29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"10" квітня 2026 р. Справа № 924/110/26
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Мухи М.Є., розглянувши матеріали справи
за позовом Одеського державного Університету внутрішніх справ, м. Одеса
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велмет", с. Струга, Новоушицького району Хмельницької області
про стягнення 136 265,16грн
Процесуальні дії по справі.
Ухвалою від 13.02.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Виклад позицій учасників справи, заяви, к лопотання.
Одеський державний Університет внутрішніх справ звернувся із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велмет" про стягнення 136265,16 грн., з яких: 107115,00 грн. безпідставно набуті кошти ПДВ, 6770,25 грн. три відсотки річних, 22379,91 грн. інфляційні втрати, заявлені на підставі ст. 1212 та ст. 625 Цивільного кодексу України. В обґрунтовування позову зазначає, що 05.12.2023 між сторонами укладено договір № 560/23 предметом якого є поставка товару за кодом ДК 021:2015:35810000-5 - Індивідуальне обмундирування (Бронежилети 4-го класу захисту) за номенклатурою у кількості 60 штук. Ціна Договору становить 642 690,00 грн., у т.ч. ПДВ - 107 115,00 грн. Договір укладено за результатами проведених відкритих торгів з особливостями. Індентифікатор закупівлі UA-2023-11-10-012221-а. Оплата за договором здійснена позивачем у повному обсязі за рахунок коштів спеціального фонду. Поряд із цим, повідомляє, що за результатами проведення Департаментом внутрішнього аудиту Міністерства внутрішніх справ України на підставі доручення МВС від 14.10.2025 № 80/01/17 планового внутрішнього аудиту діяльності Одеського державного університету внутрішніх справ виявлено порушення податкового законодавства в частині безпідставної сплати позивачем ПДВ у розмірі 20% за результатами укладення цього Договору. В наданих рекомендаціях від 19.11.2025 № 3195/17-2025 інститут зобов'язано здійснити заходи щодо усунення цього порушення шляхом повернення коштів, безпідставно сплачених на користь відповідача.
Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує. Основні аргументи: Замовник як ініціатор публічної закупівлі формує умови закупівлі, у тому числі визначає очікувану вартість та інші істотні параметри, які за результатом процедури відображаються у договорі. Після укладення Договору № 560/23 узгоджена сторонами ціна договору (як істотна умова) є обов'язковою для виконання, а її ретроспективний "перерахунок" шляхом стягнення частини ціни як "безпідставної" є фактичним переглядом істотних умов вже виконаного договору; учасник перед поданням пропозиції здійснює економічний розрахунок та оцінює доцільність участі, враховуючи собівартість, податки і збори (у т.ч. ПДВ), виробниче навантаження та ринкову кон'юнктуру. Відтак формування ціни пропозиції/договору є результатом зваженого комерційного рішення, а не випадкового чи "помилкового" платежу, що міг би породжувати кондикційні наслідки; пункт 32 підрозділу 2 розд. ХХ ПКУ має спеціальні та чіткі умови застосування. Позивач не довів сукупності передумов, необхідних для звільнення саме операції за Договором № 560/23 від оподаткування ПДВ, а тому його твердження про "обов'язковість" незастосування ПДВ є припущенням. Відповідач, зі свого боку, обґрунтовує причини, з яких застосування зазначеної норми до спірної операції не є автоматичним та не може презюмуватися без належних доказів; твердження позивача про те, що відповідач "набув кошти поза порядком виконання договірного зобов'язання" та що спірна сума є "надмірно сплаченою понад вартість товару", не підтверджені належними доказами. Оплата здійснена на виконання чинного Договору № 560/23, який не визнано недійсним і не розірвано, а отже наявна правова підстава для отримання коштів і відсутні умови застосування ст. 1212 ЦК України; позивач не довів наявності ключового елементу кондикції - збагачення відповідача. Сума, яку позивач ототожнює з ПДВ, була відображена відповідачем у податковому обліку та сплачена до бюджету; відповідно, відсутнє збереження цієї суми у відповідача як приросту його майна. За таких обставин вимога про стягнення коштів саме з відповідача як "набувача" є необґрунтованою; поставка здійснювалася за найнижчою можливою ринковою ціною, погодженою сторонами в межах публічної закупівлі, що виключає доводи про отримання Відповідачем будь-якої неправомірної вигоди; посилання позивача на практику Верховного Суду не спростовує позиції відповідача, оскільки наведені висновки застосовні лише за доведеності сукупності умов кондикції та фактичних передумов звільнення від ПДВ, натомість позивач сам цитує підхід, за яким кондикція є належною, зокрема, за відсутності договірних правовідносин між сторонами, тоді як сторони пов'язані чинним договором поставки. Крім того, позов містить суперечності щодо предмета поставки (бронежилети/шоломи) та коду класифікації, що унеможливлює висновок про автоматичну застосовність пільги за п.32 підрозд.2 розд. ХХ ПКУ. Також, як зазначає відповідач, позивач не довів факту збереження спірної суми у відповідача як приросту майна та необґрунтовано визначив початок нарахування інфляційних і 3% річних з 23.12.2023 за наявності претензії лише у 2025 році.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення 107115,00 грн. як "безпідставно набутих коштів", а також похідні вимоги про інфляційні втрати та 3% річних, вважає необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню у повному обсязі.
Розглядом матеріалів справи встановлено таке.
05.12.2023 між Одеським державним Університетом внутрішніх справ (Замовник) та ТОВ "Велмет" (Постачальник) укладено договір №560/23 відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити Замовнику товар за кодом ДК 021:2015:35810000-5-Індивідуальне обмундирування (Бронежилети 4-го класу захисту).
Ціна договору становить 642 690 грн. у т.ч. ПДВ - 107115 грн. (п.2.1 договору).
Відповідно до видаткової накладеної №299 від 20.12.2023 відповідачем було поставлено товару на суму 321 345 грн. в т.ч. ПДВ 53 557,50 грн., який позивачем оплачено згідно платіжної інструкції №4371 від 20.12.2023.
17.11.2025 позивачем на електронну адресу відповідача було направлено претензію про повернення безпідставно сплаченої суми ПДВ у розмірі 104115 грн. за договором №560/23 від 05.12.2023, в місячний строк з дня отримання претензії.
У відповіді на претензію (вих.№18/11/25-01 від 18.11.2025) відповідач повідомив, що ним повністю виконані зобов'язання за договором №560/23 від 05.12.2023, а тому відсутні підстави для задоволення претензії та повернення коштів.
В матеріалах справи наявні податкові накладні від 22.12.2023 №69, 70, адвокатський запит від 11.02.2026 вих № 006/02-2026, скріншоти електронних листів з поштової скриньки ТОВ "Велмет", копія паспорту бронежилета "VELMET-ARMOR" VI P.B.K.И.Н.Х, копія протоколу випробувань №21.1275, акту про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Велмет" від 01.04.2024 №7182/22-01-07-08/37347778.
Оскільки відповідач суму сплаченого ПДВ в добровільному порядку не повернув, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає зазначити наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Згідно з підпунктом 194.1.1 пункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України податок на додану вартість становить 20 відсотків, 7 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.
За змістом підпунктів "а" та "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.
Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів...
Пунктом 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України визначені операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України, які тимчасово звільняються від оподаткування ПДВ на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства.
Позивач вважає, що товар, який був предметом Договору №560/23 від 05.12.2023 звільнений від оподаткування ПДВ на підставі підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Згідно з підпунктом 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України спеціальних засобів індивідуального захисту (каски, виготовлені відповідно до військових стандартів або технічних умов, чи їх еквіваленти, що класифікуються у товарній підкатегорії 6506 10 80 00 згідно з УКТ ЗЕД та спеціально призначені для них компоненти (тобто підшоломи, амортизатори, утримуючі системи тощо), що класифікуються у товарній підкатегорії 6507 00 00 00 згідно з УКТ ЗЕД; бронежилети (у тому числі плитоноски), що класифікуються у товарній підкатегорії 6211 43 90 00 згідно з УКТ ЗЕД), виготовлених відповідно до військових стандартів або військових умов для потреб правоохоронних органів, Збройних Сил України та інших військових формувань, добровольчих формувань територіальних громад, утворених відповідно до законів України, інших суб'єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації; ниток та тканин (матеріалів), що класифікуються у товарних підкатегоріях 3920 10 89 90, 3920 61 00 00, 3921 90 60 00, 5402 11 00 00, 5407 10 00 00, 5603 14 10 00 та 6914 90 00 00 згідно з УКТ ЗЕД, для виготовлення бронежилетів та шоломів.
Правовою підставою для задоволення вимоги про стягнення сплаченої суми ПДВ позивач вказав статтю 1212 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Натомість судом береться до уваги таке.
Як наведено у Постанові Верховного Суду від 27.10.2025 року №910/2699/24 у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Аналогічні висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК України, від яких колегія суддів не вбачає підстав відступати, викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 та в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.
При цьому суд касаційної інстанції врахував висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 (на який посилається скаржник у цій справі), про те, що договір може та має бути визнаний недійсним у частині включення суми ПДВ до вартості поставленого товару, чим спростовується висновок суду першої інстанції про те, що визнання недійсною умови договору про включення суми ПДВ до вартості товару не є необхідною передумовою для стягнення з відповідача цієї суми як безпідставно набутих грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
А в Постанові Верховного Суду від 09.02.2026 року №914/2420/24 вказано: "8.25. Отже, Верховний Суд у постанові від 31.07.2025 у справі № 914/2176/24 виснував про відсутність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів як надмірно сплачених у розумінні статті 1212 ЦК України, позаяк не заявлена вимога про визнання недійсним договору у частині включення суми ПДВ у ціну товару, не доведено визнання недійсним пункту договору у вказаній частині, а також суди не встановили нікчемності цього пункту договору.
8.26. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у справі № 914/2176/24, у висновках якої міститься посилання на правову позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 (на яку посилається і скаржник), є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, оскільки в обох справах вирішувався спір про стягнення грошових коштів як надмірно сплачених у розумінні статті 1212 ЦК України без заявлення вимоги про визнання недійсним договору у частині включення суми ПДВ у ціну товару.
8.30. Верховний Суд зазначає, що згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи».
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц сформулювала такі висновки щодо застосування норм статті 1212 ЦК України: "Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Тобто зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.
Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала".
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 202, статтею 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України). Близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.09.2025 у справі №907/439/22.
За приписами статей 15, 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів та вплив на правопорушника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16.
Іншими словами це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 зі справи №310/11024/15-ц.
Отже, застосування конкретного способу захисту цивільного захисту залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспоренення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Близька за змістом правова позиція міститься у низці постанов Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 зі справи № 338/180/17, від 11.09.2018 зі справи № 905/1926/16, від 19.05.2020 зі справи № 916/1608/18, від 11.01.2022 зі справи № 904/1448/20.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством, є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові (повністю або частково). Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.02.2022 зі справи № 905/730/20, у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 зі справи № 910/9215/21.
Враховуючи викладене, суд зазначає про те, в межах даної справи позивачем не заявлено позовної вимоги про визнання недійсним пункту Договору про включення до ціни суми ПДВ.
Разом з тим, необхідним є дотримання принципу презумпції правомірності правочину, закріпленої статтею 204 ЦК України, у контексті того, що пункт договору у частині врахування суми ПДВ у загальну ціну товару не оспорювався та не визнавався недійсним у судовому порядку, тоді як статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину і ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Отже, оскільки вимогу про визнання недійсним пункту Договору №560/23 від 05.12.2023 у частині включення у ціну товару суми ПДВ позивач не заявляв та матеріали справи не містять доказів щодо визнання недійсним пункту договору у цій частині, а також позивач не довів і суд не встановив нікчемності зазначеного пункту договору, то, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, закріплену статтею 204 ЦК України, відсутні підстави для стягнення з ТОВ "Велмет" 107 115 грн. як надмірно сплачених коштів згідно зі статтею 1212 ЦК України. Відповідно відсутні підстави для стягнення 22 379,91 грн. втрат від інфляції та 6770,25 грн. 3% річних нарахованих на зазначену суму.
Згідно з положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; одним із способів захисту є припинення дії, яка порушує право.
Частинами першою - третьою статті 13, частиною другою статті 14 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, оцінивши подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати із сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 247, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України.
Суддя М.Є. Муха
Віддруковано 1 примірник до матеріалів справи
Позивачу та відповідачу рішення направлено до Електронних кабінетів в системі Електронний суд ЄСІТС