Справа 175/6113/25
Провадження 2/206/1269/26
10 квітня 2026 року м. Дніпро
Самарський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючої судді Плінської А.В.,
за участю секретаря Габісонії Л.В.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У травні 2025 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором №22030000229193 від 22.11.2019 року в розмірі 20378 грн.30 коп.,витрати на правову допомогу у розмірі 7200 грн.та судовий збір в розмірі 2422 грн.40 коп.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 22.11.2019 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» (далі АТ «Банк Кредит Дніпро») та відповідачем було укладено Кредитний договір №22030000229193, у відповідності до якого відповідач отримала кредитні кошти у розмірі 30800 грн. на строк 24 місяці, із нарахуванням процентів та щомісячної комісії за користування кредитом. Відповідач власним підписом підтвердила факт взятого на себе відповідного зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, сплати відсотків за користування кредитними коштами та комісії, що передбачена кредитним договором. Одночасно з укладенням Кредитного договору №22030000229193 відповідач уклала з «Уніка життя» договір добровільного страхування життя від 22.11.2019 року. Розмір страхового платежу за цим договором страхування становить 3876,92 грн. 11.04.2024 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Санфорд Капітал» було укладено Договір факторингу №11/04/24,відповідно до якого ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право нового кредитора до відповідача за кредитним договором. Внаслідок неналежного виконання умов вказаного договору у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за Кредитним договором №22030000229193 від 22.11.2019 року у розмірі 20378,30 грн., з яких: 15504,20 грн. заборгованість по тілу кредиту, 4874,10 грн. заборгованість по комісії. Просив стягнути суму заборгованості та судові витрати по справі.
Ухвалою судді від 04.03.2026 року справу прийнято до провадження, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників судового процесу.
17 березня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача, адвоката Хачікян М.П. надійшов відзив на позовну заяву в якому вона просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтований тим, що розмір заборгованості, що заявлений до стягнення, виходячи з виписки по особовому розрахунку та розрахунку заборгованості від 10.04.2024 року є незрозумілим для сторони відповідача. Також позивачем не надано доказів на підтвердження переказу відповідачці суми споживчого кредиту. Що стосується стягнення заборгованості за комісією, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунковокасове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», тому підстави для її стягнення відсутні. Крім того, просила відмовити у стягненні витрат на правову допомогу, оскільки позивач на підтвердження понесених витрат не надав доказів фактичної оплати вартості виконаних послуг, у виді квитанції про сплату вартості послуг у заявленому розмірі, або платіжного доручення на перерахування обумовлених коштів.
23 березня 2026 року представник позивача, адвокат Маслюженко М.П. через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив у якій зазначив, що у матеріалах справи наявна виписка по особовому рахунку, відповідно до якої 22.11.2019 на рахунок відповідача було зараховано 30 800 грн. із призначенням платежу «Надання кредитних коштів згідно кредитного договору №22030000229193 від 22.11.2019 р.», що є прямим первинним бухгалтерським документом, який фіксує факт здійснення банківської операції. Те, що відповідачу незрозумілий розрахунок заборгованості за кредитом ще не свідчить про його недоведеність. Механічне посилання на сторони відповідача на “нікчемність» договору в частині сплати комісії - маніпуляція, адже відповідно до практики, Верховний Суд відходить від загального підходу автоматичного визнання комісій нікчемними. У більшості справ, де комісію визнавали недійсною - вона була непогоджена або нав'язана. Тут - погоджена прямо, не прихована, не за межами закону. Що стосується витрат на правову допомогу, то гонорар - це елемент цивільно-правового договору між адвокатом і клієнтом. Встановлення, зміна, порядок сплати та повернення гонорару є приватноправовими домовленостями сторін, що регулюються договором про надання правничої допомоги (або додатковою угодою до нього).Ці умови не впливають безпосередньо на судовий розгляд, зокрема - на розподіл судових витрат. Підсумовуючи викладене, просив врахувати доводи викладені у відповіді на відзив та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, просив розгляд справи проводити у його відсутність, вимоги позову підтримав.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, її представник у відзиві на позов просила проводити розгляд справи за відсутності сторони відповідача, у задоволенні позову просила відмовити.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як встановлено судом, 22 листопада 2019 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №22030000229193.
Відповідно до п.1.1., 1.2. Кредитного договору банк зобов'язується надати Клієнту грошові кошти (Кредит) у тимчасове платне користування на споживчі потреби в сумі 30800 гривень, а Клієнт зобов'язується повернути наданий Кредит, сплатити плату за Кредитом (проценти та комісії), а також належним чином виконати інші зобов'язання.
Відповідно до п.1.4 Кредитного договору, Кредит надається шляхом зарахування суми кредиту на поточний рахунок Клієнта, що відкритий у АТ «Банк Кредит Дніпро».
У пункті 1.2. Кредитного договору сторони погодили, що строк кредитування становить 24 місяці з дня укладення договору, а кінцевою датою повернення кредиту є 22.11.2022 року.
Процентна ставка за користування Кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість 0,001% річних, на прострочену заборгованість за кредитом 56,0% річних.
Щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості погоджена Сторонами у відсотках від суми Кредиту і її розмір встановлений в певних змінюваних ставках за різні періоди строку кредитування, а саме: з 22.11.2019 по 21.09.2020 3% від суми кредиту, з 22.09.2020 по 21.06.2021 2,5% від суми кредиту, 22.06.2021 по 21.03.2022 1,5% від суми кредиту, з 22.03.2022 по 22.11.2022 0,925% від суми кредиту.
Також, 22.11.2019 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_2 погоджено паспорт споживчого кредиту.
Одночасно з укладенням кредитного договору №22030000229193 відповідачка уклала з ПрАТ «Уніка Життя» договір добровільного страхування життя від 22 листопада 2019року. Розмір страхового платежу за цим договором страхування становив 3876,92 грн.
Згідно виписки по особовому рахунку відповідачки за період з 22 листопада 2019 року по 10 квітня 2024року, АТ «Банк Кредит Дніпро» було перераховано кредитні кошти на особистий рахунок відповідачки як це передбачено умовами договору №22030000229193 від 22 листопада 2019 року. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної катки відповідачки, це баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної з коштами операції).
Отже, викладене вище свідчить, що АТ «Банк Кредит Дніпро» свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі, надавши відповідачці кредитні кошти у вказаній вище сумі.
Однак відповідач, всупереч умовам кредитного договору, порушила взяті на себе зобов'язання та не повернула у повному обсязі кредитні кошти позивачу, а також не виконала усі інші свої грошові зобов'язання перед кредитодавцем після спливу строку, встановленого в договорі.
Згідно розрахунку суми заборгованості, заборгованість ОСОБА_2 перед банком, станом 23 травня 2023 року, складає 20378,30 грн., з яких: 15504,20 грн. заборгованість по тілу кредиту, 4874,10 грн. заборгованість по комісії.
Відповідачка не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед позивачем, не довела відсутність заборгованості.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Як вже було встановлено судом щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості погоджена сторонами у кредитному договору у відсотках від суми Кредиту і її розмір визначений в певних змінюваних ставках за різні періоди строку кредитування.
Однак, у цьому Договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, а положення договору про встановлення щомісячної комісії з розрахунково касового обслуговування є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічних висновків у справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21.
У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона, за загальним правилом, може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину.
Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги і заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, пунктах 33.4.-33.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2022 у справі №496/3134/19.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,повному,об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У зв'язку з викладеним, відсутні підстави стягувати нараховану позивачем у даній справі заборгованість по комісії за обслуговування кредитної заборгованості на суму 4874,10 грн.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Так, 11.04.2024 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Санфорд Капітал» укладено договір факторингу № 11/04/24, згідно якого до ТОВ «Санфорд Капітал» перейшло і право вимоги до боржників за кредитними договорами,в тому числі до відповідача ОСОБА_2 .
Отже, надавши належну оцінку представленим у справі доказам у їх сукупності, встановивши отримання відповідачем кредитних коштів та їх неповернення у передбачений умовами договору строку, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача (нового кредитора) заборгованості за кредитним договором в частині основного боргу в розмірі 15504,20 грн.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.2, ч.13 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача ТОВ «Санфорд Капітал» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, в загальному розмірі 1842,96 грн., тобто пропорційно до задоволених позовних вимог (76,08%).
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-п'ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19) зазначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).
У додатковій постанові від 19 лютого 2020року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).
Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Маслюженко М.П., який діє в інтересах ТОВ «Санфорд Капітал», надав: ордер на надання правничої допомоги серії АЕ № 1310920 від 19 серпня 2024року; договір про надання правничої допомоги № 1/04 від 01 квітня 2024року, укладений між ТОВ «Санфорд Капітал» та Адвокатським об'єднанням «Альянс ДЛС»; акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги № 4 від 16 грудня 2024року на загальну суму 7200,00 грн.
В акті приймання-передачі послуг з правничої допомоги № 4 від 16 грудня 2024року адвокат Маслюженко М.П. навів види правничої допомоги, які були надані, а саме: проведення юридичного та фінансового аналізу боржника 1200,00грн; складання, підписання та подання до суду позовної заяви 6000,00грн. Також підписанням цього акту сторони договору підтвердили, що не мають претензій чи зауважень одна до одної.
Отже, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем ТОВ «Санфорд Капітал» витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв'язку з розглядом справи у суді.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України.
Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2023року у справі № 591/2393/18.
Оцінюючи заявлений представником ТОВ «Санфорд Капітал» адвокатом Маслюженко М.П. розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді, на предмет їх пропорційності складності справи, суд вважає, що зазначені представником позивача витрати на правничу допомогу у загальному розмірі 7200,00 грн. є явно завищеними.
При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд враховує обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Заявлений розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю виконаної роботи.
За таких обставин, з урахуванням вимог статей 137, 141 ЦПК України, а саме: критерію реальності наданих адвокатських послуг, конкретних обставин справи часткового задоволення позову, складності справи та обґрунтованості витрат, суд вважає, що з відповідача на користь ТОВ «Санфорд Капітал» підлягає стягненню 5000,00 грн. на відшкодування судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (код ЄДРПОУ: 43575686, адреса: м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.21, 5-й поверх, приміщення 68,69) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» заборгованість за тілом кредитуу розмірі 15504,20 грн., витрати понесені по сплаті судового збору в розмірі 1842,96 грн., а також витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів.
Суддя: А.В. Плінська