Справа № 646/4013/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/1123/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 3 ст. 146, ч. 1 ст. 125,
п.3, 12, ч. 2 ст. 115 КК України
08 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 18 березня 2026 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025221100000522 від 14.03.2025 за частиною 3 статті 146, частиною 1 статті 125, пунктами 3, 12, частини 2 статті 115 КК України, -
Ухвалою Основ'янського районного суду м. Харкова від 18 березня 2026 року клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_9 строку тримання під вартою - задоволено, продовжено обвинуваченим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 16.05.2026, включно. Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , не погоджуючись із ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду від 18.03.2026 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 тримання під вартою, постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, або визначити заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. В обгрунтування апеляційних вимог захисник посилається на те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо його підзахисного ОСОБА_7 було застосовано з 17.03.2025 та в подальшому неодноразово був продовжений. На думку сторони захисту, обвинувачений вже більше року безпідставно перебуває під вартою. Захисник вважає, що судом першої інстанції порушено порядок продовження строку тримання під вартою, визначений статтею 199 КПК України. Стороною обвинувачення до клопотання про продовження строку тримання під вартою не було додано жодного доказу на підтвердження ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Апелянт вважає порушенням зазначенням судом першої інстанції у змісті ухвали, що судом розглянуто саме обвинувальний акт, а не клопотання сторони обвинувачення про продовження строку тримання під вартою. Зазначає, що без належних та допустимих доказів щодо існування ризиків можна дійти висновку, що таких ризиків взагалі не існує. Посилається на рішення ЄСПЛ, Конституційного Суду України. Захисник зазначає, що підготовче судове засідання у даному кримінальному провадженні було призначене на 12.05.2025, тобто досудове розслідування було завершеним та розпочата наступна стадія - судовий розгляд. Таким чином, відсутні обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали, тому обов'язкова умова для продовження строку тримання під вартою - відсутня, а продовження обвинуваченому запобіжного заходу, є невиправданим. У клопотанні про продовження строку тримання під вартою прокурор посилався на ризики, передбачені пунктами 1, 3, 4, 5 частини 1 статті 177 КПК України. Суд першої інстанції встановив ризики, передбачені пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 КПК України. Твердження сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_7 може переховуватися, є припущенням. Обвинувачений є громадянином України, має вищу освіту, є військовослужбовцем ЗСУ на посаді командира кулеметного взводу ВЧ НОМЕР_1 , одружений, має дітей 2014 та 2021 року народження, зареєстрований та фактично проживає у Львівській області. Служба в ЗСУ є єдиним джерелом доходу для обвинуваченого. Вказані обставини не допускають імовірності переховування обвинуваченого. Щодо впливу на учасників кримінального провадження, то за версією сторони обвинувачення злочини були вчинені на території м. Куп'янськ, всі учасники знаходяться на території Харківської області, натомість обвинувачений проживає у Львівській області, що гарантує недопущення настання ризику, передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК України. Крім того, обвинувачений вину визнав, сприяє стороні обвинувачення у розкритті злочину, цивільних позовів не заявлено, конфлікти чи претензії між обвинуваченим та іншими учасниками, відсутні. Обвинувачений не має безперешкодного доступу до зброї, вилучена зброя зберігається у органу досудового розслідування. Крім того, стороною обвинувачення було зазначено, що місце перебування свідків та потерпілих у кримінальному провадженні - не відомо. Застосований до обвинуваченого запобіжний захід, є невмотивовано жорстоким. Судом не надано належної оцінки доводам сторони захисту, не взято до уваги особу обвинуваченого. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які просили задовольнити апеляційні вимоги, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів підстав для задоволення апеляційної скарги не встановила, виходячи з наступного. Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, який спричинив загибель людини. Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник зауважив, що під час розгляду клопотання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою було порушено право обвинуваченого на захист, у зв'язку із збоєм під час проведення відеоконференції між судом та захисником, який перебував на відеозв'язку. Поряд з цим, відповідно до змісту оскаржуваної ухвали, обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 , кожен окремо, заперечували проти задоволення клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, під час апеляційного розгляду як захиснику, так і обвинуваченому надано можливість висловити власну позицію, надати пояснення з приводу оскаржуваного судового рішення.
В апеляційній скарзі захисник зауважив, що в оскаржуваній ухвалі суду зазначено про розгляд саме обвинувального акта, а не клопотання сторони обвинувачення про продовження строку тримання під вартою, що є грубим порушенням норм КПК України. На переконання колегії суддів, зазначення у вступній частині ухвали суду від 18.03.2026 про розгляд обвинувального акта у кримінальному провадженні, не є істотним порушенням норм КПК України, яке б свідчило про необгрунтованість ухваленого судового рішення та потягло за собою його скасування, враховуючи, що на розгляді суду першої інстанції перебуває обвинувальний акт, під час якого, суд за клопотання учасників вирішує питання щодо обрання, зміни, продовження запобіжного заходу. Крім того, захисник зазначає, оскільки досудове розслідування завершено та відсутні обставини, які б перешкоджали його завершенню до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, на стадії судового розгляду, відсутня обов'язкова умова для продовження запобіжного заходу, передбачена частиною 3 статті 199 КПК України. Такі твердження захисника є помилковими, оскільки завершення досудового розслідування та скерування обвинувального акта до суду, не виключає можливості вирішення судом питання щодо запобіжного заходу, що прямо передбачено нормами КПК України. Відповідно до частини 3 статті 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу. Відповідно до статті 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. Захисник в апеляційній скарзі зазначив, що наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4, 5 частини 1 статті 177 КПК України, не підтверджена.
Зі змісту оскаржуваної ухвали встановлено, що суд першої інстанції, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 врахував тяжкість інкримінованих йому кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у разі визнання винуватим, дані про особу обвинуваченого та дійшов висновку, що ризики вчинення ним дій, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 КПК України не зменшилися, продовжують існувати, у зв'язку із чим, застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнє для запобігання вказаним ризикам, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Водночас, зі змісту оскаржуваної ухвалу суду вбачається, що інші ризики, на які посилався прокурор у клопотанні про продовження строку тримання під вартою, передбачені пунктами 4, 5 частини 1 статті 177 КПК України, не доведені.
Надаючи оцінку доводам захисника щодо відсутності ризиків передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 КПК України, колегія суддів враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, може вдатися до відповідних дій.
Судом першої інстанції зазначено, що суворість можливого покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення його винуватості, наслідки переховування від суду можуть бути розцінені ним, як менш обтяжливі, ніж правові наслідки від кримінального переслідування державою. Під час проходження військової служби обвинуваченого, його підрозділ може у будь-який час змінити місце дислокації в іншу область внаслідок проведення бойових дій на території України, що створить умови для переховування від суду в інших областях України. При цьому, суд врахував, що обвинувачений ОСОБА_7 не має міцних соціальних зв'язків у місці здійснення кримінального провадження.
Щодо ризику впливу на учасників провадження, суд першої інстанції зазначив, що свідки у вказаному кримінальному провадженні судом ще не допитані.
Під час апеляційного розгляду, з пояснень прокурора встановлено, що на теперішній час у суді першої інстанції триває стадія допиту свідків, обвинувачені показань ще не надавали.
Захисник суду апеляційної інстанції пояснив, що сторона обвинувачення не може забезпечити участь свідків, оскільки вони загинули під час обстрілу м. Куп'янськ, тому відсутній ризик будь-якого впливу обвинуваченого на учасників провадження. Крім того, такий ризик нівелюється тим фактом, що обвинувачений визнав вину. Поряд з цим, враховуючи, що на теперішній час судовий розгляд триває, учасники провадження не допитані, даних про те, що свідки чи потерпілі дійсно загинули, суду апеляційної інстанції не надано, обвинувачений пояснив, що бажає продовжити військову службу, що може ускладнити забезпечення його участі у судовому провадженні та створить умови для його можливого переховування від суду, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо наявності ризиків, передбачених пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 КПК України, на даний час не є безпідставними.
Колегія суддів не відхиляє доводи захисника щодо соціальних зв'язків обвинуваченого, який є військовослужбовцем ЗСУ на посаді командира кулеметного взводу ВЧ НОМЕР_1 , одружений, має дітей 2014 та 2021 року народження, зареєстрований та фактично проживає у Львівській області. Однак, з огляду на зміст пред'явленого обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, внаслідок якого настала смерть особи, застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, в тому числі за місцем його проживання у Львівській області, або визначення розміру застави, не сприятиме досягненню мети кримінального провадження. Колегією суддів не встановлено достатніх стримуючих факторів, які б гарантували належне виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у випадку його звільнення з-під варти, в разі застосування іншого запобіжного заходу. Щодо доводів захисника про наявність підстав для визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, колегія суддів зазначає, що невизначення судом першої інстанції розміру застави, узгоджується з положеннями пункту частини 4 статті 183 КПК України, відповідно до якого слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги захисника, колегія суддів не вбачає достатніми для застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави чи застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
При цьому, під час апеляційного розгляду з пояснень захисника встановлено, що судові засідання у суді першої інстанції призначаються один раз на півтора - два місяці та обвинуваченим лише продовжується запобіжний захід, суд надавав доручення про привід свідків, однак сторона обвинувачення не може забезпечити прибуття до суду свідків та потерпілих у кримінальному провадженні протягом року, фактично рух по справі відсутній, колегія суддів не може зібратися для розгляду провадження. Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_7 перебуває під вартою з березня 2025, а обвинувальний акт був затверджений 29.04.2025 та скерований до суду, з огляду на надані захисником пояснення щодо призначення судових засідань, суд апеляційної інстанції звертає увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків судового провадження, за яким обвинувачений тривалий час перебуває під вартою.
Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 18 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання судом першої інстанції вимог статті 28 КПК України, щодо розумних строків розгляду кримінального провадження, за яким обвинувачений перебуває тривалий час під вартою.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: