10.04.2026 року м.Дніпро Справа № 904/1887/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Даніної Олесі Владиславівни на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2025 року у справі № 904/1887/25 (суддя Васильєв О.Ю.)
за позовом Разумовської Регіни Ільясівни, с. Любарці Київської області
до Фізичної особи-підприємця Даніної Олесі Владиславівни, м. Дніпро
про стягнення 130 525,55 грн, -
ФОП Разумовська Р.І. (позивач) звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Даніної О.В. (відповідач) про стягнення 130 525,55 грн. (з яких - 108 000,00 грн. - передплата за непоставлений товар; 18 096,07 грн. - інфляційні втрати та 4 429,48грн. - 3% річних).
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на невиконання відповідачем своїх обов'язків з поставки товару після отримання від позивача передплати за товар.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2025 року у справі № 904/1887/25 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Даніної Олесі Владиславівни ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Разумовської Регіни Ільясівни ( АДРЕСА_2 ; код РНОКПП НОМЕР_2 ): 108 000,00грн - заборгованості ; 4 429,48грн. - 3% річних ; 18 096,07грн. - інфляційних втрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано доведеністю позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Апелянт вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, прийнятим на підставі невірної оцінки доказів та невірному встановленні обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає наступне:
- суд першої інстанції погодився з доводами позивача та стягнув безпідставно набуті кошти, стягнення яких регламентуються ст.1212 ЦК України, однак ці кошти не є такими, оскільки сплачені за рахунком фактурою № 241 від 31.08.2023 року у розмірі 108 000,00 гривень і є надмірно сплаченими грошовими коштами;
- відповідач в повному обсязі виконав свої зобов'язання, підготував товар, однак позивач надіслала лист про повернення надмірно сплачених грошових коштів, чим відмовилась від виконання зобов'язань та отримання товару;
- нормами ст. 664 ЦК України визначено, що товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Апелянт просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2025 року по господарській справі №904/1887/25 скасувати в повному обсязі, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі; судові витрати покласти на позивача.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу спростовує доводи скаржника. Вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального та процесуального права, за належної оцінки наданих доказів.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що у справі відсутні докази інформування позивача про готовність товару до передачі. У скаржника був відсутній товар належної якості, готовий до передачі. Товар, визначений в рахунку-фактурі № 241 від 31.08.2023 року - клен гостролистний «Глобозум» обх.ст. 10-12, St 1,6 - 2,2м в кількості 67 штук та клен гостролистний «Глобозум» обх.ст. 8-10, St 1,8 - 2,2м в кількості 61 штук, мав істотний недолік - морозобоїни на стволах дерев.
Вказує, що скаржник мав усунути вищевказаний недолік протягом двох місяців (вересня - жовтня 2023 року), проте станом на листопад зазначений недолік не було усунуто, що стало наслідком направлення скаржнику листа про повернення грошових коштів.
Позивач просить відмовити відповідачу в задоволені апеляційної скарги, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2025 року по справі №904/1887/25 залишити без змін.
Положенням ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Відповідно до ч.5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справи, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.11.2025 року було відкрито апеляційне провадження в порядку письмового провадження.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Беручи до уваги, що відповідач виставив позивачу для оплати рахунок-фактури на оплату, а останній, в свою чергу, частково оплатив його , суд дійшов висновку, що між сторонами укладений договір у спрощений спосіб. На підставі вчиненого правочину між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
Як вбачається з матеріалів справи, обидві сторони не заперечують, що між ними в усній формі досягнута домовленість про придбання позивачем у відповідача товару - клен гостролистий “Глобозум» обх.ст.10-12, St 1,6 -2.2 мм. в кількості 67 шт. загальною вартістю 127 300,00 грн. та клен гостролистий “Глобозум» обх.ст.8-10, St 1,8 -2.2 мм. в кількості 61 шт. загальною вартістю 91 500,00 грн.
Загальна вартість товару - 218 800,00 грн.
За домовленістю сторін позивач отримала від відповідача для оплати товару рахунок-фактуру №241 від 31.08.2023 року на суму 218 800,00 грн.
31.08.2023 року позивачем було частково оплачено вказаний рахунок-фактура у розмірі 108 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №139 від 31.08.2023 року з призначенням платежу: “Передплата згідно рахунку 241 від 31.08.23 року».
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як свідчать матеріали справи, строк передачі товару сторонами не визначено.
За доводами відповідача, товар був готовий до передачі позивачу, однак покупець відмовився від його прийняття. Між тим, ці посилання не підтверджені належними та допустимими доказами, як то вимагають приписи ст.ст.73,74,77, 78 Господарського процесуального кодексу України.
Натомість, звернення до відповідача з листом від 28.11.2023 року з вимогою повернути отримані грошові кошти, претензією про повернення відповідачем отриманої ним суми 108 000,00 грн. від 11.03.2025 року, надання відповіді відповідача на лист, за змістом якої останній не заперечував проти повернення отриманих грошових коштів, свідчать про порушення укладеного правочину саме скаржником.
Колегія суддів зазначає, що за змістом ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.
Відповідно до ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Обставини справи свідчать, що сторони відмовились від договору, позивач вимагав повернути передоплату і відповідач проти цього не заперечував.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (вказану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 910/5444/17).
Як вказано вище, позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення передоплати.
Скаржник зауважує, що вказана сума передоплати є безпідставно збереженими коштами, стягнення яких врегульовано ст.1212 ЦК України.
Ці доводи відповідача колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що суперечать дійсним обставинам справи.
В даному випадку мова йде про повернення передоплати за непоставлений товар і відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України сплачена позивачем сума в розмірі 108 000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів поділяє доводи суду першої інстанції про те, що строк виконання зобов'язань з поставки товару, обов'язок з повернення безпідставно набутого майна (а саме грошових коштів у розмірі 108 000,00грн.) настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна, тобто з моменту отримання претензії, оскільки до цього моменту у відповідача був обов'язок поставити товар, а у позивача правомочність - вимагати поставку. Оскільки припинено взаємні зобов'язання сторін, передплачені кошти у розмірі 108 000,00грн, на які поставка не відбулась, є такими, що безпідставно утримуються відповідачем.
Щодо вимог позовної заяви про стягнення на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, апелянт доводів не наводить, висновки суду щодо стягнення вказаних сум не спростовує. В силу ст. 269 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів оскаржуване рішення в даній частині не переглядає.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що належними та допустимими доказами висновки оскаржуваного рішення апелянт не спростував. Апеляційна скарга не доведена і задоволенню не підлягає.
Судові витрати за її розгляд покладаються на відповідача згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що під час апеляційного перегляду справи позивачем у відзиві на апеляційну скаргу вказано, що він просить стягнути судові витрати по справі.
19.01.2026 року позивачем заявлено клопотання про стягнення понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
В обґрунтування клопотання представник позивача зазначає, що 11.03.2025 року між Фізичною особою-підприємцем Разумовською Регіною Ільясівною (далі - клієнт) та адвокатом Кір'яковим А.С. (надалі- адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги № 13(далі - договір).
Відповідно до умов договору адвокат зобов'язаний надавати правничу допомогу клієнту з наступних правових питань та у таких обсягах: представництво/захист клієнта в цивільному, господарському, адміністративному, конституційному судочинстві, виконавчому, кримінальному провадженні, під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, а клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар за надання правничої допомоги, а також у випадку необхідності - покрити фактичні витрати, пов'язані з виконанням цього договору.
Згідно п.п. 3.1, 3.2 договору за надання правничої допомоги за цим договором клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі та в строки, що визначені додатковою угодою до цього договору. Оплата правничої допомоги за цим договором здійснюється в національній валюті України - гривні шляхом готівкового розрахунку або перерахування грошових коштів на поточний/ картковий рахунок адвоката.
28.11.2025 року між клієнтом та адвокатом укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання правничої допомоги № 13 від 11.03.2025 року, за умовами якої сторони погодили надання адвокатом правничої допомоги клієнту у таких обсягах: редставництво/захист клієнта в цивільному, господарському, адміністративному, конституційному судочинстві, виконавчому, кримінальному провадженні, під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, ФОП Даніною Олесею Владиславівною, а також у будь-яких судах усіх інстанцій у справі про захист прав споживачів в наступному обсязі: 1.1. складання та подача відзиву на апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Даніної Олесі Владиславівни на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2025 року № 904/1887/25, в тому числі аналіз доводів/ аргументів скаржника, перевірка доводів тощо.
06.12.2025 року між адвокатом та клієнтом складено акт № 130 про приймання виконаних робіт (наданих послуг) щодо надання позивачу правничої
допомоги по справі № 904/1887/25 на суму 8 000,00 грн.
Відповідно до акту адвокатом було надано позивачу наступні послуги:
- складання та подача відзиву на апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Даніної Олесі Владиславівни на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2025 року № 904/1887/25, в тому числі аналіз доводів/ аргументів скаржника, перевірка доводів тощо.
12.01.2026 року позивач надав платіжну інструкцію № 2 щодо сплати 8 000,00 грн згідно рахунку-фактури № 130 від 06.12.2025 року за надання правничої допомоги.
Позивач просить стягнути з Даніної Олесі Владиславівни витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 8 000,00 грн.
Заперечень щодо вказаного клопотання відповідач не надав, хоча мав достатній строк для цього.
Щодо вказаної заяви позивача колегія суддів звертає увагу на наступне:
Відповідно до ст.16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.124 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Згідно ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п.2 ч.4, ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в задоволенні позову - на позивача.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У даній справі заявником дотримано процесуальний порядок та строк звернення з даним клопотанням та надання доказів понесення витрат на правничу допомогу.
Загальне правило розподілу судових витрат визначено в ч.4 ст.129 Кодексу. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначені критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Згідно з ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів ст. ст. 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З урахуванням вищезазначених вимог Закону, при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З матеріалів даної справи вбачається, що судом апеляційної інстанції здійснено апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції. За підсумками апеляційного перегляду рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2025 року у справі № 904/1887/25 залишено без змін.
Отже, в силу положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Згідно ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що представництво позивача у даній справі в суді апеляційної інстанції здійснювалось адвокатом Кір'яковим Артуром Сергійовичем (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю ДН № 5283 від 17.12.20218 року, ордер на надання правової допомоги серії № 1813493 від 15.10.2025 року).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат відповідачем надано договір про надання правничої допомоги № 13 від 11.03.2025 року, додаткову угоду № 2 від 28.11.2025 року, рахунок-фактуру № 130 від 06.12.2025 року, акт № 130 від 06.12.2025 року, платіжну інструкцію № 2 від 12.01.2026 року.
Отже, наведені докази підтверджують, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач отримав таку правничу допомогу: складання та подача відзиву на апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Даніної Олесі Владиславівни на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2025 року № 904/1887/25, в тому числі аналіз доводів/ аргументів скаржника, перевірка доводів тощо - вартість 8 000,00 грн.
Таким чином розмір витрат на правову допомогу, понесених заявником в суді апеляційної інстанції за розгляд даної справи в сумі 8 000,00 грн., є підтвердженим.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. В даному випадку такі критерії дотримано.
Колегія суддів вважає за необхідне задовольнити заяву позивача та стягнути з Фізичної особи-підприємця Даніної Олесі Владиславівни витрати на професійну правничу допомогу, понесені заявником, в розмірі 8 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2025 року у справі № 904/1887/25 залишити без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.
Стягнути Фізичної особи-підприємця Даніної Олесі Владиславівни ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Разумовської Регіни Ільясівни ( АДРЕСА_2 ; код РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. Видати наказ.
Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков