7 квітня 2026 року м. Чернівці справа № 723/1202/25
провадження №22-ц/822 /361/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Перепелюк І. Б.
суддів: Лисака І.Н., Литвинюк І.М.
секретар Паучек І.І.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Душинська Ніна Валеріївна, про визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Душинська Н.В., про визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.
Позов обґрунтовано наступним. ОСОБА_4 03.10.2020 року позичив у позивача ОСОБА_1 кошти в сумі 368 700 (триста шістдесят вісім тисяч сімсот) доларів США, про що власноруч написав боргову розписку, відповідно до умов якої ОСОБА_2 зобов'язався повернути борг двома частинами: до 01.12.2020р. - 100 000 доларів США, та до 01.12.2021 року - 268 700 доларів США.
Однак в обумовлений в розписці строк ОСОБА_2 взяті в позику кошти не повернув, а тому ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом про стягнення боргу.
Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26.07.2023р. у справі №715/2331/23 (провадження № 2-з/715/4/23) заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Заборонено відчужувати: 1/2 частку житлового будинку загальною площею 248,4 кв. м., житловою площею 105,4 кв. м., криницю № 1, огорожу № 2, ворота з хвірткою № 3, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2630141473060, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 516, посвідченого 26.01.2023р. приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Савчук В.Г.; 1/2 частку земельної ділянки площею 0,09 га, кадастровий номер 7324582000:01:001:1373, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2311880673245, за адресою Чернівецька область, Чернівецький район, с. Годилів та належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі- продажу № 516, посвідченого 26.01.2023р. приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Савчук В.17.
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 14.02.2024р. позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 368 700 доларів США та 13 420 грн. в рахунок відшкодування судових витрат. Додатковим рішенням цього ж суду, від 14.03.2024p. стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000 грн. витрат на правничу допомогу.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27.08.2024р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення судів першої інстанції залишено без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 19.11,2024р. відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на час звернення із даним позовом, рішення Верховним Судом ще не прийнято.
На виконання рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 14.02.2024р. та додаткового рішенням від 14.03.2024р. судом 16.09.2024p. видано виконавчі листи.
17.09.2024р. ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця Коломійця В.К. із заявою про примусове виконання судового рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 14.02.2024р.
17.09.2024р. приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 76073953.
Однак, в процесі вчинення виконавчих дій, в тому числі перевірки наявності майна у боржника ОСОБА_2 , приватний виконавець повідомив позивача, що згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, останнє у нього відсутнє, зокрема, й 1/2 частка у житловому будинку та земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .
Як виявилось в подальшому, відповідач ОСОБА_2 відчужив вказане майно ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 27.06.2024р., посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати договір купівлі-продажу від 27 червня 2024 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Душинською Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 3628, в частині продажу 1/2 (однієї другої) частки житлового будинку загальною площею 248,4 кв.м., житловою площею 105,4 кв.м., криниці № 1, огорожі № 2, воріт з хвірткою № 3, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 (однієї другої) частки земельної ділянки площею 0,09 га, кадастровий номер 7324582000:01:001:1373, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за цією ж адресою, недійсним. Відновити становище, яке існувало до порушення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2025 року в задоволені позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким його позов задовольнити.
Здійснити розподіл судових витрат, понесених позивачем в суді першої та апеляційної інстанцій.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає дане рішення незаконним, необґрунтованим, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та винесеними з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що судом першої інстанції в своєму рішенні вказується, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, а саме позовна вимога про визнання за продавцем права власності на майно, яке було предметом відчуження за оспорюваним в цьому ж процесі правочином, є передчасною, адже, в силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
З цього приводу зауважує, що в позові ОСОБА_1 заявлено дві позовні вимоги : перша вимога - про визнання договору купівлі-продажу від 27 червня 2024 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Душинською Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3628, в частині продажу 1/2 (однієї другої) частки житлового будинку загальною площею 248,4 кв.м., житловою площею 105,4 кв.м., криниці № 1, огорожі № 2, воріт з хвірткою № 3, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 (однієї другої) частки земельної ділянки площею 0,09 га, кадастровий номер 7324582000:01:001:1373, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою Чернівецька область, Чернівецький район, с. Годилів, недійсним та друга вимога - про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_2 1/2 частки житлового будинку та 1/2 частки земельної ділянки.
Відтак вважає, що розгляд судом при ухваленні рішення другої позовної вимоги в первинній (в подальшому зміненій) редакції є безпідставним і неправомірним.
Щодо обрання способу захисту при оспоренні фраудаторного правочину, то в постанові Верховного Суду у від 18.05.2022р. у справі № 643/15604/17, зроблено висновок, що належний спосіб захисту передбачає введення боржника у володіння майном, що ним було відчужено «на зло» кредитору. Так, при недійсності правочину з підстав його фраудаторності, належним способом захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення, що прямо передбачено пунктом 4 частиною другою статті 16 ЦК України, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, в якому він перебував до вчинення фраудаторного правочину.
Відтак, на думку апелянта, твердження суду про обрання позивачем неналежного способу захисту є безпідставним.
Апелянт не погоджується з твердження суду про не доведення позивачем належними та допустимими доказами існування протиправного умислу в діях сторін спірного правочину при його укладенні, а також що сам по собі момент вчинення оспорюваного правочину, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому.
Апелянт вважає, що та обставина, що в Державному реєстрі заборон та обтяжень не було відомостей про накладену заборону відчуження на спірне майно на підставі ухвали Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26.07.2023р. не має для вирішення цієї справи правового значення.
Зазначає, що відповідач ОСОБА_2 , як учасник цивільних відносин (сторона договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 27.06.2024р.), «вжив право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (укладення договору купівлі-продажу) використовувався ним для недопущення звернення стягнення на його єдине майно.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати договір купівлі-продажу від 27.06.2024р., в частині відчуження ОСОБА_2 належної йому 1/2 частки житлового будинку і земельної ділянки, як фраудаторний відноситься:
- момент вчинення договору - 27.06.2024р., тобто після постановления ухвали Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26.07.2023р. про забезпечення позову (накладення заборони відчуження на житловий будинок та земельну ділянку), а також після відкриття ухвалою від 10.08.2023р. провадження у справі № 715/2449/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Окрім того, договір вчинено ОСОБА_2 після відкриття апеляційного провадження за його скаргою на рішення суду першої інстанції (ухвала Чернівецького апеляційного суду від 11.04.2024р.);
- ціна договору за житловий будинок 1 332 140,00 грн., а за земельну ділянку 43 153,00 грн. (п. 5 договору купівлі-продажу). Така вартість є явно заниженою, оскільки відповідно до довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості, згенерованої на офіційному веб-порталі Фонду державного майна України (https://evaluation.spfu.gov.ua), станом на 03.01.2025р. вартість будинку і ділянки ОСОБА_2 становить 5 072 714,19 грн.
Зазначає, що в п. 6 договору купівлі-продажу продавці, в т.ч. ОСОБА_2 , стверджують, що земельна ділянка і житловий будинок на момент укладення договору в спорі та під забороною не перебувають, що не відповідало дійсності. Адже, відповідач ОСОБА_2 достеменно знав, що вказане майно перебуває під забороною відчуження відповідно до ухвали Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26.07.2023р., а спір у справі ще не завершено.
Викладені обставини дозволяють зробити висновок, що договір купівлі-продажу від 27.06.2024р., в частині відчуження ОСОБА_2 1/2 часток земельної ділянки та житлового будинку, є фраудаторним, тобто вчиненими на шкоду кредитору - позивачу ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві відповідач ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що рішення є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - безпідставними.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, ОСОБА_4 03.10.2020 року позичив у позивача ОСОБА_1 кошти в сумі 368 700 доларів США, про що власноруч написав боргову розписку, відповідно до умов якої, зобов'язався повернути борг двома частинами: до 01.12.2020р. - 100 000 доларів США, а до 01.12.2021 року - 268 700 доларів США.
В обумовлений в розписці строк ОСОБА_2 взяті в позику кошти не повернув.
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом про стягнення з ОСОБА_2 боргу.
Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26.07.2023р. заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Заборонено відчужувати: 1/2 частку житлового будинку загальною площею 248,4 кв.м., житловою площею 105,4 кв.м., криницю № 1, огорожу № 2, ворота з хвірткою № 3, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2630141473060, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 516, посвідченого 26.01.2023р. приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Савчук В.Г.; 1/2 частку земельної ділянки площею 0,09 га, кадастровий номер 7324582000:01:001:1373, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2311880673245, за адресою Чернівецька область, Чернівецький район, с. Годилів та належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі- продажу № 516, посвідченого 26.01.2023р. приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Савчук В.17.
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 14.02.2024р. позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 368 700 доларів США та 13 420 грн. в рахунок відшкодування судових витрат. Додатковим рішенням цього ж суду, від 14.03.2024p. стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000 грн. витрат на правничу допомогу.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27.08.2024р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення судів першої інстанції залишено без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 19.11.2024р. відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
На виконання рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 14.02.2024р. та додаткового рішенням від 14.03.2024р. судом 16.09.2024p. видано виконавчі листи.
17.09.2024р. ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця Коломійця В.К. із заявою про примусове виконання судового рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 14.02.2024р.
17.09.2024р. приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 76073953. Однак, в процесі вчинення виконавчих дій, в тому числі перевірки наявності майна у боржника ОСОБА_2 , приватний виконавець повідомив позивача, що згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно останнє у нього відсутнє, зокрема, й 1/2 частка житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу від 27.06.2024р., посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В., відповідач ОСОБА_2 відчужив вказане майно ОСОБА_5 .
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.
Звертаючись з позовом, позивач просив визнати договір купівлі-продажу від 27 червня 2024 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині продажу 1/2 (однієї другої) частки житлового будинку загальною площею 248,4 кв.м., житловою площею 105,4 кв.м., криниці № 1, огорожі № 2, воріт з хвірткою № 3, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 (однієї другої) частки земельної ділянки площею 0,09 га, кадастровий номер 7324582000:01:001:1373, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за цією ж адресою, недійсним. Відновити становище, яке існувало до порушення. При цьому позивач посилався на те, що оспорений договір є фраудаторним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована.
Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці допускає кваліфікацію правочину як фраудаторного, зокрема, як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та зловживаючи правом (статті 3, 13 ЦК України) і така практика є усталеною.
Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. У цьому Рішенні вказано: "Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.
Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.
У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: - особа (особи) "використала / використали право на зло"; - наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); - враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 4 лютого 2026 року в справі № 910/6654/24, провадження № 12-28гс25.
Судом першої інстанції було встановлено, що між відповідачами, за участю дружини ОСОБА_2 , 27.06.2024 року був укладений договір купівлі-продажу, на умовах якого ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_6 продали, а ОСОБА_3 купив житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 з розташованою під ним земельною ділянкою з кадастровим номером 7324582000:01:001:1373. Того ж дня продавці ОСОБА_2 та ОСОБА_6 передали ОСОБА_3 вказаний житловий будинок з господарськими спорудами та земельною ділянкою та ключі від хвіртки в подвір'я і в будинок, а ОСОБА_3 оплатив продавцям узгоджену між сторонами в договорі ціну придбаного у сумі 1375293,00 грн., про що був складений акт приймання-передачі.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/ неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника). Такі висновки наведені у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20.
Так, позивач не довів належними та допустимими доказами існування протиправного умислу в діях сторін спірного правочину при його укладенні. Сам по собі момент вчинення оспорюваного правочину як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому.
Суд першої інстанції зазначив, що фактичне виконання договору купівлі-продажу, як то оплата покупцем грошових коштів за придбане майно в узгодженій сумі та передача житлового будинку з ключами і земельної ділянки під ним, доводять спрямованість волі сторін договору на реальне настання передбачених ним наслідків, що спростовує будь-які доводи щодо фіктивності укладеного договору. Позивач не доводить жодними доказами того, що покупець по оспорюваному договору ОСОБА_3 є родичем або членом сім'ї ОСОБА_2 або був пов'язаною з продавцями особою, що спростовує будь-які сумніви відносно того, що ОСОБА_3 діяв недобросовісно та умисно на шкоду інтересам позивача. Водночас існування родинних чи сімейних чи інших тісних зв'язків між контрагентами оспорюваного договору є одною з основних ознак його фраудаторності і відсутність таких зв'язків між відповідачами спростовує твердження позивача про злонаправленність даного договору проти нього, як кредитора та про зловживання його сторонами цивільним правами.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивач також не довів заниження погодженої між сторонами ціни купівлі-продажу нерухомого майна за оспорюваним договором.
Безпідставними є і посилання апелянта на довідку від 01.03.2025 року з веб сайту Фонду державного майна України з єдиної бази даних звітів про оцінку щодо оціночної вартості спірного майна в 5 072 714,19 грн., оскільки така оціночна вартість не є ринковою оцінкою та не відображає реальну ринкову вартість проданого майна, не враховує його стан, місце розташування та інші чинники, якими визначається ринкова вартість майна.
Під час визначення ціни продажу майна за оспорюваним договором купівлі-продажу сторони керувалися висновками про експертну оцінку земельної ділянки та житлового будинку, що визначена у звітах про оцінку майна, станом на 04.06.2024 року виконану ТОВ «КОНСАЛТИНГ ЕКСПЕРТИЗА» (свідоцтво суб'єкта оціночної діяльності №317/23 від 31.05.2023 року, видане Фондом державного майна України). Згідно з звітами ринкова ціна земельної ділянки становить 43 153,00 грн. а житлового будинку 1 332 140,00 грн., що зафіксовано у пункті 5 договору купівлі-продажу, посвідченого 27.06.2024 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В.
Щодо аргументів апелянта про укладення договору купівлі-продажу під час заборони відчуження цього майна, колегія зазначає наступне.
Згідно пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державній реєстрації, відповідно положень ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підлягають обтяження речових прав на нерухоме майно, зокрема, заборона відчуження та/або користування.
З матеріалів справи вбачається, що Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 26.07.2023р. заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Заборонено відчужувати: 1/2 частку житлового будинку загальною площею 248,4 кв.м., житловою площею 105,4 кв.м., криницю № 1, огорожу № 2, ворота з хвірткою № 3, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2630141473060, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 516, посвідченого 26.01.2023р. приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Савчук В.Г.; 1/2 частку земельної ділянки площею 0,09 га, кадастровий номер 7324582000:01:001:1373, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2311880673245, за адресою Чернівецька область, Чернівецький район, с. Годилів та належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі- продажу № 516, посвідченого 26.01.2023р. приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Савчук В.17.
При оформленні договору купівлі-продажу, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна приватним нотаріусом була отримана інформаційна довідка №384718571 від 27.06.2024 року, якою офіційно підтверджувалася відсутність будь-яких обтяжень чи заборон на належне відповідачу ОСОБА_2 нерухоме майно.
Суд першої інстанції, з посиланням на висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, правильно зазначив, що якщо нерухоме майно придбає добросовісна особа, тобто така, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Враховуючи зазначене, покупець ОСОБА_3 є добросовісним набувачем.
Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як “добросовісність», яка належить до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях. Добросовісність набувача презумується, тобто набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку. Така позиція викладена Верховним Судом в постанові СП КГС ВС від 18.09.2025 у справі № 922/82/20.
Стаття 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини гарантує право на мирне володіння майном, захищаючи фізичних та юридичних осіб від безпідставного втручання держави у їхню власність.
Верховний Суд в постанові від 11.03.2025 у справі № 922/647/22, зазначив, що добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.
Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Вказана позиція відповідає як статті 1 Протоколу 1 Конвенції, так і практиці ЄСПЛ, зокрема рішення у справах «Кривенький проти України», «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» проти України», «Дроздик і Мікула проти України», «Кулик проти України», «ПП «Маркеттранс» проти України».
Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2025 року по справі № 453/208/22 підтримав сталу практику судів про те, що на відміну від безоплатних правочинів, укладення яких вже може вказувати на недобросовісність сторін такого правочину, у випадку відчуження майна за оплатним правочином момент його укладення сам по собі не є достатньою підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, уникаючи виконання боргових зобов'язань перед позивачем.
Водночас, оцінюючи поведінку ОСОБА_3 , як набувача спірного майна, колегія суддів констатує, що матеріали справи не містять спростувань відкритих дій останнього, сплати повної вартості нерухомого майна відповідно до звітів про оцінку, відсутністю зав'язків із боржником та інформації про існування в нього боргових зобов'язань чи будь-яких обмежень щодо майна.
Саме такі фактори у сукупності спростовують можливість задоволення вимоги про визнання оспореного правочину недійсним. До аналогічних висновків при розгляді тотожного спору прийшов Верховний Суд у постанові від 14 січня 2026 року у справі 760/5338/24).
Важливою обставиною у цьому спорі є і поведінка самого позивача, який користуючись професійною правовою допомогою та належно скориставшись правом на забезпечення позову як гарантію можливого виконання рішення суду на його користь, проявив в подальшому недбалість та володіючи інформацією про ризики відчуження майна з метою уникнення виконання зобов'язання, не вжив заходів щодо належного виконання ухвали Глибоцького районного суду Чернівецької області у цій справі від 26 липня 2025 року про заборону відчуження спірного майна, чим своєю бездіяльністю сприяв негативним наслідкам для себе.
Решта аргументів апелянта є аналогічними тим доводами, які були викладені в позові та перевірялися судом першої інстанції під час розгляду цього спору, однак висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб'єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.
Суд першої інстанцій забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 12 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 10 квітня 2026 року.
Судді І.Б. Перепелюк
І.Н. Лисак
І.М. Литвинюк