунуті ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" шляхом знесення (демонтажу) спірного об'єкта нерухомого майна.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23 відмовлено в задоволенні позову Миколаївської міської ради.
2.2. Господарський суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Миколаївської міської ради, виходив із того, що позовні вимоги про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" права власності на торговельний комплекс, визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" права власності на торговельний комплекс є неналежними способами захисту прав позивача.
Крім того, як виснував місцевий господарський суд, відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України позовні вимоги про знесення самочинного будівництва не можуть бути пред'явлені до особи, яка не здійснювала самочинне будівництво. Оскільки ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" не здійснювало самочинне будівництво спірного об'єкта нерухомого майна, що не заперечується Миколаївською міською радою, то, за висновком господарського суду першої інстанції, на ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" не може бути покладено обов'язок із знесення об'єкта самочинного будівництва. Тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу, оскільки, за висновком суду, такі позовні вимоги пред'явлені до неналежного відповідача.
2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 змінено рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23 та викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного господарського суду. В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23 залишено без змін.
2.4. Апеляційний господарський суд, переглянувши рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги Миколаївської міської ради про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" права власності на торговельний комплекс, визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" права власності на торговельний комплекс є неналежними способами захисту прав позивача.
Разом із тим апеляційний господарський суд визнав помилковими висновки господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Миколаївської міської ради про зобов'язання ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу пред'явлені до неналежного відповідача. При цьому апеляційний господарський суд виснував, що ефективним способом захисту прав позивача як власника земельної ділянки в цьому випадку є саме вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу торговельного комплексу, і така вимога може бути пред'явлена до особи, яка не здійснювала самочинне будівництво.
Водночас апеляційний господарський суд виснував, що Миколаївська міська рада, обґрунтовуючи предмет і підстави позову до ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" і ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС", зазначала про неправомірність дій ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" стосовно власника земельної ділянки. Однак, як зазначив суд, крім констатації факту набуття ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, Миколаївська міська рада не зазначає та не підтверджує належними і допустимими письмовими доказами те, яким саме чином ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" як набувач (добросовісний / недобросовісний) об'єкта нерухомого майна порушує права та інтереси позивача щодо володіння земельною ділянкою комунальної власності.
Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що Миколаївська міська рада не зверталася до ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" із жодними вимогами, а акт про обстеження зайнятих земельних ділянок від 20.09.2021 № 17 складено комісією з питань упорядкування розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг на території м. Миколаєва саме стосовно ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ". При цьому, за висновком апеляційного господарського суду, з доводів позовної заяви Миколаївської міської ради неможливо встановити обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги саме до ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС". Водночас сама лише констатація в позові факту набуття права власності ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" на спірне нерухоме майно є недостатньою для доказування факту порушення прав позивача та для задоволення позовних вимог про зобов'язання ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу, оскільки в цій справі було відмовлено в задоволенні інших позовних вимог з підстав неефективності способу захисту, а спір по суті не розглядався.
Тому, як констатував апеляційний суд, у цьому випадку відсутні підстави для висновку про встановлення факту самочинного будівництва, що є обов'язковим для вирішення питання щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу. Тому апеляційний господарський суд виснував, що в задоволенні позовних вимог Миколаївської міської ради про зобов'язання ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" усунути перешкоди позивачу в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу належить відмовити не з підстав неналежності відповідача, а з підстав недоведення Миколаївською міською радою факту порушення права як власника земельної ділянки.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 та рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23, до Верховного Суду звернулася Миколаївська міська рада з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Миколаївська міська рада зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Миколаївська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Миколаївська міська рада вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 376 Цивільного кодексу України, помилково не застосували положення статті 391 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України і не врахували висновки щодо застосування цих норм права в подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21, від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19, від 10.06.2020 у справі № 906/585/19, від 04.12.2018 у справі № 915/1377/17, від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 18.11.2020 у справі № 154/883/19-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, постановах Вищого господарського суду України від 07.09.2016 у справі № 904/527/16, від 13.07.2016 у справі № 910/31105/15, постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 3-192гс15, Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.10.2015 № 01-06/1837/15 "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів".
3.4. Скаржник із покликанням на висновки Верховного Суду, наведені в зазначених постановах, стверджує, що ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" без будь-яких прав на земельну ділянку комунальної власності площею 201,8 м2 (площа збудованого спірного об'єкта нерухомого майна), без прав на забудову такої земельної ділянки та без будь-яких дозвільних документів збудувало спірний об'єкт нерухомого майна та зареєструвало право власності на нього. Водночас Миколаївська міська рада наголошує на тому, що вона надавала ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" земельну ділянку на підставі договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27 в користування без права здійснення забудови на ній та без права оформлення права власності на нерухоме майно. Крім того, за доводами Миколаївської міської ради, після закінчення строку дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27 ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" не тільки не повернуло позивачу земельну ділянку, а продовжило незаконно її використовувати шляхом здійснення на ній самочинного будівництва торговельного комплексу загальною площею 201,8 м2.
Тому, на думку скаржника, спірний об'єкт нерухомого майна є об'єктом самочинного будівництва. Надалі, як зазначає Миколаївська міська рада, ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" відчужило спірний об'єкт нерухомого майна ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС". Оскільки будівництво спірного об'єкта нерухомого майна було здійснено самочинно та всупереч умовам договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27, то, на думку скаржника, ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" не набуло в законний спосіб права власності на спірний об'єкт нерухомого майна.
Крім того, скаржник вважає, що позивач пред'явив позовні вимоги про зобов'язання ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу до належного відповідача. При цьому Миколаївська міська рада стверджує, що позовні вимоги про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" права власності на торговельний комплекс, визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" права власності на торговельний комплекс є належними способами захисту прав позивача.
3.5. ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу Миколаївської міської ради залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. На думку ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС", не можуть бути задоволені позовні вимоги Миколаївської міської ради про зобов'язання ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу, оскільки ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" не є тією особою, яка здійснювала будівництво спірного об'єкта нерухомого майна.
Крім того, ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" вважає правильними висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги Миколаївської міської ради про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" права власності на торговельний комплекс, визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" права власності на торговельний комплекс є неналежними способами захисту прав позивача.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 03.02.2012 між Миколаївською міською радою (власник) і ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" (сервітуарій) укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту № 27, відповідно до пунктів 1.1, 2.1 якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 23.12.2011 № 12/25 встановлює особистий строковий сервітут стосовно земельної ділянки площею 99 м2 на просп. Жовтневому / ріг вул. Новобудівної в інтересах сервітуарія, на право розміщення групи поряд розташованих тимчасових споруд загальною кількістю 9 шт., кожна площею 11 м2, для здійснення підприємницької діяльності, строком на 5 років із дати державної реєстрації цього договору.
4.2. Згідно з пунктом 5.1 договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27 у разі закінчення строку дії договору, припинення або розірвання сервітуарій зобов'язаний звільнити земельну ділянку від споруд та привести її у стан не гірший порівняно з тим, у якому вона була до розміщення споруд.
4.3. Відповідно до підпункту "ж" пункту 7.4 договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27 сервітуарій зобов'язаний у разі відчуження споруд, павільйонів іншим особам, демонтувати їх та привести земельну ділянку у стан, придатний для використання за призначенням, при цьому плата за встановлення строкового особистого сервітуту не повертається.
4.4. Договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27 підписаний і скріплений печатками сторін, а також зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що в Книзі реєстрації договорів про встановлення особистого строкового сервітуту вчинено запис від 03.02.2012 року за № 27.
4.5. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 03.02.2012 Миколаївська міська ради передала, а ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" прийняло земельну ділянку на просп. Жовтневому / ріг вул. Новобудівної для розміщення групи розташованих поряд тимчасових споруд загальною кількістю 9 шт. (кожна площею 11,0 м2), про що сторони склали та підписали акт приймання-передачі земельної ділянки, стосовно якої встановлено особистий строковий сервітут.
4.6. 28.05.2013 між виконавчим комітетом Миколаївської міської ради (власник) і ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" (сервітуарій) укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту № 281, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого виконавчий комітет Миколаївської міської ради на підставі рішення від 26.04.2013 № 427 встановлює особистий строковий сервітут стосовно земельної ділянки площею 20 м2 на вул. Новобудівній, біля будинку № 309 на просп. Жовтневому в інтересах сервітуарія для розміщення групи пересувних тимчасових споруд у кількості 2 шт. (кожна площею 10 м2) для провадження підприємницької діяльності, строком на 1 рік з дати державної реєстрації цього договору (до 28.05.2014).
4.7. Договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 28.05.2013 № 281 підписаний і скріплений печатками сторін, а також зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що в Книзі реєстрації договорів про встановлення особистого строкового сервітуту вчинено запис від 28.05.2013 року за № 281.
4.8. 28.05.2013 Миколаївська міська рада передала, а ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" прийняло земельну ділянку на просп. Жовтневому / ріг вул. Новобудівної, для розміщення групи розташованих поряд тимчасових споруд загальною кількістю 2 шт. (кожна площею 10,0 м2), про що між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, стосовно якої встановлено особистий строковий сервітут.
4.9. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до службової записки Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 23.06.2023 № 19488/11.02-03/23-2 договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27 із ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" не продовжувався, а договір оренди з ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" не укладався.
4.10. Відповідно до інформації Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради, викладеної в листі від 17.10.2023 № 38698/11.02-03/23-2, договори з ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" щодо оформлення права власності на нерухоме майно за адресою: просп. Богоявленський, 309/7, м. Миколаїв, не укладалися.
4.11. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (інформаційна довідка від 06.06.2023 № 334706925) за ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" з 13.02.2014 до 26.10.2021 було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна: торговельний комплекс, який розташовано за адресою: просп. Жовтневий, 309/7, м. Миколаїв (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 292762048101), право власності зареєстровано 13.02.2014, індексний номер рішення: 10906521; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 14.02.2014, індексний номер: 10906521; документи подані для державної реєстрації: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер: 17776380, видане 14.02.2014, видавник: Реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області; власник: ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ".
4.12. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно до заяви було додано:
- декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: МК № 143133590736, видану 25.12.2013, видавник: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Миколаївській області;
- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, серія та номер: НВ-4800716932014, виданий 11.02.2014, видавник: Державний кадастровий реєстратор Запорожченко А. С.;
- витяг про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради, серія та номер: 63, виданий 31.01.2014, видавник: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради;
- декларацію про початок виконання будівельних робіт, серія та номер: 8965-20-13, видану 20.11.2013, видавник: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Миколаївській області;
- договір про встановлення особистого строкового сервітуту, серія та номер: 27, виданий 03.02.2012, видавник: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради / ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ;
- технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 10.02.2014, видавник: Комунальне підприємство "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації".
4.13. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що фактично в матеріалах реєстраційної справи наявні: декларація про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: МК № 143133590736, видана 25.12.2013; витяг з рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради, серія та номер: 63, виданий 31.01.2014; витяг із Державного земельного кадастру.
4.14. Суди також зазначили, що в декларації про готовність об'єкта до експлуатації міститься посилання на декларацію про початок виконання будівельних робіт з іншим номером та датою, ніж зазначено в заяві, а саме: від 25.11.2013 МК № 083133290757. При цьому в якості документа, що посвідчує право власності / користування земельною ділянкою, зазначено договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27; замовником будівництва визначено ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ".
4.15. Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради в листі від 17.01.2022 № 2242/1201-24/22-2 зазначив, що не видавав містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва за адресою: м. Миколаїв, просп. Жовтневий (Богоявленський), 309/7; звернень від ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" або інших фізичних чи юридичних осіб не надходило.
4.16. Відповідно до інформації Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, викладеної в листах від 11.01.2022 № 1179/22.01-15/22-2, від 03.08.2023 № 25914/22.01-15/23-2, станом на 11.01.2022 та 31.08.2023 відсутні повідомлення, декларація або дозвіл про початок виконання підготовчих або будівельних робіт, декларація про готовність до експлуатації об'єкта за адресою: м. Миколаїв, просп. Жовтневий (Богоявленський), 309/7. Крім того, до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради не надходили повідомлення про початок виконання будівельних робіт та/або заява на дозвіл на виконання будівельних робіт за адресою: м. Миколаїв, просп. Жовтневий (Богоявленський), 309/7.
4.17. Згідно з листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради від 05.10.2023 № 36803/22.01-15/23-2 за об'єктами, які було введено в експлуатацію до 15.03.2017, до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради не передавалися документи про початок виконання підготовчих чи будівельних робіт та декларація про готовність об'єкта до експлуатації. У справах, переданих Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, відсутня декларація про початок виконання будівельних робіт, серія та номер: МК № 083133290757, видана 25.12.2013.
4.18. Згідно з інформацією з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної системи у сфері будівництва на офіційному веб-сайті: https://e-construction.gov.ua за об'єктом будівництва "Торговий комплекс в м. Миколаєві по пр. Жовтневий, поблизу будинку № 309" Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області була зареєстрована декларація про початок виконання будівельних робіт, серія та номер: МК 083133290757 від 25.11.2013; декларація про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер МК 143133590736 від 25.12.2013.
4.19. Відповідно до службової записки Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 18.10.2023 № 38876/11.02-03/23-2 договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27 щодо оформлення права власності або користування земельною ділянкою не укладався.
4.20. Пунктом 14 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 31.01.2014 № 63 торговельному комплексу на просп. Жовтневий, поблизу будинку № 309 (літ. "А-1" загальною площею 83,2 м2, літ. "Б-1" загальною площею 10,2 м2, літ. "В-1" загальною площею 4,4 м2) надано нову адресу: просп. Жовтневий, 309/7.
4.21. Відповідно до пункту 45 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28.04.2017 № 356 "Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради" нежитловим приміщенням на просп. Богоявленському, 309 (літ. "А" прим. з № 1-1 до № 1-34, № І загальною площею 472,4 м2), які належать територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, надано нову адресу: просп. Богоявленський, 309/7.
4.22. Надалі, як установили господарські суди, ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" відчужило спірний об'єкт нерухомого майна ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС".
4.23. Зокрема, рішенням ТОВ "АРКТИКУС ПЛЮС" від 25.10.2021 № 1 до складу засновників (учасників) ТОВ "АРКТИКУС ПЛЮС" було прийнято ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" із майновим внеском до статутного капіталу ТОВ "АРКТИКУС ПЛЮС".
4.24. Відповідно до пункту 2.1 рішення ТОВ "АРКТИКУС ПЛЮС" від 25.10.2021 № 1 до статутного капіталу ТОВ "АРКТИКУС ПЛЮС" прийнято таке нерухоме майно: торговельний комплекс загальною площею 201,8 м2, розташований за адресою. м. Миколаїв, просп. Богоявленський, 309/7.
4.25. Рішення ТОВ "АРКТИКУС ПЛЮС" від 25.10.2021 № 1 підписане ОСОБА_1 і директором ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" - Цесаруком О. М. ; справжність підписів уповноважених осіб засвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Недвигою А. Ф.
4.26. 25.10.2021 між ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" і ТОВ "АРКТИКУС ПЛЮС" підписано акт приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ "АРКТИКУС ПЛЮС", відповідно до якого ПП "ТЕХБУДІНВЕС" передає, а ТОВ "АРКТИКУС ПЛЮС" приймає у власність до статутного фонду таке нерухоме майно: торговельний комплекс на просп. Богоявленському, 309/7 у м. Миколаєві. Характеристика об'єкта нерухомого майна: загальна площа 201,8 м2 із складовою частиною: літ. "А-1", загальна площа 110,4 м2; літ. "Б-1", загальна площа 49,3 м2.; літ. "В-1", загальна площа 42,1 м2. Документ, що посвідчує право власності учасника на нерухоме майно: свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний № 17776380, видане 14.02.2014 Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 292762048101.
4.27. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (інформаційна довідка від 06.06.2023 року № 334706925) з 26.10.2021 за ТОВ "АРКТИКУС ПЛЮС" зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна: торговельний комплекс, розташований за адресою: м. Миколаїв, просп. Жовтневий, 309/7; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 292762048101; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.10.2021, індексний номер: 61243646. Документи, подані для державної реєстрації: акт приймання-передачі нерухомого майна, виданий 25.10.2021, видавник Недвига А. Ф.
4.28. Актом обстеження зайнятих земельних ділянок від 20.09.2021 № 17, складеним комісією з питань упорядкування розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг на території м. Миколаєва, встановлено, що група тимчасових споруд розташована без документів на право користування земельною ділянкою та без визначення місця її (їх) розташування у зв'язку з відсутністю паспорта прив'язки, що суперечить наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (зі змінами) та рішенню Миколаївської міської ради від 14.02.2013 № 25/19.
Крім того, в акті зазначено, що внаслідок розміщення споруд порушуються вимоги: ДБН В.2.2-23:2009 (щодо планувального розриву до сусідніх будівель та споруд) і ДБН Б.2.2-12:2019 (протипожежні відстані не витримано); наявні відомості щодо зареєстрованого у суб'єкта господарювання права власності на нерухоме майно, а саме: торговельний комплекс загальною площею 201,8 м2 за адресою: м. Миколаїв, просп. Жовтневий, 309/7.
Комісія з питань упорядкування розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг на території м. Миколаєва вирішила в разі надходження до комісії інформації стосовно відсутності правових підстав для розташування зазначеної групи тимчасових споруд і відсутності (припинення) права власності на вказане нерухоме майно:
- адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради та Департаменту внутрішнього фінансового контролю, нагляду та протидії корупції Миколаївської міської ради вжити відповідні заходи щодо демонтажу зазначеної групи тимчасових споруд і звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, а також у подальшому здійснювати контроль із метою недопущення безпідставного зайняття звільненої земельної ділянки;
- рекомендувати Корабельному відділу поліції ГУНП в Миколаївській області вжити заходів, спрямованих на ліквідацію та недопущення незаконного розміщення об'єктів за адресою: м. Миколаїв, просп. Жовтневий, 309/7;
4.29. Позивач, вважаючи порушеними свої права внаслідок здійснення самочинного будівництва об'єкта нерухомого майна на земельній ділянці комунальної власності та подальшої реєстрації прав на такий об'єкт, звернувся до Господарського суду Миколаївської області із цим позовом.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Ухвалою Верховного Суду від 03.06.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23.
20.06.2024 Верховний Суд зареєстрував заяву ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" про зупинення провадження у справі № 915/1112/23, яка сформована 20.06.2024 в системі "Електронний суд". У зазначеній заяві ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" просило зупинити провадження у справі № 915/1112/23 до набрання законної сили постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/1785/22.
25.06.2024 Верховний Суд зареєстрував клопотання Миколаївської міської ради, яке сформоване 25.06.2024 в системі "Електронний суд". У цьому клопотанні Миколаївська міська рада просила відмовити в задоволенні заяви ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" про зупинення провадження у справі № 915/1112/23.
Ухвалою Верховного Суду від 25.06.2024 задоволено заяву ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" про зупинення провадження у справі № 915/1112/23; зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 914/1785/22.
01.11.2024 Верховний Суд зареєстрував клопотання Миколаївської міської ради, яке сформоване 31.10.2024 в системі "Електронний суд". У цьому клопотанні Миколаївська міська рада просила поновити касаційне провадження за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23.
Ухвалою Верховного Суду від 11.11.2024 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23.
Ухвалою Верховного Суду від 10.12.2024 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23.
Ухвалою Верховного Суду від 17.12.2024 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/2388/21.
16.02.2026 Верховний Суд зареєстрував клопотання Миколаївської міської ради, яке сформоване 16.02.2026 в системі "Електронний суд". У цьому клопотанні Миколаївська міська рада просила поновити касаційне провадження за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23.
Ухвалою Верховного Суду від 23.02.2026 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23.
25.02.2026 Верховний Суд зареєстрував заяву Миколаївської міської ради, яка сформована 24.02.2026 в системі "Електронний суд". У цій заяві Миколаївська міська рада просила здійснювати розгляд справи без участі уповноваженого представника.
Ухвалою Верховного Суду від 03.03.2026 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23 до 24.03.2026.
Ухвалою Верховного Суду від 24.03.2026 вирішено здійснити розгляд справи № 915/1112/23 за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23 в судовому засіданні 31.03.2026, оскільки у зв'язку з тривалою повітряною тривогою розгляд цієї справи 24.03.2026 не відбувся.
5.2. З урахуванням зупинення касаційного провадження за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23, оголошенням перерв у судових засіданнях з розгляду зазначеної касаційної скарги, неможливістю проведення судового засідання 24.03.2026 у зв'язку з тривалою повітряною тривогою ця справа розглядається в розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання всіх процесуальних дій і дотримання прав та інтересів учасників справи.
5.3. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.4. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
5.5. Предметом позову в цій справі є вимоги Миколаївської міської ради до ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" і ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" про скасування свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності, визнання недійсним акта приймання-передачі, зобов'язання усунути перешкодити в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу.
5.6. Позовні вимоги Миколаївської міської ради з покликанням на приписи статей 15, 16, 376, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, статей 2, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обґрунтовані тим, що ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" без будь-яких прав на земельну ділянку комунальної власності площею 201,8 м2 (площа збудованого спірного об'єкта нерухомого майна), без прав на забудову такої земельної ділянки та без будь-яких дозвільних документів збудувало спірний об'єкт нерухомого майна та зареєструвало право власності на нього.
Проте, на думку Миколаївської міської ради, цей об'єкт нерухомого майна є об'єктом самочинного будівництва. Крім того, за доводами Миколаївської міської ради, пізніше ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" відчужило спірний об'єкт нерухомого майна ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" на підставі акта приймання-передачі 25.10.2021, який позивач вважає недійсним відповідно до положень статті 215 Цивільного кодексу України.
5.7. Господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши справу № 915/1112/23 по суті позовних вимог, дійшли висновку про відмову в задоволенні позову Миколаївської міської ради.
5.8. Миколаївська міська рада не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулася з касаційною скаргою на судові рішення в цій справі. Миколаївська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.9. Верховний Суд, переглядаючи оскаржувані судові рішення, зазначає, що касаційне провадження в цій справі № 915/1112/23 зупинялося до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справ № 914/1785/22, № 908/2388/21. Отже, висновки, які викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, підлягають урахуванню при розгляді касаційної скарги Миколаївської міської ради в цій справі.
5.10. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.11. Касаційна скарга Миколаївської міської ради з покликанням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 376 Цивільного кодексу України, помилково не застосували положення статті 391 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України і не врахували висновки щодо застосування цих норм права в подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21, від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19, від 10.06.2020 у справі № 906/585/19, від 04.12.2018 у справі № 915/1377/17, від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 18.11.2020 у справі № 154/883/19-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, постановах Вищого господарського суду України від 07.09.2016 у справі № 904/527/16, від 13.07.2016 у справі № 910/31105/15, постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 3-192гс15, Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.10.2015 № 01-06/1837/15 "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів".
5.12. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:
"48. Отже, виходячи з наведеного вище співвідношення загальних і спеціальних норм, Верховний Суд наголошує, що в силу вимог частиною 1 статті 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 4 стаття 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов'язаних із встановленням суб'єктного складу осіб, зобов'язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу".
При цьому скаржник стверджує, що в постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21 викладено висновок про те, що належними відповідачами за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є особи, які придбали об'єкт самочинного будівництва та зареєстрували право власності на такий об'єкт.
5.13. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 викладено висновок, на неврахування якого господарськими судами попередніх інстанцій посилається Миколаївська міська рада:
"51. Водночас за змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
52. У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.
53. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
54. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном".
5.14. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц викладено висновок, який, на думку Миколаївської міської ради помилково не врахували суди:
"62. З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об'єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
…Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов)".
5.15. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:
"Отже, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має чітко та конкретно визначатися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця)".
5.16. У постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 918/633/16 викладено висновок, на неврахування якого господарськими судами попередніх інстанцій покликається Миколаївська міська рада:
"За встановлених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності, а тому розміщення відповідачем ТС за відсутності документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою належить до компетенції Ради, не можна визнати законним".
5.17. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17 викладено висновок, на неврахування якого господарськими судами попередніх інстанцій покликається Миколаївська міська рада:
"Згідно частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва:
- об'єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;
- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;
- створення об'єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв'язку з будівництвом на земельній ділянці об'єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів і документів про виділення земельної ділянки".
5.18. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:
"6.24. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
…6.33. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті".
5.19. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 909/472/18 викладено висновок, на неврахування якого господарськими судами попередніх інстанцій посилається Миколаївська міська рада:
"Отже, державна реєстрація не є способом набуття права власності, а є лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів".
5.20. При цьому скаржник зазначає, що подібні висновки також викладені в постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19.
5.21. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 906/585/19 викладено висновок, який, на думку Миколаївської міської ради помилково не врахували суди:
"63. Суд звертає увагу скаржника на те, що ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а тим більше тлумачити факт державної реєстрації як підставу виникнення такого права є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку".
5.22. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 викладено висновок, на неврахування якого господарськими судами попередніх інстанцій посилається Миколаївська міська рада:
"84. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що правомірне розміщення на земельній ділянці одного власника об'єкта рухомого майна (зокрема, малої архітектурної форми) іншого власника, наприклад, на умовах оренди, не обмежує прав власника після того, як строк користування землею власника рухомого майна закінчиться (зокрема, після закінчення строку договору оренди).
Натомість знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі".
5.23. Миколаївська міська рада з покликанням на наведені висновки Верховного Суду стверджує, що ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" без будь-яких прав на земельну ділянку комунальної власності площею 201,8 м2 (площа збудованого спірного об'єкта нерухомого майна), без прав на забудову такої земельної ділянки та без будь-яких дозвільних документів збудувало спірний об'єкт нерухомого майна та зареєструвало право власності на нього.
Водночас Миколаївська міська рада наголошує на тому, що вона надавала ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" земельну ділянку на підставі договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27 у користування без права здійснення забудови на ній та без права оформлення права власності на нерухоме майно. Крім того, за доводами Миколаївської міської ради, після закінчення строку дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27 ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" не тільки не повернуло позивачу земельну ділянку, а продовжило незаконно її використовувати шляхом здійснення на ній самочинного будівництва торговельного комплексу загальною площею 201,8 м2. Тому, на думку скаржника, спірний об'єкт нерухомого майна є об'єктом самочинного будівництва.
Надалі, як зазначає Миколаївська міська рада, ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" відчужило спірний об'єкт нерухомого майна ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС". Оскільки будівництво спірного об'єкта нерухомого майна було здійснено самочинно та всупереч умовам договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27, то, на думку скаржника, ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" не набуло в законний спосіб право власності на спірний об'єкт нерухомого майна. Крім того, скаржник вважає, що позивач пред'явив позовні вимоги про зобов'язання ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу до належного відповідача
5.24. Колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які покликається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам Миколаївської міської ради, зазначає, що відповідно до частини 1 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
5.25. Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
5.26. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України). Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).
5.27. Особливості права власності на землю врегульовані Земельним кодексом України. Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
5.28. Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. При цьому права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки.
5.29. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина 1 статті 375 Цивільного кодексу України).
5.30. Стаття 375 Цивільного кодексу України визначає право власника на забудову належної йому земельної ділянки, тобто можливість власника земельної ділянки здійснювати на ній будівництво в порядку, встановленому законом. Власник має право здійснювати на належній йому земельній ділянці нове будівництво, створюючи будівлі та споруди, яких раніше не існувало.
5.31. Статтею 331 Цивільного кодексу України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї статті право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
5.32. Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 Цивільного кодексу України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.
5.33. Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
5.34. Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку. Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 Земельного кодексу України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування. Відсутність у особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку. Отже, якщо об'єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об'єктом самочинного будівництва. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.
5.35. У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватися земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї. Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою. У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливості вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 до закінчення розгляду якої зупинялося касаційне провадження в цій справі.
5.36. Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами 4- 6 статті 376 Цивільного кодексу України. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов'язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право. Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об'єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб'єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки.
5.37. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що стаття 376 Цивільного кодексу України розташована в главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний із питаннями права власності на земельну ділянку.
5.38. У постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Подібні висновки також викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.
5.39. При цьому в разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватися земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.
5.40. Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.
5.41. У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.
5.42. У статті 90 Земельного кодексу України наведено детальний перелік прав власників земельних ділянок, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди тощо. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
5.43. Крім того, для кваліфікації спірного об'єкта як самочинно збудованого та висновку про порушення прав позивача як власника земельної ділянки достатньо встановлених судами обставин будівництва відповідачем об'єкта, не передбаченого договором на користування земельною ділянкою і збудованого за межами строку його дії. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.
5.44. При цьому знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 та від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.
5.45. Отже, колегія суддів зазначає, що самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки.
5.46. З урахуванням викладеного Верховний Суд визнає передчасними висновки апеляційного господарського суду про недоведення Миколаївською міською радою того, яким саме чином ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" як набувач (добросовісний / недобросовісний) об'єкта нерухомого майна порушує права та інтереси позивача щодо володіння земельною ділянкою комунальної власності.
5.47. При цьому, виходячи зі змісту частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України об'єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча би однієї з наведених ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.
5.48. Водночас колегія суддів зазначає, що, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.01.2026 у справі № 904/4875/24, від 26.08.2025 у справі № 915/1917/19, від 10.06.2025 у справі № 925/910/24, від 01.04.2025 у справі № 917/49/24, від 18.03.2025 у справі № 910/19501/23.
5.49. Разом із тим зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не надали оцінки доводам Миколаївської міської ради про те, що спірне нерухоме майно є об'єктом самочинного будівництва. Миколаївська міська рада як у позові, так і в апеляційний скарзі наголошувала на тому, що відповідно до службової записки Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 23.06.2023 № 19488/11.02-03/23-2 договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 03.02.2012 № 27 із ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" не продовжувався, а договір оренди з ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" не укладався. При цьому, як стверджувала Миколаївська міська рада, Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради в листі від 17.01.2022 № 2242/1201-24/22-2 зазначив, що він не видавав містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва за адресою: м. Миколаїв, просп. Жовтневий (Богоявленський), 309/7; звернень від ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" або інших фізичних чи юридичних осіб не надходило.
Крім того, як зазначав позивач, відповідно до інформації Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, викладеної в листі від 11.01.2022 № 1179/22.01-15/22-2, відсутні повідомлення, декларація або дозвіл про початок виконання підготовчих або будівельних робіт, декларація про готовність до експлуатації об'єкта за адресою: м. Миколаїв, просп. Жовтневий (Богоявленський), 309/7. При цьому Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради також зазначало, що до нього не надходили повідомлення про початок виконання будівельних робіт та/або заява на дозвіл на виконання будівельних робіт за адресою: м. Миколаїв, просп. Жовтневий (Богоявленський), 309/7.
5.50. Колегія суддів зазначає, що дослідження наведених обставин має важливе значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.03.2016 у справі № 922/458/25, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула право власності на майно, адже факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який передбачає виникнення права власності, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.
5.51. Водночас господарський суд першої інстанції, зазначивши, що позовні вимоги про знесення самочинного будівництва не можуть бути пред'явлені до особи, яка не здійснювала самочинного будівництва, дійшов висновку про те, що позовні вимоги про зобов'язання ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу пред'явлені до неналежного відповідача.
5.52. Верховний Суд з урахуванням доводів скаржника, перевіривши такі висновки господарського суду першої інстанції, зазначає, що відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
5.53. Згідно із частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
5.54. Відповідно до частини 2 статті 212 Земельного кодексу України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
5.55. При цьому обов'язок знести об'єкт самочинного будівництва має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку.
5.56. Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач). Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.
5.57. Крім того, процесуальний статус останнього набувача прав на об'єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів. При цьому останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об'єкт самочинного будівництва. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.
5.58. Таким чином, місцевий господарський суд, дійшовши висновку про те, що позовні вимоги Миколаївської міської ради про зобов'язання ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу пред'явлені до неналежного відповідача, фактично не розглянув такі позовні вимоги по суті.
5.59. Водночас апеляційний господарський суд, переглянувши рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, правильно визнав помилковими висновки господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про зобов'язання ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу пред'явлені до неналежного відповідача.
5.60. При цьому висновки апеляційного господарського суд про те, що ефективним способом захисту прав позивача як власника земельної ділянки в цьому випадку є саме вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу торговельного комплексу, і така вимога може бути пред'явлена до особи, яка не здійснювала самочинне будівництво, узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.
5.61. Разом із тим зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не надали оцінки доводам позивача про те, що спірне нерухоме є об'єктом самочинного будівництва, та не встановили правових підстав набуття права власності відповідачами на таке майно.
5.62. Крім того, Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 915/1377/17 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:
"5.16. При цьому навіть якщо буде встановлено, що суб'єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача, тобто визначення позивачем Третьої Миколаївської нотаріальної контори як відповідача у поданому позові не свідчить про наявність у цій справі адміністративно-правового спору між позивачем та цією конторою".
5.63. У постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20 викладено висновок, на неврахування якого господарськими судами попередніх інстанцій покликається Миколаївська міська рада:
"47. Крім цього, колегія суддів Касаційного господарського суду у цій частині вважає доцільним також вказати, що факт існування реєстрації права власності на майно, яке за судовим рішенням має бути знесено як самочинне, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, якого не існує".
5.64. Верховний Суд установив, що в постанові Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19 викладено висновок, на неврахування якого господарськими судами попередніх інстанцій покликається Миколаївська міська рада:
"75.5. Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у даній справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав)".
5.65. Миколаївська міська рада зазначає, що подібні висновки також викладені в постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 154/883/19-ц.
5.66. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішень:
"11.10. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди".
5.67. Миколаївська міська рада з покликанням на наведені висновки Верховного Суду стверджує, що позовні вимоги про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" права власності на торговельний комплекс, визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" права власності на торговельний комплекс є неналежними способами захисту прав позивача.
5.68. Верховний Суд з урахуванням доводів скаржника, перевіривши висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги Миколаївської міської ради про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" права власності на торговельний комплекс, визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" права власності на торговельний комплекс є неналежними способами захисту прав позивача, зазначає таке.
5.69. За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
5.70. Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
5.71. Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
5.72. Суб'єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.
5.73. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
5.74. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.
5.75. Право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога щодо захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
5.76. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
5.77. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
5.78. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
5.79. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
5.80. Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
5.81. Ефективність позовної вимоги має оцінюватися з огляду на обставини справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, відповідати встановленим обставинам.
5.82. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача в цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.
5.83. Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, до закінчення розгляду якої зупинялося касаційне провадження в цій справі, зазначила, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, то задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або позовних вимог про скасування державної реєстрації прав, або вимог про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Подібні висновки також викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.
5.84. Крім того, відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, в категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності.
5.85. Таким чином, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об'єкта самочинного будівництва позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора чи скасування державної реєстрації прав, про припинення права власності тощо визнаються неналежними і такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.
5.86. Стосовно позовних вимог Миколаївської міської ради про визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна серія та номер: 6716, 6717, виданого 25.10.2021, то колегія суддів зазначає, що Миколаївська міська рада не є стороною цього акта приймання-передачі нерухомого майна та не пред'являє свої права або інтереси щодо об'єкта, переданого за цим актом.
5.87. Унаслідок укладення між відповідачами акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 6716, 6717, виданого 25.10.2021, обсяг прав та обов'язків Миколаївської міської ради жодним чином не змінюється. Тому укладення між відповідачами акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 6716, 6717, виданого 25.10.2021, не створило для позивача як дійсного власника земельної ділянки жодних правових наслідків. При цьому сам акт приймання-передачі нерухомого майна, на відміну від розташування на земельній ділянці самочинного будівництва, не створює для позивача перешкод у розпорядженні земельною ділянкою.
5.88. Отже, права та інтереси Миколаївської міської ради оспорюваним актом приймання-передачі нерухомого майна не порушуються, а визнання цього акта недійсним не приведе до відновлення прав власника земельної ділянки, що є підставою для відмови в задоволенні цих позовних вимог. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22.
5.89. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, до закінчення розгляду якої зупинялося касаційне провадження в цій справі, виснувала, що належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об'єкта самочинного будівництва відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України. Цей спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача.
5.90. З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги Миколаївської міської ради про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" права власності на торговельний комплекс, визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" права власності на торговельний комплекс є неналежними способами захисту прав позивача.
5.91. При цьому колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 04.12.2018 у справі № 915/1377/17, від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 18.11.2020 у справі № 154/883/19-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, щодо способу захисту, оскільки приписами Господарського процесуального кодексу України визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду.
5.92. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати та колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 913/265/23, від 24.02.2026 у справі № 922/1896/25, від 24.02.2026 у справі № 914/288/25.
5.93. Висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги Миколаївської міської ради про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" права власності на торговельний комплекс, визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" права власності на торговельний комплекс є неналежними способами захисту прав позивача, узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, до закінчення розгляду якої зупинялося касаційне провадження в цій справі, та які колегія суддів ураховує під час розгляду касаційної скарги Миколаївської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23.
5.94. Тому Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 04.12.2018 у справі № 915/1377/17, від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 18.11.2020 у справі № 154/883/19-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.
5.95. Колегія суддів також не може взяти до уваги покликання Миколаївської міської ради на неврахування судами висновків, викладених у постановах Вищого господарського суду України від 07.09.2016 у справі № 904/527/16, від 13.07.2016 у справі № 910/31105/15, Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.10.2015 № 01-06/1837/15 "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів", оскільки відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому згідно із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5.96. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, частково підтвердилися, оскільки господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки Верховного Суду, на які обґрунтовано покликається Миколаївська міська рада та які взяті до уваги колегією суддів під час касаційного перегляду судових рішень. Крім того, господарські суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають важливе значення для правильного вирішення цієї справи.
5.97. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
5.98. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
5.99. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
5.100. Колегія суддів вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов'язані з ними всі суттєві фактичні обставини цієї справи, що входили до предмета доказування. У зв'язку з наведеним ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам процесуального законодавства, а тому їх не можна визнати законними та обґрунтованими.
5.101. Водночас порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно відповідно до визначених законодавством меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
5.102. Під час нового розгляду цієї справи для правильного вирішення спору господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно, повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, що мають юридичне значення для вирішення спору, і залежно від встановленого прийняти обґрунтоване та законне судове рішення.
5.103. З урахуванням наведеного касаційну скаргу Миколаївської міської ради належить задовольнити частково, оскаржувані судові рішення - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу, а справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції; оскаржувану постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог Миколаївської міської ради про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ПП "ТЕХБУДІНВЕСТ" права власності на торговельний комплекс, визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" права власності на торговельний комплекс слід залишити без змін.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
6.3. Згідно із частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.5. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.6. Ураховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення в цій справі слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Миколаївської міської ради про зобов'язання ТОВ "АРТИКУС ПЛЮС" усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу, а справу № 915/1112/23 в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для ухвалення обґрунтованого та законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові; в іншій частині оскаржувану постанову належить залишити без змін.
7. Судові витрати
Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Миколаївської міської ради задовольнити частково.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі № 915/1112/23 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Миколаївської міської ради про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТИКУС ПЛЮС" усунути перешкоди Миколаївській міській раді в користуванні земельною ділянкою загальною площею 201,8 м2 шляхом знесення (демонтажу) торговельного комплексу загальною площею 201,8 м2 за адресою: просп. Жовтневий (Богоявленський), 309/7, м. Миколаїв (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 292762048101). Справу № 915/1112/23 в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.
3. В іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 у справі № 915/1112/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак