вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
31.03.2026м. ДніпроСправа № 904/7014/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (Запорізька обл., м. Запоріжжя)
до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (Дніпропетровська обл., м. Нікополь)
про стягнення заборгованості
Представники:
від позивача: Волтер О.В.;
від відповідача: Бойко Н.Л.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 10076,13грн, з якої: 5805,00грн основного боргу, 3568,80грн інфляційних втрат, 702,33грн трьох відсотків річних. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної та в повному обсязі оплати за поставлений товар за видатковою накладною №РН-02925 від 30.11.2021.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
30.12.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності. В обґрунтування заяви відповідач посилається на те, що зазначений в позовній заяві строк для оплати боргу припав на 30.11.2021. Відповідно до приписів Цивільного кодексу України щодо загального трирічного строку позовної давності позивач повинен був звернутися із позовом до 30.11.2024.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2026 вирішено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №904/7014/25 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 03.03.2026.
13.02.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли письмові пояснення щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
25.02.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
26.02.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.03.2026 задоволено заяви представників позивача та відповідача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, а саме за допомогою комплексних засобів та підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
03.03.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач не заперечує проти факту здійснення з боку позивача поставки товару за видатковою накладною №РН-02925 від 30.11.2021 на суму 5805,00грн без укладання договору поставки, однак заперечує проти нарахування позивачем штрафних санкцій, оскільки на його думку строк оплати поставленого товару не настав.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 31.03.2026.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що ним були створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
У судовому засіданні 31.03.2026 проголошене скорочене рішення суду.
Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (далі - позивач), як постачальник, здійснив поставку товару Акціонерному товариству "Нікопольський завод феросплавів" (далі - відповідач), як покупцю, на суму 5805,00грн.
Як зазначає позивач, відповідач за поставлений товар не розрахувався, у зв'язку з чим виникла заборгованість у сумі 5805,00грн.
На підтвердження чого позивач надав копію видаткової накладної №РН-02925 від 30.11.2021 на суму 5805,00грн з ПДВ (а.с. 10 том 1).
Зазначена накладна складена та підписана сторонами.
Позивач зазначає, що між ним та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб, а саме: позивач підтвердив наявність домовленостей за товаром, який він має поставити, а відповідачем прийнято ці умови шляхом прийняття товару за видатковою накладною.
Проте, відповідачем не виконано зобов'язання щодо повної оплати товару. Сума заборгованості за поставлений товар складає 5805,00грн.
У зв'язку із чим, позивач направив відповідачу вимогу №15/225/25 від 10.11.2025, однак, на момент звернення до суду з позовною заявою, вимоги не задоволені та заборгованість відповідачем не погашена (а.с. 5-7 том 1).
Позивач посилається на те, що ним належним чином виконано зобов'язання, поставлено узгоджений товар, натомість відповідач взяті на себе зобов'язання з повної оплати не виконав.
Зазначене і стало причиною звернення позивача до суду.
Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Предметом доказування у цій справі є обставини щодо виконання позивачем поставки товару за укладеним із відповідачем договором та щодо виконання/невиконання останнім своїх договірних зобов'язань з їх оплати.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (частини перша, друга статті 205 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі статтею 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина друга статті 640 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб.
Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України (поставка, купівля-продаж).
Відповідно до частини першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України чітко встановлений строк виконання покупцем обов'язку з оплати товару, у тому разі, якщо такий строк самостійно не визначений сторонами.
Відтак обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.
Про обов'язок покупця оплатити товар одразу після його прийняття йдеться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2020 у справі № 906/232/19.
Таким чином, враховуючи, що вищезазначеною видатковою накладною, строк оплати отриманого товару не передбачений, у відповідача виник обов'язок оплатити товар в день його прийняття, тобто 30.11.2021, а у позивача виникло право вимагати таку оплату.
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 5805,00грн відповідачем не надано, а судом таких обставин не встановлено.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 5805,00грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить просить стягнути з відповідача три відсотки річних у сумі 702,33грн за загальний період з 30.11.2021 по 11.12.2025 та інфляційні втрати у сумі 3568,80грн за період з грудня 2021 року по листопад 2025 року, які розраховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат судом порушень не встановлено.
Згідно з частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 10076,13грн, з якої: 5805,00грн основного боргу, 3568,80грн інфляційних втрат, 702,33грн трьох відсотків річних.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020 (набрав чинності 02.04.2020) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 17.02.2021 №104, від 21.04.2021 №405, від 23.02.2022 №229, №630 від 27.05.2022 був неодноразово продовжений.
Так, Кабінет Міністрів України постановою від 19.08.2022 №928 вніс зміни, зокрема, до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 31.12.2022. В подальшому період карантину продовжувався, зокрема постановою №1423 від 23.12.2022 до 30.04.2023, постановою від 25.04.2023 №383 до 30.06.2023.
З аналізу пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України вбачається, що продовжені цим пунктом строки, закінчуються із відміною/скасуванням на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2
Так, постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, продовжений за приписом пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України строк, визначений статтею 257, 258 Цивільного кодексу України, закінчився із відміною/скасуванням на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
В той же час, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено військовий стан в Україні. В подальшому військовий стан в Україні неодноразово продовжувався. Зокрема, строк дії воєнного стану в Україні продовжено до 03.05.2026.
Разом з цим, відповідно до Закону України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено. Даний Закон набрав чинності 04.09.2025.
Як вбачається із матеріалів справи позивач з позовом до суду звернувся 11.12.2025.
Таким чином, з огляду на продовження строків позовної давності на строк дії карантину, а також на зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану, позивач звернувся до суду із даним позовом в межах позовної давності.
У зв'язку із чим, заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.
Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.
Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень судом до уваги не береться, оскільки вони не спростовують наведених вище висновків.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем за подання позову судовий збір у сумі 2422,40грн повністю покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77- 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити в задоволенні заяви Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про застосування позовної давності.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 10076,13грн, з якої: 5805,00грн основного боргу, 3568,80грн інфляційних втрат, 702,33грн трьох відсотків річних - задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 310, ідентифікаційний номер 00186520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (69034, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Цимлянська, буд. 29-А, ідентифікаційний код 34155997) 5805,00грн - основного боргу, 3568,80грн - інфляційних втрат, 702,33грн - трьох відсотків річних та 2422,40грн - витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 10.04.2026.
Суддя В.О. Татарчук